Проведення в Україні 14-го Чемпіонату Європи з футболу Євро-2012 стало стимулом для приведення у відповідність з міжнародними стандартами законодавства України в галузі авіаперевезень.
Разом з тим, кількість позовів пасажирів до авіаперевізників продовжує зростати. Це пов'язано як зі збільшенням обсягів авіаперевезень в Україні, так і з кращою обізнаністю пасажирів про свої права та можливості їх захисту.
Судова практика розгляду таких суперечок також стає більш різноманітною по предмету і обставинам справ, однак простежуються тенденції до однаковому застосуванню певних норм законодавства, зокрема щодо компенсації моральної шкоди та можливості використання виписок з електронних систем бронювання як засоби доказування.
Щодо права пасажирів на компенсацію моральної шкоди в спорах, що виникають у відносинах міжнародних авіаперевезень
Позови пасажирів до авіаперевізників часто супроводжуються вимогами пасажирів компенсувати моральну шкоду. Такі вимоги можуть дорівнювати або навіть перевищувати розмір реальних (прямих) збитків пасажира. Однак особливістю відносин міжнародних авіаперевезень пасажирів і багажу є обмежена відповідальність перевізника, зокрема, щодо компенсації моральної шкоди та інших непрямих витрат пасажира, що останнім часом знаходить відображення в судових рішеннях.
В Ухвалі від 19 вересня 2012 року в справі за позовом пасажирів до іноземного авіаперевізника про компенсацію збитку і моральної шкоди Верховний Суд України зазначив наступне. До відносин, що виникають при міжнародній авіаперевезення людей і багажу, в тому числі і по відшкодуванню збитку, застосовуються положення Конвенції для уніфікації деяких правил міжнародних повітряних перевезень, яка була затверджений 28 травня 1999 року о місті Монреаль, ратифікована Законом України №685-VI від 17 грудня 2008 року і вступила в силу для України 6 травня 2009 року (далі - конвенція Монреаля). Немайнова відповідальність і відповідальність за непрямі або непрямі збитки міжнародними нормативними актами у сфері авіаперевезень не передбачена.
Підставою для такого висновку Верховного Суду України є стаття 29 Монреальської конвенції "Підстави позову", згідно з якою під час перевезення пасажирів, багажу і вантажу, будь-який позов про заподіяний збиток, незалежно від його підстави, чи то на підставі цієї Конвенції, договору, в зв'язку з правопорушенням або на будь-якому іншому підставі, може бути пред'явлений тільки відповідно до умов і такими межами відповідальності, які передбачені цією Конвенцією. При будь-якому такому позові штрафи, штрафні санкції чи будь-які інші виплати, які не відносяться до компенсації фактичних збитків, не підлягають стягненню.
Згідно зі статтею 3 Закону України "Про міжнародне приватне право", якщо міжнародним договором України передбачено інші правила, ніж встановлені цим Законом, застосовуються правила цього міжнародного договору. Згідно ч.2 ст.10 ЦК України, якщо в чинному міжнародному договорі України, укладеному в установленому законом порядку, містяться інші правила, ніж ті, які передбачені відповідним актом цивільного законодавства, застосовуються правила міжнародного договору України.
Оскільки Монреальська конвенція встановлює інші правила відповідальності авіаперевізника, відмінні від передбачених Цивільним кодексом України та іншими актами цивільного законодавства України, застосовуються норми відповідальності, передбачені Конвенцією.
Слід також зазначити, що принцип обмеженої відповідальності авіаперевізників закріплений також і в Правилах повітряних перевезень пасажирів і багажу, затверджених Наказом Міністерства інфраструктури України від 30 листопада 2012 року №735. Згідно п.1 Глави 1 Розділу XXVIII "Претензії та позови" "будь-який позов про відповідальність перевізника щодо заподіяної шкоди при перевезенні може бути поданий у відповідності з умовами та обмеженнями відповідальності, які передбачені Монреальської конвенції та чинним законодавством України".
Щодо права на компенсацію моральної шкоди, передбаченого в Законі України "Про захист прав споживачів", Верховний Суд України у вищезгаданому Визначенні зазначає, що цим Законом передбачено право споживача на компенсацію моральної шкоди лише у випадках, коли така шкода заподіяна небезпечною для життя і здоров'я людини продукцією.
Право на відшкодування майнової та моральної шкоди, заподіяної споживачеві, передбачено п.5 ч.1 ст.4 і ст.16 Закону №1023-XII (в редакції Закону 19 травня 2011 року №3390-VI), згідно з якою збитки, завдані внаслідок недоліків продукції (дефекту продукції), відшкодовується відповідно до Закону.
17 вересня 2011 року набрав чинності Закон України 19 травня 2011 рік №3390-VI "Про відповідальність за шкоду, завдану внаслідок дефекту продукції" (далі - Закон № 3390-VI), яким встановлено порядок відшкодування шкоди, завданої внаслідок недоліків товарів , які є рухомим майном.
Порядок відшкодування шкоди, заподіяної в результаті недоліків товарів, які є нерухомим майном, а також шкоди, заподіяної внаслідок недоліків робіт і послуг, регулюється нормами Цивільного кодексу України (статті 1209 - 1211).
Закон №3390-VI містить визначення понять "збиток" (ст. 1) і "дефектна продукція" (ст. 5). Згідно з цим Законом збиток - це нанесене внаслідок дефекту в продукції каліцтво, інше каліцтво здоров'я або смерть людини, пошкодження або знищення будь-якого об'єкта права власності, за винятком самої продукції, що має дефект.
У Листі від 01 лютого 2013 року "Судова практика з розгляду цивільних справ про захист прав споживачів (2009 - 2012)", Верховний Суд України зазначає, що аналіз зазначених вище норм дає підстави для висновку, що в суперечках про захист прав споживачів чинне цивільне законодавство передбачає відшкодування моральної шкоди в тих випадках, коли шкода заподіяна майну споживача, каліцтвом здоров'я або смертю.
У позовних заявах пасажирів можна часто зустріти вимогу на підставі ч.5 ст. 10 закону України "Про захист прав споживачів", згідно з якою в разі, якщо виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначена в годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня в розмірі трьох відсотків від вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством.
У своїх рішеннях суди зазначають, що посилання позивача на ч.5 ст. 10 Закону України "Про захист прав споживачів" щодо відносин міжнародної авіаперевезення безпідставна і суперечить вимогам ч.5 ст.8 ЦПК України, де зазначено, що в разі невідповідності Закону України міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, суд застосовує міжнародний договір.
Оскільки правовідносини, які склалися між сторонами, регулюються міжнародним договором (Монреальської конвенції), яким не передбачено стягнення пені за прострочення оплаченої але не наданої послуги, позовні вимоги про стягнення з авіакомпанії пені задоволенню не підлягають.
Таким чином, міжнародними нормативними актами не передбачається право пасажирів на компенсацію моральної шкоди та інших непрямих збитків і непрямих витрат у спорах, що виникають з відносин міжнародних авіаперевезень. При цьому норми законодавства України в частині відповідальності авіаперевізника не можуть застосовуватися, оскільки міжнародними договорами України передбачено інші правила відповідальності, належні застосування.
Електронний квиток і виписка з системи бронювання є належними і допустимими доказами в суді
У суперечках між пасажиром і авіакомпаніями до предмету доказування часто входять такі факти, як повідомлення перевізником пасажира про зміни в розкладі, про скасування або перенесення рейсу, про реєстрацію звернення пасажира тощо Як правило, авіакомпанії заносять всі дані про подорож пасажира, включаючи інформацію про листування з пасажиром, про причини відмови в посадці на рейс і іншу інформацію в електронну систему бронювання.
У зв'язку з цим, єдиним доказом певних обставин (наприклад, напрямок сполучення пасажиру на електронну пошту) є виписка з електронної системи бронювання, яка має вигляд простого тексту з набором певних умовних позначень, без підписів і печаток.
Згідно з розділом 1 Методичних рекомендацій щодо оформлення електронних авіаційних перевізних документів, затверджених наказом Державіаадміністрації від 20 січня 2009 року №37, електронне оформлення перевізних документів (Electronic Ticketing, ETKT) - це метод документування продажу перевезень (електронний квиток) та контролю перевезень, який не вимагає оформлення паперового бланка перевізного документа.
Вся інформація з перевезення вноситься в електронний файл квитка і зберігається в ньому. Беручи до уваги зазначені методичні рекомендації, виписка з файлу електронного квитка (з системи бронювання) є належним і допустимим доказом. Крім того, в зазначених методичних рекомендаціях містяться пояснення всіх умовних позначень і кодів, які використовуються в електронному квитку.
Суди під час вирішення суперечок між пасажиром і перевізником враховують положення зазначених методичних рекомендацій і специфіку електронних систем бронювання і визнають виписки з таких систем належним і допустимим доказом таких обставин, як, наприклад, виконання перевізником обов'язку повідомити пасажира про скасування рейсу (якщо у виписці вказано, що на електронну адресу пасажира направлено відповідний лист).
Автор: Андрій Гук - адвокат, старший юрист Danevych law firm, представляв у судах інтереси іноземних авіаперевізників у багатьох справах за позовами пасажирів.
Цитування цього матеріалу дозволено тільки за умови активного гіперпосилання, не закрите для для пошукових систем, на www.avianews.com
