Ніцше, Фрідріх

1. Роки дитинства [ правити | правити код ]
2. Роки юності [ правити | правити код ]
3. Дружба з Вагнером [ правити | правити код ]
4. Криза і одужання [ правити | правити код ]
5. Заратустра [ правити | правити код ]
6. Останніми роками [ правити | правити код ]
7. Афористичність філософії Ніцше [ правити | правити код ]
8. Здорове і занепадницького [ правити | правити код ]
9. Діоніс і Аполлон. Проблема Сократа [ правити | правити код ]
10. Смерть Бога. нігілізм [ правити | правити код ]
11. Вічне повернення [ правити | правити код ]
12. надлюдина [ правити | правити код ]
13. Воля до влади [ правити | правити код ]
14. Громадянство, Національність, етнічна пріналежність [ правити | правити код ]
15. Основні твори [ правити | правити код ]
16. Інші твори [ правити | правити код ]

Фрідріх Ніцше ньому. Friedrich Wilhelm Nietzsche
Фотографія, зроблена близько 1875 роки Ім'я при народженні Фрідріх Вільгельм Ніцше Дата народження 15 жовтня +1844 (1844-10-15) [1] [2] [...] Місце народження Рекком , німецький союз дата смерті 25 серпня 1900 (1900-08-25) [1] [2] [...] (55 років) Місце смерті Веймар , німецька імперія Країна Пруссія Пруссія (До 1869 підданий; з 1869 резидент)
німецька імперія німецька імперія (Резидент)
Особа без громадянства (1869-1900) Науковий ступінь докторський ступінь [D] [1] Альма-матер Мова (и) творів німецький Школа / традиція некласична німецька філософія напрямок філософія життя Основні інтереси філософія , релігія , культура , політика , філологія значні ідеї надлюдина , « Бог помер », циклічність , перспектівістскій суб'єктивізм , ресентімент що вплинули Сократ , Платон , Аристотель , Епікур , Парменід , Геракліт , Гуманізм , Паскаль , Вольтер , Кант , Гегель , Гете , Шопенгауер , Вагнер , Саломе , Гельдерлін , Достоєвський [4] , Монтень , Ларошфуко Що випробували вплив Шпенглер , Ортега-і-Гассет , Д'Аннунціо , Евола , Муссоліні , Хайдеггер , Гітлер , Шелер , Лёвіт , Маннгейм , Теніс , Ясперс , Бердяєв , Камю , Батай , Юнгер , Бенн , Бубер , Дельоз , Ліврі , Горький , Рон Хаббард , Ренд підпис Фрідріх Ніцше в Вікіцитати Фрідріх Ніцше в Вікіджерела Фрідріх Ніцше на Вікісховища

Фрідріх Вільгельм Ніцше ( ньому. Friedrich Wilhelm Nietzsche [Fʁiːdʁɪç vɪlhɛlm niː tʃ ə] ; 15 жовтня +1844 , Рекком , німецький союз - 25 серпня 1900 , Веймар , німецька імперія ) - німецький мислитель , класичний філолог , композитор , поет , Творець самобутнього філософського вчення, яке носить підкреслено неакадемічний характер (як і інші напрямки філософії життя ) І набуло поширення, що виходить далеко за межі науково-філософського співтовариства. Фундаментальна концепція включає в себе особливі критерії оцінки дійсності, які поставили під сумнів основоположні принципи діючих форм моралі , релігії , культури і суспільно - політичних відносин. Будучи викладеними в афористичній манері, твори Ніцше отримують неоднозначні інтерпретації, викликаючи багато розбіжностей.

Роки дитинства [ правити | правити код ]

Фрідріх Ніцше народився в 1844 році в Рекком (недалеко від Лейпцига , провінція Саксонія в складі Пруссії ), в сім'ї лютеранського пастора Карла Людвіга Ніцше ( 1813 - +1849 ). У 1846 році у нього з'явилася сестра Елізабет , Потім брат Людвіг Йозеф, який помер в 1849 році через півроку після смерті їх батька. Виховувався своєю матір'ю, поки в 1858 році не виїхав вчитися в знамениту гімназію « Пфорта ». Там він захопився вивченням античних текстів, здійснив перші проби письменства, пережив сильне бажання стати музикантом, жваво цікавився філософськими і етичними проблемами, з задоволенням читав Шиллера , Байрона і особливо Гельдерліна , А також познайомився з музикою Вагнера . [5]

Роки юності [ правити | правити код ]

У жовтні 1862 року відправився в Боннський університет , Де почав вивчати теологію і філологію . Швидко розчарувався в студентському побуті і, спробувавши вплинути на своїх товаришів, виявився ними незрозумілим і відкинутим. Це стало однією з причин його швидкого переїзду в Лейпцизький університет слідом за своїм наставником професором Фрідріхом Річлем . Однак і на новому місці навчання філології не принесло Ніцше задоволення, навіть незважаючи на його блискучий успіх в цій справі: вже у віці 24 років, будучи ще студентом, він був запрошений на посаду професора класичної філології в Базельський університет - безпрецедентний випадок в історії університетів Європи [6] .

Ніцше не зміг взяти участі у Франко-прусській війні 1870 року : На початку професорської кар'єри він демонстративно відмовився від прусського громадянства, а влади нейтральної Швейцарії заборонили йому безпосередню участь в боях, дозволивши лише службу санітаром . Супроводжуючи вагон з пораненими, він заразився дизентерією і дифтеритом .

Дружба з Вагнером [ правити | правити код ]

8 листопада 1868 року Ніцше познайомився з Ріхардом Вагнером . Він різко відрізнявся від звичної і вже обтяжувала Ніцше філологічної середовища і справив на філософа надзвичайно сильне враження. Їх об'єднувало духовну єдність: від обопільного захоплення мистецтвом стародавніх греків і любові до творчості Шопенгауера до сподівань перебудови світу і відродження духу нації. В травні 1869 року він відвідав Вагнера в Трибшене , Ставши для того практично членом родини. Однак їхня дружба тривала недовго: всього близько трьох років до 1872 року , Коли Вагнер переїхав в Байройт , І їхні стосунки стали охолоджуватися. Ніцше не зміг прийняти виникли в ньому змін, що виявилися, на його думку, в зраді їхнім спільним ідеалам, потурання інтересам публіки, врешті-решт, в прийнятті християнства. Остаточний розрив був викликаний негативним висловлюванням Вагнера про книгу Ніцше « Людське, занадто людське »1878 року, яку Вагнер назвав« сумним свідченням хвороби »її автора [7] .

Зміна ставлення Ніцше до Вагнера була ознаменована книгою « казус Вагнер »(Der Fall Wagner), 1888, де автор висловлює свою симпатію до творчості Бізе .

Криза і одужання [ правити | правити код ]

Ніцше ніколи не володів міцним здоров'ям. Вже з 18 років він почав відчувати сильні головні болі, важку безсоння, а до 30 років зазнав різке погіршення здоров'я. Він майже осліп, у нього були нестерпні головні болі і безсоння, які він лікував опіатами , А також проблеми зі шлунком. 2 травня 1879 року він залишив викладання в університеті, отримавши пенсію з річним утриманням 3000 франків. Його подальше життя стала боротьбою з хворобою, всупереч якій він писав свої твори. Сам він описував цей час в такий спосіб:

... в тридцять шість років я опустився до найнижчого межі своєї вітальності - я ще жив, але не бачив на відстані трьох кроків попереду себе. У той час - це було в 1879 році - я покинув професуру в Базелі, прожив влітку як тінь в Санкт-Моріц , А наступну зиму, найбіднішу сонцем зиму моєму житті, провів як тінь в Наумбурге . Це був мій мінімум: «Мандрівник і його тінь» виник тим часом. Без сумніву, я знав тоді толк в тінях ... В наступну зиму, мою першу зиму в Генуї , То пом'якшення і одухотворення, які майже обумовлені крайнім зубожінням в крові і м'язах, створили «Ранкову зорю». Досконала ясність, прозорість, навіть надмірність духу, які позначилися в названому творі, уживалися в мені не тільки з найглибшої фізіологічної слабкістю, але і з ексцесом почуття болю. Серед тортури триденних безперервних головних болів, що супроводжувалися болісним блювотою зі слизом, я мав ясністю діалектика par exellence, дуже холоднокровно розмірковував про речі, для яких в більш здорових умов не знайшов би в собі досить витонченості і спокою, не знайшов би зухвалості скелелаза.

«Утренняя заря» вийшла в світ у липні 1881 року , З неї почався новий етап творчості Ніцше - етап найбільш плідної роботи та значних ідей.

Заратустра [ правити | правити код ]

В кінці 1882 року Ніцше здійснив подорож в Рим , Де познайомився з Лу Саломе (1861-1937), яка залишила значний слід в його житті. Ніцше з перших секунд був підкорений її гнучким розумом і неймовірною чарівністю. Він знайшов у ній чуйного слухача, вона, в свою чергу, була вражена запалом його думок. Він двічі робив їй пропозицію, але вона відмовила, запропонувавши натомість свою дружбу. Через деякий час разом з їхнім спільним знайомим Паулем Ре вони організовують своєрідний союз, проживаючи під одним дахом і обговорюючи передові ідеї філософів. Але вже через півроку йому судилося розпастися: Елізабет , Сестра Ніцше, була незадоволена впливом Лу на її брата і по-своєму вирішила цю проблему, написавши тієї грубе лист. В результаті сварки Ніцше і Саломе назавжди розійшлися. Незабаром Ніцше напише першу частину свого ключового твори « Так говорив Заратустра », В якому вгадується вплив Лу і її« ідеальної дружби ». У квітні 1884 року одночасно виходять у світ друга і третя частина книги, а в 1885 році Ніцше видає на власні гроші четверту і останню в кількості всього 40 екземплярів і роздає частину з них в колі близьких друзів, серед яких, наприклад, Хелені фон Друсковіц .

Останніми роками [ правити | правити код ]

Заключний етап творчості Ніцше - це одночасно етап написання творів, які формують зрілий вигляд його філософії, і нерозуміння, як з боку широкої публіки, так і близьких друзів. Популярність прийшла до нього лише в кінці 1880-х років.

Творча діяльність Ніцше обірвалося на початку 1889 року в зв'язку з помутнінням розуму. Воно відбулося після нападу, викликаного побиттям коні на очах у Ніцше [8] . Існує кілька версій, що пояснюють причину хвороби. Серед них - лікування описаних вище головного болю і безсоння хлоралом і вероналом [9] , Про згубний вплив яких на нервову систему під час життя філософа відомо не було; погана спадковість (психічним розладом в кінці життя страждав батько Ніцше); можливе захворювання сифілісом , Який викликав прогресивний параліч з порушенням психічної діяльності [10] ; шизофренія [11] [10] ; пухлина головного мозку [12] [13] . Доктор К. Гільдебрандт відзначав, що не існує переконливих доказів хвороби Ніцше сифілісом [10] . В його історії хвороби відсутні основні симптоми сифілісу [14] . Ланге-Ейхбаум і Курт писали, що з молодості у Ніцше було шизоїдний розлад особистості з істеричними рисами, яке згодом перейшло в параноидную шизофренію з результатом в слабоумство [10] [15] .

Філософ був поміщений в Базельську психіатричну лікарню своїм другом, професором теології, Францем Овербеком , Де залишався до березня 1890 року , Коли мати Ніцше забрала його до себе додому, в Наумбург. Після смерті матері (1897) Фрідріх не може ні рухатися, ні говорити: його вражають 2-й і 3-й апоплексичного удари [16] . Хвороба не відступала від філософа ні на крок до самої смерті 25 серпня 1900 року . Він був похований в старовинній церкві в Рекком , Що датується першою половиною XII століття. Поруч з ним покояться його рідні.

Ніцше одним з перших поставив під сумнів єдність суб'єкта, причинність волі, істину як єдина підстава світу, можливість раціонального обґрунтування вчинків.

Афористичність філософії Ніцше [ правити | правити код ]

будучи класичним філологом за освітою, Ніцше велику увагу приділяв стилю ведення і викладу своєї філософії, здобувши собі славу видатного стиліста [17] . Філософія Ніцше не організована в систему , Волю до якої він вважав недоліком чесності [18] . Найбільш значущою формою його філософії є афоризми , Що виражають відображена рух стану і думки автора, які перебувають у вічному становленні [17] . Причини подібного стилю однозначно не виявляються. З одного боку, таке виклад пов'язано з бажанням Ніцше тривалу частину часу проводити в прогулянках, що позбавляло його можливості послідовного конспектування думок. З іншого боку, свої обмеження накладала і хвороба філософа, що не дозволяє довго дивитися на білі аркуші паперу без різі в очах. Проте, афористичність листи слід віднести також (в дусі філософії самого Ніцше з її плекане amor fati, інакше любов'ю до долі ) До усвідомленого вибору філософа, вважаючи результатом розвитку його переконань. [19]

Афоризм, як свій власний коментар, розгортається лише при залученні читача в постійне переконструирование сенсу, що виходить далеко за межі контексту окремого афоризму. Це рух сенсу не може ніколи закінчитися, адекватніше відтворюючи досвід життя. Життя, так відкрита в думки, виявляється доведеною по самому факту прочитання афоризму, зовні бездоказово. [20] [21] [22]

Здорове і занепадницького [ правити | правити код ]

У своїй філософії Ніцше розвивав нове ставлення до дійсності, побудоване на метафізиці «Буття становлення», а не даності і незмінності. В рамках такого погляду істина як відповідність ідеї дійсності більш не може вважатися онтологічною основою світу, а стає лише приватної цінністю [23] . Вихідні на перший план розгляду цінності взагалі оцінюються по їх відповідності завданням життя: здорові прославляють і зміцнюють життя, тоді як занепадницького представляють хвороба і розкладання. Всякий знак вже є ознака безсилля і збідніння життя, в своїй повноті завжди є подією. Розкриття сенсу, що стоїть за симптомом, дозволяє виявити джерело занепаду. З цієї позиції Ніцше робить спробу переоцінки цінностей, до сих пір некритично маються на увазі в якості самих собою зрозумілих. [17]

Діоніс і Аполлон. Проблема Сократа [ правити | правити код ]

Джерело здорової культури Ніцше вбачав у співіснуванні двох начал: дионисийского і аполлонійского . Перше уособлює собою неприборкану, фатальну, п'янку, що йде з самих надр природи пристрасть життя, що повертає людину до безпосередньої гармонії світу і єдності всього з усім; Друге, аполлонійское, огортає життя «прекрасної кажимостью сновіденческое світів», дозволяючи миритися з нею. Взаємно долаючи один одного, дионисийское і аполлонійское розвиваються в строгому співвідношенні. В рамках мистецтва зіткнення цих почав призводить до народження давньогрецької трагедії , На матеріалі якої Ніцше і розгортає картину становлення культури. Спостерігаючи за розвитком культури Давньої Греції , Ніцше загострив увагу на фігурі Сократа . Той стверджував можливість осягнення і навіть виправлення життя за допомогою диктатури розуму. Таким чином, Діоніс виявився вигнаним з культури, а Аполлон виродився в логічний схематизм. Вчинений насильницький перекіс і є джерелом кризи культури, що опинилася обескровленной і позбавленою, зокрема, міфів . [24] [6]

Смерть Бога. нігілізм [ правити | правити код ]

Одним з найбільш яскравих символів, зображених і розглянутих філософією Ніцше, стала так звана смерть Бога . Вона знаменує втрату довіри до надчуттєвий підстав ціннісних орієнтирів, тобто нігілізм , Що проявився в західноєвропейській філософії і культурі. Процес цей, на думку Ніцше, виходить з нездоров'я самого духу християнського вчення, що віддає перевагу потойбічного світу.

Смерть Бога проявляється в охоплює людей відчутті бездомності, осиротів, втрати гаранта доброти буття . Старі цінності не задовольняють людини, так як він відчуває їх млявість і не відчуває, щоб вони ставилися саме до нього. «Бог задихнувся в богослов'ї, моральність - в моралі», - пише Ніцше, вони стали чужі людині. В результаті зростає нігілізм, який простягається від простого заперечення можливості хоч який-небудь свідомості і хаотичного блукання в світі до послідовної переоцінки всіх цінностей з тим, щоб повернути їх на службу життя.

Вічне повернення [ правити | правити код ]

Способом, яким щось знаходить буття, Ніцше вбачає вічне повернення: сталість у вічності набувається шляхом повторюється повернення того ж самого, а не через неминущу незмінність [25] . У такому розгляді на передній план виходить питання не про причини сущого, а про те, чому воно завжди повертається таким, а не іншим. Своєрідною відмичкою до цього питання служить уявлення про волі до влади: повертається таке суще, яке, узгоджуючи дійсність з собою, створило передумови для повернення.

Етичної стороною вічного повернення є запитування про сопринадлежности йому: так ти зараз є, щоб бажати вічного повернення того ж самого. Завдяки такій постановці кожній миті повертається міра вічного: приємно те, що витримує випробування вічним поверненням, а не те, що спочатку в перспективу вічного може бути вміщено. Втіленням сопринадлежности вічного повернення є надлюдина. [17] [6]

надлюдина [ правити | правити код ]

Надлюдина - це людина, якій вдалося подолати роздрібненість свого існування, який повернув собі світ і підняв погляд над його горизонтом. Надлюдина, за словами Ніцше, це суть землі, в ньому природа знаходить своє онтологічне виправдання. На противагу йому, остання людина представляє виродження людського роду, живе в повному забутті своїй суті, віддавши її на відкуп звірячому перебуванню в комфортних умовах. [6]

Воля до влади [ правити | правити код ]

Воля до влади є організуючий принцип всього живого і, ширше, існуючого. Перекладається також як воля до могутності, цей принцип стверджує творчий характер становлення, в якому розрізнені факти буття знаходять єдину міру існування. При цьому, воля до влади не є свавілля або насильство над сущим, але тільки бажання виконати елементарний борг життя - могти. [26] [17]

антикознавці Вільгельм Нестле в 1890 році вказував на свавільну інтерпретацію ранніх грецьких філософів з боку Ніцше [27] .

Починаючи з 1890-х років філософ Володимир Соловйов вів полеміку з Ніцше і в пресі, і в своїх філософських творах. На створення головного його праці, присвяченого питанням моралі, « виправдання добра »(1897), його спонукало незгоду з ницшевским запереченням абсолютних моральних норм. У цій роботі Соловйов намагався з'єднати уявлення про абсолютну цінність моралі з етикою, що допускає свободу вибору і можливість самореалізації. У 1899 році в статті «Ідея надлюдини» він висловлював жаль, що філософія Ніцше впливає на російське юнацтво. За його спостереженнями, думка про надлюдину відноситься до числа найбільш цікавих ідей, які заволоділи умами нового покоління. До них же можна віднести, на його думку « економічний матеріалізм »Маркса і« абстрактний моралізм »Толстого. Подібно до інших противникам Ніцше, Соловйов зводить філософію моралі Ніцше до зверхності і свавіллю.

Значний вплив Ніцше надав на ранню творчість М. Горького (на портреті письменника, написаному В. А. Сєровим в 1905 році, видно, що він оформляв себе під Ніцше).

Громадянство, Національність, етнічна пріналежність [ правити | правити код ]

Ніцше зазвичай зараховують до філософів Німеччини. Сучасного єдиної національної держави, званого Німеччиною, на момент його народження не існувало, а був союз німецьких держав , І Ніцше був громадянином одного з них - Пруссії. Коли Ніцше отримав посаду професора в Базельському університеті, він подав заяву на анулювання прусського громадянства. Офіційна відповідь, що підтверджує анулювання громадянства, прийшов у вигляді документа, датованого 17 квітня 1869 року.

Відповідно до поширеною думкою, предки Ніцше були поляками . Ніцше сам підтверджував цю обставину. У 1888 році він писав: «Мої предки були польськими дворянами (Ніццька)» [28] . В одному з висловлювань Ніцше ще більш ствердна по відношенню до свого польського походження: «Я чистокровний польський дворянин, без єдиної краплі брудної крові, звичайно, без німецької крові» [29] . В іншому випадку Ніцше заявив: «Німеччина велика нація лише тому, що в жилах її народу тече настільки багато польської крові ... Я пишаюся своїм польським походженням» [30] . В одному з листів він свідчить: «Мене виховували відносити походження моєї крові і імені до польських вельможам, які називалися барона, і які залишили свій будинок і титул близько ста років тому, поступившись в результаті нестерпному тиску - вони були протестантами» [31] . Ніцше вважав, що його прізвище могла бути германізуватися .

Більшість вчених заперечують думку Ніцше про походження його сім'ї. Ганс фон Мюллер спростовував висунуту сестрою Ніцше родовід на користь благородного польського походження. Макс Олер, хранитель архіву Ніцше в Веймарі, стверджував, що все предки Ніцше носили німецькі імена, навіть сім'ї дружин. Олер стверджує, що Ніцше вийшов з давнього роду німецьких лютеранських священнослужителів по обидва боки його сім'ї, і сучасні вчені розглядають твердження Ніцше про його польське походження «чистим вигадкою». Коллі і Монтінарі, редактори збірника листів Ніцше, характеризують заяви Ніцше як «безпідставне» і «помилкова думка». Сама по собі прізвище Nietzsche не є польською, але поширена по всій центральній Німеччині в цій та споріднених їй формах, наприклад, Nitsche і Nitzke. Прізвище походить від імені Микола, скорочено Нік, під впливом слов'янського імені Ніц спочатку придбала форму Nitsche, а потім Nietzsche.

Невідомо, чому Ніцше хотів, щоб його зараховували до знатного польського роду. За словами біографа Р. Дж. Холлінгдейла, затвердження Ніцше про його польське походження, можливо, були частиною його «кампанії проти Німеччини».

Сестра Фрідріха Ніцше Елізабет Ніцше (1846-1935) вийшла заміж за ідеолога антисемітизму Бернарда Фьорстера , Який вирішив поїхати в Парагвай , Щоб там зі своїми однодумцями організувати німецьку колонію Nueva Germania [ прибрати шаблон ]. Елізабет поїхала з ним в 1886 році в Парагвай, але незабаром через фінансові проблем Бернард наклав на себе руки, і Елізабет повернулася до Німеччини.

За словами самого Ніцше, антисемітизм сестри став причиною розладу з нею [32] . Деякий час Фрідріх Ніцше був в напружених відносинах з сестрою, але до кінця життя потреба в турботі про себе змусила Ніцше відновити відносини. Елізабет Ферстер-Ніцше була розпорядницею літературної спадщини Фрідріха Ніцше. Вона видавала книги брата у власній редакції, а для багатьох матеріалів не давала дозвіл на публікацію. Так, «Воля до влади» була в плані робіт Ніцше, але він так і не написав цю роботу. Елізабет видала цю книгу на підставі відредагованих нею чернеток брата. Вона також вилучила всі ремарки брата щодо відрази до сестри. Підготовлене Елізабет двадцятитомна зібрання творів Ніцше було еталоном для перевидань до середини XX століття. Тільки в 1967 році італійські вчені опублікували без спотворень раніше недоступні роботи.

В 1930 році 84-річна Елізабет стала прихильницею нацистів . до тисяча дев'ятсот тридцять-чотири году вона домоглася того, що Гітлер тричі відвідав створений нею музей-архів Ніцше, сфотографувався шанобливо смотрящим на бюст Ніцше і оголосив музей-архів центром націонал-соціалістичної ідеології. Примірник книги « Так говорив Заратустра " разом з " моїй боротьбою »І« Міфом двадцятого століття » Розенберга були урочисто покладені разом в склеп Гінденбурга . Гітлер призначив Елізабет довічну пенсію за заслуги перед вітчизною.

Ніцше також приділяв велику увагу «жіночого питання», ставлення до якого у нього було надзвичайно суперечливим. Одні коментатори називають філософа ненавидів жінок, другі - антифеміністи, треті - поборником фемінізму.

Ніцше навчався музиці з 6 років, коли мати подарувала йому рояль, а в 10 років вже пробував складати. Він продовжував займатися музикою в шкільні та студентські роки.

Основними впливами на ранній музичний розвиток Ніцше були віденська класика и романтизм .

Ніцше багато писав в 1862-1865 роках - фортепіанні п'єси, вокальну лірику. У цей час він працював, зокрема, над симфонічною поемою « Ерманаріх »(1862), яка була завершена лише частково, у вигляді фортепіанної фантазії. Серед пісень, складених Ніцше в ці роки: «Заклинання» на слова однойменного вірша А. С. Пушкіна ; чотири пісні на вірші Ш. Петефі ; «З часів юності» на вірші Ф. Рюккерта і «Тече струмок» на вірші К. Грота ; «Буря», «Все краще і краще» і «Дитя перед погаслою свічкою» на вірші А. фон Шамиссо .

Серед більш пізніх творів Ніцше - «Відлуння новорічної ночі» (спочатку написано для скрипки і фортепіано, перероблено для фортепіанного дуету, +1871 ) І «Манфред. Медитація »(фортепіанний дует, +1872 ). Перше з цих творів розкритикував Р. Вагнер , А друге - Ганс фон Бюлов . Пригнічений авторитетом фон Бюлова, після цього Ніцше практично перестав займатися музикою. Останнім його твором став «Гімн дружбі» ( 1874 ), Який багато пізніше, в 1882 році, він переробив в пісню для голосу і фортепіано, запозичивши вірш своєї нової знайомої Лу Андреас фон Саломе «Гімн життя» (а кілька років по тому Петер Гаст написав аранжування для хору і оркестру).

Основні твори [ правити | правити код ]

1. «Давид Штраус у ролі сповідника і письменника» (David Strauss: der Bekenner und der Schriftsteller, 1873)
2. «Про користь і шкоду історії для життя» (Vom Nutzen und Nachtheil der Historie für das Leben , 1874)
3. «Шопенгауер як вихователь» (Schopenhauer als Erzieher, 1874)
4. «Ріхард Вагнер у Байройті» (Richard Wagner in Bayreuth, 1876)

• « Людське, занадто людське. Книга для вільних розумів »(Menschliches, Allzumenschliches, 1878). З двома доповненнями:
  • «Змішані думки і вислови» (Vermischte Meinungen und Sprüche, 1879)
  • «Мандрівник і його тінь» (Der Wanderer und sein Schatten, 1880)
• «Утренняя заря, або думки про моральні забобони» (Morgenröte, 1881)
• « Весела наука »(Die fröhliche Wissenschaft, 1882, 1887)
• « Так говорив Заратустра. Книга для всіх і ні для кого »(Also sprach Zarathustra, 1883-1885)
• « По той бік добра і зла. Прелюдія до філософії майбутнього »(Jenseits von Gut und Böse, 1886)
• «До генеалогії моралі. Полемічний твір »(Zur Genealogie der Moral, 1887)
• « казус Вагнер »(Der Fall Wagner, 1888)
• « Сутінки ідолів, або як філософствують молотом »(Götzen-Dämmerung, 1888), книга також відома під назвою« Падіння кумирів, або Про те, як можна філософствувати за допомогою молотка »
• « Антихрист. прокляття християнству »(Der Antichrist, 1888)
• « Ecce Homo. Як стають самі собою »(Ecce Homo, 1888)
• « Воля до влади »(Der Wille zur Macht, 1886-1888, 1-е изд. 1901, 2-е вид. 1906), книга, зібрана з нотаток Ніцше редакторами Е. Ферстер-Ніцше і П. Гастом. Як довів М. Монтінарі, хоча Ніцше і планував написати книгу «Воля до влади. Досвід переоцінки всіх цінностей »(Der Wille zur Macht - Versuch einer Umwertung aller Werte), про що згадується в кінці твору« До генеалогії моралі », але залишив цей задум, при цьому чернетки послужили матеріалом для книг« Сутінки ідолів »і« Антихрист » (обидві написані в 1888).

Інші твори [ правити | правити код ]

• «Гомер і класична філологія» (Homer und die klassische Philologie, 1869)
• «Про майбуття наших освітніх установ» (Über die Zukunft unserer Bildungsanstalten, 1871-1872)
• «П'ять передмов до п'яти ненаписаною книгам» (Fünf Vorreden zu fünf ungeschriebenen Büchern, 1871-1872)

1. «Про пафосі істини» (Über das Pathos der Wahrheit)
2. «Думки про майбуття наших освітніх установ» (Gedanken über die Zukunft unserer Bildungsanstalten)
3. «Грецька держава» (Der griechische Staat)
4. «Співвідношення між філософією Шопенгауера і німецькою культурою» (Das Verhältnis der Schopenhauerischen Philosophie zu einer deutschen Cultur )
5. «Гомерівський змагання» (Homers Wettkampf)

• «Про істину і брехні в вненравственние сенсі» (Über Wahrheit und Lüge im außermoralischen Sinn, 1873)
• «Філософія в трагічну епоху Греції» (Die Philosophie im tragischen Zeitalter der Griechen, 1873)
• «Ніцше проти Вагнера» (Nietzsche contra Wagner, 1888)

Юнацькі твори [ правити | правити код ]

• «З мого життя» (Aus meinem Leben, 1858)
• «Про музику» (Über Musik, 1858)
• «Наполеон III як президент» (Napoleon III als Praesident, 1862)
• «Фатум і історія» (Fatum und Geschichte, 1862)
• «Вільна воля і фатум» (Willensfreiheit und Fatum, 1862)
• «Чи може заздрісник бути дійсно щасливим?» (Kann der Neidische je wahrhaft glücklich sein?, 1863)
• «Про настрої» (Über Stimmungen, 1864)
• «Моє життя» (Mein Leben, 1864)

• У фільмі Ліліани Кавані «По ту сторону добра і зла» [En] ( італ. «Al di là del bene e del male», 1977 ) Ніцше втілює Ерланд Юзефсон ( Лу Саломе - Домінік Санда , Пауль Ре - Роберт Пауелл , Елізабет Ферстер-Ніцше - Вірна Лізі , Бернард Ферстер - Умберто Орсіні [It] ).
• В біографічному фільмі Жуліу Брессану [Pt] «Дні Ніцше в Турині» [En] ( порт. Dias de Nietzsche em Turim, 2001 ) Філософа зіграв бразильський актор Фернанду Ейрас [Pt] .
• У фільмі Пинхаса Перрі (Pinchas Perry) « Коли Ніцше плакав »( англ. «When Nietzsche Wept», США - Ізраїль , 2007 , За романом Ялом Ірвіна ) Головного персонажа зіграв Арманд Ассанте ( Лу Саломе - Кетрін Віннік , Йозеф Брейер - Бен Крос , Зигмунд Фрейд - Джеймі Елмен [En] , Берта Паппенгейм - Міхаль Янай [He] ).
• У фільмі Ніни Шоріною « Ніцше в Росії »(2007).
• фільм угорського режисера Бели Тарра « Туринський кінь »( угор. «A torinói ló», 2011 ) Заснований на історії [33] про Ніцше, який в Турині 3 січня 1889 року став свідком побиття коня візником. Ніцше кинувся до коня, обняв її, а після цього замовк назавжди, останні одинадцять років свого життя провівши в лікарні для душевнохворих.

Численні ідеї з твору «Так говорив Заратустра» та інших філософських трактатів Ф. Ніцше знайшли відображення в серії японських рольових ігор Xenosaga . Зокрема, третій епізод був названий саме на честь цієї книги. [34]

1. ↑ 1 2 3 Німецька національна бібліотека , Берлінська державна бібліотека , Баварського державна бібліотека та ін. Record # 118587943 // Загальний нормативний контроль (GND) - 2012-2016.
2. ↑ 1 2 ідентифікатор BNF : Платформа відкритих даних - 2011 року.
3. ↑ 1 2 RKDartists
4. ↑ Тимошкин А. П. Ніцше в Росії
5. ↑ Даніель Галеві «Життя Фрідріха Ніцше»
6. ↑ 1 2 3 4 Е. Н. Некрасова. Фрідріх Ніцше: поет, мислитель, пророк - М .: МФТІ , 2007. - 160 с. - ISBN 5-7417-0172-8 .
7. ↑ Попкова Л. Хроніка «зоряної дружби». Ф. Ніцше і Р. Вагнер.
8. ↑ Реалі Дж., Антисери Д. «Західна філософія від витоків до наших днів. Від романтизму до наших днів »
9. ↑ А.І. Патрушев «Життя і драма Фрідріха Ніцше» (Рос.). www.nietzsche.ru. Дата обігу 3 квітня 2018.
10. ↑ 1 2 3 4 А. В. Шувалов. Природно-наукові дослідження творчого процесу: Ніцше Фрідріх (неопр.). www.characterology.ru. Дата звернення 21 червня 2018.
11. ↑ М. В. Коркіна, Н. Д. Лакосина, А. Е. Личко , І. І. Сергєєв. Психіатрія: Підручник для студентів медичних вузів. - М.: «МЕДпресс-інформ», 2006. - С. 348-349. - 576 с. - ISBN 5-98322-217-1 .
12. ↑ Чому Ніцше помер не від сифілісу (неопр.). lektsia.com. Дата звернення 21 червня 2018.
13. ↑ Deutsche Welle (www.dw.com). Нове пояснення божевілля Ніцше | DW | 04.05.2003 (Рос.). DW.COM. Дата звернення 21 червня 2018.
14. ↑ Sax L. (2003). "What was the cause of Nietzsche's dementia?" . Journal of Medical Biography. 11 (1): 47-54. DOI : 10.1177 / 096777200301100113 . PMID 12522502 . (Англ.)
15. ↑ Lange-Eichbaum, W., Kurth, W. (1967) Genie, Irrsinn und Ruhm. Genie-Mythus und Pathographie des Genies. 6. Aufl. München-Basel: Reinhardt. - P. 486
16. ↑ Даніель Галеві «Життя Фрідріха Ніцше»
17. ↑ 1 2 3 4 5 Подорога В. А. Ніцше // Нова філософська енциклопедія : В 4 т. / Ін-т філософії РАН ; Нац. суспільств.-науч. фонд; Представлення. науково-ред. ради В. С. Стьопін . - М .: думка , 2000-2001. - ISBN 5-244-00961-3 . 2-е изд., Испр. і додат. - М .: думка , 2010. - ISBN 978-5-244-01115-9 .
18. ↑ «Я не довіряю всім систематика і сторонюся їх. Воля до системи є недолік чесності. »- афоризм № 26 з «Сутінки ідолів, або як філософствують молотом»
19. ↑ Перцев А. В. Фрідріх Ніцше у себе вдома. - СПб .: Володимир Даль, 2009. - 480с. - (Світова Ніцшеана). - ISBN 978-5-93615-085-2
20. ↑ Подорога В. А. Метафізика ландшафту. - М .: наука , 1993. - 319 с.
21. ↑ Свасьян К. А. Фрідріх Ніцше: мученик пізнання
22. ↑ Фрідріх Ніцше. Зла мудрість. До вчення про стилі.
23. ↑ цінність в Філософському енциклопедичному словнику
24. ↑ Ніцше (глава 9). Історія філософії. Підручник. Під ред. В. В. Васильєва, AA Кротова, Д. В. Бугая. - М .: академічний проект , 2005. - С.486-497.
25. ↑ [1] Мартін Хайдеггер . Ніцше. Том 2
26. ↑ Воля до влади. Історія Філософії: Енциклопедія. - Мінськ: Книжковий Будинок. А. А. Грицанов, Т. Г. Румянцева, М. А. Можейко. 2002
27. ↑ http://doxa.onu.edu.ua/Doxa8/329-336.pdf
28. ↑ Hollingdale, RJ: Nietzsche: The Man and His Philosophy. Cambridge University Press , 1999. p.6
29. ↑ Some recently translations use this latter text. See: Nietzsche, Friedrich Wilhelm. The Anti-Christ, Ecce Homo, Twilight of the Idols, and Other Writings: And Other Writings. Translated by Judith Norman, Aaron Ridley. (Cambridge: Cambridge University Press , 2005), 77.
30. ↑ Henry Louis Mencken, «The Philosophy of Friedrich Nietzsche», T. Fisher Unwin, 1908, reprinted by University of Michigan 2006, pg. 6, [2]
31. ↑ Letter to Heinrich von Stein, December 1882 році, KGB III 1, Nr. 342, p. 287; KGW V 2, p. 579; KSA 9 p. 681
32. ↑ Грета Ионкис. Фрідріх Ніцше і євреї
33. ↑ Див., Напр .: Ебаноідзе І. «Мова не про книжки, а про життя ...» : Переписка Фрідріха Ніцше з Готфрідом Келлером , Георгом Брандесом и Августом Стриндбергом [: Вступить. стаття] // Новий Світ . 1999 . № 4; Lesley Chamberlain [en] . Nietzsche in Turin: An Intimate Biography. 1996. ISBN 0-7043-8028-5 , ISBN 0-312-18145-0 , ISBN 978-0-312-19938-8 , ISBN 0-312-19938-4
34. ↑ Xenosaga Episode III (Англ.) // Wikipedia. - 2018-05-30.

• Ніцше Ф. Повне зібрання творів: У 13 томах / Пер. з нім. В. М. Бакусева, Ю. М. Антонівського, Я. Е. Голосовкера і ін .; Ред. рада: А. А. Гусейнов і ін .; Ін-т філософії РАН. - М .: Культурна революція, 2005-2014.
• Бугера, В. Е. Соціальна сутність та роль філософії Ніцше. - М .: КомКнига, 2010. - ISBN 978-5-484-01062-2 .
• Марков, Б. В. Людина, держава і Бог у філософії Ніцше. - СПб .: Володимир Даль: Русский острів, 2005. - 786 с. - (Світова Ніцшеана). - ISBN 5-93615-031-3 , ISBN 5-902565-09-X
• Нордау М. Фрідріх Ніцше // Виродження. - М .: Республіка, 1995.- 400 с. - (Минуле і сьогодення). ISBN 5-250-02539-0
• [Вірші] // «Зарубіжна поезія в перекладах В'ячеслава Купріянова», Веселка, Москва 2009
• Сафранскі Р. Ніцше: Біографія його думки / Переклад з нім. І. Ебаноідзе. - М .: Видавничий дім «Дело» РАНХиГС, 2018. - 456 с. ISBN 978-7749-1092-2
• Трубецкой Е. Н. Філософія Ніцше . Москва, Типо-літографія Т-ва І. Н. Кушнерев І Ко, 1904.
• Цендровський О. Ю. Рим на Юду: Ніцшевськая трактування історії і генеалогії християнства // Філософія і культура. - 2014. - № 10. - С. 1478-1487.
• Цендровський О. Ю. Ідеал величі в філософії Ніцше // Вісник РХГА. 2013. № 4. с. 119-129
• Цендровський О. Ю. Аристократичний ідеал філософії Ніцше // Вісник РХГА. 2015. № 1. с. 46-55.