Перекладач з японської - про поезію тривіршів хайку, її історії, перекладах і про те, чому це красиво
Автор Олена Дьяконова
Мацуо Басьо.Гравюра Цукіокі YOсітосі із серії «101 вид місяця».1891 рік
Жанр хайку стався від іншого класичного жанру - пятістішия танка в 31 стиль, відомого з VIII століття. У танка була присутня цезура, в цьому місці вона «розламався» на дві частини, вийшло тривірш в 17 складів і двовірш в 14 складів - своєрідний діалог, який часто складався двома авторами. Ось це початкове тривірш носило назву хокку, що буквально означає «початкові строфи». Потім, коли тривірш отримало самостійне значення, стало жанром зі своїми складними законами, його стали називати хайку.
Японський геній знаходить себе в стислості. Тривірш хайку - найлаконічніший жанр японської поезії: всього 17 складів по 5-7-5 мор Мора - одиниця виміру кількості (довготи) стопи. За мору приймається час, необхідний для проголошення короткого складу. в рядку. У 17-складному вірші всього три-чотири значущих слова. По-японськи хайку записується в один рядок зверху вниз. На європейських мовах хайку записується в три рядки. Рими японська поезія не знає, до IХ століття склалася фонетика японської мови, що включає всього 5 голосних (а, і, у, е, о) і 10 приголосних (крім озвончения). При такій фонетичної злиднях ніяка цікава рима неможлива. Формально вірш тримається на рахунку складів.
До ХVII століття на твір хайку дивилися як на гру. Серйозним жанром хайку став з появою на літературній сцені поета Мацуо Басьо. У 1681 році він написав знаменитий вірш про ворону і повністю змінила світ хайку:
На мертвої гілці
Чорніє ворон.
Осінній вечір. Переклад Костянтина Бальмонта.
Відзначимо, що російська символіст старшого покоління Костянтин Бальмонт в цьому перекладі замінив «суху» гілку на «мертву», надмірно, за законами японського віршування, драматизувати цей вірш. У перекладі виявляється порушено правило уникати оціночних слів, визначень взагалі, крім самих звичайних. «Слова хайку» (Хайг) повинні відрізнятися навмисною, точно вивіреної простотою, важко досяжною, але ясно відчувається прісності. Проте цей переклад правильно передає атмосферу, створену Басьо в цьому хайку, який став класичним, тугу самотності, вселенську печаль.
Існує ще один переклад цього вірша:
На голій гілці
Ворон сидить самотньо ...
Осінній вечір! Тут і далі - переклади Віри Маркової.
Тут перекладачка додала слово «самотньо», яке відсутнє в японському тексті, проте включення його виправдано, так як «сумне самотність осіннім вечором» - це головна тема цього хайку. Обидва переклади оцінюються критикою дуже високо.
Однак очевидно, що вірш влаштовано ще простіше, ніж це представили перекладачі. Якщо дати його буквальний переклад і розмістити в один рядок, як записують хайку японці, то вийде таке гранично короткий вислів:
枯 れ 枝 に か ら す の と ま り け る や 秋 の 暮 れ
На сухій гілці / ворон сидить / осінні сутінки
Як ми бачимо, в оригіналі відсутня слово «чорний», воно тільки мається на увазі. Образ «змерзлий ворон на оголилася дереві» за походженням китайський. «Осінні сутінки» (аки-но Куре) можна трактувати і як «пізню осінь», і як «вечір осені». Монохромність - якість, високо цінується в мистецтві хайку; зображено час дня і року, стирає всі фарби.
Хайку - найменше опис. Потрібно не описувати, говорили класики, а називати речі (буквально «давати імена речам» - на -о нору) гранично простими словами і так, немов називаєш їх вперше.
Ворон на зимовій гілці.Гравюра Ватанабе сейтей.Десь у 1900 році
Хайку - НЕ мініатюри, як їх довго називали в Європі. Найбільший поет хайку кінця ХIХ - початку ХХ століття, який помер від туберкульозу Масаока Сікі писав, що хайку вміщує в себе весь світ: бурхливий океан, землетрусу, тайфуни, небо і зірки - всю землю з найвищими вершинами і найглибшими морськими западинами. Простір хайку безмірно, нескінченно. Крім того, хайку іcпитивает тяжіння до об'єднання в цикли, в поетичні щоденники - і часто довжиною в життя, так що стислість хайку може перетворюватися на свою протилежність: в довжелезні твори - збірки віршів (правда, дискретного, переривається характеру).
А ось протягом часу, минуле і майбутнє х Айку не зображує, хайку - це короткий момент сьогодення - і тільки. Ось приклад хайку Ісси - напевно, найулюбленішого поета в Японії:
Як вишня розцвіла!
Вона з коня зігнала
І князя-зверхника.
Скороминущість - іманентна властивість життя в розумінні японців, без неї життя не має ціни і сенсу. Скороминущість тим прекрасна і сумна, що природа її непостійна, мінлива.
Не слід вважати хайку пейзажної лірикою. Самі японці ніколи не писали про хайку в такому дусі, хоча і визнають, що головна тема хайку - це «поет і його пейзаж».
Важливе місце в поезії хайку займає зв'язок з чотирма порами року - восени, взимку, навесні і влітку. Мудреці говорили: «Хто бачив пори року, той бачив все». Тобто бачив народження, дорослішання, любов, нове народження і смерть. Тому в класичних хайку необхідний елемент - це «сезонне слово» (кіго), яке пов'язує вірш з порою року. Іноді ці слова з працею розпізнаються іноземцями, але японцям вони все відомі. Зараз в японських мережах відшукуються докладні бази даних кіго, дехто нараховує тисячі слів.
У наведеному вище хайку про ворону сезонне слово дуже просте - «осінь». Колорит цього вірша - дуже темний, підкреслений атмосферою осіннього вечора, буквально «сутінків осені», тобто чорне на тлі згущаються сутінків.
Подивіться, як витончено Басьо вводить обов'язкову прикмету сезону в вірш про розлуку:
За колосок ячменю
Я схопився, шукаючи опори ...
Як важкий розлуки мить!
«Колосок ячменю» прямо вказує на кінець літа.
Або в трагічному вірші поетеси Тіё-ні на смерть маленького сина:
Про мій ловець бабок!
Куди в невідомій країні
Ти нині забіг?
«Стрекоза» - сезонне слово для літа.
Ще одне «літній» вірш Басьо:
Літні трави!
Ось вони, воїнів полеглих
Мрії про славу ...
Басьо називають поетом мандрів: він багато блукав по Японії в пошуках справжніх хайку, причому, вирушаючи в дорогу, не дбав про їжу, нічліг, бродяг, мінливості шляху в глухих горах. В дорозі його супроводжував страх смерті. Знаком цього страху став образ «Костею, біліють в поле» - так називалася перша книга його поетичного щоденника, написаного в жанрі хайбун ( «проза в стилі хайку»):
Може бути, ви кість моя
Вибілить вітер ... Він в серце
Холодом мені дихнув.
Після Басьо тема «смерть в дорозі» стала канонічною. Ось його останній вірш «Передсмертна пісня»:
В дорозі я занедужав,
І все біжить, кружляє мій сон
За випаленим полях.
Наслідуючи Басьо, поети хайку перед смертю завжди складали «останні строфи».
«Справжні» (макото-но) вірші Басьо, Бусона, Ісси близькі нашим сучасникам. Історична дистанція як би знята в них завдяки незмінності мови хайку, його формульної природи, що зберігалася протягом всієї історії жанру з ХV століття до нинішнього дня.
Головне в світогляді хайкаіста - гостра особиста зацікавленість в формі речей, їх сутності, зв'язках. Згадаймо слова Басьо: «Вчися у сосни, що таке сосна, учись у бамбука, що таке бамбук». Японськими поетами культивувалося медитативний споглядання природи, вдивляння в предмети, що оточують людину в світі, в нескінченний круговорот речей в природі, в її тілесні, чуттєві риси. Мета поета - спостерігати природу і інтуїтивно вбачати її зв'язку зі світом людини; хайкаісти відкидали безобразність, безпредметність, утилітарність, абстрагування.
Басьо створив не тільки вірші хайку і прозу хайбун, а й образ поета-мандрівника - благородного чоловіка, зовні аскетичного, в злиденному плаття, далекого від усього мирського, а й усвідомлює сумну причетність до всього, що відбувається в світі, що проповідує свідоме «опрощення». Поетові хайку властива одержимість мандрами, дзен-буддійське вміння велике втілювати в малому, усвідомлення тлінність світу, крихкості і мінливості життя, самотності людини у всесвіті, терпкою гіркоти буття, відчуття нерозривності природи і людини, надчутливість до всіх явищ природи і зміну пір року.
Ідеал такої людини - бідність, простота, щирість, стан духовної зосередженості, необхідне для осягнення речей, а й легкість, прозорість вірша, вміння зображати вічне в поточному.
В кінці цих заміток наведемо два вірші Ісси - поета, який з ніжністю ставився до всього малому, крихкому, беззахисному:
Тихо, тихо повзи,
Равлик, по схилу Фудзі,
Вгору, до самих висот!
Сховавшись під мостом,
Спить зимової снігової ночі
Бездомну дитя.
