Обрання 11 грудня Вадима Красносільського президентом в Придністров'ї за підтримки холдингу "Шериф" можна назвати остаточною перемогою "місцевих" над московськими, але з двома поправками, пише Сергій Климовський для видання "Вектор ньюз" .
Перша, Красносельський - умовно місцевий. Народився він в 1970 р в Забайкаллі в родині військовослужбовців і в 1978 р переїхав з батьками в Бендери. У 1993 році закінчив вище військово-інженерне училище в Харкові і повернувся в Бендери служити в міліції ПМР. Що визначило це рішення 23-річного юнака, який прожив в Бендерах лише 10 років, - невідомо, але напрямна "рука Москви" по зміцненню створеного нею держави-сателіта "місцевими кадрами" вгадується і підтверджується наступною успішною кар'єрою: начальник міліції Бендер, міністр внутрішніх справ і заборона йому в'їзду в ЄС.
Друга поправка - перемога місцевих теж умовна: Красносельський - людина Москви, і там це не приховували. Москва заявляла: їй все одно Красносельський або Шевчук, але негласно підтримувала Шевчука, - він домінував в інформпросторі на виборах, а Красносельському створювали імідж "перевертня в погонах", дах "бандитський" бізнес "Шерифа". У 2011 р Москва отримала урок - її кандидат Камінський програв Шевчуку, кандидату від "Шерифа", і тепер вона була обережною.
Історія, за винятком деяких деталей, повторилася. Шевчук народився в 1968 р в Рибниці, був там комсомольським працівником, навчався в сільгоспакадемії в Києві, потім в Москві і в Лондоні, був заступником директора "Шерифа", главою МВС, і головою Верховної Ради ПМР, як і Красносельський. На цій посаді він очолив опозицію "Шерифа" тодішньому президенту Смирнову і в 2011 р виграв у нього і Камінського вибори. Після цього "ліг" під Москву і вступив в конфлікт з "Шерифом". Зараз все те ж саме зробив Красносельський як глава опозиції від "Шерифа", яка в 2015 р на виборах знову взяла під контроль Верховну Раду, і залишається відкритим тільки питання: чи вступить Красносельський в конфлікт з "Шерифом" за прикладом Шевчука?
Те, що відбувається в ПМР з 2010 р можна назвати затяжний революцією господарського активу проти партійного активу, або директора проти парторгів, або "місцеві" проти "московських". Частково ПМР - це мініатюрна модель того, як могли б розвиватися події, якщо б СРСР з Горбачовим залишилися (роль Горбачова грав Ігор Смирнов). Компартію в ПМР не забороняли, але жодного депутата у неї немає, в 2010 році її рейтинг був 8%. Вибори в ПМР проходять тільки по мажоритарних округах і 34 місця з 43 у її ВС належить партії "Оновлення", вона ж партія "Шерифа". Є ще 5 партій, але вони, включаючи філія ЛДПР Жириновського, депутатів в ВР не мають. У вірності Росії клянуться всі. Красносельський після обрання теж заявив, що Придністров'я - це частина "русского мира", але так як РФ зараз важко під санкціями, то закликав розраховувати на власні сили.
А з силами - не дуже. Якщо чисельність населення Придністров'я в 1991 р оцінюють в 1,2 - 1,5 млн. Чоловік, то перепис 2015 р офіційно показала 450 тис. Чоловік, і була засекречена, так як реальна цифра - 342 тис. Таке скорочення населення в 3 рази було тільки в Абхазії після етнічних чисток і вигнання з неї грузин. У ПМР етнічних чисток не було, але на 1 жовтня 2015 року було 137 тис. Працюючих, без урахування силовиків, і 125 тис. Пенсіонерів. У сумі - 262 тис. Чоловік і на 100 працюючих - 91 пенсіонер. Близьку цифру - 250 тис. Виборців (доросле населення) в ПМР назвав Ігор Додон, який возив їх на вибори в Молдову. У всій ПМР жителів як в одній Вінниці (372 тис. Чоловік).
Стан економіки ПМР характеризує цікавий епізодом: восени її ВС після ретельного обговорення прийняв новий закон про гірничодобувних підприємствах з урахуванням аналогічного законодавства в РФ і ЄС. Начебто все логічно, але в ПМР є лише одне таке підприємство - Грігоріопольском шахта, дÐ
