Луганська область - український регіон, який залишає відчуття повної безнадії. Буквально про кожного тутешньому місті можна написати репортаж-катастрофу. Луганські міста схожі один на одного, як жебраки, - усюди одні й ті ж проблеми: покинуті квартири, руїни зупинених виробництв, похмурі, нещасні люди. У кожному місті своя трагедія. Своя унікальна історія чиновницької недбалості, дурості і брехні.
Всі останні роки Луганська область стабільно посідає останні місця в рейтингах українських регіонів. Зовсім недавно тижневик «Коментарі» знову поставив її на 27 місце, проаналізувавши соціальні та економічні показники. Настільки принизлива позиція безумовно не в'яжеться з популярним міфом про Донбас-годувальника, народжене політтехнологами Партії регіонів.
Як наслідок, рейтинг регіоналів неухильно знижується, а їх електорат поступово перетікає до місцевим комуністам. Досить тривожний дзвінок для луганських біло-блакитних продзвенів ще в 2010 році, коли комуністи серйозно пошарпали їм нерви на місцевих виборах. Тепер же ситуація погіршилася ще дужче. Якщо два роки тому партія влади переконувала луганчан, що лише отримавши абсолютну владу на всіх рівнях, вона зможе поліпшити їхнє життя, то сьогодні виправдань неякісного менеджменту вже немає. За два з половиною роки практично абсолютної влади Януковича, ніяких поліпшень економіка області так і не відчула.
Розуміючи це, луганські регіонали вклали в кампанії 2012 року серйозні гроші, обвішані своєю рекламою всю область і зосередивши проти своїх опонентів всю міць адмінресурсу. Проте, їхня кампанія все одно виглядає безпорадною, гасла - непереконливими, білборди - смішними, а останні соціологічне дослідження показують неухильне падіння популярності ПР на сході України. Рейтинг партії в Луганській області скотився до рекордно низьких 26,6%. Згідно з останніми дослідженнями, їх вперше за довгі роки з результатом 27,1% обійшли місцеві комуністи. І протиставити їм луганським регіоналам вже нічого. Все що могли сказати і зробити - вже сказали і зробили.
Луганська команда ПР, схоже, вичерпала свій ресурс і більше не має важелів для мобілізації електорату. Прихід до влади команди управлінців з Донбасу зіграв з Луганщиною злий жарт - він лише закріпив на Сході України домінуюче становище Донецької області, перетворивши Луганськ в брудні задвірки сусіднього супер-регіону. У той час, як Донецьк буквально купається в дотаціях, Луганськ, показав на виборах не меншу лояльність регіоналам, продовжує понуро животіти. Луганчани чекали від нової влади явно не такого «покращення», і тому дуже ображені на «команду професіоналів».
Найвідоміший луганський регіонал Олександр Єфремов, по всій видимості, чекає від рідної області звичної підтримки, яку луганчани знову нададуть, як він висловився, «по нутру своїм». Будучи впевненим в тому, що Луганщина вже в кишені, він навіть не призначив в область ВІП-спостерігача від партії, як це відбувалося в інших областях. У відповідь область, по горло сита управлінськими подвигами команди Олександра Сергійовича, стрімко червоніє і відвертається від біло-блакитних. У Луганська немає свого Ахметова, який міг би задобрити місто футбольними видовищами або отгрохать в самому центрі шикарний стадіон. Роки правління людей Єфремова нагадують про себе не дзеркальними фасадами і багатоповерхівками торгових центрів, а руїнами розграбованих заводів і багатьма тисячами покалічених доль. Могили нелегальних шахтарів, загиблих в загазованих штольнях, людей похилого віку, які померли від злиднів і недоїдання в замерзаючих селищах, безробітних, які отруїлися сурогатної горілкою - десятки тисяч цвинтарних хрестів на совісті луганських соратників Януковича, ввергшіх область в хаос і беззаконня.
Популізм луганських регіоналів втратив своє магічне дію, зіткнувшись з більш безпринципним, якісним популізмом КПУ. Обвішані всю область лівацькими лозунгами, буржуазна партія Петра Симоненка, схоже, досягла бажаного ефекту. Електорат регіоналів, свого часу перетекшего до ПР якраз від комуністів, тепер, як то кажуть, повертається до витоків. Характерно, що процес цей найбільш виражено проходить в Луганській області - там, де біло-блакитні «дістали» свій електорат найбільше. А ось опозиційним силам в Донбасі, швидше за все, як і раніше, нічого не світить. У Луганській області вони практично не проявляють активності, на відміну від тих же комуністів.
Як наслідок, на майбутніх виборах Луганщина з великою часткою ймовірності може знову підтвердити вже порядком призабутий імідж самого «червоного» регіону України. І хоча губернатор Пристюк, прозоро натякаючи на адмінресурс, обіцяє в пресі впевнену перемогу Партії регіонів в області як за списками, так і по мажоритарці, віри цим заявам з кожним днем все менше, адже час працює не на партію влади.
Тільки за попередній місяць Луганщина фактично втратила двох великих підприємств в Стаханові та Старобільську, а разом з ними - понад 2000 робочих місць. Не витримавши зростання цін на електроенергію, в серпні припинив роботу Стахановський завод феросплавів, який оголосив про скорочення всього робочого колективу, чисельністю 1800 чоловік. Фактично роботи позбулося 2% стахановських виборців, які разом з сім'ями становлять досить значну армію. Навряд чи ці люди на найближчих виборах стануть підтримувати регіоналів, а значить, є всі підстави вважати, що Стаханов втрачений для біло-блакитних.
Закрився влітку і хлібозавод в Старобільську. Устаткування цього підприємства було вивезено за межі міста невідомими, без роботи залишилося 400 осіб. Від нової влади в 2010 році жителі міста чекали явно не таких змін.
Посилюють і без того плачевну ситуацію і чвари в самій партії. Якщо в інших областях фінансовим угрупованням всередині ПР вдалося мирно розділити сфери впливу, то на Луганщині досить довго тривала гризня за округу. Місцями члени Партії регіонів, що представляють різні угруповання, зійшлися один з одним, а ті регіонали, що не знайшли спільну мову з Олександром Єфремовим, пішли на вибори, як самовисуванці. Всі ці внутрішньопартійні розбірки пішли явно не на користь авторитету, як Олександра Сергійовича, так і всієї ПР.
У керівництві партії луганськими соратниками теж не дуже задоволені, причому давно. Неприязне ставлення до них з боку донецьких ховалося так погано, що часом про це ставало відомо широкому загалу. Гучні принизливі висловлювання Колесникова про Віктора Тихонова в Луганську добре пам'ятають досі. Очевидно, що поваги до старих шахраюватим радянським партократам представники нових донецьких бізнес-еліт не відчувають, і тільки і чекають випадку відтіснити від годувала своїх слабких партійних товаришів.
Схоже, угруповання Єфремова стрімко втрачає як важелі реальної влади в регіоні, так і вплив на партійну верхівку. Уже сьогодні людей Єфремова на ряді округів Луганської області витіснили ставленики групи Ахметова-Колесникова.
Наприклад, 111-й округ відданий Олександру Ковалю, директору ДТЕК-Свердловськантрацит. А на 104-му дійшло до відкритого протистояння. Там самовисуванцем балотується Ігор Мартиненко, донеччанин, який вважається людиною Ахметова. А від ПР на цьому окрузі йде Володимир Гончаров, який вважається людиною Єфремова. Цей конфлікт вважають головною реальною причиною наїзду влади на шахту "Білоріченська", яку недавно забрали у Мартиненкова.
Досить імовірно, що незабаром зважати на ослабілими ефремовцамі перестануть зовсім, і Луганщину просто розділять між собою інші, більш впливові клани.
У тому числі і представники набирає обертів КПУ, давно перетворилася на своєрідне автономне крило ПР і демонструє комуністичну відданість правлячої донецькій команді.
Станіслав Кметь, «ОстроВ»
