ЗАПУСК ПЕРШОГО ШТУЧНОГО СУПУТНИКА ЗЕМЛІ

Перший штучний супутник Землі

В середині XX ст. почалася нова, космічна ера в історії людства. Зоряне небо, нескінченний Всесвіт, які манили людей багато тисячоліть, стали ближче. Людина зробила крок з свого земного колиски, і перспективи його руху до інших світів вже не здаються фантастикою.

Розробкою космічної теорії давно займалися як в Радянському Союзі, так і в інших країнах. Визнаними класиками в теорії ракетної техніки і космонавтики стали Ціолковський, Цандер, Кондратюк, які зробили відповідні розрахунки задовго до перших польотів в космос. Після закінчення Другої світової війни космічних досліджень в провідних державах надавали особливого значення. Природно, не в останню чергу політиків цікавила військова сторона справи, перспектива встановлення своєї гегемонії за допомогою космічної зброї. На розробку ракетної і космічної техніки були кинуті кращі наукові сили США і СРСР. У Радянському Союзі керівником космічних програм став фахівець з ракетних систем Сергій Корольов.

У перший раз питання про створення штучного супутника Землі в СРСР був поставлений в грудні 1953 р при підготовці проекту по міжконтинентальної балістичної ракети Р-7. Пропонувалося «організувати в НДІ-88 [163] науково-дослідний відділ з завданням розробки проблемних завдань спільно з Академією наук в галузі польоту на висотах близько 500 і більше км, а також розробки питань, пов'язаних зі створенням штучного супутника Землі і вивченням міжпланетного простору за допомогою вироби ».

Це завдання розглядалася в ОКБ Корольова не як разова, а з розрахунком на створення спеціального напряму в розвитку ракетобудування. 16 березня 1954 відбулася нарада у директора Реактивного науково-дослідного інституту (НДІ-1) Мстислава Келдиша, на якому було визначено коло наукових завдань інституту. За допомогою супутника вчені мали намір отримати дані про іоносфері, відомості про первинному космічному випромінюванні, спостерігати за ультрафіолетової частиною спектра зірок і Сонця, перевірити деякі слідства загальної теорії відносності і ін. Намічалися експерименти з тваринами для вивчення їх поведінки в умовах тривалої відсутності сили тяжіння, а згодом і виведення на орбіту людини.

Але головним було питання, про який не згадували, але про який всі думали: хто ж першим підкорить космос - СРСР або США?

Для відпрацювання тактико-технічних характеристик міжконтинентальної ракети, запуску штучних супутників Землі, виконання науково-дослідних і експериментальних робіт по тематиці ракетно-космічної техніки в лютому 1955 року в Казахстані, в районі селища Тюра-Там (Байконур), почалося будівництво полігону.

Постанова Радміну про роботи по штучному супутнику Землі була підписана 30 січня 1956 р Передбачалося створення в 1957-1958 рр. на базі ракети Р-7 неориентированного супутника (об'єкт Д) вагою 1000-1400 кг. Встановлювався термін першого пробного пуску об'єкта Д - 1957 р По ходу підготовки до запуску упрощались завдання і сама конструкція супутника, зменшувався його вага.

До липня 1956 був готовий ескізний проект штучного супутника Землі. Прагнення здійснити перший пуск супутника як можна швидше, накладало жорсткі обмеження на технічну оснащеність експерименту. Через таких вимушених обмежень доводилося розраховувати всього на 7-10 діб корисної роботи супутника при теоретичному часу існування від 2 до 12 тижнів, обмежити обсяг одержуваної інформації і не сподіватися на достатню точність вимірювань орбіти.

Розробники назвали апарат Найпростішим супутником - ПС-1. Він був сферичної форми і оснащений радіопередавачами, важив 83,6 кг. Контейнер був зроблений з двох полуоболочек, з'єднаних болтами, а між ними для забезпечення герметичності була встановлена прокладка зі спеціальної гуми, що не втрачала своєї еластичності в космосі. Апаратура, змонтована на рамі, складалася з двох передавачів, які працювали на різних частотах: для їх харчування використовувалися хімічні батареї. Усередині контейнер заповнили азотом, спеціальний вентилятор підтримував циркуляцію азоту в умовах невагомості. Встановлені на супутнику датчики контролювали тиск і температуру в контейнері і через радіопередавачі посилали дані на Землю.

Не всі конструктори і керівники держави підтримували ідею термінових робіт по супутнику. Їм здавалося, що набагато важливіше доопрацювати ракету Р-7. Але Корольов наполегливо вказував на важливість проекту, зокрема, постійно нагадував, що США намагаються всіма силами домогтися пріоритету в цій області. Так, в вереснi 1956 р США зробили спробу запустити на базі Патрік, штат Флорида, триступеневу ракету із супутником на борту.

21 серпня 1957 р.н.-7 вперше повністю виконала намічений план польоту. 4 жовтня 1957 року у 22 годині 28 хвилин за московським часом ракета з першим штучним супутником Землі стартувала з Байконура. Через 295,4 с після старту ПС-1 і центральний блок ракети вагою 7,5 т були виведені на еліптичну орбіту висотою в апогеї 947 км, в перигеї 288 км, час обертання навколо Землі - 96,2 хвилин. На 315-й секунді після старту, штучний супутник Землі відокремився від другого ступеня ракети-носія і своїм знаменитим «біп-біп» сповістив початок нової ери. Супутник зробив 1440 обертів навколо Землі і припинив своє існування 4 січня 1958 р

Інформація про запуск стала світовою сенсацією. Саме російське слово «супутник» увійшло в словники. Американці були шоковані. А вже 3 листопада СРСР вивів на орбіту другий супутник - з собакою Лайкою на борту. 1-й, 2-й і 3-й радянські супутники дозволили отримати ряд відомостей фундаментального значення: про висотному ході і варіаціях щільності, температури і хімічний склад верхньої атмосфери Землі, розподілі електронної концентрації в іоносфері, наявності та особливості просторово-часової структури в розподілі заряджених частинок, захоплених геомагнітних полем. Результати, отримані за допомогою перших штучних супутників Землі, лягли в основу уявлень про фізику навколоземного космічного простору.