Пенсійна система існувала ще за царату. Але сьогодні ми хочемо розповісти, як складалася «доля» пенсійних виплат після революції? І як збудували схему, завдяки якій радянські пенсіонери могли безтурботно жити, та ще й дітям з онуками допомагати?
У перші роки допомагали інвалідам та сиротам
Після революції радянський уряд негайно приступив до здійснення ленінської страхової програми, викладеної на VI Всеросійській конференції РСДРП. Звичайно, пенсійне страхування в той час вже не було в країні новинкою, проте в царській Росії робітникам не платили пенсії по старості та інвалідності, викликаної загальним захворюванням. Їх сім'ї нічого не отримували і в разі втрати годувальників.
Всі ці прогалини вирішила заповнити радянська влада. Вже 1 листопада 1917 року був оприлюднений урядове повідомлення про соціальне страхування. У ньому держава вперше взяло на себе матеріальне забезпечення людей похилого віку, інвалідів, вдів і сиріт. У той же час, у зв'язку з важким економічним становищем молода країна тоді ще не могла ввести пенсійне забезпечення по старості. Йшла громадянська війна, і в першу чергу потрібно забезпечити пенсіями інвалідів-червоноармійців.
При Сталіні старикам додавали на життя рідні
Коли настав мир і життя в країні дещо налагодилася, в 1928 році для робітників і службовців ввели пенсію по старості. При цьому було встановлено найнижчий в світі вік виходу на пенсію: для чоловіків - 60 років, для жінок-55. Одночасно влада поліпшили пенсійне забезпечення інвалідів та сімей, що залишилися без годувальника.
Проте, пенсії залишалися ще дуже низькими наприклад, в 1937 році інвалід 1-ї групи отримував 65 руб., 2-ї групи - 45 руб., А 3-й групи - 25 руб. Для порівняння: студентська стипендія в 1937 році дорівнювала 130 руб. в місяць і прожити на неї без додаткового заробітку було неможливо
Пенсії ж по старості, судячи з дійшли до нас джерел, була лише трохи більше. Навіть в останні роки життя Сталіна (в 1950-х роках) їх «стелю» був 300 руб. при середній зарплаті близько 1200 руб. Іншими словами, максимальна пенсія становила лише 25% середньої зарплати. Зрозуміло, що прожити на такі гроші без підтримки рідних престарілим людям було неможливо.
Хрущов дав пенсії колгоспникам
Але, нарешті, пішли в минуле сталінських часів і радянської державою став керувати Микита Хрущов. З тих пір і почалося процвітання комуністичної пенсійної системи. У 1956 році в СРСР була проведена пенсійна реформа, яка повністю відповідала інтересам трудящих, і розміри виплат для городян - робітників і службовців - були значно підвищені. Крім того, вперше ввели пенсії для колгоспників, правда, вони розраховувалися за окремою системі і були нижче, ніж у інших працівників.
Ця система майже в незмінному вигляді зберігалася аж до розпаду СРСР. Її постулати були простими, зрозумілими і доступними для кожного громадянина країни рад:
- пенсійний вік - 60 років для чоловіків і 55 років - для жінок;
- стаж, необхідний для призначення пенсії - 25 років для чоловіків і 20 років - для жінок;
- розмір пенсії - половина середньої зарплати працівника за останні два або будь-які п'ять років трудового життя;
- «Стелю» пенсії - 120 рублів на місяць.
Також важливо відзначити, що робочим дозволялося працювати і після виходу на заслужений відпочинок, при цьому пенсія зберігалася. А ось займати крісло фахівця і зберігати пенсію можна було лише в сферах, де існував кадровий голод, наприклад, в медицині.
Якщо говорити про розмір пенсій, то на перший погляд, вони можуть здатися невеликими. Однак треба пам'ятати, що в ті часи держава дотувала низькі ціни на хліб, молоко, комунальні послуги, проїзд на міському транспорті і квитки в кіно. Також безкоштовно забезпечувалися медичні послуги. Оскільки, до того ж, пенсіонерам не доводилося витрачатися на дітей і обзаведення предметами тривалого користування (меблі, телевізори і холодильники в радянських сім'ях служили десятиліттями), вони нерідко виявлялися заможнішою дорослих дітей. І, звичайно, допомагали своїм нащадкам, що благотворно позначалося на їх моральному самопочутті, а значить, і на здоров'я.
На замітку
В СРСР були і привілейовані пенсіонери. Вони отримували так звану персональну пенсію різного значення - районного, міського, обласного, республіканського, загальносоюзного. Її розмір визначав уряд. Виходячи з деяких джерел тих років, фахівці стверджують, що «стелю» таких пенсій навіть для вищих чиновників СРСР не перевищував 300 руб.
Анна Войтко
* Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту і натисніть Ctrl + Enter.
Але сьогодні ми хочемо розповісти, як складалася «доля» пенсійних виплат після революції?І як збудували схему, завдяки якій радянські пенсіонери могли безтурботно жити, та ще й дітям з онуками допомагати?
