Оцінка: 0/0 учасників / 0 рекомендації / (+0) (-0) якість
смт.Печеніги. Тайник.
Тайник прімагнічен на рівні другого поверху в кутку металевого швелера (на стику).
_______________________________________________________________________________________________
Історія смт.Печеніги Харківська область.
Печеніги (укр. Печеніги) - селище міського типу, Печенізький селищна рада, Печенізький район, Харківська область.
Код КОАТУУ - 6324655100. Населення за переписом 2001 року становить 6033 (2811/3222 м / ж) людини.
Є адміністративним центром Печенізького селищної ради, в який, крім того, входять села Кицівка, Новокомсомольське і Пятницкое.
Селище міського типу Печеніги знаходиться на правому березі річки Сіверський Донець, вище за течією до селища примикає гребля Печенізького водосховища. На протилежному березі - село Базаліївка (Чугуївський район) та комплекс штучних ставків. Через селище проходить автомобільна дорога Т-2111. До селища примикають великі лісові масиви (дуб, сосна).
В роки визвольної війни 1648 - 1654 рр. тут з'являються нові переселенці, які втекли з Правобережної України від гніту польських феодалів.
У 1654 році в Печенігах оселилися 45 сімейств на чолі з І. Ф. Волошенином. Російське уряд наділив їх землею і видало грошову допомогу: багатосімейним - по 5 руб., Малосімейних (до трьох душ) - по 4 руб. За це вони зобов'язані були відбивати напади ногайців і кримських татар {Матеріали для історії колонізації і побуту, т. 1. стор. 247.}. Для захисту від набігів була побудована фортеця. З 1652 року Печеніги - сотенне містечко Харківського полку, з середини 80-х років - Ізюмського. У 1661 році печеніжці допомагали Білгородському полку відбивати навали татар. У 1673 року татари кілька разів нападали на Печеніги, забираючи з собою домашню худобу, коней. У тому ж році був неврожай як озимих, так і ярих хлібів, внаслідок чого жителі не змогли сплатити податки.
Козаки займалися землеробством, а також різними промислами: рибальством, бортництвом, гнали дьоготь, варили селітру і т. Д.
В кінці XVII - початку XVIII ст. посилилася феодальна залежність рядових козаків від козацької стар- / 643 / шини, яка захоплювала кращі ділянки землі, розоряла козаків і перетворювала їх в своїх підданих. У 1732 році в Печенігах налічувалося 2410 жителів, серед них: козацької старшини - 24, полкових козаків - 477, підпомічників - 1551 чоловік. Значну частину населення становили піддані селяни. Тільки на одному з хуторів сотника Зарудного їх працювало 16 осіб {Історико-статистичний опис Харківської єпархії, від. 4, стор. 110-114.}.
Після ліквідації в 1765 році слобідських козацьких полків Печеніги стали центром комісарства, а населення переведено в розряд військових обивателів, яких за переписом 1769 року була 2610, з них 1112, або 42,6 відс., Не мали землі {ЦДІА УРСР у Києві, ф . 756, оп. 2, д. 9, л. 63.}.
Свавілля і експлуатація з боку козацької старшини, захоплення нею кращих земель і общинних угідь викликали неодноразові виступи селян. Особливо вони посилилися під час селянської війни 1773-1775 рр. під проводом О. Пугачова, коли тут з'явилися його разглашателі. Значні заворушення сталися в селі на початку березня 1790 року. Почалися вони з порубки поміщицького лісу. Прибулий в село чугуївський земський суд зажадав, щоб печенежский отаман доставив 20 «призвідників» виступу. Однак понад тисячу осіб, присутніх біля будинку, де засідав суд, одноголосно заявили, що ніяких призвідників немає. Вони звільнили Павла Шевченка і Леонтія Рандіна, укладених 5 березня, і розійшлися по домівках. На наступний день селяни на чолі з Григорієм Кравченко, Семеном Корнієнко, Павлом Чичканом, Павлом Шевченко, Леонтієм Рандіним і гусаром Григорієм Гладким продовжували рубати панський ліс. У Печеніги були спрямовані гусари, проте вони перейшли на бік селян, заявивши, що будуть виконувати волю печенежской громади. До печенізців приєдналися також жителі Базаліївка і Кицівка. Хвилювання припинилися лише 22 березня 1790 року, після того, як влада прислала сюди ще один військовий загін. Керівники виступу були заарештовані.
У 1817 році в Слобідсько-Української губернії створюються військові поселення, одне з них - в Печенігах. Військові поселенці займалися сільським господарством і одночасно відбували військову службу. Поселенці повставали проти паличної дисципліни, муштри, кріпосницької експлуатації. Під час повстання поселенців Чугуєва в 1819 році в Печенігах також почалися заворушення, жорстоко пригнічені царським урядом {Там же, ф. 1352. оп. 2, д. 6, арк. 1-3.}. Кілька військових поселян після того, як їх прогнали крізь стрій, померли {Там же, оп. 1. д. 21, л. 250.}.
Деякий час в XIX в. слобода називалася Новобєлгород - за назвою розквартированого тут Білгородського полку. У 1857 році, після ліквідації військових поселень, Печеніги стали центром волості Вовчанського повіту Харківської губернії.
Влада зовсім але дбали про здоров'я трудящих. Медичне обслуговування було вкрай слабким. Часто лютували епідемії. Так, в 1831 році від холери померли 99 осіб, в 1847 - 40, в 1848 - 501. Діти бідняків могли здобувати освіту тільки в парафіяльній школі.
Після царських указів 1866-1867 рр. про поземельний устрій державних селян за печенізців збереглися 13 тис. десятин землі, якою вони користувалися раніше. За наділи селяни вносили в казну державну оброчну подати. У 1879 році печенежская громада налічувала 1377 дворів і 7253 жителя {Харківський календар на 1886, стор. 250.}. На душу населення в середньому припадало по 1,7 десятини землі. Якщо взяти до уваги, що значна частина землі в Печенігах належала куркулям, то на кожного селянина в середньому доводилося ще менше. Однак навіть за такі клаптики селяни не були в змозі платити. У 1892 році за печенежской громадою значилося 45 тис. Рублів різних недоїмок.
Не маючи засобів до існування, значна частина місцевого населення щорічно йшла з Печеніг до Харкова або на цукровий завод компанії «Роттер-Мунд і Вейсе», в сусіднє село Леб'яже. Бідняки наймалися також до місцевих багатіїв, працюючи на них по 15-16 годин.
У пореформений період прискорився розвиток капіталізму. У Печенігах з'явилися великі землевласники-лісопромисловці. Так, Бабаєв мав 200 десятин луки і стільки ж лісу; Дзюба - 350 десятий лісу; 40 десятин землі належало церкві. Розвивалися промисловість по переробці сільськогосподарської продукції, а також кустарні промисли: виготовляли цеглу, бочки, шилися шкіряні шапки, виконувалися ковальські та теслярські роботи.
У 1869 році в Печенігах створена Новобєлгородської центральної каторжна в'язниця (Новобєлгородської централ).
На початку XX століття Печеніги (Ново-Білгород) - слобода Харківської губернії, Вовчанського повіту, на річці Сіверський Донець, в 10 верстах від міста Чугуєва. Щотижня 2 базару, 4 ярмарки. Жителів 6579 чоловік.
У 1957 році селу присвоєно статус селище міського типу.
джерело тексту джерело тексту
