Фоторепортаж Євгенія Фельдмана
За два тижні, що минули з моменту послання Федеральним зборам, національна валюта втратила половину своєї вартості, майже все населення Росії стало фактично невиїзним, в магазини почали повертатися «у.о.», а там, де ще обходяться без них, рублеві ціни доводиться переписувати мало не щодня. У ніч на 17 грудня Росія пережила панічну атаку, якої не було з 1998 року: встали черзі за валютою і - в спробах скупити товар за «старими цінами» - в магазини, банки виставили тризначні табло для євро.
В ході традиційної лінії з журналістами президент Путін не зміг знайти для всього цього слів. Російську економіку, очевидно, лихоманить, ситуація вже вийшла з-під контролю на тлі паніки і готовність громадян і бізнесу за всяку ціну «вийти з рубля». Але президент висловився в тому дусі, що нічого особливого не відбувається, просто Росія відстоює свою самостійність на зло всьому світу. Справа житейська.
Читайте також:
Прес-конференція Володимира Путіна. Найголовніші тези, докладний конспект конференції, бліц коментарі політиків, політологів і редакції
Якщо Путін когось і здивував, то тільки тих, хто чекав від нього якийсь більш живою, дотепною, діяльної реакції на те, що відбувається в країні. Від Путіна дійсно багато хто чекав якогось жесту, як мінімум в традиційному для нашої політичної еліти режимі пошуку козла відпущення. Багато чуток ходило про те, що готується відставка Медведєва (послухайте, як звучить: «У всьому, розумієш, винен Дмитро»), а Путін нібито вибирає нового прем'єр-міністра між Рогозіним, Собяніним і зовсім вже начебто неймовірним в нинішніх декораціях Кудріним. Але Медведєв залишився в кріслі, можливо, для того, щоб бути звільненим після ще більш критичного просідання економіки в майбутньому. Чи не поніс персональної відповідальності за кризу рубля і ніхто з чиновників рангом нижче. Путін навіть заявив, що уряд і Центробанк в цілому діють професійно, хоча іноді і запізнюються. Ми молодці, і все робимо правильно, команда професіоналів відмінно попрацювала, але винні зовнішні сили.
І не тільки звільнення, відповідальність путінської команди - не тема для президента.
Ні слова не було сказано про небезпеку такій драматичній залежності економіки від ціни на нафту, особливо коли ми, можливо на десятиліття, вибрали життя обложеної фортеці, оточеної ворожими державами, які не вірять, що Крим наш.
Всі надії президент пов'язує із завершенням дворічної кризового циклу, після якого світова економіка почне знову генерувати стійкий і високий попит на енергоносії, і ми, ймовірно, зможемо знову повернутися до 2007 року, повного блаженства. Тема реформ, тим більше структурних реформ, диверсифікації економіки, пошуку стратегічного напрямку розвитку національної економіки - все це знято з порядку денного на невизначений термін. Нафта - наша єдина надія. Обтічні спроби Путіна говорити про необхідність звільнення бізнесу від зайвих перевірок ні до чого не зобов'язують, і більш того, на тлі нинішньої вартості кредитів перевіряти скоро стане просто нічого.
Нездатність президента зайняти позицію щодо подій, які громадянами країни описуються як катастрофічні, не випадкові. Путін сьогодні заручник свого старого політичного словника, який формувався, мабуть, ще під час його другого терміну, перед Медведєвим. Класичним ходом тут є, скажімо, відсилання до незалежного суду, який нібито існує в Росії. Сьогодні ми знову почули цей стандартну відповідь, коли Путіна запитали про долю української льотчиці і депутата Надії Савченко.
Розмірковуючи про економіку, слід зосередитися виключно на економічному зростанні (онука горезвісного «подвоєння ВВП»).
Якщо є хоча б примарний, найменший ріст на рівні 0,6%, це означає, що все в порядку, ми рухаємося в правильному напрямку. І не важливо, що це зростання досягнуте ціною гігантської інфляції,
масштаби якої ми досі ще не цілком оцінили, зниженням реальних доходів населення. Путін, по суті, міг би нічого не говорити, тому що всі ці конструкції ми вже чули неодноразово.
Промова Путіна завжди була заточена на звіти про нові і нові перемоги, його риторика слідувала за десятирічним зростанням світових цін на енергоносії. Путін не вміє визнавати помилки, професійна деформація особистості на посаді президента країни, перманентно встає з колін, не дозволяє йому всерйоз засумніватися в тому, що він справді всіх переграв.
Ми так звикли йти від перемоги до перемоги, від небувалого зростання доходів громадян в нульових до «плану Путіна», від нього до Олімпіади і Криму і, нарешті, до рекордних цифр підтримки громадян, що просто розучилися дивитися на себе критично.
Іноді така розбіжність стандартного словника президента і нової російської реальності призводить до трагікомічним анекдотів. Наприклад, розмірковуючи про іпотеку, Путін визнав, що ключова ставка в 17% робить її практично неможливою, однак тут же додав, що Центробанк і раніше піднімав ставку протягом останнього часу, а банки не підвищували вартість іпотечних кредитів. Після цього президент висловив надію, що банки будуть себе вести так і в подальшому.
Трагедійна складова тут в тому, що в Росії існує ціла соціальна група з сімей, які в 2006-2009 роках взяли кредит на покупку житла в валюті, повіривши в стабільність. А комедійна (та й то комедія виходить недоброї) - в тому, що банки повинні фактично працювати собі в збиток при рекордної ключовий ставкою, причому надії Путіна можуть бути в нинішній ситуації прямо розглянуті як вказівку не піднімати ставки по іпотечних кредитах. Економіст Глазьєв був би радий.
Хто зітхнув в останні дні трохи спокійніше, так це українці. З одного боку, економічні проблеми Росії вдарять і по ним, але з іншого боку, зрозуміло, що
витримати одночасно і «спекулятивну атаку на рубль», і війну на Донбасі у Росії не вийде. На чимось доведеться заощадити,
причому рубль вже впав нижче всякої психологічно прийнятною позначки, а ось війну як раз зараз можна тихо завершити.
На російському телебаченні раптом почала з'являтися українська точка зору на речі - поки у вигляді абсолютно ворожих для аудиторії запитань і реплік від самих українців. Але недавно і такого плюралізму уявити собі було не можна. І президент Путін теж якось намагається натякнути, що пора б там, на «Південному Сході», як-то зав'язувати.
Більше десяти останніх років політичні аналітики в Росії були зайняті в основному прийомом і розшифровкою різноманітних сигналів, які нібито надсилала їм владу, яка не бажала ні стверджувати нічого прямо, ні допускати до прийняття рішень учасників громадської дискусії. Тепер Путін, здається, став одним з таких політологів. Відносно України йому доводиться намагатися зі звичних, завчених фраз незграбно складати пропозиції, з яких випливає, що він (ні в якому разі не визнаючи поразки) готовий шукати точки взаєморозуміння з президентом України Порошенко.
Так зі старими словами, старим президентом і членами уряду Росія, здається, і ввійде в один з найскладніших для своєї історії 2015 рік.
