Володимир Мясоєдов - Нові ельфи. обраний шлях

Володимир Мясоєдов

Нові ельфи. обраний шлях

У тісній кімнатці без вікон, осяяної лише тремтячим полум'ям самотньою свічки, за письмовим столом, заваленим стосами паперів, згорбившись, сидів один чоловік, і щось невтомно черкав в розстеленому перед собою свиті. Ні очей, ні особи його видно не було - все приховував капюшон, в глибині якого мерехтіли червоні відблиски: два там, де повинні були знаходитися очі, третій - під підборіддям.

На полицях, що простягаються уздовж стін, в кілька ярусів лежали найрізноманітніші предмети: книги, літери яких не знайшлися б ні в одному алфавіті цього світу, залізяки, які були частиною невідомих механізмів, зв'язки трав і коріння, вартість яких золотом перевищувала їх вага, - стояли банки з заспиртованими органами, що раніше належали моторошним створінням. У кутку виднівся верстак, забезпечений крім звичайних лещат короткою ланцюгом з кайданами. Поверх лежали ковдру, подушка і матрац.

До незвичайної композиції, призначеної чи для тортур, то чи для сну, притулився гладкий посох чорного дерева, що закінчується майстерно вирізаним квіткою троянди, і пила з лезом синього кольору, до половини занурена в кришталеву ємність з кислотою. Іржаві плями на металі вперто не сходили під впливом їдкого рідини, здатної розчинити навіть камінь, і залишалося лише гадати, що було тому причиною.

Несподівано з рвуть душу скреготом відчинилися кам'яні двері, контури якої до того були приховані непроникною чорнотою, і в кімнатці з'явилося нове обличчя. Увійшовши, поза всякими сумнівами, був воїном. Широкі плечі, бугрящіеся м'язами руки - словом, вся його масивна постать під лускатим бронею з гладкого світлого металу, що виблискувала навіть при такому мізерному освітленні, не залишала в тому ніяких сумнівів.

- Пора б комусь двері починають, - немов би ні до кого не звертаючись, сказав той, хто сидів за столом. - І попереджаю відразу, займатися цим буду не я! Вважай це розплатою за обід, який робиться, між іншим, лише в розрахунку на мене, а тим часом ділити його доводиться з однієї нахабною мордою, нездатною осягнути сенс таблички «Не турбувати», прикріпленою зовні по периметру косяка в трьох примірниках.

- Вибачте, що відриваю вас від досліджень, про могутній маг і володар всіх навколишніх земель, - звернувся до господаря кімнати увійшов, зробивши вигляд, ніби не зрозумів натяку, - але ваші піддані хвилюються. Їх лякає невідомість і прийдешні зміни. Ще трохи, і може спалахнути повстання, і тоді знавісніла натовп увірветься прямо сюди.

- Все так серйозно? - Голос мага не виказував жодних почуттів. Але руки над сувоєм стали рухатися трохи швидше. Так вогники під капюшоном засяяли яскравіше. - Може, все-таки є шанс по-тихому врегулювати процес? Вина там викотити ... з сонним зіллям. Є у мене тут десь ампула ... в море вилити, кити повспливают. Ось тільки треба знайти самовбивцю, щоб розкрив її, так як двісті літрів заспокійливого, що знаходиться під тиском в чорт зна скільки атмосфер, порвуть бронеплиту, як Тузик грілку.

- Справи наші більш ніж серйозні, - кивнув воїн, відпрацьованим до автоматизму рухом взявши з полиці пиріжок. Ніякої реакції це не викликало, так як булочок залишилася ще ціла тарілка. Координація рухів увійшов заслуговувала найвищих похвал. Промахнись він трохи, і схопив б не нешкідливу випічку, судячи по одному вже відкусаними кимось примірнику, начинену яблуками, а за щось, що нагадує мініатюрного їжака, чиї довгі тонкі гострі голки стирчали на всі боки і час від часу ворушилися, наводячи на думки про те, хто саме посмів зазіхнути на чужу їжу. - Їх, звичайно, намагається стримати ваш вірний учень, але довго він не протримається.

- Сумно, - важко зітхнув чарівник. - Добре, що ти мене попередив. Значить, треба швидше закінчити роботу. Благо всі експерименти вже проведені, заміри зроблені, література простудіювати. Залишилося підсумувати отримані відомості і скористатися плодами довгої праці. До речі, а якщо їх підкласти під одвірок, як думаєш, перестане скрипіти?

- Чи можу я поцікавитися, на що саме покладено наші надії? - поцікавився володар кольчуги і, ставши навшпиньки, зазирнув у сувій. - Хм, начебто це з математики, якщо правильно умудряюся читати догори ногами. Ікс. Ігрек. І ще якась невідома буква.

- Тобі я відкрию секрет, - урочисто проголосив маг, спершись на що лежить перед ним сувій. - У ніч суміщення ельфійськая кров повинна почервонити амулет - і відкриються двері світів!

З останнім словом червона точка, яка перебувала в районі підборіддя чарівника, відокремилася і з глухим стуком впала на підлогу. Втім, її одразу ж підібрали, протерли рукавом і повернули на місце з виглядом, ніби нічого й не сталося.

- І багато крові треба? - трохи помовчавши, запитав воїн і почухав своє гостре вухо. Воно та ще риси обличчя не залишали ніяких сумнівів в расової приналежності їхнього власника. Він ставився до первонародженим. Або Дітям Зірок. Або пихатих вуханів. Залежно від того, якою системою класифікації користуватися. У мові деяких рас все інші народи, крім них самих, взагалі позначаються одним терміном, що є в залежності від ступеня цивілізованості цих самих рас або синонімом поняття «м'ясо», або аналогом слова «раб».

- Ще не знаю, Рустам, - зізнався чарівник і знизав плечима. При цьому капюшон з його голови впав на плечі, оголивши ще одного представника цієї раси. Полум'я свічки грало на рубінах, розташованих на золотом обручі, що прикриває його очі. Третій камінь спускався до куточка рота на невеликій дерев'яній гілочці, примотати до виробу майстерних ювелірів брудним шнурком. - Літрів п'ятдесят-шістдесят приблизно.

- Мих, та ти очманів! - вигукнув воїн громовим голосом. - Де ми стільки візьмемо? Вухатих, ну нас в сенсі, на всю країну і чотирьох сотень не набереться! Накажеш кожного десятого, як ганчірку, вичавлювати ?!

- Так, фігня якась виходить, - почухав потилицю маг, встаючи з-за столу і знімаючи з голови обруч. Під ним виявилися цілком нормального вигляду очі, хіба що злегка почервонілі і трохи сльозяться. - Гаразд, пішли, потім дороблю, може, і придумаю чого. Та й гарнітура ця, відверто кажучи, задовбали. Півроку їй всього, а вже на шматки розвалюється, і до гномам для ремонту віднести часу немає. Свято починається?

- А я тобі про що сказати намагався? - пирхнув співрозмовник. - Шиноби поки крутиться, але якщо начальник розвідки буде заміщати правителя держави всього на третій річниці заснування країни, то деякі посли можуть подумати, ніби у нас тут революція відбулася або - ще гірше - демократія настала разом з супутніми їй виборами верховної влади. Ще трохи, і за тобою хтось із нашої компанії з'явиться, щоб за вухо до місця торжества приволокти.

- Ну він же ще й моїм учнем вважається. - Маг з жалем оглянув свої володіння, вже стоячи на порозі. Свічка згасла, сувій сам згорнувся в рулон і ліг на найближчу полку. Інші папери самостійно стрибнув у відкритий ящик столу. Невідоме шипастими освіту присунулося впритул до пиріжків з яблуками, мабуть маючи намір догризть вже укушенную випічку. - Значить, може бути офіційним заступником не тільки у справах держави, а й з усіх питань, пов'язаних з магією.

- Йди йди. - Воїн підштовхнув мага в спину. - Зовсім зі своїми магонаучнимі дослідженнями скоро здичавієш в забутому навіть прибиральниками комірчині!

- А що поробиш? - сумно зітхнув чарівник. - Інтернету в цьому світі немає і в найближчі десятиліття не передбачається, майже половину знань, потрібних для налагодження комфортного життя і розробки страшилок для тих, хто намагається заважати нам облаштовуватися на новому місці, доводиться добувати самому. А ще ж все кому не лінь шпигують, бажаючи перехопити наші винаходи. Доводиться таїтися. Ця комора - одне з небагатьох місць, куди без мого відома не зможе заглянути навіть бог. По крайней мере, непомітно.

- Чи не змушуй мене вдатися до грубої сили, - пригрозив воїн. - Шуруй в тронний зал, твоя величність. А то в око дам. Королева там, напевно, вже отрутою на всі боки плюється, не знаючи, як пояснити відсутність чоловіка.

- Чи не кип'ятися, Азріель, - примирливо підняв руки маг. - Все, вважай, моя вінценосна тушка вже там. Приймає вітання, подарунки, дипломатичні ноти і побої від коханої дружини.

І з цими словами ельф розтанув в повітрі.

- Та вже, - зітхнув воїн, розглядаючи спорожніле приміщення. - Ну і кунсткамера!

Кінець ознайомчого уривка

СПОДОБАЛАСЯ КНИГА?