Цілина, якої тисячоліттями не торкався плуг, заростає чагарниками
Сумщина має безліч цікавих місць, які ваблять туристів як з України, так і з-за кордону. Сьогодні проект "Сім днів в регіоні" розповість про про дном з таких куточків - заповіднику "Михайлівська цілина" в Лебединському районі. Шматочок незайманого степу, якого ніколи, протягом не тільки століть, але і тисячоліть не торкався навіть плуг, не кажучи вже про більш пізньої машинерії, придуманої людиною для обробки грунту.
ВІД помещицкие володіння - ДО ЗЕМЕЛЬ ЗАПОВІДНОГО ФОНДУ
Цей степовий масив розташований на вододілі річок Груні і Сули. У дореволюційний час територія Михайлівської цілини належала поміщику Капністу, який використовував ділянку для випасу коней. Пізніше, після революції, ці землі входили до складу земель Михайлівського кінного заводу. Уже в 1928 році цілинного степу залишилося 202,4 га, і саме з цього часу починається охорона цієї унікальної ділянки. Постановою Сумського виконкому Михайлівська цілина була оголошена заповідником місцевого значення (які тоді існували), а в 1947 році категорія охорони була підвищена до загальнодержавного заповідника. З 1961 року Михайлівська цілина увійшла до складу Українського степового заповідника НАН України та стала його північним філіалом.
Оригінальний, своєрідний і неповторний природний заповідник вражає безкрайньої степом, величезною різноманітністю рослин, тварин, комах і птахів.
Всього тут зареєстровано 503 види рослин, серед яких багато рідкісних, занесених до Червоної книги України. Зокрема, саме на землях Михайлівської цілини знаходиться єдиний в Україні ділянку плакорні (від слова «плакор» - плоский і слабохвилястої водороздільний ділянку, в грунтовому і рослинному покриві якого краще виявлені типові зональні риси, - ред.) Лугового степу в лісостеповій зоні. Взагалі, такі степи у нас майже повністю розорані.
Хто хоч раз побував тут, не може забути барвистого степового різнотрав'я. Починаючи з ранньої весни і до пізньої осені степ змінює свої кольори. З настанням теплих весняних днів першими з'являються досить великі бузково-рожеві квітки брандушки різнобарвною. Цей рідкісний червонокнижний вид ще зрідка можна зустріти на Сумщині, але найбільша його популяція збереглася саме на Михайлівській цілині. Весна в степу проявляється і в цвітінні прострілу широколистого, а пізніше - в травні - з'являються великі золотаві квіти горицвіту весняного. Ця рослина утворює в заповіднику яскраві килими. В кінці травня різнобарв'я степ прикрашає цвітіння чини панонской, анемони лісової, півників угорських, Митника степового. Колірна гамма степу постійно доповнюється і змінюється. На початку літа степ спалахує синіми фарбами - цвітуть шавлія луговий і поникла. В цей же час починає колоситися ковила.
Завдяки заповідному режиму тут склалися умови і для збагачення фауни. Зараз зустрічаються в Михайлівській цілині лось , кабан і навіть вовк . Останнім часом все частіше з'являються сарни . Постійними мешканцями є Заєць русак і лисиця руда . Дуже багато дрібних гризунів і птахів.
Залісення І «хазяйський НАТУРА» - ВОРОГИ УНІКАЛЬНОГО СТЕПИ
Здавалося б, такий райський куточок української землі немов магніт повинен притягувати до себе туристів, але, на жаль, зараз мандрівники не мають можливості побачити всю велич і самобутність природи Сумщини, адже в заповіднику "Михайлівська цілина" з'явилися проблеми, з якими місцеві науковці та екологи починають звертатися до влади всіляких рівнів.
Як розповідає старший спостерігач заповідника Микола Піддубіна, до безцінних лугах, які ніколи не бачили грунтообробних пристроїв, почали підкрадатися чагарники і дерева, чого не повинно бути на території заповідника, тому унікальної незайманого степу вже давно загрожує заліснення.
Але і це ще не все. Землі прилеглій до заповідника охоронної зони страждають від самозахоплень, люди використовують їх для вирощування пшениці, кукурудзи, соняшнику та інших культур. Внесення гербіцидів призводить до забруднення грунту і води, а це в свою чергу - до загибелі птахів і дрібних тварин.
Не так давно на території заповідника "Михайлівська цілина" помітили аграріїв, які косили там сіно. Використовували при цьому важку техніку. Косарів оштрафували на якихось 3 тис. Грн. Якщо таке відбувається - виходить, що заповідник існує тільки формально?
Розуміючи, що при таких обставинах Україна може втратити унікального заповідника, ще в грудні 2009 року, вже під "завісу" президентства Віктора Ющенка, місцеві патріоти таки "достукалися" до земляка і "вибили" з нього указ щодо "Михайлівської цілини". Шматочок первозданної степу в Лебединському районі Сумської області вивели зі складу Українського степового заповідника в окрему природоохоронну структуру. Площа заповідника вирішили збільшити до майже 883 га. Остання обставина дуже важливо, тому що тільки на великій площі можна ефективно боротися з залісненням. Але далі справа так і не пішла. Окрему адміністрацію, як передбачалося указом, в заповіднику досі не створили, необхідних природоохоронних заходів не передбачили. А найголовніше - ніхто не знає, де взяти ті кілька сотень додаткових гектарів - земля адже біля заповідника поділена на паї!
За інформацією департаменту екології Сумської облдержадміністрації, сьогодні на землях заповідника терміново потрібна ренатуралізації (відновлення) для приведення в належний стан цього місця, але законом така дія заборонено.
ЯК ВИЖИТИ ЗАПОВІДНИКУ БЕЗ АДМІНІСТРАЦІЇ?
Отже, створення адміністрації "Михайлівської цілини" просто вкрай необхідно для того, щоб вона з відповідними проханнями зверталася в певні органи для збереження і захисту цього місця.
В обласному департаменті екології стверджують, що це питання зараз начебто вже знаходиться на стадії вирішення, і незабаром адміністрація заповідника таки з'явиться.
Своєрідним поштовхом для цього стало прийняте на сесії Сумської обласної ради 7 липня цього року звернення до Кабінету Міністрів та Міністерству екології та природних ресурсів України щодо стану створення природного заповідника "Михайлівська цілина".
"Беручи до уваги негативні природні процеси, які відбуваються на території природного заповідника" Михайлівська цілина "і можуть призвести до втрати його унікального природного комплексу, просимо терміново забезпечити створення адміністрації та її функціонування, а також передачу в постійне користування природному заповіднику 882,9 гектара землі », - йдеться в документі.
Тим часом з ініціативи депутата Сумської обласної ради, голови постійної комісії з питань земельних та водних ресурсів Сергія Демехі була створена робоча група, яка з виїздом на місце вирішила вивчити ситуацію в заповіднику.
"На жаль, по дорозі в" Михайлівську цілину "ми знайшли тільки один покажчик, який вказував на потрібне нам місце. Дорога теж залишає бажати кращого. Ми повинні зберегти самобутність цього неповторного навіть в світі місця і будемо робити все від нас залежне, щоб у інших людей теж була можливість побачити всю цю красу ", - коментує депутат.
За результатами поїздки, крім констатації гнітючого екологічного стану на території "Михайлівської цілини", було вирішено звернутися в ОДА з пропозицією виділити гроші на ремонт доріг і установку вказівних знаків щодо місця розташування природного заповідника, адже це одні з головних провідників майбутніх туристів.
А на них тут серйозно розраховують.
- Не дивлячись на відносно невелику відстань від Сум - близько 100 кілометрів - зараз основними відвідувачами заповідника є школярі, також він цікавий вченим. Ми ж хочемо, щоб сюди масово поїхали туристи. Але для людей, які звикли до активної форми подорожей, одного милування природою може здатися замало. Тому треба подумати про якісь додаткові цікаві, які б заманили сюди туристів.
Такими, наприклад, можуть бути історичний інтерактивний музей, якісь елементи традиційного землеробства, ще щось подібне, завдяки чому туристи могли б відчути себе частиною цього унікального світу. А ще тут можна розвивати зелений, науковий, кінний туризм ", - ділиться своїм баченням майбутнього" Михайлівської цілини "начальник відділу туризму Сумської обласної державної адміністрації Юрій Гладенко.
Але перш за все, говорить він, треба вберегти від руйнування степовий природний заповідник, який в наступному році відзначить 90-річчя свого заснування.
І це дійсно так. Адже недарма кажуть: то, що маємо - не бережемо, втративши - плачемо. Мало пишатися найкращими в світі чорноземами і унікальними куточками природи, пора вже щось робити, щоб не втратити ці безцінні ресурси.
Сергій Ханін, Суми
Фото: Сергій Кошеваров, Укрінформ
Якщо таке відбувається - виходить, що заповідник існує тільки формально?ЯК ВИЖИТИ ЗАПОВІДНИКУ БЕЗ АДМІНІСТРАЦІЇ?
