На тлі ударів США і їх союзників по Сирії практично непомітною залишилася схвальна реакція Туреччини на цей акт агресії. Ще менше уваги звернули на заочну суперечку між главою МЗС Сергієм Лавровим і президентом Реджепом Тайіпом Ердоганом з приводу Афрін. Турецький президент у відповідь Лаврову заявив, що сам вирішить, коли і кому передавати територію. Світлана Семенова - про те, наскільки міцні відносини Росії і Туреччини і наскільки ймовірним є, що непроста дружба переросте в конфлікт.
На чиєму боці Ердоган
Туреччина відкрито підтримала удари США і їх союзників, які ті завдали в ніч на 14 квітня. У той же самий день президент країни Реджеп Тайіп Ердоган назвав операцію "виправданою і правильною". А також додав, що "немислимо залишити без відповіді хімічні атаки, здійснені режимом Асада".
Президент Реджеп Тайіп Ердоган підтримав удари США і їх союзників по Сирії
Крім того, буквально за кілька днів до американської агресії Ердоган вступив в заочну суперечку з главою російського МЗС Сергієм Лавровим через ситуацію на північному заході Сирії:
Ми завжди виходимо з того, що найпростішим способом нормалізації обстановки в Афрін тепер, коли турецькі представники кажуть, що основні цілі, які вони перед собою ставили там, досягнуті, було б повернути територію під контроль сирійського уряду, - заявив сьогодні, 9 квітня російський міністр.
Відповідь з Анкари не змусив себе чекати:
Підхід Лаврова неправильний. Ми краще за всіх знаємо, кому передавати Афрін. Ми передамо Афрін його жителям, коли прийде час, - сказав Ердоган, додавши, що цей час буде визначати Туреччина.
Зигзаги російсько-турецьких відносин
Відносини Москви і Анкари за час сирійського конфлікту пройшли непростий шлях. Не секрет, що саме через турецьку територію в Сирію прямував величезний потік зброї і джихадистів всіх мастей. І в Росії це критикували.
Відносини Росії і Туреччини загострилися після знищення російського Су-24
А найсерйозніший удар по двостороннім контактам пішов після інциденту зі збитим літаком. 24 листопада 2015 турецький F-16 атакував в небі російський Су-24 під тим приводом, що той нібито порушив повітряний простір країни. Командир екіпажу Олег Пєшков після катапультування був убитий, причому відповідальність за це взяли на себе не сирійські бойовики, а член турецької ультраправої організації "Сірі вовки" Альпаслан Челік.
Москва зажадала від Анкари вибачень і виплати компенсацій. Отримавши відмову, Росія ввела проти Туреччини ряд економічних заходів, в тому числі заборонила ввезення окремих товарів, наймання турецьких громадян на роботу, призупинила дію безвізового режиму і скасувала продаж турпутівок. Крім того, була значно посилена російське угруповання в Сирії засобами ППО для забезпечення безпеки польотів бомбардувальників. Також активізувалися дії авіації щодо запобігання контрабанді нафти через сирійську територію в напрямку Туреччини. Масовим ударам піддавалися колони бензовозів. Причому останній факт став досить чутливим для Анкари, оскільки, за твердженням ряду спостерігачів, за кермом вантажівок перебували не сирійські бойовики, а турецькі громадяни.
Росія наносила масові удари по турецьких вантажівкам з сирійської контрабандної нафтою
В кінці червня 2016 роки ситуація змінилася в одну мить. Ердоган направив президенту Володимиру Путіну лист, в якому приніс вибачення, - рідкісний випадок для відомого своїм непоступливим і запальним характером турецького лідера. Вже 1 липня глави двох країн провели в Сочі першу за довгий час зустріч. А після трапилася через два тижні спроби військового перевороту в Туреччині та наступного погіршення її відносин з США Москва і Анкара ще більше зблизилися. Подейкували навіть, що саме Росія попередила Ердогана про підготовлюваний заколот і надала факти про причетність до змови Вашингтона.
конструктивний партнер
Потепління у відносинах дозволило Росії налагодити діалог з Туреччиною в тому числі по сирійському врегулюванню. Москва часто фактично закривала очі на відверто експансіоністські кроки Анкари проти Сирії, обмежуючись виразом "стурбованості". Йдеться перш за все про турецької операції "Щит Євфрату" проти ІГІЛ (діяльність організації заборонена в Росії) і курдів, яка тривала з 24 серпня 2016 по 29 березня 2017 року. За 7 місяців турецькі війська встановили контроль над значними територіями НЕ півночі провінції Алеппо.
Туреччина захопила великі території на півночі Сирії
Чи не зіпсувала відносини Москви і Анкари і почалася в січні 2018 року нова операція турок "Оливкова гілка". На цей раз проти курдів в Афрін. Справедливості заради треба сказати, що Росія зробила чимало зусиль, щоб уникнути цього конфлікту. Зокрема, курдам запропонували передати утримувані ними райони під контроль офіційного Дамаска, проте вони відмовилися. Після цього на територію Афрін увійшли сирійські загони народного ополчення, запропонувавши курдам здати зброю. Однак вони знову відмовилися. Результат відомий: Туреччина і загони озброєної опозиції вибили курдів і повністю контролюють ті території.
На цьому тлі в січні 2017 року запрацював Астанинський формат діалогу з сирійського врегулювання. Його гарантами виступили Росія, Туреччина та Іран. За кілька раундів переговорів, до яких залучили делегатів від офіційного Дамаска, а також представників збройної опозиції, вдалося виробити угоду про створення зон деескалації, просунутися в питаннях обміну полоненими і гуманітарного розмінування.
Переговори в Астані дозволили серйозно знизити рівень насильства в Сирії
Згадаймо, чого варто тільки відбувся на початку квітня візит президента Володимира Путіна до Анкари - до слова, перший після перемоги на виборах. Зустрічали російського лідера по-східному широко, з оркестром і почесною вартою. Були і конкретні результати: Путін і Ердоган дали старт будівництву першої в Туреччині АЕС "Аккую". Та й операцію з купівлі російських комплексів С-400 Анкара поки явно не збирається скасовувати, ніж сильно дратує США.
Шлях до відкритого конфлікту
Протиріч у двох країн теж вистачає. Показовим був приклад з організацією Конгресу сирійського національного діалогу в Сочі, який пройшов в січні. З ініціативою його проведення виступив в жовтні 2017 року Володимира Путін. Менш ніж через два тижні на сайті російського МЗС був опублікований список з 33 організацій, запрошених на зустріч. Вже на наступний день прес-секретар президента Туреччини виступив категорично проти того, що в цьому списку було курдська партія "Демократичний союз". Її в Туреччині визнають терористичною організацією. Через кілька днів після цієї заяви документ був вилучений з порталу МЗС - рідкісний випадок у вітчизняній дипломатичній практиці. При цьому Росія вже протягом декількох років намагалася підключити курдів до сирійського врегулювання - спочатку на рівні женевських переговорів, потім - в Сочі. У підсумку на Конгрес вони поїхали по персональними запрошеннями.
Тепер на порядок денний виходять суперечки між Москвою і Анкарою про присутність турецьких військ на сирійській території. У ЗМІ (особливо в курдських) і експертному середовищі все частіше можна почути запитання: яким чином можна буде досягти видворення звідти турків? У доступній для огляду перспективі йти вони не збираються, а принципова позиція Росії полягає в необхідності єдності і територіальної цілісності Сирії і виведення з країни всіх іноземних військових, які перебувають там на незаконній підставі. Москва в перспективі може виявитися перед непростим вибором: або знову закрити на це очі, або піти на загострення відносин з Анкарою.
Росія і Туреччина дотримуються різних поглядів на багато аспектів сирійського врегулювання
Мабуть, можна було б надати особливі права (точно так само, як і курдам) туркоманам (тюркський народ), які проживають на північному заході Сирії і хто користується підтримкою Туреччини. Але реалізація цього сценарію займе місяці або навіть роки переговорів між усіма зацікавленими сторонами.
Та й з приводу долі Башара Асада теж згоди немає. Точніше, цю тему просто намагаються обходити стороною.
Поки в Росії не подають виду, що щось йде не так, навіть не дивлячись на різкі окрики Лаврова з боку Ердогана.
Ні для кого не секрет, що по ряду питань позиції Москви і Анкари розходяться, - прокоментував 16 квітня турецьку оцінку ударів США і їх союзників по Сирії прес-секретар президента Росії Дмитро Пєсков, - однак це не заважає продовжувати обмінюватися думками, продовжувати обговорювати ці розбіжності в наших позиціях, а головне - це жодним чином не позначається на подальших багатопланових перспективи розвитку співпраці.
Принаймні поки не заважає і не позначається. Не варто забувати, що Туреччина - це країна НАТО. Та й вся політика Анкари побудована на вмілому лавіруванні між США, Євросоюзом і Росією. Причому остання явно в цій трійці не в пріоритеті. А якщо врахувати непоступливий і різкий характер Ердогана, все може в будь-який момент повернутися з ніг на голову. По крайней мере, передумови для цього є.
Підписуйтесь на нас в Instagram: https://www.instagram.com/ruposters_ru/
У ЗМІ (особливо в курдських) і експертному середовищі все частіше можна почути запитання: яким чином можна буде досягти видворення звідти турків?
