А чи не вступити чи Росії в НАТО?

У Брюсселі, як з'ясовується, на найвищому рівні буквально кілька років тому не виключали спроби вступу Росії в НАТО. У всякому разі, колишній (до жовтня 2014 роки) генеральний секретар альянсу Андерс Расмуссен раптово заявив, що Російська Федерація в будь-який момент може висловити таке бажання. Правда, обмовився він, найближчим часом це малоймовірно.

А що? Було б цікаво спробувати. Припустимо, Москва, знехтувавши свої принципи, в порядку експерименту завтра подала б у Брюссель заявку на членство. Ну, щоб єдина політична Європа «від Лісабона до Владивостока», про яку стільки політиків вже до мозолів розчесали мови, стала, нарешті, реальністю. Прийняти нас в НАТО на люту заздрість України і Грузії? А проти кого тоді станемо готуватися воювати? Зрозуміло: через брак спільного ворога блок тут же розвалиться, що Росії тільки на руку.

Відмовлять нам у прийомі? В цьому випадку розпишуться в тому, що як раз Росія сьогодні, незважаючи на миролюбну риторику Брюсселя, і є головною мішенню Північноатлантичного альянсу. А підготовка до глобального удару по нашій території - єдиний сенс існування блоку. І тоді найнаївнішим стане ясно, навіщо ця військова машина все ближче підповзає до російських меж.

Читайте також

Генерал Ходжес: «У російської РЕБ захмарні можливості»

Пентагон не знає, як здолати «Красухи-4» і «Москву-1»? У США ще не знайомі з «Дівноморьем»!

Офіційно ймовірність подібного «альянсу з Альянсом» ніхто ні в Кремлі, ні в Міноборони, ясна річ, коментувати не хоче. І в кращому випадку покрутить пальцем біля скроні: мовляв, «ви ку-ку, чи що? Яке там НАТО? Так у нас ворожнеча на століття »!

Однак з чогось же старий політичний лисиць Расмуссен визнав за необхідне про таке майже фантастичному обороті справи заговорити?

Якщо взяти деякі навіть близькі історичні аналогії, то військові союзи між державами бували, часом, досить несподіваними і досить суперечливими. Той же «пакт Молотова-Ріббентропа» 1939 року перекроїв чи не половину кордонів в Європі.

Антигітлерівська коаліція, що об'єдналася проти фашистських на той момент Німеччини, Італії та мілітаристської Японії, складалася з абсолютних країн-антагоністів. Таких, як, припустимо, СРСР і США. Які незабаром стали називати один одного «потенційними противниками» і, якщо використовувати середньовічний лексикон, точити ножі і гострити стріли.

А у відповідь на створення НАТО в 1949 році, Радянський Союз згуртував навколо себе Варшавський Договір, в який увійшли як колишні наші союзники, так, як не дивно, і недавні вороги.

Загалом - ніщо не вічне під місяцем. І давнє протистояння «полярних світів» - Заходу і Сходу, зазнавало багаторазові зміни, в якому горезвісна гонка озброєнь, «холодна війна», змінювалися «потеплінням», «роззброєння» і домовленостями про співпрацю і безпеку.

Зараз НАТО, в якому головна роль відводиться саме США, вважається основним противником Росії, нехай і поки, на щастя, тільки потенційним. Розширення числа баз НАТО в Східній Європі, створення систем ПРО по периметру західних рубежів Росії не особливо сприяють налагодженню відносин, про які намагаються говорити в штаб-квартирі Альянсу.

Але тут є нюанси. З одного боку, НАТО для Росії можна з певною часткою впевненості назвати ворогом, нехай і з поправкою на визначення «потенційний». І жорсткі формулювання залишилися ще з часів тієї самої горезвісної «холодної війни», коли здавалося - ось-ось і піде «стінка на стінку». Але зауважимо, що за все майже 70 років протистояння жодного відкритого зіткнення так і не сталося. Ймовірно тому, що сили виявлялися завжди практично рівними.

Росія, вже після 1991 року, коли її військовий потенціал був помітно ослаблений так званими програмами роззброєння, контрольованими США, як-то раптово для Заходу раптом знову опинилася збройної до зубів. Іржа від її ракет кудись випарувалася. Тому всерйоз воювати з Росією зараз ніхто не хоче - не по зубах горішок.

А тут ще й потенційний союзник РФ в особі Китаю намалювався, чия зростаюча військова міць відверто лякає США.

Пріоритети зовнішньої політики багатьох країн змінюються з блискавичною швидкістю, в тому числі і по лінії військового співробітництва. І доля розваленого в 1991 році Варшавського Договору, схоже, неминуча і для і НАТО. Танцювати в ньому під дудку США хочуть далеко не всі країни-учасниці Альянсу.

Франція вже виходила з організації цього військового блоку в 1966 році, але повернулася туди в 2009-му. Зовсім незатишно почуваються в НАТО німці, англійці, італійці. Туреччина відверто саботує прийняті в Брюсселі (читай - у Вашингтоні) рішення по близькосхідній політиці. Особливо - щодо Курдистану. І зараз готова закуповувати російські С-400 «Тріумф», відкидаючи американські «Петріот».

Загалом, на сьогодні в НАТО в бій готові йти одні новачки - країни Східної Європи, яким членство в Альянсі бачиться певним гарантованим щитом від Росії.

Так чому б нам не очікувати в найближчій перспективі і нових перетворень в дихаючому на ладан Північноатлантичному блоці? Навіть - найфантастичніших, за участю Росії? Що думає з цього приводу п резидент Академії геополітичних проблем генерал-полковник Леонід Івашов? Ось його коментар:

- Європа неабияк втомилася від військового партнерства з США. Членство в НАТО для багатьох країн обтяжливо як у фінансуванні цієї військової організації, так і необхідністю участі в задуманих Пентагоном операціях.

Близько п'ятдесяти країн були змушені взяти участь у війні - саме у війні, а не в миротворчій місії! - в Іраку. Багато, правда, обмежилися тоді символічним контингентом.

Операція «Непохитна свобода» в Афганістані теж поставила «під рушницю» союзників США, які зазнали там дуже серйозні втрати. Порівнянні з тими, які були в Афганістані у Радянській армії за десять років її присутності в цій країні. У тій же Великобританії тепер отримали понад 450 ящиків з «вантажем 200». Плюс-понад сім тисяч поранених.

Великі бойові втрати серед військовослужбовців Німеччини, Франції, Італії, Австрії. Грузія втратила в Афганістані більше солдатів, ніж під час збройного конфлікту з Росією в серпні 2008 року.

Природно, що суспільний резонанс у всіх країнах вкрай негативний. Питання: «А заради чого?» Спровокував масове засудження розпочатої з ініціативи США війни. В результаті більшість країн НАТО вивели з Афганістану свої військові контингенти.

Читайте також

Донецькі «Чебурашки» готові топити ВМСУ в Азовському морі

Донбас нарощує виробництво власних РСЗВ і снайперських гвинтівок

Тут ось ще який є нюанс - Європа останні сімдесят років живе без великої війни. І особливої ​​«загрози зі Сходу» ні Берлін, ні Париж, ні Рим не бачать. Франція, Німеччина, Італія, Іспанія і навіть Великобританія прекрасно усвідомлюють, що ймовірність війни в світовому масштабі зведена до мінімуму, а російські танки можуть докотитися до Єлисейських полів і протоки Ла-Манш хіба що тільки теоретично.

Таким чином, зводиться нанівець і сама необхідність утримання громіздкої НАТО. Альянс, як початкове породження саме США, і зараз використовується, головним чином, в інтересах Вашингтона. Який чітко визначив своїх основних ворогів - колись СРСР, тепер Росії. У цей список в останні роки додався і Китай.

Цілком логічно, що американці, не бажаючи воювати на два фронти, можуть постаратися вбити клин між своїми, так скажемо недоброзичливцями. І найкращий тут варіант - залучити когось із них на свій бік. Наприклад, дійсно запропонувати Росії приєднатися до блоку НАТО. А потім з новим могутнім союзником почати диктувати умови Піднебесної.

Інша справа, що Росії це ні до чого дозволяти американцям загрібати жар нашими руками. Тому варіант все-таки досить сумнівний. Особливо - в нинішній ситуації, коли Росія демонструє здатність на будь-яка дія з будь-чиєї сторони і без жодного НАТО знаходити ефективну протидію.