Архімандрит Сава (Мажуков) розмірковує про те, чому ми так любимо свято Нового року - адже час дарує нам не тільки радість, а й неминучі втрати. Але навіть в печалі християн не залишається один.
Новий рік для людини, з дитинства звик міркувати, - свято і радості, і смутку. Ті з нас, хто чутливий до мистецтва, погодяться, що зворушує в цьому творі мистецтва саме це - якась неразложимая суміш трагічного і комічного, сміху і сліз.
Архімандрит Сава (Мажуков)
У новорічне свято ми шумимо і радіємо, але в глибині серця свого ми ще і сумуємо. Життя приносить нам не тільки придбання, а й втрати. Час дуже швидко летить, вже дуже воно мчить нестримно.
Зовсім недавно людство з вдячною урочистістю і захопленням зустрічало міленіум - двотисячоліття Різдва Христового, і ось стільки років пройшло - стрімко і непомітно, ми і не встигли встежити - як все швидко промайнуло, як багато хороших і цікавих людей, друзів, близьких ми втратили.
А скільки з'явилося нових! Діти, що народилися в двохтисячному році, - вже підлітки, що визначають свій шлях у житті. І як сумно нам прощатися з друзями! І нічого не повернеш назад! Та й чи треба?
І разом з тим, Новий рік - свято надії. Десь у своїй останній глибині ми знаємо, відчуваємо, віримо, що все, врешті-решт, буде добре. Така дитяча надія понад усяку надії. Адже ми - діти Божі. А тому так несподівано і обнадійливо звучать слова Євангелія на новорічному молебні: «Пустіть дітей приходити до мене, бо таких є Царство Боже».
І адже це про нас з вами. Ми - діти Божі, і що б з нами не трапилося, Господь не покине нас ні на крок. Він так глибоко і надійно увійшов в цей світ в своєму Втілення, весь світ, все біографії і трагедії зрослися з Ним! Вся біль світу і вся радість його - це біль і радість Бога.
Подумаємо в цей день і помолимося про тих, кому сьогодні зовсім не весело. Помолимося про бідних покинутих дітей, яких ніхто не привітає і не обійме в цей день, про тих, хто сьогодні, як і в інші дні просто виє від самотності.
Боже! Скільки болю, сліз і страждання в цьому нещасному світі! І що ж нам у Тебе просити, Господи? Адже Ти і так стоїш поруч з усіма знедоленими, хворими і самотніми.
Але ми будемо просити Тебе розм'якшити людські серця, скам'янілі, перелякані, скуті, поїдені недовірою і підозрою. Адже ми - добрі, насправді це правда, це так, ми - добрі і хороші люди.
Ми - добрі, але життя, наша складна життя і легкодухість скували наші серця, і ми не вміємо ділитися добротою і теплом, ми розучилися довіряти, ми соромимося бути ніжними і чуйними. Господи, виправ наші серця!
І все ж, скільки ні сумний це свято, не тільки всю біль світу Господь вбирає в себе, не тільки страждання відгукуються в Ньому, а й наша радість. Він сказав: «Пустіть дітей приходити до Мене». Ми - Його діти. У нас мало що виходить, і ми часто вже не виправдовуємо Його надій, але і таких Він нас кличе, чекає і приймає. Наші радості радіють в Ньому.
Тому, якщо є у вас в кишені хлопавка - висадіть її, якщо лежить під подушкою карамелька - зжерти її, тому що кожне наше дитяче розраду, кожна наша добра посмішка радують Бога, стають Його посмішкою і радістю.
Та й чи треба?І що ж нам у Тебе просити, Господи?
