Делімітація киргизько-узбецького кордону зрушила з мертвої точки
В середині серпня російські і середньоазіатські ЗМІ облетіла важлива новина: Киргизія і Узбекистан домовилися врегулювати проблему анклаву Барак, який вирішено обміняти на аналогічний за площею ділянку узбецькій території. Тим самим вперше після розпаду СРСР може бути створений прецедент вирішення територіально-етнічних проблем, довгий час здавалися нерозв'язними.
джерелом інформації про домовленості щодо анклаву Барак став член міжурядової комісії з делімітації та демаркації киргизько-узбецького кордону, представник киргизької сторони Байиш Юсупов, за словами якого місцеві жителі вже погодилися з рішенням комісії. Однак повного підтвердження інформація поки не отримала. Узбецький МЗС за підсумками переговорів робочих груп двох країн в Фергані по демаркації кордону повідомив лише 7 серпня про розгляді підсумків польових досліджень і роботі по опису решти ділянок кордону. На питання «Коммерсанта» в прес-службі зовнішньополітичного відомства Узбекистану відповіли, що обмін територіями обговорювалося на рівні пропозиції, а взагалі такі питання вирішуються через парламенти і президентів, для чого потрібна їхня робоча зустріч.
Джерело: uz.wikipedia.org
Наявність домовленості по Бараку поки не підтвердила і киргизька сторона. У повідомленні прес-служби уряду Киргизстану йдеться , Що робота з демаркації кордону «ведеться робочими групами урядових делегацій на підставі затвердженого прем'єр-міністрами двох країн Плану-графіка на поточний рік» та в ній «спостерігається позитивна динаміка». При цьому за рештою неузгодженими ділянкам, до числа яких належить і Барак, ведуться переговори про проходження лінії кордону на взаємоприйнятної основі.
Взагалі в Киргизії, як відзначають експерти, проблема територіальних суперечок з іншими державами зазвичай викликає досить нервову реакцію суспільства, в зв'язку з чим оприлюднення інформації по Бараку виглядало дещо передчасним. Проте позитивний настрій обох сторін говорить про те, що обмін територіями може відбутися.
Анклави Ферганської долини - спадщина радянського часу. В середині 1920-х рр. територія долини була розділена між Киргизією, Узбекистаном і Таджикистаном, які успадкували і територіально-етнічні проблеми. Всього в долині налічується вісім анклавів. Більшість з них знаходяться в Киргизії, де розташовані чотири узбецьких і два таджицьких анклаву. Найбільші узбецькі анклави - Сохнув і Шахимардан, а найбільший з таджицьких анклавів - Ворух, адміністративно відноситься до Согдійської області Таджикистану. Сохскій анклав є найбільшим в Середній Азії і одним з найбільших в світі. Для Узбекистану Сохнув, як і Барак для Киргизії, - це ексклав (частина території країни, оточена іншою державою). Площа Соха становить 352 кв. км, там розташовані 19 населених пунктів і проживають майже 60 тис. осіб. Більшість з них є таджиками, на частку яких припадає 99% населення узбецького анклаву. Киргизи ж складають всього 0,7% його жителів, узбеки - 0,3%. У Киргизії також знаходяться два невеликих узбецьких анклаву Чон-Гара і Джангайл, а на території Узбекистану - таджицькі анклави Сарвак і Кайрагач.
Джерело: www.tol.org
Ексклав Барак, який адміністративно відноситься до Ак-Ташскому айильному округу Карасууйского району Ошської області Киргизії, розташований на території Кургантепінского району Андижанской області Узбекистану. Його виникнення відноситься до 1955 року, коли частина земель колгоспу імені Ворошилова була передана Узбекистану, в результаті чого Барак виявився відрізаним від основної території Киргизії. Площа анклаву становить 230 гектарів, і раніше на його території проживали понад 1000 осіб. Через труднощі, створених появою кордону, у жителів Барака стали виникати проблеми з іригації, що в умовах жаркого клімату швидко підірвало місцеву аграрну економіку. В результаті анклав став швидко порожніти. За даними на 2008 рік, в ньому налічувалося 625 чоловік, а до березня 2014 року в селищі залишалося не більше 20 осіб, які доглядали за рештою будинками і майном місцевих жителів. Решта населення було змушене переселитися в «континентальну» Киргизію.
Делімітація киргизько-узбецького кордону довгий час не порушувався з мертвої точки саме через проблеми анклавів. Активні спроби її вирішення почали щось робити лише з 2016 р, коли Узбекистан очолив Ш. Мірзіёев. До цього киргизько-узбецький кордон, протяжність якої становить 1378 кілометрів, була делімітована лише на 3/4. Причому більшість спірних ділянок стосувалися саме анклавів. Так, з 136 кілометрів кордону Сохского району Узбекистану з Баткенській областю Киргизії було описано всього 40 кілометрів, а неописаних залишалися близько 370 км. До найбільш спірним ділянок ставилися ексклав Барак, анклав Сохнув і два водосховища. Врегулювання проблеми анклавів вимагало від обох сторін компромісів і територіальних поступок, йти на які Узбекистан в період правління Ісламу Карімова особливо не прагнув.
При цьому анклави з їх неврегульованими прикордонними проблемами були постійним фактором напруженості, що в пострадянські роки стало періодично виливатися у відкриті збройні конфлікти. Причому найбільш гострою за останній час була ситуація на кордоні Киргизії ні з Узбекистаном, а з Таджикистаном. Так, в липні 2015 р околицях таджицького селища Чоркух був убитий 18-річний місцевий житель і поранений офіцер прикордонних військ Таджикистану. У січні 2014 році конфлікт через будівництво автомобільної дороги на кордоні Баткенській області Киргизії і Ісфарінського району Согдійської області Таджикистану переріс в збройне зіткнення, в ході якого було поранено вісім чоловік. Таджицька сторона в цьому бою застосувала міномети. У липні 2014 року в місцевості Тамдик Баткенській області Киргизії був убитий один і поранено сім жителів таджицького анклаву Ворух. 25 серпня 2014 року на киргизько-таджицькому кордоні сталася ще одна перестрілка, в ході якої були поранені п'ять жителів кишлаку Калача, один з яких потім помер. Таджицька сторона в цьому бою знову застосувала міномети.
У Киргизії з Узбекистаном до відкритих збройних зіткнень в останнім часом не доходило, хоча перекриття кордонів траплялося неодноразово. Так, в січні 2013 році відбувся конфлікт в районі анклаву Сохнув, викликаний будівництвом киргизькими військовими лінії електропередач. У відповідь мешканці сусіднього узбецького села Хушьяр напали на киргизьке село Чабрак, захопили кілька десятків заручників і спалили автомобілі. Після цього киргизька влада перекрили дороги, що з'єднують Сохнув з територією Узбекистану. Незважаючи на те, що заручники були звільнені на наступний день, дороги залишалися перекритими ще кілька діб. Причому на відміну від Барака, площа якого невелика, Сохнув в кілька разів більше, і вирішити проблему його зв'язку з «зовнішнім світом» шляхом обміну територіями буде значно складніше.
І тим не менше територіально-прикордонні проблеми не є нерозв'язних. Так, у вересні минулого року Узбекистан і Киргизія підписали проміжний договір по межі, що врегулював лінію проходження 85% її загальної протяжності. Решта 15% киргизько-узбецького кордону відносяться до найбільш складних ділянках.
Врегулювання проблеми анклавів помітно знижує конфліктний потенціал середньоазіатського регіону, який залишався високим з часу розпаду СРСР, і скорочує можливості втручання зовнішніх сил, що використовують територіально-етнічні протиріччя.
Якщо Ви помітите помилку в тексті, виділіть її та натисніть Ctrl + Enter, щоб відіслати інформацію редактору.
