Станіслав Іванов, провідний науковий співробітник ІСЕМВ та Інституту сходознавства РАН
Нове Східне Огляд
З виведенням військ НАТО з Афганістану очікується активізація діяльності в цій країні і регіоні в цілому радикальних ісламістів. Вашингтону і його західним союзникам не вдалося нанести скільки-небудь серйозного ураження афганським талібам, більш того, останні змогли не тільки зберегти свій контроль за рядом афганських провінцій, а й налагодили досить тісні зв'язки і взаємодія з пакистанськими талібами і лідерами створеного на територіях Сирії та Іраку ісламського халіфату. Сьогодні, так звані, «джихадісти» прагнуть максимально розширити зони свого впливу, в тому числі і за рахунок проникнення в країни Центральної Азії і на Кавказ. Серед експертів і політологів все активніше обговорюється тема можливого повторення подій «арабської весни» вже в країнах Центральної Азії і Азербайджані.
У цих державах є деякі, загальні з країнами-жертвами «арабської весни», ознаки. Чи може Туркменістан виявитися такою слабкою ланкою або навпаки, стане заслоном на шляху «джихадистів» в країни Центральної Азії і на Кавказ?
Туркменістан займає особливе місце в системі регіональної безпеки. Характерною рисою його пострадянській історії є офіційно визнаний ООН статус постійного нейтралітету і, як наслідок, неучасть країни в будь-яких військово-політичних блоках і організаціях. Відсутність потенційних зовнішніх ворогів дозволяє керівництву країни містити лише невеликі за чисельністю і бойового складу збройних сил. Рівновіддаленість Ашхабада від всіх світових і регіональних центрів сили і запаси вуглеводнів світового значення дозволяють йому також успішно вибудовувати взаємовигідні торговельно-економічні відносини з більш ніж ста державами світу, при цьому найбільш важливими партнерами Туркменістану в торгівлі стали Іран (21,7%), Росія ( 18%), Туреччина (16,4%) і Китай (10,8%). Головним експортним товаром Туркменістану залишається природний газ, але є тенденція до диверсифікації експортних можливостей країни за рахунок збільшення виробництва нафти і нафтопродуктів, електроенергії, будівельних матеріалів, бавовни і т.п. товарів. До розвитку торгово-економічних та інших відносин з Туркменістаном проявляють інтерес і США, країни ЄС. До вже наявних трубопроводах Північ - Південь і Схід - Захід планується побудувати і нові, зокрема, газопровід ТАПІ - магістральний газопровід протяжністю 1735 км з Туркменістану до Афганістану, Пакистану та Індії. Його проектна потужність - 33 млрд кубометрів газу в рік, передбачувана вартість проекту - 7,9 млрд доларів США.
Особливе місце в двосторонніх відносинах Туркменістану з іншими країнами займає Туреччина. Спільність культури, мови, релігії, традицій, звичаїв, звичаїв сприяють подальшому зближенню держав у всіх областях. Зокрема, в ході листопадового 2014 року візиту президента Туреччини Р.Ердогана в Ашхабад було відзначено, що в країні вже успішно працює понад 600 турецьких підприємств і фірм, а загальна вартість проектів, що реалізуються турецькими компаніями в Туркменістані, досягла 42 мільярдів доларів США.
Безумовно, досить жорстка конкуренція за туркменські вуглеводні і ринок товарів і послуг між зацікавленими країнами зберігається, але вона не супроводжується спробами посилення тут військового впливу однієї з держав або блоку країн. Боротьба в основному зводиться до лобіювання тих чи інших трубопровідних маршрутів (в ЄС, Туреччину, Іран, Пакистан, Китай, Індію). Схоже на те, що всіх зовнішніх гравців влаштовує нейтралітет Ашхабада в зовнішній політиці і його підкреслено нейтральний статус. Керівництво Туркменістану розраховує, що при будь-якому регіональному або міжнародному конфлікті країна зможе залишитися осторонь і, тим самим, зберегти свою територіальну цілісність і суверенітет.
Разом з тим, в Ашхабаді все більше починають розуміти, що загроза безпеці країни може виходити і від недержавних акторів, в першу чергу, з боку зарубіжних ісламістських угруповань. Встановлено, що в рядах афганських і пакистанських талібів і бойовиків в Сирії і Іраку воюють і туркмени, а на території Північного Вазірістану (Пакистан) створені «Ісламський рух Східного Туркестану» і «Ісламський рух Узбекистану». Стало відомо, що «туркменські таліби» взяли під свій контроль майже всі території, за якими потенційно може пройти газопровід ТАПІ (ділянки на афганській і пакистанської територіях).
У 2014 році помітно почастішали напади на туркменські погранпости на афгано-туркменському кордоні. Загинули сотні мирних жителів, при цьому частина з них була обезголовлена, розграбовано їх майно, викрадений худобу, спалені десятки будинків. Туркменські прикордонники не тільки зазнають значних втрат вбитими і пораненими, а й захоплюються ісламістами в полон. Можна говорити про початок зачистки бойовиками прикордонних районів від місцевого населення і підготовці коридорів для подальших проривів вглиб країни. Вони встановили контроль за автомобільною дорогою, що йде уздовж туркменської кордону, і можуть в будь-який момент повести наступ як в долину Мургаба (Багдіс), так і в район Андхоя (Фарьяб). Афганські і туркменська влада вже давно не контролюють спільний кордон ні з точки зору наркоторгівлі, контрабанди і проникнення туди ісламістських угруповань, ні пересування місцевих скотарів для випасу худоби по обидва боки кордону. Слід мати на увазі, що за часів розгрому басмаческого руху в СРСР в 20-30-х роках минулого століття ряд великих і впливових туркменських кланів пішли в прикордонні райони Афганістану. Їхні претензії на повернення своїх родових земель звучать досі і є предметом постійного шантажу уряду Туркменістану. Ця тема набула особливої значущості у зв'язку з тим, що два великих родовища природного газу виявилися поруч із землями, на які претендують афганські туркмени - Серахскій і Мургабском оазиси. Імовірність весняного 2015 року настання афганських талібів і «джихадистів» всіх мастей на Туркменістан зростає. До постійно проживають в цих місцях Хазарейців, туркменам, курдам, узбекам і таджиків останнім часом долучається все більше вихідців з інших районів Афганістану і іноземців- «джихадистів». Очікується, що вони можуть вторгнутися до Туркменістану з велайята Багдіс по долині річки Мургаб. Незважаючи на те, що в цьому місці є укріплений в інженерному відношенні район і базується прикордонний загін, долина Мургаба приваблива для бойовиків як найбільш вигідний маршрут подальшого просування на північ. Тут є мирне населення, яке можна взяти в заручники, багато худоби, продуктова база, хороші дороги, велика кількість транспорту і навіть зброю. Від Тахта-Базару по асфальтованій дорозі порівняно швидко можна дістатися до стратегічно важливого р Іолотань, поруч з яким знаходиться велике за запасами природного газу і нафти родовище Галкиниш - ресурсна база «Транскаспій» на Європу. Саме звідси будується новий стратегічний газопровід «Схід - Захід» до узбережжя Каспію.
Керівництво Туркменістану з деяким запізненням, але все ж реагує на зрослу загрозу з афганського напрямку. Вжито нагальні заходи щодо посилення прикордонних та інших силових структур на цій ділянці держкордону, споруджуються нові захисні інженерні споруди. Уздовж кордону з Афганістаном викопаний рів шириною в чотири метри і п'ять метрів в глибину, укріплений загородженнями з металевої сітки.
Одночасно налагоджуються контакти з потенційними союзниками в боротьбі з ісламістами. Так 14 вересня 2014 роки для координації зусиль двох країн у сфері регіональної безпеки в Туркменістан прибув міністр оборони Ірану генерал Хосейн Дехган. Основною темою ірано-туркменських переговорів стало взаємодія Туркменістану з Іраном на випадок вторгнення до Туркменістану бойовиків-«джихадистів» з боку Афганістану. Іранці висловили готовність провести найближчим часом маневри іранської армії в своїй північно-східній провінції із запрошенням туркменських військових в якості спостерігачів.
Президент Туркменістану Г.М.Бердимухаммедов 11 вересня 2014 року несподівано прибув в Душанбе на саміт ШОС в якості почесного гостя - хоча очолювана ним країна не є членом цієї організації і раніше демонстративно дистанціювалася від будь-яких общерегіональних ініціатив. На полях цього саміту керівник Туркменістану зустрівся з президентами Ірану, Монголії, головою КНР, а також з представниками Індії та Пакистану. Можна припустити, що питання регіональної безпеки обговорювалися і на цих зустрічах.
У серпні 2014 року керівництво Туркменістану провело «деісламізацію» своєї системи освіти. В рамках реалізації двосторонньої угоди «Про співпрацю в галузі освіти», укладеного між урядами Туркменістану і Туреччини від 15 серпня 2014 року, були закриті туркменсько-турецька школа і туркменсько-турецька університет. Турецьку школу залишили лише для дітей співробітників посольства і турецьких компаній, що працюють в Туркменістані. Університет був перетворений в національний, його програми переглянуті, а за навчання введена значна за місцевими мірками плата.
При цьому нова угода між Туркменістаном і Туреччиною в галузі освіти повністю скасував будь недержавне втручання. Були виключені предмети, пов'язані з вивченням релігії, скасовані молитовні годинник, які були обов'язковими між уроками. Всі інновації в навчанні дітей, введені за ініціативою проживає в США відомого турецького богослова Фетхуллах Ґюлена були ліквідовані.
Таким чином, керівництво Туркменістану проводить превентивні заходи щодо захисту держави від можливого посягання на його суверенітет з боку радикальних ісламістських угруповань з афганського напрямку. Незважаючи на існуючий авторитарний характер правлячого режиму і властиві йому деякі ознаки «арабської весни», очікувати в найближчі роки насильницької зміни режиму і експансії «джихадистів» в Туркменістані не доводиться. У країні склалися досить стійкі традиції світської влади, якої сьогодні немає видимої альтернативи або організованою опозиції, велика частина туркменів сповідує іслам помірного штибу 5-мільйонне населення країни роз'єднана за племінною ознакою і проживає на великій території, необхідний прожитковий миниум для всіх категорій громадян підтримується, уряд приділяє увагу розвитку промисловості, інфраструктури, будівництва житла, вдосконалення систем освіти, охорони здоров'я, інших життєво важливих х сфер життя суспільства.
У разі прямого вторгнення «джихадистів» до Туркменістану Ашхабад розраховує на невідкладну допомогу з боку авторитетних міжнародних організацій, перш за все, ООН, а також великих держав (Росія, Китай, США) і своїх регіональних партнерів (Туреччина, Іран, ін.).
джерело: Нове Східне Огляд
Чи може Туркменістан виявитися такою слабкою ланкою або навпаки, стане заслоном на шляху «джихадистів» в країни Центральної Азії і на Кавказ?
