Крокодилячі сльози про кримських татар

Кримсько-татарський телеканал ATR відновив мовлення з Києва, після того як 1 квітня 2015 р Роскомнадзор не продовжив йому ліцензію на мовлення в Криму. Радник міністра інформаційної політики України Сергій Костинский назвав переселення ATR до Києва «тестом на свободу слова», який Україна-де вдалося пройти.

Власник телеканалу Ленур Іслямов в своїх інтерв'ю зазначив, що до переїзду ATR до Києва позитивно поставилися в Міністерстві інформаційної політики України (керівник - Юрій Стець). Сприяти роботі телеканалу обіцяли також глава Нацради з телебачення і радіомовлення Юрій Артеменко та керівник побіжного «меджлісу» Рефат Чубаров. Рішення кримської влади припинити мовлення ATR Л. Іслямов назвав «придушенням неугодних ЗМІ».

Його логіка проста: ті, хто забороняє мовлення його телеканалу, - пригнічують свободу слова; ті, хто дозволяє мовлення - її підтримують. Придивімося до цих «прихильникам свободи слова» ближче.

Юрій Стець - колишній керівник управління інформаційної безпеки Нацгвардії України. Тієї самої Нацгвардії, в складі якої воює каральний батальйон «Азов». Завдяки заклику найстарішого американського конгресмена Джона Конйерса, палата представників США прийняла закон, що забороняє американським інструкторам навчати бойовиків «Азова» через неонацистських поглядів останніх.

Фотографії Ю. Стеця в формі а-ля Бандера в інтернеті не бачив тільки ледачий, а сам міністр входить до складу Ради національної безпеки і оборони, що має пряме відношення до злочинів української вояччини проти мирного населення Донбасу.

Юрій Артеменко колись складався в блоці партій «помаранчевого» В. Ющенко «Наша Україна», куди увійшли політики з дуже своєрідним розумінням того, що таке свобода слова і права людини. Наприклад, члени Народного руху України та Конгресу українських націоналістів. Яка цензура панувала в українському медійному просторі при Ющенко, ми все пам'ятаємо. «Наша Україна» активно просувала в маси образ Бандери-героя і Росії-агресора, а потім штовхнула країну на грань війни, коли українські військові взяли участь у нападі Грузії на Південну Осетію в 2008 р, кривавим епізодом якої був розстріл із «Градів» сплячого Цхінвалі.

Рефат Чубаров був членом Народного руху (мабуть, для нього Бандера - теж герой), і підтримував політику колишнього глави меджлісу Мустафи Джемілєва на союз з українськими ультраправими. Джемілєв займався не стільки вирішенням соціальних проблем кримськотатарського населення, скільки його радикалізацією. При ньому в Крим «імпортували» з Німеччини та урочисто поховали останки гітлерівського посіпаки Едіге Киримала. При ньому боротьба кримських татар проти фашистської окупації була перетворена в малопомітний епізод історії цього народу, а на перше місце вийшли гітлерівські колабораціоністи, яким з боку меджлісу приділялася куди більше уваги.

З переходом Криму під російську юрисдикцію і виїздом Р. Чубарова з товаришами на територію України (кримською прокуратурою Чубарову було винесено попередження про неприпустимість ведення екстремістської діяльності) на півострові було встановлено пам'ятник легендарній кримськотатарської розвідниці Алиме Абденановой . Указом президента Путіна їй було присвоєно звання Героя Росії (посмертно). Тепер для кримських татар герої - це не помічники фюрера, а борці з нацизмом. Ідеологічна атмосфера в кримсько-татарському суспільстві явно оздоровилась.

Риторичне питання: невже панами, притулки телеканал ATR в Києві, рухали принципи свободи слова? З огляду на їх ідеологічні погляди, сумнівно, що вони взагалі мають про неї поняття. Незалежна журналістика в Україні розчавлена ​​катком репресій. Інакомислення прирівнюється до злочину, і кількість кинутих за грати журналістів і закритих газет - пряме тому свідчення. Ніколи б ATR не отримав дозвіл на мовлення з території України, якби зміст цього мовлення не влаштовувало київську хунту.

Очевидно, що ATR буде висвітлювати кримську проблематику з антиросійських позицій. Але що Україна кримським татарам сьогодні може запропонувати натомість? Список більш ніж скромний: ідеологію українського націоналізму, економічну розруху, зруйновану систему соціального забезпечення і наближається злидні, тобто шлях самознищення.

Зовсім недавно на Україні пройшли Дні Львова з кримсько-татарської культурною програмою. Українські ЗМІ розтрубили, що відтепер столиця Галичини - це центр кримськотатарської культури, тому як в Криму розвивати культуру цього народу, мовляв, неможливо. Нахабство цієї брехні кидається в очі, бо культура розвивається там, де живе народ (тобто в Криму), а не там, куди втекла жменька політичних інтриганів (Галичина).

Прив'язка кримськотатарської культури до центру українського неонацизму (плакати на честь дивізії СС «Галичина» в Львові - звичайна справа) - це продовження курсу на радикалізацію кримськотатарського політичного дискурсу з тим, щоб використовувати татар як гарматне м'ясо в геополітичних іграх Заходу, в яких Києву відведена роль дурного і слухняного Петрушки. Треба думати, телеканал ATR відчуває себе в цій атмосфері цілком затишно.