Успіх, який володіє до запаморочення

1. В інформаційних потемках Оцінити до кінця підсумки нинішніх місцевих виборів ще складно. Якщо, наприклад,...
2. Найбільший провал Тимошенко
3. Чому Яценюк обійшов Тігіпко
4. Місцеві вибори зміцнюють владу «регіоналів»
5. Ліві і крайні праві
6. Під брендами боксу і совісті
7. Центр змінює орієнтацію
8. Що хвилює південний схід?

В інформаційних потемках

Оцінити до кінця підсумки нинішніх місцевих виборів ще складно. Якщо, наприклад, у Франції відразу після завершення голосування на подібних виборах публікуються дані про те, скільки в масштабі країни отримала та чи інша партія, то на Україні такого ніколи не було. І нічого не змінив той факт, що місцеві вибори вперше стали самостійним подією в політичному календарі, пройшовши окремо від парламентських і президентських. Відомості доводиться збирати по крупицях.

Допоможіть

Але ж не дуже складно було б створити загальноукраїнський центр інформації щодо місцевих виборів в вигляді сайту в інтернеті, представивши там відомості по крайней мере про всіх кандидатів до облради і до рад найважливіших міст (до яких поряд з обласними центрами відносяться ті, де населення перевищує 100 тис.), ну і, природно, результати виборів на цих територіях. Це дозволило б зняти багато питань - наприклад, зрозуміти, наскільки великий масштаб зняття з виборів окремих кандидатів та списків і, отже, наскільки обгрунтовані звинувачення опозиції щодо зняття її представників з виборів за допомогою застосування адмінресурсу.

Але, на жаль, - нічого подібного не було. На сайті ЦВК інформаційно-аналітична система «Місцеві вибори» містить поки тільки дані про персональний склад обласних, районних і міських (в містах обласного та республіканського підпорядкування) територіальних комісій, а також повний список зареєстрованих українських і міжнародних спостерігачів. А думається, для створення інформцентру з виборів зовсім не обов'язкова наявність відповідних положень у виборчому законі. Достатньо бажання влади і невеликої суми грошей (західні грантодавці на таку справу напевно скинулися б, незважаючи на те, що і їх криза торкнулася). Не завадило б і тиск громадянського суспільства: адже мова йде про саму що ні на є публічної інформації, та ще особливої ​​важливості. Але при всій безлічі претензій до влади про подібні вимоги чути не доводилося.

Системно зібраних, цілісних офіційних даних про вибори так і немає. І важко сказати, що в більшій мірі у цьому винна - то чи традиційне недоумство політиків, чи то їх свідоме бажання: адже при відсутності подібної інформації кожної зі сторін куди простіше маніпулювати окремими фактами, зводячи окремі випадки в ранг типових явищ.

Тому оцінити, як змінилися настрої суспільства після президентських виборів, поки що непросто. Адже і через три доби після завершення голосування доводиться порівнювати реальний результат першого туру президентських виборів з даними нинішнього екзит-полу, проведеного компанією GfK Ukraine. Жодна інша соціологічна служба не проводила загальнонаціонального дослідження, і невідомо, чи з'явиться в подальшому можливість спиратися на більш точні дані (слава богу, результати виборів в окремих регіонах не розходяться з поданням, яке вимальовується на основі згаданого опитування).

Так, зрозуміло, не так вже й складно дізнатися, з якими відсотками пройшли в кожен облрада партії-переможці. А ось скільки голосів віддано за ці партії в абсолютних цифрах (не у відсотках) і скільки людей проголосувало в кожній з областей - це, судячи з минулих виборів, вельми непросто (а часом і неможливо) з'ясувати з доступних джерел. Тим часом без таких цифр самостійно створити точну зведену картину результатів голосування по країні не вдасться. І сподіватися на те, що цим займеться ЦВК або будь-якої іншої владний орган, не доводиться.

ПР повторює результат Януковича

Отже, згідно з екзит-полом Партія регіонів отримала 36,2%, а Янукович в першому турі президентських виборів - 35,32%. Приріст підтримки - 0,9% ... Але ж вибори регіональних рад (а відповідно і екзит-пол) проходили не по всій країні, а за вирахуванням Києва, Тернопільської обл. і Севастополя (в останньому регіональної представницької влади взагалі немає в зв'язку з відсутністю закону про статус цієї адміністративної одиниці). Стало бути, треба з'ясувати, який відсоток отримав кожен з провідних учасників президентських виборів не в загальнонаціональному масштабі, а в тих 24 регіонах, де нині обирали облради і Верховна Рада Криму.

На цій території Янукович в січні 2010-го отримав 37,1% голосів *, але зменшення результату ПР на 0,9%, т. Е. В межах статистичної похибки опитування, не можна назвати погіршенням. Це природне відображення специфіки тих і інших виборів: якщо на президентських багато з самого початку голосують не за самого симпатичного для них кандидата, а за найбільш прийнятного з тих, хто може вийти в другий тур, то на місцевих більшою мірою керуються голосом серця.

________________________________________
* Результати всіх інших кандидатів у президенти наводяться в даній статті також не по всій Україні, а по регіонах, де пройшли зараз місцеві вибори.

Найбільший провал Тимошенко

А ось у «Батьківщини» результат явно провальний. У січні 2010-го Юлія Тимошенко в даних 24 регіонах набрала 24,2%. Правда, в цьому показнику 4,1% становить частка Львівської та Київської областей, де зараз її партія була позбавлена ​​можливості брати участь у виборах. Значить результат екзит-полу - 13,1% - коректно порівнювати з цифрою 20,1%. Турчинов стверджував, що через дискваліфікацію на Київщині та Львівщині «Батьківщина» втратила 6% голосів у масштабі країни. Однак якщо моделювати втрати виходячи з вкладу цих регіонів під час президентської кампанії Тимошенко, то недобір складе 2,6%.

Але і така модель не цілком коректна, бо не враховує того, що зараз «Батьківщина» зберегла або поліпшила позиції на південному сході, але провалилася якраз в перш опорних регіонах. Адже якщо в Івано-Франківській обл. в січні Тимошенко отримала 39%, а зараз, судячи з екзит-полом, - 15%, то така ситуація повинна була повторитися і в електорально схожою Львівської. І якщо на Черкащині та Чернігівщині результат партії екс-прем'єра впав майже вдвічі в порівнянні з її особистим результатом (з 41-43% до 21-24%) - значить, подібна картина, швидше за все, спостерігалася б і на Київщині. Таким чином, навіть якби не було дискваліфікації «Батьківщини» в двох регіонах (об'єктивно нікому не потрібною), її загальний результат по країні в кращому випадку досяг би 15%.

Чому Яценюк обійшов Тігіпко

Зберегти друге місце в українському рейтингу політсил Тимошенко допомогли тільки невдачі найближчих «переслідувачів». «Сильна Україна», судячи з усього, втратила дві третини електорату Сергія Тігіпка: набрані ним у січні 12,9% трансформувалися в 4,3%. А ось «Фронт змін» в точності скопіював тодішній результат Арсенія Яценюка - 6,8%. Схоже, довгий падіння рейтингу екс-спікера, що почалося ще влітку 2009-го, закінчилося.

Чим же обумовлені такі результати? Особиста чи це перемога Яценюка над Тігіпко в очах виборців або ж у наявності перемога однієї партійної команди над іншою? Точно відповісти на це питання не можна. Звичайно, можна висунути гіпотезу, що у «Сильної України» експлуатація іміджу лідера підкріплювалася реальною силою і привабливістю конкретних кандидатів на місцях, тоді як ФП вдалося залучити під свої знамена більше визначних місць у регіоні політиків. Однак для підтвердження такої версії потрібно знати результати мажоритарних виборів: якщо і тут у ФП перевагу - значить, припущення вірне. Але ці результати ще не оприлюднені.

Місцеві вибори зміцнюють владу «регіоналів»

Однак можна і припустити, що основна причина - саме в Тігіпко. Точніше, в його присутності у владі. Так, проведений за 2-3 тижні до виборів опитування КМІС закономірно показав, що більшість прихильників опозиційних політсил дотримуються думки, що події в країні розвиваються в неправильному напрямку (в електораті ФП таких 65%, а «Батьківщини» і «Свободи» - на кілька відсотків більше). Тоді як у виборців кожної з партій, пов'язаних з нинішньою владою, прихильники скептичного погляду на ситуацію в державі не становлять і половини. А результати екзит-полу свідчать, що всі найсильніші партії зі скептичним електоратом набрали стільки ж, скільки передрікав їм опитування КМІС, або більше, а партії з оптимістичним електоратом (за винятком КПУ) - навпаки, менше. І найгірша динаміка в цій групі партій - у «Сильної України» і «Українського демократичного альянсу за реформи» (УДАР) Віталія Кличка.

Мабуть, у задоволених життям менше бажання ходити на вибори. А партії Тігіпка і Кличко, крім усього іншого, не обзавелися стійким електоратом. Адже свого успіху на президентських виборах нинішній віце-прем'єр зобов'язаний в основному тим, хто вирішив голосувати за нього в останні дні кампанії або прямо на виборчій дільниці - і часто тільки для того, щоб не віддати голос ні Тимошенко, ні Януковичу. Покладатися на таких виборців не варто - вони запросто віддадуть перевагу поїздку за грибами або інший вид відпочинку участі в місцевих виборах.

Ліві і крайні праві

А ось КПУ домоглася безсумнівного успіху: вона не тільки помітно перевершила результат Симоненка на президентських виборах, а й, судячи з усього, перевищила результат останніх виборів до ВР. Це при тому, що місцеві вибори для комуністів складніше парламентських. Адже на останніх деякі ліві виборці голосують за КПУ лише тому, що розуміють: інші ліві сили - «непрохідні» в загальнонаціональному масштабі. А ось на виборах місцевих рад дрібні ліві партії виступають як куди більш серйозні конкуренти КПУ. Однак голосування 31 жовтня показало безперечна перевага комуністів на лівому фланзі. Ось тільки загальна підтримка лівих не надто велика. А про перемоги комуністів і інших лівих в мажоритарних округах інформації немає.

Про успіх крайніх націоналістів пишуть ще більше, ніж про успіхи комуністів. Однак, думається, його не треба перебільшувати. Так, «Свобода» набрала в три з гаком рази більше, ніж отримав у січні її лідер Олег Тягнибок. Але ж крайні націоналісти - це не тільки вона. Автор цих рядків при всій любові до політичних нюансів ніяк не може побачити принципової різниці між Тягнибоком і «Свободою», з одного боку, і Віктором Ющенком і «Нашою Україною» - з іншого. Те, що перші прямо говорять про те, про що другі тільки думають, означає різницю не в стратегії, а в тактиці. А партія екс-президента якраз істотно втратила: її результат більш ніж в два рази гірше, ніж у Ющенка на минулих президентських виборах, - 2,3%. Проте це незрівнянно краще, ніж у ідейно близьких УНП і «За Україну!», І НУ зберігає шанси отримати представництво в ВР на наступних парламентських виборах, особливо якщо блоки залишаться суб'єктами виборчого процесу.

У січні 2010 р Тягнибок і Ющенко в сумі набрали 6,24%. Зараз, згідно з екзит-полом, партії обох отримали в цілому 7,4%. Формально це приріст. Але лише якщо не враховувати, що в січні чимало націоналістичних виборців проголосували за Тимошенко, розуміючи, що ні Тягнибок, ні Ющенко не мають жодних шансів. А зараз позиції обох сил зміцнилися ще і через відсутність «Батьківщини» в бюлетенях в Київській і Львівській обл. (Від цього ж виграв і ФП).

Успіх «Свободи» не повинен затуляти того факту, що загальне число тих, хто проголосував за «помаранчеві» сили (навіть якщо зараховувати до них партію Яценюка), по-видимому, склало навіть менше третини виборців. Тоді як за партії діючої влади (зарахуємо до них і представлених в Кабміні «Сильну Україну» і СПУ) - рівно половина. Крім того, в ряд регіональних рад пройшли і не представлені в парламенті і уряді «антипомаранчеві» партії, наприклад «Русское единство» в Криму, «Батьківщина» в Одеській обл., Угорські партії в Закарпатті.

Під брендами боксу і совісті

Чи виправдалися прогнози і щодо успіху нових політичних проектів, які не забарвлених ні в синій, ні в помаранчевий колір. Так, в деяких облрадах і міськрадах обласних центрів буде представлений УДАР. Якщо порівнювати реальний результат партії Кличка з передвиборчим опитуванням КМІС, то виявляється, що найбільших втрат вона зазнала на заході: там соціологи давали їй 9% підтримки, проте ні в один облрада вона не пройшла. Зате УДАР домігся успіху в ряді областей Центральної України і отримав представництво в Харківській міськраді.

У Вінниці під прапором партії «Совість України» чинний мер Володимир Гройсман переміг з великою перевагою, а список партії до міськради отримав понад 30% голосів. Але ще більш примітний успіх цієї ж партії в Полтаві, де її фактичним лідером був не представник міської влади, а кандидат на пост мера бізнесмен Олександр Мамай. Він і очолить міськрада. Список його партії отримав понад третину голосів, до того ж багато мандатів здобула «Совість» і по мажоритарних округах.

Центр змінює орієнтацію

Підсумки виборів показують, що істотно змінилася лінія розколу країни, яку чітко фіксували всі загальнонаціональні вибори, починаючи з 2004 р Практично всі області центру втратили «помаранчеву» забарвлення. Якщо судити за результатами голосування за партсписками - це якась зона невизначеності без явної переваги одного з двох геополітичних таборів. Але результати мажоритарних виборів свідчать: центр «помаранчевими» повністю програний. Так, на Вінниччині вони домоглися успіху лише в 13 з 66 округів на виборах до облради, тоді як ПР - в 36. На заході досягнення «регіоналів», звичайно, скромніші, але в Рівному по мажоритарці вони взяли майже половину округів, а в цілому ніякого погіршення в порівнянні з президентськими виборами немає.

Ці результати показують, що істерія, влаштована націоналістами з приводу Харківських угод і законопроекту про мови, ніяк не вплинула на виборців ключового макрорегіону країни (доля всіх останніх виборів все ж вирішувалася в першу чергу в центрі). Таким чином, очевидно, що реалізація мовного закону та інших гуманітарних положень програми ПР і Віктора Януковича не повинна викликати ніяких потрясінь.

Що хвилює південний схід?

Але, з іншого боку, вибори поставили питання про те, наскільки істотно число виборців на південному сході, для яких мовне питання має першорядне значення. Зрозуміло, можна слідом за Костянтином Затуліним повторювати, що цей виборець в даних регіонах розчарувався, про що свідчить низька явка. Однак всюди в світі активність на місцевих виборах нижче, ніж на парламентських і президентських, і зараз у всіх регіонах нашої країни явка нижча - у Львові, наприклад, проголосували лише половина виборців, в Івано-Франківській обл. - 58% (тоді як у другому турі президентських - 75%). І в яких регіонах зниження активності найбільше - незрозуміло. Дані про явку на порядок скромніші випливають в ЗМІ, ніж про результати. До того ж зіставлення передвиборчого рейтингу КМІС з результатами виборів змушує припустити, що пасивність якраз більш властива задоволеним ситуацією в країні виборцям.

Показово голосування в Дніпропетровську. За місяць з невеликим до виборів Іван Куліченко, багаторічний мер міста, новоспечений «регіонал», який отримав в липні з рук патріарха Кирила церковний орден Данила Московського, заявляє, що двомовність Україні не потрібно взагалі і в вузах - зокрема. Хоча, по-перше, питання вузів не входять до компетенції мерів, а по-друге, впевнений, що в Дніпропетровську, по крайней мере в технічних вузах, збереглося в помітному обсязі викладання російською та це не створює проблем ні вищої освіти, ні тим більше міськвиконкому.

І що? Ускладнив чи цими словами «вічний мер» своє переобрання? Ні - чергова впевнена перемога. Хіба що раніше він отримував більше половини голосів, а зараз - 40%. А може, заяву Куліченко спочатку було навмисним, запущеним зі столиці зондажем, щоб на прикладі одного з мегаполісів південного сходу зрозуміти: наскільки мовне питання може позначитися на результатах місцевих виборів?

Нарешті, в таких ключових південно-східних областях, як Харківська і Запорізька, «Батьківщина» набрала більше, ніж Тимошенко на президентських виборах. Її представник Олександр Сін взяв крісло запорізького мера, а екс-губернатор Арсен Аваков, атестованих якось себе як українського націоналіста вірменського походження, ледь не переміг на виборах мера «першої столиці».

Безумовно, суб'єктивно і в Харківській, і в Запорізькій обл. за «Батьківщину» голосували не як за націоналістів, а як за опозицію. Але об'єктивно - цікава виходить картина. Електорат південного сходу, незадоволений економічною, соціальною і кадровою політикою «регіоналів», віддає голоси за «помаранчеву» партію в кількості, небезпечному для влади ПР. А виборець, незадоволений гуманітарною політикою, такої небезпеки для ПР не створює.

Чи не напрошується з такої ситуації висновок для влади, що вона як раз правильно вибрала для себе пріоритети в вигляді економічних питань?

Втім, за підсумкамі віборів запас міцності при власти такий, что вона Цілком может НЕ звужуватися Пріоритети, а сміліво вірішуваті всі питання, Які ставила на порядок денний во время передвіборної кампании. Бо голосування показує: у «регіоналів» такі позиції, яких не мала жодна влада в сучасній Україні. Адже ні при одній колишньої влади не було, щоб провідна опозиційна сила мала 15% -ним рейтингом (рейтинг подібних сил незмінно перевищував 20%). При цьому додаткові переваги для ПР полягають у тому, що, з одного боку, ймовірне подальше політичне ослаблення Тимошенко, а з іншого - не проглядаються політики, які незабаром змінять її на другому місці в рейтингах.

Про повторення результату місцевих виборів на виборах парламентських «регіонали» можуть заслужено мріяти. Але все ж не слід дозволяти мріям перетворюватися в запаморочення від успіхів. Наївно думати, що народ все стерпить і його нинішні політичні уподобання автоматично збережуться такими ж і далі.

Шановні читачі, PDF-версію статті можна скачати тут ...