У пошуках варіантів вирішення газової проблеми, що робиться з великим запізненням - років так на 20, влади України продукують все нові і нові ідеї, втім, не забуваючи про старі джерела. Крім «ультимативних» щодо Росії ініціатив, серед яких і звернення в міжнародний арбітраж, і продаж власного газу, і денонсація Харківських угод, і «залучення» до процесу ЄС, і активізація розробок нетрадиційних вуглеводнів, і запуск ГТС в реверсному режимі під час закупівлі німецької «блакитного палива», не перший рік звучить націленість на туркменський газ. Причому все це робиться з великим застереженням - Туркменія, мовляв, сама шукає шляхи диверсифікації своїх поставок, намагаючись зняти тиск «Газпрому». Це дійсно так. І все б нічого, якби не одне але - газ цієї країни, зациклений на трубопроводах СРСР, давно зафрахтований Росією ...
Швидше за все, газова тема була основною під час першого через 10 років візиту в Україну Президента Туркменістану Гурбангули Бердимухамедова, хоча офіційно йшлося про підписання документів, «сприяють інтенсифікації та поглибленню взаємовигідної співпраці». Що в принципі і сталося. Президенти запевнили підписом комюніке, тобто, підтвердили «прагнення сторін до інтенсифікації» політичного і економічного діалогу, і програму співпраці до 2015года, а представники урядів - ряд общеполагающіх документів.
Але про газ, звичайно, не забули. В ході зустрічі з туркменським колегою Президент України Віктор Янукович заявив, що Україна «дуже цікавлять спільні роботи в сфері ПЕК, оскільки той потенціал, який є в Україні, може бути в повній мірі задіяний Туркменістаном у сфері видобутку і транспортування природного газу». Він підкреслив, що Україна вважає дуже перспективним в цій сфері розвиток Каспійсько-Чорноморського напрямку. «Воно є цікавим для обох країн, і Україна має намір брати участь в питанні облаштування газових родовищ - готова запропонувати своє обладнання і труби». А тепер головне заяву гаранта - «також Україна готова розглянути будь-які ваші пропозиції, які є для вас прийнятними в плані транспортування газу».
Які ще сумніви в головному питанні порядку денного? Причому туркменську сторону в очікуванні «будь-яких» газових варіантів засипали пропозиціями, аби тільки домогтися головного - офіційної заяви про допомогу в піку Росії, у якій все ніяк не прокидається совість.
Наприклад, Україна готова брати участь у розвитку другої гілки трубопроводу Малай - Багтиярлик, тобто, не відмовляється від постачань устаткування і труб. Також зацікавлена в будівництві газопроводу Туркменістан - Афганістан - Пакистан - Індія. В даному проекті бере участь українська компанія «Югнефтегаз». А науково-виробнича корпорація «Енергосоюз» пропонує модернізувати 5-ї енергоблок Марийської ГЕС. Як то кажуть - любе ...
Українська влада і раніше вбачала кілька варіантів зробити поставки туркменського газу реальністю - за традиційними маршрутами і з урахуванням перспективи будівництва Каспійсько-Чорноморської газопровідної системи. Правда, при цьому заявлялося, що наше фінансова участь в реалізації проекту буде залежати від економічної ситуації в країні.
Ось таким чином влада «клеется» Туркменістан, який колись «втратила», мабуть, від великого розуму. Експорт туркменського газу в Україну був припинений в 2005 році. Всі переговори про відновлення поставок були нерезультативними, але вигода пряма - собівартість видобутку середньоазіатського газу значно нижче, ніж в Росії. Нинішня влада розрив відносин з Ашхабадом ставить в провину уряду Тимошенко що не зовсім так, але і без минулих настроїв позалицятися до опозиціонерами Туркменбаші не обійшлася. Головним в охолодженні відносин з Туркменією стало, відверто кажучи, непорядна поведінка, ще далеко до приходу «помаранчевих», різних мастей українських чиновників, які часто не поспішали виконувати свої зобов'язання перед Ашхабадом.
Невдоволенням Туркменістану, звичайно ж, скористалася Росія. Вона зафрахтувала весь туркменський газ, що було їй особливо зручно зробити - поставки цього блакитного палива зациклені на газотранспортній системі СРСР. Ставши практично господарем туркменських вуглеводнів, Кремль почав диктувати умови цій країні як в плані обсягу закупівель, так і ціни. Ашхабад обурювався, але й тільки. Останньою «краплею» став вибух в квітні 2009 року на газопроводі «Середня Азія-Центр», за яким йшли поставки в РФ. Ашхабад звинуватив в цьому Москву. І причини зробити це у нього були. Криза, «сланцева революція», високі докризові договірні ціни туркменських кубометрів і їх обсяги вже обтяжували Кремль. Європа скорочувала закупівлі, а зріджений газ з Катару продовжував перекроювати газовий ринок. Відлунням вибуху стало припинення поставок газу туркменською стороною, які поновилися 9 січня 2010 року.
Проте, Ашхабад став активно шукати вихід для свого газу на ринки без участі «ненадійного друга», який продовжував знижувати обсяги закупівлі та пробував накласти лапу на ряд туркменських проектів. Серед них - Трансафганський газопровід (TAPI), який повинен пройти через території Туркменії, Афганістану, Пакистану та Індії, а Європейська Комісія націлилася на Транскаспійський газопровід в обхід Росії. Він пройде з Туркменії в Азербайджан без делімітації шельфу Каспійського моря. Не останнє місце займає і проект Nabuccо, в якому зацікавлений і Ашхабад. І Європі, і Туркменістану він вигідний. І для України він теж міг би стати довгоочікуваною диверсифікацією. Але для цього потрібно згадати про ініціативи Юлії Володимирівни. Ще в 2008 році, будучи прем'єр-міністром України, вона запропонувала ЄС реалізувати спільний проект "Білий потік", який проходив би по території нашої країни і об'єднав Туркменію і Європу. Планувалося, що трубопровід прокладуть з Туркменістану через Каспійське море в Азербайджан, потім у грузинський портати Супса, а далі по дну Чорного моря через Крим в напрямку Європейського Союзу. Єврочиновники сприйняв ініціативу з інтересом і обіцяли розглянути можливість її реалізації. Але незабаром українська влада якось знизила оберти в діалозі, а потім тема і зовсім не піднімалася. Може коштувати реанімувати ініціативу - з невеликим обсягом Nabuccо і паралельною роботою «Білого потоку» можна б було отримати прекрасний результат в плані нових джерел поставок газу.
На ділі, Україна фактично втратила туркменський транзит. Швидше за все, тепер повернення до статусу кво, який існував раніше, не буде. Ситуація змінилась. Туркменістан, навчений гірким досвідом транзиту через Україну, навряд чи захоче наступати на ті ж граблі. Звідси й інтерес до інших проектів.
В рамках київської зустрічі в серпні 2011 року з віце-прем'єр-міністром, міністром закордонних справ Туркменістану Рашидом Мередовим прем'єр-міністр Микола Азаров, щоб підкріпити «дружбу» словом, назвав найнадійнішим і найдешевшим шляхом транспортування азійських вуглеводнів в Європу українську ГТС: "Немає нічого більш надійного, ніж наша газотранспортна система, яка зараз може постачати 140 млрд. куб. природного газу, а після реконструкції її потужність може бути збільшена до 200 млрд. куб. м ". Але на таку «замануха» Ашхабад не повівся. При цьому він прекрасно знає, що його транзит по нашій трубі поки можливий тільки за участю "Газпрому". А російський монополіст, найімовірніше, не піде на поступки, особливо в умовах активної конфронтації Києва і Москви.
До речі, і влада це визнає, раз відкрито заявляє - Київ продовжує переговори з Москвою щодо відновлення поставок туркменського газу. Тобто, спроба поки залишається в стадії спроби. Так що цей варіант виходу з «газової» тупикової ситуації, схоже, не пройде.
І якщо газові фантазії України під великим знаком питання, то, зокрема, нашим металургам, швидше за все, пощастить. Мова йде про постачання до Туркменістану трубної продукції та технологічного обладнання, про що нагадував Президенту Туркменістану Віктор Янукович. Вже не знаю, чим ці контракти відгукнуться в гаманцях роботяг метпідприємств (та й для бюджету теж), а за олігархів-металістів хвилюватися, думаю, не варто ...
Нана Чорна
фото УНІАН
Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl + Enter
Які ще сумніви в головному питанні порядку денного?
