29-річна Галина БОШЕНЯТОВА ледь зводить кінці з кінцями. Дівчина хвора на епілепсію і за станом здоров'я її ніхто не бере на роботу, а інвалідність їй не дають, повідомляє кореспондент порталу "Мій МІСТО".
Зараз Галину з 4-річним сином Богданом прихистила її старша сестра. У маленькому будиночку в одній кімнаті живе сестра з чоловіком і дітьми, а в інший крихітній кімнатці живе Галина з сином. Кімнатка, де стоїть піч, холодильник і телевізор, служить Галині з Богданом спальнею, сплять вони на підлозі.
За словами Галини, вона була заміжня, але потім чоловік від неї пішов, при цьому він відмовився від дитини.
- Напади були у мене не завжди. Вони почалися під час вагітності, проте були такі сильні, а вже після пологів у 2012 році напади стали сильніше, - розповідає Галина. - Я два рази лежала в лікарні, і лікарі бачили мої напади. Однак коли я пішла проходити медико-соціальну експертну комісію, там в інвалідності мені відмовили. А невропатолог в поліклініці каже: «Ти ж нормально розмовляєш, тебе не перекосило, тому тобі і інвалідність не дають». У день у мене буває 2-3 нападу. Мене через них не беруть на роботу. Іноді напади бувають сильні, а іноді я просто лягаю, стискати вся, мене всю викручує, а потім все проходить.
Дівчина каже, що влаштовувалася на роботу технічкою, а потім і двірником, однак обидва рази пропрацювала трохи більше 10 днів. Побачивши її напади, роботодавці відмовлялися від її послуг, при цьому ще й не заплативши за роботу.
Проблема у жінки ще й в тому, що їй нема з ким залишити дитину. Галина після народження хлопчика поставила його в чергу в дитячий сад "Зангара". Однак зараз дитині вже чотири роки, а він 134 на черзі. Дівчина змушена перебиватися випадковими заробітками і допомогою на дитину. В місяць Галина отримує 2 тисячі тенге.
- Кожен день я, як то кажуть, ношуся по автомийка, виконую роботу. Якщо починається напад, я намагаюся піти подалі, щоб ніхто не бачив, сідаю на підлогу, мене скручує всю і стискає, потім напад проходить, і я йду далі працювати. Ховаюся я тому, що роботодавці, побачивши це, відразу відмовляться від моїх послуг. В день я заробляю від однієї до трьох тисяч тенге, але таке буває вкрай рідко. Жити мені ніде, раніше я знімала квартиру, але за неї потрібно платити, а роботу я знайти не можу. Спасибо большое сестрі, що вона дала притулок мене з дитиною. Їй мене шкода.
Сама Галина родом із селища Тягала. За її словами, батьки померли, а будинок, в якому вони жили, згорів. Ось так вона залишилася без кута. Дівчина встала на чергу на житло по категорії соціально-незахищене населення. Зараз в черзі вона 16 за рахунком.
- Я і до чоловіка зверталася, щоб допоміг мені, але він відмовився, - каже Галина. - Мені сказали, щоб я подавала на аліменти і вставала на біржу праці, нібито там можуть допомогти з легкою роботою. Але у мене навіть прописки немає. Я раніше була прописана у однієї жінки, але вона мене виписала. Я просила чоловіка і свекруха прописати мене у них, але вони навіть в цьому відмовили.
Плачу Галина каже, що хоче працювати, проте роботодавці, дізнавшись про її недугу, відмовляють їй у роботі. За професією дівчина кухар-кондитер.
- Я навіть не знаю, куди мені звернутися, щоб оформити аліменти і встати на біржу праці. Мені так важко і нікуди звернутися. Дуже соромно, що так вийшло, але мені, правда потрібна допомога, - каже Галина.
Фото Ербол АМАНШІНА
Наталя ГЛЄБОВА
