Коли ти не можеш пробачити себе

1. процес вибачення
3. Гнів.
4. Справжня вина і псевдовіна.
5. Страх.
6. Гордість, самоправедність і самосожаленіе.
8. Нехай минуле залишиться минулим
9. підписуйтесь:
10. Поділитися в соціальних мережах:

1 Коринтян 13, велика глава любові Біблії, - це ідеальна демонстрація причини і наслідки повного прощення. Кульмінація цієї прекрасної глави полягає в фразі вірша 5: Любов «не думає лихого».

Грецьке слово, яке перевели, як не мислить, в оригіналі звучить як logizomai, що означає «не передбачати або ставити на карб». Це слово важливо в навчанні Павла про виправдання по вірі.

А хто вірує ж людині віра його «ставиться» в праведність. (Рим. 4: 5). Тут вживається те ж саме слово, що й в 1 Коринтян 13: 5.

Тому не припускати, що не ставити в провину або не "мислити» зло про кохану людину - це означає робити те ж, що і Бог робить для нас, а конкретніше - обирати не бачити гріх людини.

Точно так же прощати себе значить пережити ту любов, яка не пам'ятає наших проступків. Одна справа досягти прориву в прощення інших, але зовсім інша справа пережити ще більший прорив - повне прощення самих себе.

Настільки багато християн кажуть: «Я можу пробачити інших, але як же я можу забути те, що накоїв сам? Я знаю, що Бог прощає мене, але я не можу пробачити себе. »

Ми повинні пам'ятати, що прощення самого себе - це зобов'язання усього життя. Точно так же, як я повинен прощати інших кожен день, я повинен пробачити і себе (Луки 6:37)

процес вибачення

Ми повинні оновити рішення прощати інших кожен день за все погане, що вони завдають нам. Прощення себе - це теж щоденний процес.

Ми можемо прокидатися кожен день з усвідомленням минулих невдач. Ми можемо відчувати провину або псевдовіну, якщо наші гріхи були вже омиті кров'ю Христа.

Але прощення себе може принести той прорив, який ти продовжуєш шукати. Воно може звільнити тебе таким чином, який ти раніше не бачив.

Іноді ми боїмося пробачити себе. Ми чіпляємося за страх, як ніби він чогось вартий. Насправді саме дихання Сатани стоїть за страхом вибачення самого себе.

Ісус знає, що багато хто з нас мають цю проблему. Це і є та сама причина, по якій Ісус несподівано з'явився після Свого воскресіння в кімнаті, де зібралися учні, повні жаху і провини.

Ісус хотів, щоб вони знали, що повністю прощені; Він також хотів, щоб вони пробачили себе. Він говорив з ними, ніби нічого не сталося (Івана 20:21). Це додало їм почуття гідності і показало, що нічого з того, що сталося не могло б змінити план Ісуса і стратегію для них.

Я пам'ятаю, одного разу в неділю як раз перед своєю проповіддю на служінні, яке починалося в 11 ранку, я посварився зі своєю дружиною Луїзою. Я вискочив з будинку, грюкнув за собою дверима прямо перед її носом.

Не встиг я отямитися, як уже схиляв свою голову на верхніх підмостках Вестмінстерської церкви перед кількома сотнями людей. Я думав, що не повинен бути тут. У мене немає ніякого права бути тут. Господи, яким же чином Ти можеш використовувати мене сьогодні? Мені не місце бути за цією кафедрою.

В той момент не було ніякої можливості виправити ситуацію. Я тільки міг просити Бога про милість і робити все можливе, щоб пробачити себе. Як ніколи в житті я відчував себе негідним.

Але коли я піднявся проповідувати, Бог просто підтримав мене морально і дав мені сили проповідувати так само добре, як і раніше. Коли ми спустошуємо себе від самоправедності і гордості, ми даємо можливість Богу рухатися в нас і через нас.

Чому ми не можемо пробачити самих себе

В кінцевому рахунку я вірю, що є кілька причин нашої нездатності пробачити самих себе.

Гнів.

Ми можемо гніватися на самих себе. Подивіться на історію Йосипа. Як прообраз Христа, Йосип сказав своїм братам: «Але тепер не сумуйте і не шкодуйте про те, що ви продали мене сюди, бо то Бог послав мене перед вами для збереження вашого життя». (Буття 45: 5)

Ці брати починали розуміти, що Йосип пробачив їм. Він не хотів, щоб вони гнівалися на самих себе. Саме так прощає Бог. Ісус не хоче, щоб ми гнівалися на самих себе через своїх гріхів.

Непрощення себе - це самоненавість. Брати Йосипа ненавиділи себе за те, що продали Йосипа в рабство. Вони не могли повернути те, що зробили.

Деякі християни, які не можуть пробачити себе, насправді гніваються на себе. Але Бог з сьогоднішнього дня може повернути те, що трапилося на благо.

Бог візьме порожньо витрачені роки і відновить їх на благо перш, ніж все буде втрачено. Все так, як обіцяв Йоіл: «І воздам вам за ті роки, які пожирали сарана ...» (Йоіл 2:25).

У деяких випадках більше страх, а не гнів, варто бар'єром для прощення самого себе. Жаль веде до вини, а вина веде до страху: страх від упущеного, «що могло б статися» або страх того, що сталося, не може повернути нам на благо.

Справжня вина і псевдовіна.

Існує два види провини, від яких страждає більшість з нас: справжня вина (результат нашого гріха проти Бога) і псевдовіна (коли в нашому житті немає гріха). Коли ми грішимо, то повинні покаятися перед Богом (1Іоана 1: 9). Кров Христа прибирає провину, виконуючи дві прості істини:

1. Вона змиває наш гріх - ніби його ніколи й не було.
2. Вона повністю задовольняє вічний Божий суд.

Таким чином, покарання потрібно, тому що ми грішники, а гріх, який був Прославляйте Бога, повністю прощений Їм. Будь-яке почуття провини, які ми відчуваємо після цього є псевдовіной.

Існує два види помилкової провини:

1. Той вид, який приходить, якщо гріх навіть не мав місце бути.
2. Той вид, коли гріх вже прощений Богом.

Псевдовіна - хоч вона і помилкова - абсолютно реальна. Ми відчуваємо себе надзвичайно винними, хоч і немає ніякої стоїть причини для цього почуття провини.

Візьміть, наприклад, людини, який веде машину, і тут раптом дитина вибігає на дорогу в останню секунду, і він встигає викрутити кермо. Вина може бути переважної, але гріха не було. Нема в чому сповідатися перед Богом.

Другий вид псевдовіни полягає в тому, що ви вже покаялися в гріхах, але не відчуваєте вибачення. Як тільки ми покаялися в гріху, ми повинні прийняти своє прощення, а інше залишити в Божих руках.

Протягом років я розвинув в собі почуття невдахи-батька. Шкода, що я не приділяв більше часу Т.Р. і Мелісса в мої перші роки служіння в Вестмінстерської церкви.

Зараз я розумію, що якби я віддавав їм перевагу - замість моєї церкви або підготовці до проповіді - то церква б продовжувала жити, як і раніше. Звичайно ж, я не можу змінити минуле.

Але Богу не угодно, щоб я продовжував відчувати провину через це, тому що Він уже повністю простив мене. Якщо я дозволю собі мусолити свою невдачу, то таким чином я впускаю в своє життя псевдовіну і гріховність, тому що зрощує невіра. Я повинен продовжувати знищувати спогади моїх злодіянь - кожен день.

Чи не прощати себе - це прихований образ конкуренції з спокутою Христа. Бог вже покарав Ісуса за те, що ми зробили (2 Кор 5:17). Замість того, щоб вибрати прийняття жертви Ісуса, я хочу покарати себе за свої проступки. Це і є змагання з жертвою Христа на хресті.

Страх.

Страх - один із самих основних причин, чому ми не прощаємо себе. Людина, яка боїться, що не вдосконалився в любові, і «страх має муку». (1Іоана 4:18)

Усвідомлення того, що страх - і покарання себе за наші помилки - неприємно Богу, має привести на жаль про наявність цього духу самоненавісті. Ми повинні, не озираючись, піти від минулих невдач.

Моя дружина була дуже благословенна музичним служінням Дженні Грейн і її піснею «Movin 'On» ( «Продовжуючи жити») на служінні Родні Ховард-Браун. Луїз пам'ятає, як Дженні викрикнула слова: «Нехай минуле нарешті залишиться минулим». Бог говорить ці слова нам.

Нехай минуле нарешті залишиться минулим. Простіть себе так само, як прощаєте кривдників.

Гордість, самоправедність і самосожаленіе.

Наше непрощення самих себе може мати коріння в гордості. Ми в своїй зарозумілості не можемо винести, що Господь робить все для нас настільки милостиво. І ми думаємо, що повинні трішки допомогти Йому.

Нашу гордість необхідно перевершувати смиренням. Ми повинні дозволити Богу і крові Христа робити те, що вони вже зробили: змити нашу провину і задовольнити Боже почуття справедливості.

Точно так же, як страх і гордість є ідентичними близнюками, так і самоправедність і самосожаленіе. Ми шкодуємо себе і проявляємо це в непрощення самих себе.

Псевдовіна може розвинутися в справжнісіньку провину перед Богом. Це помилкова вина, тому що Бог говорить: «Ти не винен». Ми перетворюємо її в справжню провину, коли відповідаємо: «Ні, я винен».

Підсумок такий: чи не прощати себе неправильно, адже це неповага до Бога. Але Бог використовує жаль, яке ми відчуваємо за скоєне, щоб наблизити нас до Себе.

Вина і благодать

На самому початку Дух Святий викриває. Коли ми ходимо в світлі, то знаємо, що кров очищає нас від гріха, але ходіння у світлі також відкриває нам гріх, який ми, можливо, не бачили раніше. (1 Івана 1: 7-8)

Бог викликає почуття провини тимчасово. Бог використовує провину тільки для того, щоб привернути нашу увагу. Коли ми говоримо: «Прости» і це щиро, то цього для Бога достатньо.

Він не б'є нас до синців, не вимагає брати 30-ти денний пост, щоб доповнити спокуту Христа. Він викриває нас в гріху, щоб привернути нашу увагу, але після цього він хоче, щоб ми рухалися далі.

Тому, здатність пробачити себе виходить від розуміння благодаті. Благодать - це незаслужена милість.

Милість - значить не отримати те, що ми заслуговуємо (справедливість). Благодать - це прийняття того, що ми не заслуговуємо (повне прощення).

Нам може здаватися це несправедливим, тому що ми вели себе жахливо. Ми підвели Бога, ми підвели інших людей.

Але це справедливо (1Іоана 1: 9). Кров Христа зробила чудову роботу. Бог більше не шукає іншого плати.

Всі звинувачення по відношенню до визнаю гріх йдуть від диявола, який прикидається чи реве левом для переляку, чи ангелом світла для обману, або тим і іншим. (1Петра 5: 8, 2 Кор 11:14). Ніколи не забувайте, що досконала любов проганяє страх (1Іоана 4:18).

Нехай минуле залишиться минулим

Найприємніше наслідок того, що ми не пам'ятаємо всіх поганих справ, полягає в тому, що ми відпускаємо минуле і його дію на сьогодення. Ми покладаємо свої турботи на Бога і сподіваємося на Нього, щоб Він відновив втрачені роки і щоб повернули все нам на благо.

Ми відчуваємо, як приймаємо себе такими, якими ми є, з усіма нашими недоліками (так само, як це робить Бог), усвідомлюючи весь свій потенціал наробити більше помилок в майбутньому. Бог не розчаровується в нас, Він любить нас і знає нас зсередини.

Мойсей, Давид, Іона, Петро - всі ці біблійні мужі повинні були пробачити себе перш, ніж вони змогли рушити в служінні, яке Бог запланував для них. Прийшов час і для тебе наслідувати їхній приклад.

Це саме те, чого Бог хоче від тебе і мене. Нехай минуле нарешті залишиться минулим.

підписуйтесь:

Р.Т. Кендалл, автор книги «Повний прощення», опублікованій видавництвом Charisma House, з якої взято уривок у вигляді цієї статті.

Переклад - Tanya Adams для ieshua.org

Останнє пожертвування: 25.06 (Україна)

Поділитися в соціальних мережах:

10 020

Ми будемо вдячні вам за пожертвування на розвиток нашого служіння!