Богдан Хмельницький був мусульманином?

Перед новорічними святами, на рубежі 2012 і 2013 років одне українське інформаційне агентство опублікувало сенсаційну інформацію - виявляється, український гетьман Богдан Хмельницький був таємним мусульманином! Взагалі, в ті роки українські політики не відрізнялися особливою геополітичної розбірливість. Але чи означало це обставина можливість прийняття ними Ісламу?

Богдан Хмельницький

У своїй статті ісламське інформаційне агентство УММА посилається на роботу польського історика Осипа Сенковського "Collectanea z dziejopisów tureckich" 1824 р де можна зустріти дивну гравюру. На ній гетьман Богдан Хмельницький вершить намаз з татарським ханом. Цей же малюнок зустрічається і на сторінках "Історії Кримського Ханства" Василя Смирнова. Власне, дивна ілюстрація має пояснення. Історикам давно відомо, що в творі турецького літописця 17 ст. Мустафи Наїма "Квітник Гюссейна у викладі подій Сходу і Заходу" існує фрагмент, який оповідає про звернення Хмельницького в Іслам. Втім, автори ісламського агентства самі не подають свої припущення в якості безапеляційних - і навіть не називають однозначною дати гіпотетичного поводження Хмельницького в "релігію пророка".

За одними даними, це могло статися незабаром після полону майбутнього гетьмана в битві з турками під Цецорою, в 1620 році. Після чого бранець для забезпечення своєї свободи пересування і можливості повернення на батьківщину і змінив віру. За іншою версією, викладеною тут же, таке "звернення" відбулося значно пізніше, в найважчі часи війни за незалежність - в пошуку потужних союзників в боротьбі з Річчю Посполитою, Кримського ханства і Османської імперії. Справедливості заради, зауважимо, що абсолютно фантастичною дану історію назвати не можна. Хоча б тому, що нинішній імідж запорізьких козаків, як героїчних борців, стурбованих в першу чергу захистом православної віри - не зовсім відповідає дійсності.

Хоча, зрозуміло, не є повністю хибним - просто він повністю сформувався таким в першу чергу саме завдяки Богдану Хмельницькому і ініційованої ним визвольній війні. Так, деякі козацькі гетьмани і раніше підтримували Православ'я. Але, взагалі, перша церква на Січі з'явилася лише в 30 роках 17 століття. І дивного тут нічого немає. Просто січове братство в першу чергу представляло собою спільність шукачів пригод (і додається за це видобутку, звичайно), які формувалися з представників різних народів і вір. Не тільки втекли від польських панів селян і навіть дрібних шляхтичів - але і не ужівшіхся з кримським ханом татар.

Навіть серед соратників Богдана по визвольній війні можна зустріти чимало етнічних "кримчаків" .З іншого боку, зміна віри (і навіть не один раз) на території сучасної України, так би мовити, не вважалася якимсь особливим гріхом - якщо за нею слід було "покаяння ". Посланці Риму і обіцянками, і погрозами звертали православних в уніатство - і раділи зростанню чисельності своєї пастви. Та й козаки під час війни, якщо не були вже дуже сильно злі на тих же уніатів, пропонували їм звернутися в Православ'я - тим самим, зберігши життя. А, скажімо, прийняття католицтва або уніатства для навчання у відповідних університетах і колегіумах в середовищі української еліти взагалі було звичайною справою. Присягнув папі римському, отримав диплом - потім покаявся і знову став православним. Що там далеко йти - саме так отримали вищу богословську освіту Феофан Прокопович і Стефан Яворський, соратники Петра Великого, послідовно фактично "виконуючі обов'язки" Патріарха Російської православної церкви на протязі доброї третини століття.

Читайте також: Яблуко розбрату, або Ревнощі не по розуму

До речі, подібну деталь багато істориків бачать і в біографії Богдана Хмельницького, який в юності вчився в цілих двох єзуїтських колегіумах - в Ярославі та Львові. Правда, офіційна біографія майбутнього гетьмана свідчить, що він "вірою православної не поступився" - але, виходячи з тогочасних реалій, в таку "благодійність" з боку батьків-єзуїтів якось не дуже віриться.

Перейдемо тепер до відношенню тодішньої української еліти до Ісламу, точніше до країн, його сповідують. Звичайно, в першу чергу і Крим , І Османська порту розглядалися на Січі, як джерело багатої здобичі - що не могло не призводити і до періодичного ідеологічному обгрунтуванню таких набігів, як "війни з ворогами Христовими" .Але коли "ворогом номер один" стала Річ Посполита (а часом, для частини козацтва - і Росія) - пріоритети тут же помінялися. Якщо татари були всього лише союзником і Богдана Хмельницького, і його наступника, відомого "полонофіл" і русофоба, гетманаВиговского, "прославився", зокрема, своєю перемогою над російським військом під Конотопом - то гетьман Опара і, особливо, Петро Дорошенко були офіційними васалами блискучої Порти. Аж від відправки останнім туди "живий данини" хлопчиків з хороших сімей - для поповнення яничарського війська.

Підписуйтесь на канал Айя Софія в Яндекс.Дзен

Але чи означають такі геополітичні та релігійні кульбіти малоросійської верхівки 17 століття можливість прийняття нею Ісламу? Ось в це, як раз, віриться насилу. За багатьма причинами. Для початку, повертаючись до перших абзаців статті та перерахуванню гіпотез часу і причин нібито переходу Богдана Хмельницького в мусульманство, можна сказати, що вони не витримують ніякої критики. Пасаж "майбутній гетьман прийняв Іслам, щоб мати можливість повернутися на батьківщину і вільніше бути в полоні, спілкуючись з місцевою елітою" неспроможний. Адже в ті часи полон значно відрізнявся від нинішнього. Так, "Женевських конвенцій" не існувало, але їх досить успішно заміняла звичайна спрага наживи з боку переможця, у вигляді надії на хороший викуп за полоненого. Якщо у останнього були заможні родичі, тримати його в смердючій темниці або рабом на галерах ніхто б не став. Навіщо ризикувати отриманням значної суми заради щодо копійчаної вигоди?

Відповідно, і для звільнення з полону потрібна була не зміна віри (хоча і це не заборонялося і навіть заохочувалося), а всього лише мішок з дзвінкою монетою. Ще менш правдоподібно виглядає версія щодо прийняття Хмельницьким Ісламу заради отримання союзницької допомоги від Криму і Туреччини в боротьбі з Річчю Посполитою. Тому що таку "допомогу" в ті часи надавали виключно заради отримання прибутку від грабежу, яким, по суті, є будь-яка війна. Навіть визвольна - якщо вона виходить за межі власної країни. Так і орда кримських татар із задоволенням грабувала польські землі (та й при нагоді українські теж) без особливої ​​оглядки на те, до якої саме вірі належить поточний гетьман.

І потім, як-то з дуже великими труднощами видається ситуація, при якій нібито "мусульманин" Хмельницький одночасно зберігає шану і повагу і своїх співвітчизників-православних, і "правовірних" татар і турків. Якщо ти ходиш до церкви на Службу Божу і співаєш там Символ Віри - значить, ти вже точно не віриш в Іслам. І з точки зору останнього - ти гірше звичайного "невірного", тому що являєшся віровідступником, якому після "вмовляння" у вигляді тортур покладається смерть. Так що, дізнайся мусульманські союзники козаків, що український вождь - відрікся від їх віри зрадник, вони б Хмельницького порубали на шматки і навряд чи його що-небудь врятувало. Особливо в ситуації, коли він фактично ставав заручником кримчаків - як після битви під Берестечком.

Так що, з одного боку, звичайно, зрозуміла справжня підоснова таких гіпотез. Польським історикам, тим більше в 19 столітті, напевно було приємно хоч після смерті вколоти великого гетьмана, завдяки діяльності якого не тільки отримала незалежність України, а й почався занепад Речі Посполитої, звинуваченням в віровідступництво. Історики з Османської імперії, під владою якої до кінця 18 століття перебував чималий шмат української території, теж не проти були довести зайвим аргументом правильність такого стану речей. Мовляв, дивіться, адже сам засновник незалежної України був мусульманином, чого ж його співвітчизникам противитися і турецького підданства, і прийняття віри пророка?

Читайте також: "Нещасні" віруючі і "Щасливе" атеїсти

За великим рахунком, подібні цілі ставить перед собою і не так давно створене українське ісламське агентство УММА - публікаціями з серії "українець і мусульманин - брати навік", причому, нібито дуже тривалий час. Зрозуміло, що в даному випадку йде не скільки зміцнення міжрелігійного миру - скільки прозоре підштовхування України до союзу з нинішнім "гегемоном" українських мусульман - Туреччиною. Чиє ісламістський керівництво не надто й приховує свої панісламісткіе ідеї. Як би там не було, але до сенсацій, подібним викладеної в даній статті, ставитися треба з дуже великою часткою скепсису. Особливо, якщо вони стосуються людини, яка поклала все життя за звільнення одновірців від католицького гніту, який помер в світі з Православ'ям, і похованим за православним ж обряду в Іллінському храмі в селі Суботів, який зберігся і понині. А займатися спекуляціями з приводу уявного вероотступничества померлого християнина, який, зі зрозумілих причин, вже не може заперечити безпідставними обвинуваченнями - не найкращий спосіб апології будь-яких ідей.

Підписуйтесь на канал Айя Софія в Яндекс.Дзен