Центр тимчасового розміщення біженців на Мальті. Фото з сайту En.jrs.net
Минулого тижня Британський центр закордонної політики, який очолює Адам Хаг, у співпраці з Фондом «Відкрите суспільство» та за підтримки загальнопартійної парламентської групи з прав людини Британського парламенту провів презентацію доповіді, присвяченого проблемі пошуку притулку в Європі громадянами республік колишнього Радянського Союзу. Доповідь було названо «закриваються двері».
Презентація пройшла в затишному дорадчому залі №5 Палати лордів. Функції голови взяла на себе секретар загальнопартійної парламентської групи з прав людини Британського парламенту баронеса Стерн. Крім організаторів і авторів публікації, в залі були присутні члени парламенту, вчені, дослідники, правозахисники, громадські активісти та журналісти.
Метафора «закриваються двері» досить прозоро вказує на появу все нових складних бар'єрів для тих, хто спасається в Європі від переслідувань, а також для тих, чиє життя і здоров'я піддаються загрозі на батьківщині. Як справедливо зауважують автори доповіді, які вивчали стан біженців з країн колишнього СРСР, в Європі цих людей не чекають з розпростертими обіймами, а в деяких країнах і зовсім не бажають бачити.
Країни небезпечні і безпечні
Антиіммігрантська політична риторика в світі посилюється все більше. В Європі існує єдина політика щодо процедур розгляду заяв про захист (під якою розуміється так звана гуманітарна захист, тобто заходи щодо забезпечення осіб, змушених покинути свою батьківщину за різними обставинами, і захист прав біженців). Однак кожна країна дотримується цієї політики відповідно до власних механізмів. Згідно зі статистикою за 2016 рік, серед країн колишнього СРСР за кількістю прохань про захист лідирують громадяни Росії: більше 27 тисяч їх заяв знаходяться на стадії розгляду, причому половина з них стосується сімей з неповнолітніми дітьми. Від громадян України подібних заяв надійшло вдвічі менше. На Вірменію і Грузію припадає понад восьми тисяч заяв від кожної держави, громадяни Азербайджану подали понад п'ять тисяч, Молдові - трьох тисяч заяв.
Якщо говорити про Центральну Азію, тут на першому місці Таджикистан - також три тисячі заяв. Громадянами Казахстану було подано 685 прохань про захист, громадянами Киргизії - 680, Узбекистану - 560, Туркменії - 230.
Найбільш популярним місцем призначення серед біженців з Росії, України і Таджикистану є Польща. Для тих, хто шукає ж захисту громадян України особливо привабливі Чехія, Словаччина та Іспанія.
В цілому по Європі рівень визнання претендентів біженцями досить високий - понад 60 відсотків від усіх поданих прохань. Однак дані по окремих країнах сильно відрізняються. Так, від громадян Таджикистану Австрія визнала 53.8 відсотка прохань, Франція - 40 відсотків, Німеччина - 24, а Польща - всього лише 12.5. Від громадян України 23.1 відсотка було визнано Францією, 17.6 - Австрією, 15.5 - Іспанією, 9.1 - Польщею, 2.5 - Німеччиною.
Біженці з Росії, серед яких багато жителів Чечні, найбільше визнання знайшли в Австрії - 42,6 відсотка від усіх заяв. Трохи менше, 37.5 відсотка, було визнано Іспанією, 30.3 - Францією, 8.8 - Німеччина, а Польща визнала лише 8.1 відсотка російських прохань.
Обкладинка доповіді The Foreign Policy Centre
У 2016 році Європейська комісія запропонувала реформувати європейську систему розгляду прохань про захист. Метою такої реформи стало усунення різниці в статистиці визнання статусу, процедурних гарантій і стандартів в європейських державах.
З усіх країн колишнього СРСР (крім членів ЄС) в 2016 році лише Грузія була визнана Австрією та Бельгією країною, вільною від переслідувань. На думку ж Нідерландів, в числі «безпечних країн», крім Грузії, виявилася ще й Україна.
У Естонії в цьому сенсі позиція складніша. Вона визнає Росію безпечної для тих біженців, які перетинали територію РФ з метою транзиту. Такий «диференційований» підхід дає Естонії підстави для відмови в наданні захисту.
Фінляндія ж не вважає Росію безпечною, навіть якщо біженці мали законної візою для знаходження в цій країні або дозволом на проживання.
Як і раніше вважаються небезпечними для біженців Росія і Білорусія. У період з 2004 по 2016 роки всього 73 громадянина Росії і тільки 35 громадян Таджикистану запросили притулок в Білорусії. Однак їм всім було відмовлено в будь-якій формі захисту. І хоча «Хьюман Райтс Вотч» визнала білоруську систему біженцям не функціональної, в 2017 році кілька людей все ж подали заяви на захист в Білорусії. Захист ця, нагадаємо, була гарантована Женевською конвенцією.
Інтерпол як спосіб тиску
Середнє число біженців в Європі, які подали прохання про захист, в 2016 році склало 2.4 чоловік на 1000 чоловік населення. Одне з найменших співвідношень тут доводиться на Великобританію - 0.6 людини на кожну тисячу населення. У Німеччині ця цифра становить 8.4, в Австрії - 4.8, на Мальті - 4.5.
Журналісти «The Guardian» проаналізували досвід біженців і прохачів притулку в п'яти великих країнах Європи (Великобританії, Франції, Німеччини, Іспанії та Італії). Видання дійшло висновку, що Великобританія гірше справляється з процедурою, ніж Франція, Німеччина та Іспанія. Британія приймає менше біженців, пропонує менш щедру фінансову підтримку, не забезпечує досить якісним житлом, не дає шукачам притулку права на працю на час розгляду заяв. Таким чином, через бюрократичну тяганину вона регулярно залишає здобувачів в злиднях і без даху над головою - навіть в тих випадках, коли їм надається статус біженця. Крім того, Британія карає людей, що надають послуги неоплачуваної волонтера. При цьому загальний рівень визнання здобувача притулку у Великобританії є досить невисоким: станом на перший квартал 2016 року досяг лише 28 відсотків, в той час як в цілому по Європі він становить 63-65 відсотків.
Презентація в Палаті лордів
Надання притулку за кордоном, однак, не гарантує повну безпеку. Так, серед біженців в Європі найбільш схильні до залякувань з боку агентів свого уряду колишні громадяни Таджикистану. Керівництво цієї країни, щоб припинити критику на свою адресу, використовує найрізноманітніші засоби впливу, починаючи від оголошення політичних опонентів в міжнародний розшук по лінії Інтерполу і закінчуючи прямим тиском на родичів дисидентів, які залишилися на батьківщині.
Так зване «червоне повідомлення» Інтерполу означає розшук підозрюваного, яка вчинила злочин. Повідомлення це виявилося не тільки ефективним методом в оперативно-розшукової діяльності правоохоронних органів, а й засобом боротьби з політичними опонентами керівництва країн колишнього СРСР. Звичайно, Інтерпол бореться зі зловживанням «червоним повідомленням», однак поки він позбавлений можливості реально оцінювати політичну «чистоту» запиту про розшук. Саме з цієї причини Інтерпол часто використовують як інструмент політичного тиску.
Наостанок слід зазначити, що автори публікації розробили детальні рекомендації для міжнародної спільноти, а також окремих країн і організацій. Ці рекомендації, поза всяким сумнівом, можуть виявитися надзвичайно корисні для захисту і дотримання прав людини у всьому світі.
Повний текст доповіді доступний за посиланням (англійською мовою).
Міжнародне інформаційне агентство «Фергана»
