Міліцейське свавілля в Ромненського районі

А в протоколі про адміністративне порушення запишуть: "... стала перешкоджати затриманню чоловіка, виражалася нецензурною лайкою, в ході затримання її і доставлення до чергової частини Ромненського ОВС продовжувала скандалити і виражатися нецензурною лайкою". Але факт залишається фактом. Подружжя ні за що просиділи ніч в "вартівні", спізнилися на роботу, а головне - на власній шкурі пізнали, що таке сьогоднішня міліція. Точніше, її окремі представники. Втім, ось що пише в "Амурську правду" Тамара Андріяш: "До недавнього часу я думала, що правоохоронні органи - це запорука справедливості. І завжди заступалася за працівників міліції, тому що, проводячи масові свята, нерідко спостерігала їх нелегку роботу з бешкетниками і п'яницями. Більш того, навіть переймалася співчуттям до цих людей: день і ніч на службі, всі свята - на роботі. та й серед моїх родичів, друзів багато несуть цю важку службу. Чоловік 11 років служив в частинах МВС. Але, виявляється, далеко не всіх співробітників право охоронна органів можна назвати людьми честі і хранителями правопорядку. У чому я переконалася на власному прикладі, потрапивши 14 серпня в село Новороссійка, де як раз в цей день святкувалося його 100-річчя і де живуть мої батьки. Починалося все так цікаво і весело: концертна програма плавно перейшла в спортивні змагання, в яких брав участь мій чоловік Сергій, раніше служив тут, і син, теж пристрасний шанувальник футболу. Не дивлячись на дощ, люди не розходилися. Я в їх числі, не без гордості спостерігаючи за своїми чоловіками. А заодно спілкувалася з колишніми однокласниками, яких давно не бачила. Разом з жителями Новороссійкі спостерігала, як співробітники Ромненського ОВС раз у раз заштовхували в свій "жигуль" порушників правопорядку. Пам'ятаю, що за неабияк випівшую пару я навіть намагалася заступитися - свято ж! Ніколи б не подумала, що незабаром сама буду на її місці. Час наближався до вечора, треба було збиратися додому. Але перш ніж поїхати, ми вирішили допомогти своїм стареньким батькам по господарству - простіше сказати, знайти корівчину, яка чомусь не прийшла додому. Я пішла городами, а племінник на мікроавтобусі вирішив виїхати за село - там подивитися. В результаті його оштрафували за їзду без паска безпеки. Я не водій і по своїй наївності запитала у інспектора ДПС прапорщика Валерія М'якого: хіба в селі Правилами дорожнього руху заборонено їздити непристебнутим? Адже живучи в Благовєщенську, я не раз бачила, що більшість водіїв їздять без ременя. На що отримала категоричну відповідь. "Хочете самі прочитати?" - запитав мене міліціонер, Ех, знала б я, чим усе це скінчиться, в житті б рота не розкривала. Але я погодилася і села в "Жигулі". У той час мій чоловік вийшов за ворота покурити і, побачивши цю картину, підійшов до нас. Задав питання: "Що трапилося, товариш прапорщик?" І отримав відповідь: "А ти що тут бродиш? П'яний, заважаєш працювати". Чоловік помітив, що той звертається неввічливо - "тикає". Запитав, як звуть інспектора, і додав, що не робить нічого правонарушающего, навіть якщо трохи випив пива. Тоді інспектор запросив чоловіка сісти в патрульну машину. Але Сергій курив і залишився стояти на вулиці поруч з машиною. В цей час до нас підійшов старший інспектор Роман Карченко і став його насильно заштовхувати в машину. На таке "ввічливе" звернення Сергій знову запитав: "Що беспредельничать?" У відповідь: "Це стаття 20, пункт 1". Вийшовши з машини, я попросила чоловіка йти додому і не вступати більше в розмову з інспектором. По дорозі чоловік в жартівливій формі назвав мене дурепою: мовляв, даремно я за нього хвилююся, а він ні з ким не збирається сперечатися і нічого такого що порушує не робить. Образившись на його слова, я штовхнула чоловіка, який як на гріх оступився на мокрій землі і впав на руки. Далі все відбувалося, як у поганому детективі. До нас підбігли міліціонери і, схопивши мене і чоловіка за руки, стали тягнути до машини. Не встигнувши нічого зрозуміти, але відчуваючи біль у руці, я спробувала вирватися, але міцні "ніжні" руки підполковника (як потім я насилу з'ясувала Юрія Калачова) тягли мене до машини. Я спіткнулася, впала, подряпала і забила праве коліно і пліч. Вже у машини я знову побачила, як мого чоловіка заштовхують в міліційний "воронок" з гратами. І все це на очах сусідів, рідних, односельців, що виходять з клубу. Обурившись (а що б на моєму місці зробили ви?), Я попросила пояснити: чому з нами поводяться як з кримінальниками? Хіба я п'яна? За що дружина і мене намагаються відвезти до відділку? Відповідь була проста: "Розберемося в РВВС". Уже в машині майор міліції Олександр Куліш твердо, але нарешті ввічливо намагався нас переконати, що ми дійсно порушники порядку на святі. Я спробувала знову з'ясувати, чому, і заодно пояснити нашу ситуацію: що ми промокли після дощу, що ми не збиралися битися, що у мене 15-го ділова зустріч по роботі і дружину теж треба бути на чергуванні. Але ніякої реакції не було. Навпаки, повчали мене, що треба менше пити, до того ж пригрозили, що в понеділок на роботі все дізнаються про мої діяння (тільки не розумію, яких) Нас відвезли в РОМЕНСЬКИЙ ОВС. Перш ніж відправити до відділення, в ЦРЛ оглянули на наявність алкоголю в крові. Природно, мої показники були нульовими - та й з чого б результату бути іншим, якщо нічого не пила, крім води ?! Я попросила лікаря засвідчити мої синці на руках і садна на нозі. Той відповів відмовою: мовляв, не його це справа. Хоча, як потім я з'ясувала, фіксується (повинно фіксуватися) багато, наприклад стан одягу, тілесного покриву. Але, мабуть, лікар не хотів сваритися з міліціонерами. Загалом, просиділи ми в холодному відділенні мокрі, голодні більше дванадцяти годин. На мою і мого чоловіка прохання викликати лікаря (в той момент були проблеми зі здоров'ям у обох: через дощ у мене промокла одяг, а чоловік, який є ліквідатором наслідків чорнобильської катастрофи, скаржився на серце, запаморочення) ніхто не відреагував. Навпаки, знову спробували образити: мовляв, хоч десять лікарів запросять, кожен з них доведе, що ми симулюючи. Я просила чергового зателефонувати начальнику міліції Володимиру Косіцина, щоб хоч той вник в дану ситуацію, але і цей правозахисник теж відмовився зі мною говорити. Ми, звичайно ж, захворіли, а найголовніше - нас звинуватили по тій самій статті - за дрібне хуліганство. Тобто нецензурна лайка в громадських місцях, образливе чіпляння до громадян або інші дії, демонстративно порушують громадський порядок і спокій громадян. Так і хочеться запитати правоохоронців: а ми клуб, бува, не розвалили, а своє рідне село по дощечках не рознесли? Думаю, що моя історія не нова: напевно є люди, з якими відбувалося те ж саме або подібне. Страшно, що ніхто не знає, де і у кого просити допомоги в таких ситуаціях, коли ні за що принижують і ображають. Якби ми були важливі посадові особи, посміли б так поводитися служителі порядку в міліцейській формі? Виходить, проста російська людина та ще й жебрак нікому не потрібен: навіщо комусь захищати нас і берегти нашу гідність. Народна приказка "Моя міліція мене береже" неправильна. По крайней мере, в масштабах Ромненського району. Ту ніч у холодній кімнатці під міліцейським бушлатом (зглянувся якийсь служивий наді мною в мокрому одязі - я ж корівчину шукала) мені ніколи не забути. Чого я тільки не передумала! А вранці знову той же тон: "Ну що, заспокоїлися? Вже не буянив? Нічого, посидьте поки, подумайте". Потім розпитування-допити у мирового судді, який, до речі, навіть не представився, зате жестом, що не вимагає заперечень, вказав нам наше місце в його кабінеті (чесне слово, як якогось безрідному нелюбимого псу!). А потім став читати рапорт патрульного ДПС: я ще, виявляється, не просто лаялася як швець, а й билася, лички зривала ... Коли я розповідаю про свою поїздку в рідне село і протоколах, складених на мене, міліцейських рапортах, мої знайомі диву даються: "ти і мат, ти, що б'ються з міліціонером ?! Ні, такого не може бути". Але я пам'ятаю інше: слова ромненцев, які просили нас не здаватися, бути зубастими, домогтися справедливості, а то поводяться тутешні міліціонери як королі. Чи не здаюся, але тільки як представлю собі всіх знайомих і незнайомих мені охоронців порядку, що встали на захист честі власного мундира ...