У новинних стрічках практично одночасно пронеслися два повідомлення, між якими, на перший погляд, немає нічого спільного.
У першому з них сенатор Джон Маккейн закликав владу США організувати кібератаки проти Росії «за її втручання в американські вибори» 2016 року.
Слід визнати, що в ініціативі сенатора немає нічого незвичайного.
Пропозиції тим чи іншим чином покарати Росію за неправильну поведінку (будь то підтримка Сирії, переслідування чеченських геїв або все той же «втручання у вибори») регулярно і максимально голосно для публіки озвучуються як офіційними особами, так і просто лідерами громадської думки США, та й всього колективного Заходу.
Друга ж новина прийшла з України. Прикордонна служба даного Держосвіти поскаржилася на те, що Росія з кінця квітня стала дотримуватися жорсткої політики огляду в Азовському морі суден, що прямують в Маріупольський морський порт.
За твердженням української сторони, в щоденному режимі зупиняються для огляду та ідентифікації членів команди невійськові судна, в тому числі туристичні теплоходи. Були наведені приклади, коли суду піддавалися огляду кілька разів. При цьому зауважень до екіпажів від російських прикордонників не надходить.
На що з'явилися у ЗМІ і громадськості питання відповіла прес-служба прикордонного управління ФСБ Росії по Республіці Крим.
Безтурботно заявила, що прикордонники просто роблять свою роботу і вся їх діяльність «обумовлена необхідністю запобігання спробам проникнення осіб, причетних до міжнародних терористичних і екстремістських організацій, незаконних мігрантів, контрабандного переміщення на територію нашої країни зброї, боєприпасів, забезпечення безпеки мореплавання, а також будівництва Кримського моста ».
Пояснення прикордонників були прийняті з іронією. І експерти, і політики обох країн переконані, що те, що відбувається є відповіддю Росії на акт державного піратства з боку України у вигляді затримання кримського судна «Норд» з десятьма членами екіпажу в кінці березня.
Так що ж спільного між цими двома такими різними новинами?
Все дуже просто. Вони обидві являють собою вкрай наочні ілюстрації державної політики США і Росії.
Сполучені Штати мають схильність до ефектного, якщо не сказати помпезного, публічного оформлення своїх офіційних дій.
Будь-яке значиме рішення передує масштабної інформаційної «артпідготовкою», гучними - і в основному досить грізними - заявами, обіцянками проявити волю Америки, встановити правильний порядок і покарати неслухняних.
Російська ж влада, навпаки, вважають за краще або взагалі не анонсувати свої прийдешні дії. Або - обмежуються акуратними коментарями, а то і зовсім сухими і нудними офіційними повідомленнями.
Інформаційно другий підхід програє - на перший погляд.
Основні «втрати» часто тут внутрішні. Саме «неголосна» - і по тону, і за змістом - риторика, а то і зовсім її відсутність з тих чи інших хвилюючим російське суспільство проблем дає привід опонентам Кремля звинувачувати його в слабкості, безхребетність і навіть в пораженстві.
Правда, останнім часом подібні звинувачення звучать все рідше і підтримуються всі меншим числом людей.
Причина проста.
Все чіткіше проявляється той факт, що ефектні підготовчі жести американського керівництва частенько обертаються відверто слабкими реальними ходами (що дає привід згадувати прислів'я про «замах на рубль, удар на копійку»). Зате, здавалося б, слабка і беззуба Росія без гучних передмов і грізних обіцянок раз по раз підносить неприємні сюрпризи своїм опонентам.
Важко підрахувати, скільки разів за ці роки публічне надування Заходом щік оберталося діями, які викликали гомеричний регіт по цей бік кордону. З останнього досить згадати масований ракетний удар по Сирії, результати якого викликали навіть деяке здивування своєю безрезультатністю. А ось дії Росії регулярно наганяють «партнерів» чи не в шок своєю несподіваністю.
Чого тільки коштувало потрясіння Європи в 2014 році після введення Москвою продовольчого ембарго після декількох місяців попередніх стриманих попереджень: «А може, все-таки не треба? Ми ж будемо змушені відповісти, вам же гірше буде ». Однак без гучних обіцянок і погроз, властивих глобальному гегемонові, противна сторона, схоже, розучилася чути попередження. В результаті чого раз по раз потрапляє в халепу.
Історія з «Норд» не стала винятком.
Було очевидно, що Москва не залишить без відповіді захоплення російського судна зі своїми громадянами. Вона проявила вражаюче терпіння, давши більше місяця українській стороні на те, щоб одуматися. Однак посилення прикордонного режиму для суден, що прямують на Україну, стало для Києва несподіванкою і викликало звичну реакцію «а нас-то за що?».
Причому, судячи з усього, навіть багаторазові уроки не йдуть поки про запас ні Україні, ні США, ні Європі.
В останні місяці час від часу надходили офіційні - і нудні для неспеціалістів - коментарі від російської влади з приводу розширення співпраці з Центрально-Африканською Республікою (ЦАР), зокрема, про надання цій країні військово-технічної допомоги на безоплатній основі. І ось вже західні ЗМІ повняться здивованими і стурбованими статтями про те, що ЦАР, багату, зокрема, родовищами алмазів і урану, наповнили російські «військові, найманці, бізнесмени і тіньові радники» і Москва «взяла під контроль навіть службу безпеки» президента країни .
Створюється враження, що за три десятиліття глобальної гегемонії США світ призабув, що в кінцевому рахунку враховуються не слова, а тільки справи і результати.
Що ж, Росії доведеться це нагадати.
Ірина Алксніс
Сподобався наш сайт? Приєднуйтесь або підпишіться (На пошту будуть приходити повідомлення про нові теми) на наш канал в МірТесен!
Так що ж спільного між цими двома такими різними новинами?Чого тільки коштувало потрясіння Європи в 2014 році після введення Москвою продовольчого ембарго після декількох місяців попередніх стриманих попереджень: «А може, все-таки не треба?
Однак посилення прикордонного режиму для суден, що прямують на Україну, стало для Києва несподіванкою і викликало звичну реакцію «а нас-то за що?
