До сих пір багато хто вважає, що масовою зброєю німецької піхоти часів Великої Вітчизняної війни був автомат "Шмайссер", названий так за прізвищем свого конструктора. Цей міф досі активно підтримують художні фільми. Але насправді цей автомат створив зовсім не Шмайссер, та й масовим зброєю вермахту він теж ніколи не був. 
Я думаю, всі пам'ятають кадри з радянських художніх фільмів про Велику Вітчизняну війну, присвячені атакам німецьких солдатів наших позицій. Браві і підтягнуті "біляві бестії" (їх зазвичай грали актори з Прибалтики) крокують, майже не пригинаючись, і ведуть на ходу вогонь з автоматів (а точніше, з пістолетів-кулеметів), які все називали "Шмайссера".
І, що найцікавіше, зовсім нікого, мабуть, крім тих, хто дійсно був на війні, не дивував той факт, що вогонь солдати вермахту вели, що називається, "від стегна". Також ніхто не вважав художнім вимислом то, що, згідно з кінофільмів, ці "Шмайссера" прицільно стріляли на ту ж саму відстань, що і гвинтівки бійців Радянської армії. Крім того, після перегляду подібних фільмів у глядача виникало враження, що пістолетами-кулеметами під час Другої Світової війни був озброєний весь особовий склад німецької піхоти - від рядових до полковників.
Однак все це - не більше ніж міф. Насправді і зброя це називалося зовсім не "Шмайссер", і в вермахті не був настільки розповсюджений, як про це розповідали радянські фільми, і "від стегна" з нього стріляти не можна було. Крім того, атака підрозділи таких автоматників на траншеї, в яких сиділи бійці, озброєні магазинними гвинтівками, була явним самогубством - до траншеї просто ніхто б не дійшов. Однак давайте про все по порядку.
Те саме зброя, про яку я сьогодні хочу розповісти, офіційно називалося пістолет-кулемет MP 40 (МР - це скорочення від слова "Maschinenpistole", тобто автоматичний пістолет). Він представляв собою чергову модифікацію автомата МР 36, створеного ще в 30-і роки минулого століття. Попередники цієї зброї - пістолети-кулемети МР 38 і МР 38/40 вельми добре зарекомендували себе на найпершому етапі Другої Світової війни, тому військові фахівці Третього Рейху вирішили продовжити вдосконалення даної моделі.
Читайте також: Американська куля перестала бути дурепою
"Батьком" же MP 40, всупереч розхожій думці, був зовсім не знаменитий німецький зброяр Хуго Шмайссер, а не менш талановитий конструктор Генріх Фольмер. Так що ці автомати логічніше все-таки називати "Фольмера", а зовсім не "Шмайссера". Але чому ж у народі утвердилось саме друга назва? Напевно, через те, що Шмайссеру належав патент на магазин, який використовували в цій зброї. І, відповідно, щоб дотримуватися авторські права, на приймачі магазинів перших партій MP 40 красувався напис PATENT SCHMEISSER. Ну, а солдати армій союзників, яким дане зброя потрапляла в якості трофея, помилково вважали, що Шмайссер є творцем даного автомата.
З самого початку німецьке командування планувало озброїти MP 40 тільки командний склад вермахту. У піхотних частинах, наприклад, ці автомати повинні були мати лише командири відділень, рот і батальйонів. Згодом дані пістолети-кулемети стали також популярні серед танкістів, водіїв бронемашин і десантників-парашутистів. Однак масово ними піхоту ні в 1941, ні після ніхто не озброював.
Фото: AP
Хуго Шмайссер
За даними з архівів німецької армії, в 1941году безпосередньо перед нападом на СРСР у військах було всього лише 250 тисяч одиниць MP 40 (притому, що в той же самий час у військах Третього рейху значилося 7 234 000 чоловік). Як бачите, ні про яке масове використання MP 40 не могло бути й мови, особливо в піхотних частинах (де найбільше солдатів і було). За весь же період з 1940 по 1945 рік було випущено всього два мільйони цих пістолетів-кулеметів (тоді як за той же період в частині вермахту було призвано понад 21 мільйона чоловік).
Чому ж німці не озброїли своїх піхотинців цим автоматом (який пізніше був визнаний одним з найкращих за весь період Другої Світової війни)? Та тому, що їм їх було просто шкода втрачати. Адже прицільна дальність стрільби у MP 40 по групових цілях становила 150 метрів, а по одиночним - всього-то 70 метрів. А адже бійцям вермахту доводилося атакувати окопи, в яких сиділи бійці Радянської Армії, озброєні модифікованими варіантами гвинтівки Мосіна та автоматичними гвинтівками Токарєва (СВТ).
Прицільна дальність стрільби з обох видів цієї зброї становила 400 метрів по одиночним цілям і 800 метрів - за груповими. От і судіть самі, чи був шанс у німців вціліти при таких атаках, якби вони були, як в радянських кінофільмах, озброєні MP 40? Правильно, до окопів не дійшов би ніхто. Крім того, на відміну від персонажів тих же кінофільмів, реальні власники пістолета-кулемета не могли стріляти з нього на ходу "з стегна" - зброя настільки сильно тремтіло, що при такому способі ведення вогню все кулі летіли повз ціль.
Стріляти з MP 40 можна було лише "від плеча", впершись у нього розкладений приклад - тоді зброя практично не "трясло". Крім того, з цих пістолетів-кулеметів ніколи не стріляли довгими чергами - він дуже швидко нагрівався. Зазвичай били короткими чергами по три-чотири постріли, або вели одиночний вогонь. Так що в реальності досягти техпаспортной скорострільності в 450-500 пострілів в хвилину власникам MP 40 ніколи не вдавалося.
Саме тому німецькі солдати всю війну ходили в атаки з гвинтівками Mauser 98k - найпоширенішим стрілецькою зброєю вермахту. Її прицільна дальність стрільби по груповим цілями становила 700 метрів, а по одиночним - 500, тобто була близька до таких гвинтівки Мосіна та СВТ. До речі, СВТ користувалася у німців великою повагою - трофейними гвинтівками Токарєва озброювали кращі піхотні частини (особливо любили її в Ваффен СС). А "взяті в полон" гвинтівки Мосіна віддавали частинах тилового охорони (втім, їх взагалі забезпечували всяким "інтернаціональним" мотлохом, хоча досить якісним).
У той же час не можна сказати, що MP 40 був так уже й поганий - навпаки, в ближньому бою ця зброя була вельми і вельми небезпечним. Саме тому його полюбили німецькі парашутисти з диверсійних груп, а також розвідники Радянської Армії і ... партизани. Адже їм не потрібно було атакувати ворожі позиції з далекого відстань - а в ближньому бою скорострільність, легка вага і надійність даного пістолета-кулемета давала великі переваги. Саме тому зараз на "чорному" ринку ціна MP 40, які продовжують постачати туди "чорні копачі", вельми висока - цей автомат користується попитом у "бійців" кримінальних угруповань і навіть браконьєрів.
До речі, саме те, що MP 40 використовували німецькі диверсанти, і породило у бійців Червоної Армії в 1941 році психічний феномен, званий "автоматобоязнью". Наші бійці вважали німців непереможними, бо вони озброєні чудо-автоматами, откоторого порятунку ніде немає. Цей міф не міг виникнути у тих, хто стикався з німцями у відкритому бою - адже солдати бачили, що їх атакують гітлерівці з гвинтівками. Однак на початку війни наші бійці, відступаючи, частіше стикалися ні з лінійними військами, а з диверсантами, які виникали з нізвідки і поливали оторопілих червоноармійців чергами з MP 40.
Слід зауважити, що вже після Смоленської битви "автоматобоязнь" стала сходити нанівець, а під час битви за Москву зникла практично повністю. На той час наші бійці, встигнувши гарненько "посидіти" в обороні і навіть отримати досвід контратак німецьких позицій, зрозуміли, що ніякого диво-зброї у німецьких піхотинців немає, а їх гвинтівки мало чим відрізняються від вітчизняних. Цікаво також, що в художніх фільмах, знятих в 40-50-ті роки минулого століття, німці поголовно озброєні саме гвинтівками. А "шмайссероманія" у вітчизняному кіно почалася набагато пізніше - з 60-х років.
На жаль, вона триває досі - навіть в недавніх фільмах німецькі солдати традиційно атакують російські позиції, стріляючи на ходу з MP 40. Цими автоматами режисери також озброюють і солдатів тилових охоронних частин, і навіть польову жандармерію (де автоматична зброя не видавали навіть офіцерам ). Як бачите, міф виявився вельми і вельми живучий.
Втім, знаменитий Хуго Шмайссер насправді був розробником двох моделей автоматів, які використовувалися у Другій Світовій війні. Першу з них, MP 41 він представив практично одночасно з MP 40. Але цей автомат навіть зовні відрізнявся від знайомого нам за фільмами "Шмайссера" - наприклад, його ложе було оброблено деревом (щоб боєць не обпікся при нагріванні зброї). Крім того, він був більш довгоствольною і важким. Однак цей варіант широкого поширення не отримав і випускався недовго - всього було випущено близько 26 тисяч штук.
Вважається, що впровадити даний автомат завадив судовий позов від фірми ERMA, пред'явлених Шмайссеру з приводу незаконного копіювання її запатентованої конструкції. Репутація конструктора тим самим була заплямована, і вермахт відмовився від його зброї. Однак в частинах Ваффен СС, гірських єгерів і в підрозділах Гестапо цей автомат все ж використовували - але, знову-таки, тільки офіцери.
Однак Шмайссер все ж не здався і в 1943 році розробив модель, названу MP 43, яка пізніше отримала назву StG-44 (від s turmgewehr - штурмова гвинтівка). За своїм зовнішнім виглядом і деяким іншим характеристикам він нагадував з'явився куди пізніше автомат Калашникова (до речі, у StG-44 передбачалася можливість установки 30-мм рушничного гранатомета), і при цьому сильно відрізнявся від MP 40.
Читайте також: Драми науки: активну броню винайшов одесит
Однак серійне виробництво цієї зброї почалося лише восени 1944 року, тому їм мало хто з німецьких солдат встиг покористуватися. StG-44 поставляли лише в найкращі частини вермахту, а також в підрозділи Ваффен СС. У той же час згодом ці автомати використовувалися в Збройних Силах НДР, а знаменитий Михайло Тимофійович Калашников при створенні свого диво-автомата дещо запозичив з конструкції StG-44. Так що наші рідні АКМ різних моделей є нехай дуже далекими, але все ж родичами "Шмайссера" ...
Читайте всі статті з серії "Млин міфів"
Читайте найцікавіше в рубриці "Наука і техніка"
Але чому ж у народі утвердилось саме друга назва?Чому ж німці не озброїли своїх піхотинців цим автоматом (який пізніше був визнаний одним з найкращих за весь період Другої Світової війни)?
От і судіть самі, чи був шанс у німців вціліти при таких атаках, якби вони були, як в радянських кінофільмах, озброєні MP 40?
