Однією з найпопулярніших і цікавих екскурсій по Одесі є екскурсія по її численним і різноманітним храмам. І це не дивно, Одеса завжди була містом інтернаціональним і багатоконфесійним. Поряд з православними храмами, в Одесі є синагога, католицькі храми, грецька та вірменська церкви, і недавно побудований центр мусульманської культури.
Для тих, хто хоче ознайомитися з історією, особливостями і фотографіями храмів Одеси, або самому побувати в цих місцях, присвячуємо цю статтю. 
Почнемо з одного з головних православних храмів Одеси - собору великомученика і цілителя Пантелеймона. Знайти цей храм не складно, знаходиться він на вулиці Пантелеймонівській, 58 відразу за Привокзальній площею (біля залізничного вокзалу). Величні сріблясті куполи незвичайної форми видно здалеку і відразу звернуть на себе увагу.
Великомученик Пантелеймон народився в Никомедии (Мала Азія) і навчався мистецтву лікування у знаменитого цілителя Ефросіана. Прийнявши хрещення, став зціляти хворих ім'ям Христа. Лікарська діяльність і успіхи Пантелеймона викликали заздрість.
За доносом лікар-християнин був схоплений і підданий страшним катуванням. За відмову зректися віри в 305 році за наказом імператора Максиміліана Пантелеймон був страчений; пізніше зарахований до лику святих.
Цілителя Пантелеймона завжди шанували в Одесі. З середини XIX століття і до часів революції святий вважався патроном залізничної станції Одеса-Товарна, службовці якої зібрали чималі гроші на покупку ікони і срібною свічки.
Ось уже 133 року (з 1876 р) пройшло з того моменту, коли прибули з Афона ченці орендували у одеського домовласника пана Ніколаіді будиночок, а потім на цьому місці виникло Пантелеймонівського подвір'я. 9 травня 1893 заклали будівництво храму за проектом архітектора Н. Никонова. А вже 10 січня 1896 року відбулося освячення одного з найвеличніших храмів Одеси і всієї України.
Великий храм в усі часи мав величезне значення в житті одеситів і паломників - сюди приїжджав великий святитель Іоанн Кронштадтський. Не випадково постановою від 26 січня 1909 року Ново-Рибна вулиця перейменована в Пантелеймонівську.
У роки післяреволюційної Росії, коли при владі були більшовики, Пантелеймонівський монастир, як і безліч інших церков, був закритий, а в храмі діяв планетарій. І тільки 22 вересня 1991 храм з обійстям був повернутий віруючим, що було тепло сприйнято всіма жителями Одеси інших національностей і релігійних конфесій.
У соборі встановлено 11 дзвонів, відлитих на Воронезькому дзвоново-ливарному заводі. Дзвони різняться за розмірами, найменший важить 5 кг, а найбільший - 1200 кг. 
На вулиці Катерининська, 55 знаходиться одна з найстаріших церков Одеси - Грецька Свято-Троїцька церква.
У 1795 році митрополитом Катеринославським і Таврійським Гавриїлом (Банулеско-Бодоні) були закладені перші чотири церкви, одна з них "в іменування Святої Трійці для різночинців грецької нації на грецькому Форштат".
Спочатку це була дерев'яна церква, а 29 червня 1804 року відбулася урочиста закладка кам'яного храму. Храм був побудований за проектом архітектора Ф.Фраполі і навесні 1808 урочисто освячений.
На початку XIX століття грецька церква Святої Трійці була духовним центром греків-патріотів. Греки Одеси гаряче підтримували боротьбу за незалежність народу Греції почалося востание в 1821 році призвело до того, що турецька влада стратили вселенського Константинопольського патріарха Григорія V, боячись його впливу на повсталих греків. Викинуте в море, тіло патріарха, виявили російські моряки і привезли його до Одеси. Останки патріарха-мученика було поховано в Свято-Троїцької (грецької) церкви.
Крім цього, в храмі і біля нього були поховані грецькі архіреі, які померли в різний час. У травні 1907 року біля східної стіни храму в спеціальній прибудові був похований благодійник і громадський діяч, один з найвизначніших членів грецької громади, почесний громадянин міста Одеси - Григорій Григорович Маразлі.
З 1936 року в період більшовицького гоніння храм був закритий і перетворений в спортзал, були розграбовані численні поховання найвизначніших архіпастирів, священнослужителів і громадян Одеси, зруйновані купол і дзвіниця.
У 1954 році при Свято-Троїцькому (грецькому) храмі засновується подвір'я Олександрійського патріарха в Російській православній церкві, яке проіснувало до 1 квітня 1999 року, після чого, перенесено з Одеси до Москви, а Свято-Троїцької (грецької) церкви повернуто статус міського храму Одеської єпархії Української православної церкви.
В середині 90-х років XX століття над храмом засяяв новий купол і струнка дзвіниця, тривають відновлювальні роботи.
У храмі є шанований образ Божої Матері "Несподівана радість", перед яким за усталеною традицією щоп'ятниці ввечері відбувається акафіст Пресвятій Богородиці. У храмі діють недільні школи для дорослих і дітей. Є парафіяльна бібліотека. 
Головна синагога Одеси розташовується на вул. Єврейської, 25 (кут Рішельєвській). Була побудована в 1850 році архітектором Ф.О. Моранді. Це - двоповерхова будівля з великими напівкруглими вікнами, фасад і внутрішнє оздоблення якого витримані в флорентійському стилі, змішаному з романським.
У радянські часи будівля синагоги було передано Одеському педагогічному інституту, в ньому був розміщений факультет фізвиховання. Внутрішні приміщення синагоги піддалися значним змінам. Молитовний зал був перетворений в баскетбольний і розділений перекриттям на два поверхи. Бічні отвори були наглухо закриті; балкони, призначені для жінок і для хору, перетворені в аудиторії.
У 1996 році будівля Головної синагоги було передано Одеській іудейській релігійній громаді, і в вересні 1996 року, на Рош-а-Шана, євреї Одеси вперше за довгі роки молилися в головній синагозі міста.
За наступні роки в будівлі був проведена серйозна реконструкція, відновлена бима, побудована міква. Сьогодні тут проводяться щоденні та святкові молитви, що збирають кілька сотень парафіян. На великі свята сюди приїжджають не тільки одесити, але і віруючі іудеї з Білгорода-Дністровського, Іллічівська, Ізмаїла ...
У приміщенні Головної синагоги розташовуються приймальня Головного рабина Одеси і Одеської області (рав. Шломо Бакшт), представництво редакцій щотижневої газети "Ор Самеах" і телепередачі "Ор Самеах", приймальня правління одеської Іудейської Релігійної громади (голова громади Яків Волкович Кройтору).
У спеціальному приміщенні при синагозі, де розташована бібліотека книг і відеофільмів з єврейської історії, культурі та традиції, проходять регулярні семінари по знайомству з іудаїзмом, уроки івриту та єврейської традиції.
З 1998 року при Головній синагозі Одеси працює єшива, викладання в якій ведуть викладачі з Ізраїлю.
З початком відновлення релігійних служб Головна синагога Одеси стала одним з пунктів відвідування туристів (в основному з США, Ізраїлю, Великобританії та Польщі), які цікавляться нею не тільки як пам'ятником архітектури, а й як центром відродження єврейської самосвідомості в Одесі. 
Спасо-Преображенський собор на Соборній площі займає особливе місце серед храмів Одеси. Це - найбільший православний храм Одеси; закладений в 1794; освячений в 1808. Після повного відновлення заново освячений в 2001 - каплиця дзвіниці; в 2002 - нижній храм; в 2003 - верхній храм.
Собор у міру свого архітектурного розвитку відображав рівень розвитку Одеси і всього краю. Будучи невеликою культовою спорудою на початку XIX століття, він став одним з найбільших соборів Росії на початку ХХ століття. Соборна площа Одеси була головною площею міста, на якій починалися і проходили всі великі міські свята. Спасо-Преображенський кафедральний Собор до початку ХХ став головним храмом Новоросії.
У серпні 1794 відбулося урочисте освячення міста Одеси, під час якого на Соборній площі було освячено місце будівництва церкви на честь Миколи Чудотворця, а в 1795 був закладений перший камінь.
За архівними документами і літературних джерел, будівництво кам'яної соборної церкви в Одесі митрополит Катеринославський Гавриїл (Бенулеску-Бодоні) доручив архітекторові, інженер-капітану В.Вонрезанту і 14 листопада 1795 поряд з тимчасовим Миколаївським храмом на одній з головних площ в Одесі митрополит освятив закладку кам'яної церкви в ім'я того самого святителя.
20 травня 1808 завершили будівництво нового кам'яного храму - головний масив собору. 25 травня 1808 архієпископ Катеринославський Платон (Любарський) освятив головний вівтар собору в ім'я Преображення Господня, правий - в ім'я Св. Чудотворця Миколая Мирлікійського, а лівий - в ім'я Св. Спиридона і з тих пір собор почав називатись не Миколаївським, а Спасо-Преображенським . 
У 1936 собор був зруйнований. Всупереч існуючій думці він не був підірваний, а був спочатку ретельно розграбований (Собор був облицьований, а підлоги викладені плитами мармуру і граніту), а потім розібраний по камінчику. Підтвердженням цьому служить той факт, що, як показали сучасні розкопки, фундамент Собору залишився в цілості. Перед цим, під тиском зацікавлених в руйнуванні Собору осіб, головний архітектор міста підписав постанову про те, що Собор не представляє архітектурної цінності. Після цього більшовицька влада міста вирішила влаштувати на місці Собору розважальне місце, а на місці головного вівтаря планувалося розмістити туалет. І лише заступництво світового світила науки академіка Володимира Петровича Філатова врятувало святе місце від осквернення - на місці вівтаря встановили фонтан з великою мармуровою вазою у вигляді квітки (яку прозвали згодом вазою Філатова). Після відновлення Собору в 2005 році цей фонтан був перенесений на місце першого міського фонтану на Соборній площі.
25 травня 2008 року минуло 200 років від дня освячення Спасо-Преображенського Собору. Були зібрані кошти для відливання найбільшого в Україні дзвона. Його вага становить 14,5 тонн. Відливали дзвін у Воронежі на заводі "Віра".
Головною святинею Собору була чудотворна ікона Касперівської Божої Матері, яка доставлялася щорічно до Одеси з села Касперовка 25 вересня і залишалася в Соборі до свята Святої Пасхи.
У Спасо-Преображенському Соборі були поховані архієпископи Інокентій (1857 г.), Іоанникій (1877 г.), Дмитро (1883 г.), Никанор (1890 г.). У Соборі також розміщувалася могила світлого князя М. С. Воронцова і його дружини. Коли в 1936 році собор зруйнували, прах князя Воронцова і його дружини одесити перепоховали на Слобідському кладовищі в Одесі, а в 2006 році повернули на колишнє місце у відновленому Соборі. 
Вірменська апостольная церква була споруджена в 1844 році на Катерининській вулиці на добровільні пожертвування вірменського суспільства. У 1853 р куплений будинок для притча, в 1894 - на капітал, заповіданий Ф.І.Нацваловим, побудовано дзвіницю, а сама церква розширена.
Під час війни храм постраждав від бомбардувань, в 1952 році - розібраний, а на його місці споруджено житловий будинок.
Новий чудовий храм споруджений в наш час в Аркадії за адресою Гагарінське плато, 5, на березі моря. Храм названий ім'ям святого Григорія Просвітителя, який після прийняття в 301 році християнства, як державної релігії, був першим Католикосом Вірменської апостольської церкви.
Церква споруджена з червоної цегли має один головний вівтар, освячений в листопаді 1995 року. Під високим арочним склепінням на довжиною ланцюга-тросі красується кришталева люстра зі свічками. Нещодавно вийшла книга про історію храму. Її написав молодий одеський вчений Давид Давтян.
Одеський Свято-Успенський чоловічий монастир знаходиться на Великому фонтані за адресою Маяковий провулок, 6. Цікава легенда пов'язана з появою цієї обителі: "Це трапилося років двісті тому. Тоді ще не було знаменитого Одеського Свято-Успенського чоловічого монастиря. Ця земля належала молдавському поміщикові Олександру Теутулу. Сюди, в його казковий маєток на березі моря (2 ділянки по 25 десятин кожен, а навколо - фруктові сади, виноградники), частенько приїздили гості. Увечері, влаштувавшись на схилі, вони розпалили багаття. Криков, доносити іхся з невеликого грецького судна, ніхто не почув. Але, підкоряючись невідомій силі, все повернулись до моря. Невелике грецьке судно йшло до Одеси. Вогні багать на судні прийняли за вогні маяка, взяли невірний курс і ...
Тих, хто залишився в живих, Теутула щедро обдарував. Але заспокоєння це не принесло. Йому всюди ввижалися багаття. Вони спалювали його заживо. Звідусіль чулися крики терплять корабельна аварія. Крики, яких в той нещасливий вечір він не чув, переслідували його і вдень, і вночі.
І це тривало до тих пір, поки він не вирішив позбутися від проклятого маєтку, подарувавши землі Церкви для будівництва на ній храму і маяка. " 
Свято-Успенський чоловічий монастир - одна з найвідоміших обителей Одеси, знаменита своїми святинями. З 1946 року, коли тут розмістилася літня резиденція московських патріархів, монастир отримав назву Патріаршого. Приблизно в цей же час сюди перевели Одеську духовну семінарію, що знаходиться тут і до цього дня. Саме в цій обителі прийняв чернечий постриг предстоятель Української Православної Церкви, Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир. І тут же спочивають мощі преподобного Кукші Одеського (в миру - Косьма Величко), що жив в монастирі з 1960-го по 1964 рік, аж до своєї смерті.
Хто він був, цей чудовий старець? Обраний Богом ще від народження свого, вже в юності мріяв він прийняти чернечий образ. Побувавши в Єрусалимі, на Афоні, він ще більше зміцнився у своєму бажанні і, отримавши благословення батьків, трудився на Святій Горі. У липні 1913 року Господь промислітельно направляє його з Афона до Росії. Тоді ж майбутній старець стає насельником Києво-Печерської лаври. У 56 років, тяжко захворівши, приймає схиму, і з 1938 року для батька Кукши починається важкий десятирічний сповідницький подвиг: п'ять років таборів, п'ять років заслання ... У 1948 році отець Кукша знову повертається в Києво-Печерську лавру, де приймає від Господа новий подвиг служіння стражденним людям - старчество. Молитвою, терпінням, співчуттям, добрим словом старець відвертав від безбожництва і гріховного життя. Ніколи не засуджував тих, хто грішить, а з співчуттям приймав їх. "Я сам грішний і грішних люблю. Немає людини на землі, яка б не згрішив. Єдиний Господь без гріха ...", - говорив він. Ніхто з його численних духовних чад не відчувається себе залишеним або самотнім. Отець Кукша завжди про всіх молився, і люди це відчували. Помер він 11 (24) грудня 1964 року. Чудеса, що відбувалися на могилі преподобного, стали свідченням його святості, і в 1994 році були знайдені мощі старця ...
На території монастиря знаходиться Храм Успіння Пресвятої Богородиці. Раніше на його місці в 1953 році була споруджена водосвятна каплиця з монастирським джерелом. Після 1834 року було зведено церкву в ім'я Святителя і Чудотворця Миколая. У 1988 році, в рік 1000-річчя Хрещення Русі, над Свято-Микільської церквою був споруджений купол і дзвіниця. 
В Успенському храмі впадає в очі величезна ікона преп. Серафима Саровського, що заступали собою клирос. У лівій частині храму - раку з мощами преподобного Кукші Одеського. По духу своєму святий був схожий преподобному Серафиму, і навіть покров над його ракой нагадує таку ж, з п'ятьма куполами, що в Дивеєво, над мощами старця Саровського ... Крізь скляну кришку раки бачимо нетлінну руку святого в парчевій рукавичці, що лежить на грудях. З ікони під покровом раки добрим і уважним поглядом дивиться на нас сам преподобний, зі світом приймаючи паломників у своїй обителі. Майже поруч з його мощами - чудотворна ікона Божої Матері "Годувальниця", написана афонськими ченцями в XVII столітті; в ікону вправлені частинки Ризи Господньої і хітона Божої Матері. Ікона дуже шанована в обителі; щотижня перед нею служиться акафіст.
У 1961 році, поряд з монастирем, в колишніх приміщеннях монастирського готелю, розмістилася, переведена з міста, Одеська Духовна Семінарія. В Семінарії є храм на честь святого апостола Андрія Первозванного - небесного покровителя Семінарії.
C 1998 року в території монастиря йде будівництво нового собору на честь ікони Божої Матері "Живоносне джерело". Проект будівництва собору передбачає двох'ярусне будівлю. У верхньому храмі будуть освячені три межі. Головний з них - на честь чудотворного образу Божої Матері "Живоносне джерело", а нижній буде присвячений пам'яті преподобного Кукші Одеського. Храм побудований в старовинному російською стилі і розрахований на 3 000 молільників. В даний час будівництво храму завершено - собор з його п'ятьма куполами підноситься на морському березі. Але ще ведуться внутрішні роботи, а також розпис стін і стель собору. 
Архангело-Михайлівський Жіночий Монастир знаходиться на вул. Успенська, 46
З дозволу Святійшого Синоду в 1828 році була закладена Михайло-Архангельська церква. Після закінчення будівництва в 1833 році, церква мала два бокові вівтарі: в ім'я св. Пророка Іллі і в ім'я ікони Божої Матері Феодорівської. До 1841 року в Херсонсько-Таврійської єпархії діяли чотири чоловічих монастиря і жодного жіночого.
У 1841 році при церкві з Високого дозволу було засновано жіночий монастир 3-го класу з метою "виховання і освіти сиріт жіночої статі духовного звання". Будівництво монастиря здійснювалося за сприяння одеських купців.
Урочисте освячення - відбулося 9 травня, за старим стилем, 1844 року. При монастирі був відкритий сіровоспітательний притулок для круглих сиріт духовного звання, пізніше перетворений в Єпархіальне жіноче училище. З тих пір монастир став осередком благодійності, милосердя і духовності, а в подальшому прославився іконописом, шиттям риз.
У 1923 році монастир закрили, а в 1931 - його Архангело-Михайлівський собор був підірваний. Монастирські приміщення перейшли до Вищої сільськогосподарської школи. Під час румунської окупації, в 1842 році, монастир знову був відкритий.
Нове закриття монастиря відбулося в 1961 році, з початком чергового періоду ліквідацій вогнищ християнства по всій країні. Відродження Архангело-Михайлівського жіночого монастиря почалося в 1991 році. У квітні 1993 року монастирю повернули частину збережених приміщень, в яких розташовувалась туберкульозна лікарня і з 1 травня почалися богослужіння у відкритому Архангело-Михайлівському храмі.
Під керівництвом настоятельки обителі ігумені Серафими монастир перетворився на справжній православний і культурний центр в Одесі. На його території зведений монастирський притулок - сучасна будівля Будинку Милосердя, побудована каплиця, Музей "Християнська Одеса". 
Римо-Католицький Кафедральний Собор Успіння Пресвятої Богородиці по вул. Катерининська, 33 почали зводити в 1847 році за проектом архітектора Франческо Моранді. Храм освятив 16 серпня 1853 єпископ Фердинанд Канн.
Храм побудований у формі латинського хреста. Зовні його стиль можна назвати як змішаний романський і готичний. Фронтони і вікна дзвіниці виконані в готичному стилі, подвійні напівкруглі вікна, восьмикутний купол - в романському.
До собору вели три входи, над центральним розміщувався орган. Розрахований собор був приблизно на 2000 віруючих. У храмі була ікона Божої Матері - оригінал роботи відомого флорентійського художника XVII століття Карло Дільче (подарована собору доктором Рено на честь освячення в 1853 році). Від Святішого Отця Пія ІХ собору була подарована мармурова хрестильниця. Справжнім витвором мистецтва була мармурова резьбленная кафедра, яка не збереглася до наших днів.
У храмі були поховані одеський міський голова Олександр Ланжерон, отець Георгій Разутовіч, тираспольський єпископ Вікентій Ліпський і канонік Франц-Ксаверій Клімашевській.
У 1935 році настали важкі часи для храму. При комуністичної влади собор був закритий, а в будівлі влаштували болгаро-німецький клуб. Деякі цінні речі з собору завзятість зберегти в храмі св. Петра. На початку війни німці повертають католицькій громаді відібраний собор. Але в 1949 році храм страждає від варварського руйнування: зносяться колони, розбивається мармур, в середині будують кілька поверхів. Храм перетворюється в спортивний зал, а місця поховання священиків і графа Ланжерона - на ями для стрибків у довжину.
Політичні зміни в 80 і 90-х роках минулого століття сприяли тому, що віруючі Одеси стали домагатися повернення храму. І 9-те серпня 1991 року отець-прелат Тадеуш Хоппе отримав ключі від зруйнованого храму. З цього моменту собор постійно реставрується: відновлені пам'ятні дошки на місці поховання Ланжерона і єпископів. У 2003 році з церкви св. Петра в собор були повернуті образ Успіння Пресвятої Богородиці, картини Хресного Ходу, хрестильня.
В даний час в соборі проходять концерти, виставки, молитовні зустрічі. Багато приїжджих до Одеси приходять сюди, щоб побачити місцеві святині і доторкнутися до пам'ятника християнської історії міста. 
Не обійшлося і без шматочка сходу в Одесі. У 2001 році на замовлення сирійського бізнесмена Кивана Аднана була побудована мечеть Арабського культурного центру, яку можна відвідати по вул. Рішельєвська, 49 (тел. (0482) 37-91-60)
Арабський культурний центр виступає за справедливість і демократію. Основним його гаслом є фраза "Не важливо, яку релігію ти сповідуєш, головне, щоб ти сповідав духовність". Саме тому в арабському центрі відкриті двері для всіх і для кожного.
Зали мечеті можна безкоштовно відвідати в будь-який день (з 11 до 17 годин), крім паломницьких, зазвичай це п'ятниця.
При вході в молитовний зал чоловіки і жінки повинні зняти взуття, а жінкам видаються довгі халати з капюшонами.
У залі для молитов дуже красиво і просторо. Ажурна в'язь на перилах сходів і архітектурних елементах роблять внутрішнє оздоблення мечеті витонченим і повітряним. Крім кількох невеликих поличок для книг з боків зали, більше ніяких меблів немає. Весь підлога застелена м'яким килимом, малюнок якого ніби ділить килим на рівні квадрати. Як нам пояснив службовець мечеті, ці квадрати служать умовним розмежуванням сидячих місць для тих, хто молиться. Попереду зали - вівтар з арабською в'яззю. А під стелею головна прикраса - велика кришталева люстра, сяюча сотнями вогників.
Арабський культурний центр відкритий не тільки для екскурсій, що знайомлять людей з арабською культурою. Освітня і просвітницька діяльність Центру включає діючу школу для навчання всіх охочих арабській мові - безкоштовно.
В Арабському культурному центрі працює бібліотека. Тут є різні книги, які розповідають про справжні і давні традиції арабських країн, їх звичаї і культурах.
джерело: www.nice-places.com .
