Більше 60 років тому, як стверджує Марина, була допущена прикра орфографічна помилка - з прізвища депортованого в Сибір литовського хлопчика прибрали букву "с", а в графі національність вписали "латиш". Так Костас ГрауСліс по документам став Граулісом.
Зараз ця помилка заважає Марині Костасовне Бутюковой, в дівоцтві Грауліс, довести своє литовське походження і в підсумку отримати громадянство. Марина і її сім'я виїхали з Донбасу до Швеції і вже отримували відмову в наданні притулку. Зараз їм загрожує видворення з території Євросоюзу .
Наш російський колега Олексій Шитик з Томська зустрівся з родиною Бутюкових в центрі реєстрації іноземців в Пабраде , Де, як і вони, очікує рішення Департаменту міграції Литви, і записав їх історію.
Приїхали як туристи - залишилися як біженці
До початку бойових дій в Україні глава сімейства Олександр, його дружина Марина, діти Аліна і Артем жили в просторому трикімнатному будинку в Донецьку. Марина працювала індивідуальним підприємцем і тримала невеликий відділ в магазині, Олександр трудився водієм-експедитором на молочному заводі. За словами наших героїв, їх життя можна було назвати щасливою і цілком успішною.
"У травні 2014 роки ми вирішили відпочити всією сім'єю і взяли 5-денний туристичний тур до Швеції, - розповідає Марина. - Атмосфера в Україні вже була досить напруженою, але нічого не віщувало повномасштабної війни. Зіткнення почалися, коли ми вже прилетіли в Стокгольм. моя мама написала мені смс: "Дочка, бомблять Донецьк. Бомблять аеропорт ". Ви не уявляєте, які жах і паніка мене охопили! Порадившись з чоловіком, ми вирішили, що повертатися на батьківщину небезпечно, і запросили статус біженців у шведської влади".
Перш ніж Бутюковим відмовили в статусі, пройшло довгих чотири роки. За цей час діти освоїли шведську мову. Дочка Аліна була за крок від закінчення престижної гімназії з економічним ухилом в місті Ріддархютан. Але вердикт місцевої влади був неухильним: депортація. Чиновники пояснили це тим, що Бутюкови можуть жити в тій області України , Де війни немає.
Наші герої зібрали речі, але вирушили не в Україні, а в Литву в надії, що історична батьківщина їм допоможе.
"У 40 років дізналася, що литовка"
Марина Бутюкова ніколи не надавала особливого значення своєму походженню. Вона виросла в радянські часи на мультикультурному Донбасі, де працювали різні люди з усіх куточків СРСР .
"Я знала лише, що моя мама місцева, а батько Костас з сім'ї депортованих, - згадує жінка і продовжує. - У п'ять років він потрапив в дитбудинок в Сибіру, де провів все своє дитинство. Згадувати про цей період не любив. Я думаю, йому було боляче і важко. у відновленому свідоцтві про народження тата, виданому йому радянською владою в 1960 році (Костасу Грауслісу тоді вже виповнилося 15 років - прим. авт.), було зазначено, що він латиш за національністю. з депортованими балтами в ті часи особливо не церемонилися: латишів записували як естонців, Естонію ців як литовців і так далі. Для бюрократичної машини особливої різниці не було. При народженні мене і мого брата теж "приписали" до латишам. І я дійсно думала, що батько родом з Латвії , Поки не спливла вся правда ... ".
Документи Костаса Граусліса
© Archyvo nuotr.
Історією своєї сім'ї Марина зацікавилася в 2016 році, коли захотіла знайти родичів по батьківській лінії. Вона відправила запит в Латвійський національний архів - адже і в її свідоцтві про народження батько Костас Пронасовіч Грауліс записаний як "латиш". У відповіді з Латвії повідомлялося, що відомостей про Костас в архіві не міститься. Однак при цьому латвійські фахівці порекомендували звернутися за ними до сусідньої Литви.
І мали рацію. Завдяки документам з Литовського спеціального архіву Марина Бутюкова дізналася, що її батько Костас - син Пранас Граусліса, котре складалося в партизанському загоні Дегутіса. Граусліс до самої смерті відстоював право Литви на незалежність.
Справа Барборі Грауслене
© Asmeninio albumas
"Так в 40 років я дізналася, що литовка за національністю, а не латишка, - каже Марина. - Подзвонила татові Костасу, який продовжував жити в Донецьку, і розповіла йому цю новину. Він дуже зрадів. Наскільки взагалі міг зрадіти людина в його стані ... Останні кілька місяців свого життя він боровся з онкологією головного мозку і відчував себе все гірше. Цей світ батько покинув незабаром після звістки про своїх литовських коренях.
Костас син Пранас Граусліс
© Asmeninio albumas
Яким був тато? Дуже скромним, добрим, чуйним. Відслуживши в армії, закінчив училище за спеціальністю "екскаваторник" в Томську. Там же познайомився з мамою, уродженкою Донбасу. Після народження первістка, мого брата Андрія, батьки перебралися до Донецька - в цьому місті з'явилася на світло вже я. Всі свої фізичні сили батько віддав шахті ім. Скочинського, де трудився гірником до пенсії ".
Депортація в Сибір
"Доля моїх предків нагадує мені мою власну, - продовжує свою розповідь наша героїня, дістаючи стос історичних довідок і готуючись розповісти все, що дізналася. - 80 років тому їм не по своїй волі довелося покинути свою батьківщину, а тепер біженцем стала і я. Що це за карма така? "
Про сім'ю Грауслісов відомо небагато. Пранас і його дружина Барбора проживали в селі Справде Ретавской області Тельшяйскій повіту. Таких, як вони, тоді називали "селяни-середняки". У них було п'ятеро дітей - доньки Рута, Біруте, сини Вацловас, Зігмаса і Костас (всі народжені в 40-х роках).
За словами Марини Бутюковой, батько сімейства не бажав, щоб Литва перебувала в складі СРСР. Після того як Союз вибив з Литви німецькі війська і закріпився в ній, Пранас і троє його братів вступили в партизанський загін, що діє на території Тельшяйскій повіту. З архівних документів випливає, що Пранас мав позивний "Павасаріс" ( "весна" в пер. З литовського), активно брав участь у партизанському русі і навіть був причетний до політичних убивств.
він загинув в 1952 році в нерівному бою: в складі невеликого обложеного загону з п'яти чоловік вів перестрілку з 400 радянськими військовими. Шансів вижити не було ...
Акт про знищення групи Антанаса Контрімаса
© Archyvo nuotr.
Зрозуміло, що для сім'ї це не пройшло безкарним. У наприкінці 1947 року Барбора "як член сім'ї учасника повстансько-націоналістичної банди" разом з дітьми була депортована на спецпоселення в місто Асино Томської області.
Облікова справа про висилку членів сім'ї Грауслісов
© Asmeninio albumas
"Уже в Томській області сім'я була остаточно роз'єднана, - каже Марина. - Рута, Зігмаса і Костас потрапили в різні дитячі будинки. З Барбарою залишилися жити лише старші діти Вацловас і Біруте. Зараз складно сказати, чому так вийшло, але я думаю, що моя бабуся могла і сама віддати своїх дітей на піклування держави, тому що вона не прокормила б їх поодинці ... Я її ні в якому разі не засуджую.
Справа Барборі Грауслене
© Asmeninio albumas
Мені незрозуміло інше: чому вона потім їх не шукала? Відомо, що Барбора кілька років працювала на лісопромисловому заводі в Асино. У 1963 році разом з Біруте вона повернулася до Литви і жила в Клайпеді , А Біруте в Каунасі . Чому не вийшла на зв'язок з моїм батьком і іншими дітьми, залишеними в Сибіру? Може, соромилася або кого-то боялася? У цій історії ще багато прогалин і питань, відповіді до яких мені тільки належить знайти ... ".
Без папірця ти комашка?
У 2017 році Бутюкови подали документи на відновлення литовського громадянства. Однак швидкому розгляду цього питання завадило дурне непорозуміння з минулого.
У 1953 році 8-річного Костаса Граусліса перевели з одного дитячого будинку в Томській області в інший. При перекладі в документах сталася плутанина: з прізвища хлопчика прибрали букву "з". Пізніше неправильний варіант прізвища закріпили в свідоцтві про народження.
Документи Костаса Граусліса
© Asmeninio albumas
"Не думаю, що це було зроблено спеціально, - вважає Марина. - У повоєнні роки в країні залишилося не так багато грамотних людей. Писали з помилками і не надавали цьому особливого значення. Тим більше мало кого хвилювала прізвище депортованого балтійського хлопчика. Добре, що хоч Івановим не зробили ".
Документи Костаса Граусліса
© Asmeninio albumas
Згодом з прізвищем Костаса відбувалася справжня плутанина: в різних документах його вказували і як Грауліса, і як ГрауСліса. Наприклад, у військовому квитку вказано вірний варіант прізвища, а в паспорті - невірний. Це і стало перешкодою на шляху до отримання громадянства для сім'ї Бутюкових. За словами Марини, Департамент міграції Литви попросив надати документи, що підтверджують зміну прізвища.
"Однак таких документів просто немає, тому що батько самостійно не міняв своє прізвище, це - наслідок орфографічною помилки! - емоційно розводячи руками, ділиться Марина. - Через литовський ЗАГС я спробувала відновити свідоцтво про народження батька з правильним написанням, але мені сказали, що зробити це неможливо: запис в РАГСі зроблена тільки на Вацловаса, на інших дітей записів немає ... Я розповіла про все це одному чиновнику з департаменту, на що мені в письмовому вигляді відповіли приблизно наступне: "Або судіться і доказ вайте зміну прізвища, або шукайте вагомі свідчення ".
Бутюкови вибрали другий шлях. Вони відправили запит в муніципальний архів Парабельского району Томської області, де знаходилися ті самі дитбудинку, в яких провів свої дитинство і юність батько Марини. Архівна довідка підтвердила інформацію про помилку в написанні прізвища та розвіяла сумніви: Костас ГрауСліс і Костас Грауліс - один і той же чоловік.
Справа Костаса Граусліса
© Asmeninio albumas
Однак розвіє ця довідка чиновницькі сумніви? Марина і її чоловік сподіваються, що так. Заявку Бутюкових на громадянство розглядають ось уже цілих 1,5 року, постійно потрібні все нові довідки і документи. Остаточне рішення про надання або ненадання громадянства буде прийнято в кінці серпня. За словами Марини Бутюковой, так обіцяє Департамент міграції.
Марина Бутюкова з сім'єю в Пабраде
Зараз наших героїв дуже хвилює, чи дочекаються вони цього рішення, тому що їх з дня на день можуть депортувати з країни.
"Інспектор, який курує наша справа, попередила нас, що, найімовірніше, ще до вердикту Департаменту міграції нас перемістять до Швеції по Дублінської угоди", - важко зітхає Олександр.
Звідти родина повинна буде повернутися в Україну.
"Ми вже морально втомилися жити у вічному стресі, постійно боротися з бюрократичними перепонами. Хочеться спокійній мирного життя в Литві, яка нам дуже подобається і з якою ми пов'язуємо своє майбутнє", - говорить він.
знайшлися родичі
За ті три місяці, що сім'я Бутюкових живе в Пабраде, її жодного разу не відвідали ні депутати, ні громадські діячі країни. Марина і Олександр не ображаються, проте якщо після виходу цієї публікації хтось запропонує їм свою допомогу - не відмовляться її прийняти. Їм би дуже хотілося відвідати Ретавас, де в 2010 році були виявлені , А в 2012 році перепоховані останки п'яти литовських партизан, в тому числі Пранас Граусліса. Але щомісячної допомоги на дорогу не вистачає.
Також наші герої сподіваються, що ця стаття допоможе знайти їх родичів. Вони вже змогли самостійно відшукати дітей рідної сестри Пранас Софії. Всі вони живуть в Хабаровському краї.
"Це чудові люди, ми спілкуємося через інтернет, - розповідає Марина. - Коли-небудь вони зможуть приїхати в гості до нас, а ми відвідаємо їх. Ще я сподіваюся знайти свою тітку Біруте. Я відчуваю, вона все ще жива і знаходиться в Каунасі . У мене навіть є її адресу, правда, старий ".
З приводу розгляду справи сім'ї Бутюкових DELFI відправив запит до Департаменту міграції при Міністерстві внутрішніх справ Литви, однак там надати про це інформацію відмовилися, пославшись на вимоги правових актів, що регламентують захист особистих даних.
Під час бесіди з DELFI Марина Бутюкова повідомила, що справу її чоловіка і старшої дочки буде розглядатися в суді 11 вересня. Долю її самої з маленьким сином також визначить суддя. Незалежно від того, яким буде вердикт суду, Марина здаватися зовсім не збирається і вже записалася на прийом до міністра внутрішніх справ Литви.
"Ми вже запланували тут залишитися і працювати, щоб моя дитина тут пішов вчитися в перший клас: зараз - ні школи, ні навчання, - поскаржилася Марина. - Я хотіла б, щоб він литовську мову почав вивчати, і я хочу теж його вивчити, так як це - мова моїх предків: і тато мій, природно, коли був маленький, говорив на литовському. Там, де вони проживали, взагалі все по-литовськи говорили. Навіть допити бабусі проводилися по-литовськи ".
Справа Барборі Грауслене
© Asmeninio albumas
Якщо сім'ї Бутюкових не дозволять залишитися в Литві, Марина повернулася б до Донецька, незважаючи на те, що перебувати там небезпечно для життя. "Ми не зможемо в Києві проживати", - заявила жінка. Однак повернення в Україну в плани сім'ї Бутюкових не входить.
"Я доб'юся того, щоб мені повернули громадянство, - заявила Марина. - Мені за законом належить повернення громадянства. Мій батько почув в кінці життя, що він литовець і що звідси був засланий. Я і судді сказала: це моя історична батьківщина, де я хочу проживати. Нам і природа подобається в Литві, і менталітет все одно наш тут. Я хочу тут бути ".
Що це за карма така?Чому не вийшла на зв'язок з моїм батьком і іншими дітьми, залишеними в Сибіру?
Може, соромилася або кого-то боялася?
Без папірця ти комашка?
