На каналі НТВ був показаний фільм Бориса Корчевніковим «Не вірю!», Присвячений відносинам Церкви і суспільства останнього року: підпал храмів, спилювання хрестів, виставки сучасного мистецтва vs будівництво нових храмів, дитячі будинки при монастирях, православні реабілітаційні центри.
Коментує настоятель храму мучениці Татіани при МДУ протоієрей Володимир Вигилянський:
По-моєму, фільм Бориса Корчевніковим «Не вірю!» - дуже смілива і аргументована робота. Для мене в ньому нічого нового немає, тому що я сам займався цією темою, але думаю, що багатьом глядачам фільм відкриє очі на те, що відбувається. Людині церковному і так зрозуміло, що велася інформаційна війна проти Церкви, але багато нецерковні люди спокусилися масованою пропагандою і вважають, що Церква сама винна.
А в фільмі дуже чітко показано, що пропаганда коштує великих грошей, як в даній інформаційній війні маніпулювали суспільною свідомістю. Я тільки здогадувався, що за цим стоять гроші, а Корчевніковим вдалося знайти конкретні свідоцтва. Викриття організаторів інформаційної війни в тій чи іншій непорядності - дуже вагомий аргумент, якому важко що-небудь протиставити. У цьому, я вважаю, великий успіх фільму.
Автор показує способи і методи впливу на громадську думку, але не робить ніяких висновків, надаючи можливість глядачеві самому подумати, які плоди принесла ця інформаційна війна. А висновки напрошуються самі собою - протестні рухи, які виступали проти Церкви, щоб через непрямі структури вдарити по державі і владі, прорахувалися. Релігійну сутність російського людини не похитне ніяка пропаганда, у більшості в душі жевріє благоговіння перед святинею. І наруги над Церквою, що почалися з інформаційних провокацій, а в підсумку призвели до різних блюзнірським витівок, виявили антирелігійну і антицерковную сутність протестного ліберального руху. Ті церковні люди, які могли б приєднатися до цього руху (серед прихожан є люди різних політичних поглядів, чимало і тих, хто незадоволений владою), розчарувалися в ньому, коли побачили бажання поглумитися над їхньою вірою.
Протестний рух - рух дуже важливе і потрібне для суспільства, але після цієї інформаційної війни проти Церкви у людей до нього немає ніякого довіри. Втратити репутацію легко, відновити її набагато важче. У фільмі про це прямо не говориться, але такі висновки напрошуються, і я сподіваюся, що багато глядачів їх зроблять.
Також дуже цінно, що в фільмі показана та життя Церкви, яка не цікавить людей заангажованих - її соціальна і просвітницька робота, священики-подвижники, які допомагають сиротам або оступилися підліткам. Самі люди, які займаються такою роботою, зазвичай не пишуть і не говорять про себе - їм здається нескромним виставляти напоказ свої добрі справи, займатися самовихвалянням. Але суспільство повинно знати про соціальну діяльність Церкви, а світські ЗМІ про неї майже не пишуть. Чудово, що у фільмі розповідається про цю діяльність, показані конкретні приклади.
Лапідарно розказано про кампанію проти будівництва храмів в Москві. А адже це будівництво теж не просто церковний проект, а й соціальний. Стільки людей похилого віку або сімей з маленькими дітьми змушені в недільні дні витрачати час на поїздку зі своїх спальних районів в центр, тому що поруч з їхнім будинком немає храмів або храм один на весь район і в нього не проштовхнутися. Тобто противники Церкви, виступаючи проти будівництва храмів, виступають проти своїх громадян, і це в фільмі теж показано дуже добре і правильно.
Боюся, що тепер Борис стане мішенню для нападок, йому не раз влаштують обструкції. Публіка, яку він викрив, не прощає таких речей і не гребує в методах, щоб дискредитувати своїх критиків. У цьому сенсі мені Бориса шкода - нелегко витримувати нападки. Але на втіху йому можу повторити те, що писав у своїй книзі. Всі церковні маніпуляції є тільки видимість тимчасової перемоги, а в кінцевому рахунку Церква завжди виграє, як завжди виграє правда. «Не вірю» - правдивий фільм!
Розмовляв Леонід Виноградов
Читайте також:
