Анна Устинова - Таємниця вкраденої рукописи

Антон Іванов, Анна Устинова

Таємниця вкраденої рукописи

Всі герої і місце дії цієї книги вигадані. Будь-яке подібність з існуючими людьми випадково.

Братство кленового листа

глава I

КРИК У НОЧІ

Старий дачне селище здавався вимерлим. На вулиці не горіло жодного ліхтаря. Крізь огорожі і голі гілки дерев в глибині дачних ділянок виднілися силуети будинків. На ними нависло чорне зимове небо в зірках. Була третя година ночі. Перша ніч нового року.

Петьке вже залишалося пройти всього половину вулиці і згорнути до себе на ділянку, коли тишу прорізав несамовитий крик.

Хлопчик завмер на місці. Не встиг він зібратися з думками, як крик повторився з подвоєною силою. «Це ж з дачі Килимовій-Водкіна! - дійшло нарешті до Петьки. - Вона там, напевно, зовсім одна! »

Він пробрався за високими заметах до паркану. На першому поверсі дачі Килимовій-Водкіна яскраво горіло світло. Петька кинувся що було духу до хвіртки.

Хвіртка не піддавалася. Хлопчик тремтячими руками намагався знайти засув. Скільки разів він тут з друзями бував, а ось зовсім не пам'ятає, де засувка! Дорога була кожна секунда. Петька перемахнув через ворота і кинувся бігом по засніженій дорозі до дому.

На ходу він зауважив: світло вже горить і на другому поверсі. «Якщо це бандити, то до вхідних дверей не можна, - зрозумів хлопчик. - Там запросто могли когось залишити на стрьомі ».

Петляючи між кущів, Петька підбіг до будинку з боку саду. Ну так! Обидві стулки вікна на першому поверсі відчинені навстіж. Тут щось явно не так. Петька пригнувся і підійшов впритул до стіни. Намагаючись рухатися якомога тихіше, він повільно наближався до розкритого вікна. Звідти більше не чулося ні звуку. Що там могло статися? Петька губився в здогадах.

Ось нарешті вікно. Петька знав, що тут у Наталії Володимирівни вітальня. Піднявши руки, він вхопився за підвіконня. Петька хотів підтягнутися і заглянути всередину. Але не встиг він цього зробити, як хтось схопив його за комір куртки і, відірвавши від вікна, з силою жбурнув у високий замет. Петька летів головою вперед. Коли він нарешті приземлився, ніздрі і рот щільно забило снігом. Хлопчик став задихатися. Перебираючи в паніці щосили ногами, він спробував вилізти. Спроба йому вдалася. Однак як тільки він знайшов рівновагу, противник міцним стусаном знову відправив його в глибокий сніг. Петька вирішив боротися до кінця. Зібравши останні сили, він рвучко встав на ноги. У спину негайно щось уткнулось.

- Ні з місця! - тут же почувся за спиною хрипкий голос.

Петька впізнав його. Це була приходить домробітниця Килимовій-Водкіна.

- Тетяна Филимонівна, ви? - з полегшенням промовив він.

- Я ось тобі зараз покажу, бандит, Филимонівні! - гаркнула та. Петька хотів обернутися.

- Струнко! - не дала йому це зробити Тетяна Филимонівна. - Попереджаю: я озброєна. Крок вліво, крок вправо вважаю втечею. Вогонь відкриваю без попередження.

Петька покірно застиг. Загроза була серйозною. Все в дачному селищі знали, що приходить домробітниця Килимовій-Водкіна в молодості була снайпером на війні. Це був найяскравіший період у її біографії. Говорили, що вона пройшла половину Європи і бачила, як беруть рейхстаг. З настанням світу доля Филимонівни не склалася, і вона ось уже багато років постійно чекала від життя одних каверз і неприємностей. Якщо до того ж врахувати, що в свої сімдесят з гаком Тетяна Филимонівна зберегла міцну статуру і влучне око, то Петька злякався зовсім не дарма. Його дивувало одне: звідки у неї взявся пістолет. Раніше, наскільки він пам'ятав, Филимонівна зброї не мала.

- Вперед! - наспів ще один наказ. - Навколо будинку до ганку!

Петька, не обертаючись, пішов вперед. В цей час з відчиненого вікна висунулася господиня дачі Коврова-Водкіна. На ній був яскраво-блакитний халат. Підсинені сиве волосся спросоння сплутались.

- Піймали бандита? - по-акторському поставленим голосом запитала вона.

- Поймала, зловила! - відгукнулася домробітниця. - Іди, Володимирівна, з холоду. Застудишся на смерть, потім ховай тебе.

- Молодість? - майже що звисала з вікна Коврова-Водкіна, яка останні кілька років страждала глухотою. - Ви хочете сказати, бандит молодий?

- Кому кажуть, з морозу піди! - гаркнула домробітниця.

- Ну цього я вже зовсім не зрозумію! - обурилася Коврова-Водкіна. - Злочинець, я бачу, спійманий. Як же ви говорите, що шкатулку ніяк годі й шукати?

- Ось адже розумна жінка і навіть велика, - вголос поскаржилася Тетяна Филимонівна, яка завжди ставилася з великою повагою до господині. - Але ні хрена не чує.

- Я вас запитую: де безцінна скринька? - тим часом вже ледь не випадали з відкритого вікна Наталія Володимирівна.

- Іди до хати, кому сказано! - заволала Тетяна Филимонівна. - Буде твоя скринька! Злодій є - пропажа знайдеться.

- Ну, ну, добре, - нарешті з панськи плавністю подалася в кімнату господиня будинку.

- Вперед! - скомандувала домробітниця Петьке.

- Тетяна Филимонівна! Це ж я, Петька Миронов! - спробував прояснити ситуацію хлопчик.

- Нічого не знаю! - пішов жорстку відповідь. - Потім розберемося. Крокуй куди велено!

Петька зрозумів, що вона зараз нічого не тямить. Тому треба бути гранично обережним. Стовбур пістолета вдавився в спину. Петька скрикнув.

- Обережніше, будь ласка, - несміливо попросив він.

- Розмови! - залишалася невблаганною Тетяна Филимонівна.

Петька покірно поплентався до ганку. «Тільки б вона на курок не натиснули випадково», - в паніці думав він.

- Чи не вчащати! - закликала його до порядку приходить домробітниця-снайпер, коли він занадто вже жваво вибіг на східці ганку.

- Слухаю, - хрипко пробурмотів хлопчик.

- Не рухатись! - продовжувала командувати Тетяна Филимонівна. - Руки не опускати! Обличчям до дверей! Зараз в будинок зайдемо.

Вона вже потягнула на себе ручку вхідних дверей, коли поруч грянув грубий бас:

- Зброя на землю! Обличчям до стіни! Всім залишатися на своїх місцях!

Напір револьверного ствола на Петькін спину помітно ослаб. Хлопчик крадькома озирнувся. Перед ганком, грізно направивши мисливську двостволку на них з Филимонівні, стояв сторож селища Червоні Гори Іван Степанович.

- Ти що, Степановичу? Адже це я, - спробувала заперечити Тетяна Филимонівна.

- Кидай зброю! - знову пішов категоричний окрик. - Хто тут я, хто не я, потім розберемося. У мене в сторожці був факт роботи систем сигналізації з боку вашої дачі.

- Так я ж і натиснула, Степанович, цю твою сигналізацію, - спробувала пояснити ситуацію домробітниця-снайпер.

- Нічого не знаю, - відповів Іван Степанович. - Зброя на землю. Руки вгору. На даний момент усіх присутніх оголошую підозрюваними.

Петька побачив, що Степанич як і раніше тримає їх на мушці. Він явно так само, як і Тетяна Филимонівна, зараз не дуже розумів, хто перед ним.

- Я б вам порадив револьвер кинути, - звернувся делікатно Петька до прийдешньої домробітниці.

- Без тебе розберуся, бандит, - кинула пістолет на землю Тетяна Филимонівна.

- До особливого розпорядження не рухатися! - крикнув Іван Степанович.

Петька і Филимонівна, піднявши руки вгору, завмерли. Хлопчик крадькома стежив за Степаничем. Круглу голову сторожа, незважаючи на лютий мороз, увінчувала міліцейський кашкет. «Значить, і справді сталося щось серйозне», - тут же подумав хлопчик.

Іван Степанович вже дуже давно працював сторожем в їх дачному селищі Червоні Гори. Однак не упускав жодної нагоди нагадати, що в минулому він - заслужений працівник органів правопорядку. Як доказ славного минулого Іван Степанович щорічно на День міліції одягався в бувалу міліцейський кашкет з кокардою. Якщо кашкет на голові сторожа Червоних Гір виявлялася в інші дні року, це могло означати лише одне: в селищі, як любив говорити Іван Степанович, «виникла криміногенна ситуація».

Петька перевів дух. Тепер, коли життя було поза небезпекою, нічний пригода навіть радувало його. Якщо дійсно стався злочин, їм з хлопцями буде чим зайнятися під час канікул. Значить, зараз він, Петька, повинен якомога більше дізнатися.

Наказавши Петьке і Филимонівні завмерти біля вхідних дверей, Степанович з двохстволкою напереваги вирішив досягти одним стрибком верхнього майданчика ганку. Мабуть, йому згадалося дуже далеке, але славне минуле в органах правопорядку. Але чи то похилі роки брали своє, чи то виною всьому виявився мороз ... Степанич птахом злетів на ґанок і вже приземлився з точністю до міліметра за спинами Петьки та домогосподарки, коли каблук його черевика потрапив на льдишку. Іван Степанович крякнув і всією масою тіла кинувся сходами ганку в зворотному напрямку. Рушниця оглушливо вистрілила з обох стволів. Заряд, прожужжать біля самого вуха Петьки, понісся в темну новорічну ніч.

Кінець ознайомчого уривка

СПОДОБАЛАСЯ КНИГА?