Таджицька опозиція обурена тим, що офіційний Душанбе передав Китаю ділянку землі на Східному Памірі площею 1 тис 158 квадратних кілометрів, що становить один відсоток території країни. 
Фото: AP
Представники таджицької громадськості звертають увагу на те, що влада воліли особливо не афішувати цю угоду, про яку багато таджики дізналися лише 1 жовтня, в день утворення КНР, з китайських газет. Втім, хоча угода набула чинності ще 20 вересня, сам договір парламент Таджикистану ратифікував ще в січні 2011 року.
Особливе обурення опозиції викликала заява глави таджицького МЗС Хамрохоном Заріфі, який охарактеризував подію як успіх дипломатії країни. Однак навіть помірні аналітики, які вважають, що остання угода призведе до завершення давнього територіального спору з КНР, не можуть втриматися від слів жалю. Наприклад, таджицькі ЗМІ приводили висловлювання експерта Зафара Абдуллоева, згідно з якими передача земель КНР названа чорною плямою в історії країни і що про це хворобливому вирішенні, можливо, будуть пам'ятати ще кілька поколінь жителів республіки.
Що стосується опозиції, то вона впевнена в тому, що втрата "величезною за площею території" є одним з найбільших провалів політики президента Рахмона.
Читайте також: Рахмон підбурює Росію з Індією
Офіційні ж влада виправдовується тим, що їм нібито вдалося вирішити територіальну проблему з великим сусідом, який претендував на більш ніж 20 відсотків Таджикистану, з мінімальними втратами. Вони вказують на те, що КНР в результаті задовольнялася лише 5,5 відсотка земель від 28,5 тисячі квадратних кілометрів території країни, що становить значну частину таджицького Бадахшана.
Що стосується переданих територій, то офіційні таджицька влада кивають на СРСР, який так і не вирішив долю спірної ділянки площею 3200 кілометрів на колись "спокійно кордоні". Велика частина ділянки в результаті "розмежування" 1999-2011 років і відійшла Пекіну.
Про це, наприклад, свідчив тодішній радник міністра закордонних справ Таджикистану Амак Сатторі, який нагадує, що Пекін висував територіальні претензії до Таджикистану ще за радянських часів на кордоні протяжністю 310 кілометрів. Треба сказати, що загальна протяжність таджицько-китайського кордону складала 510 кілометрів.
А депутат парламенту Шодді Шабдолов, що був колись першим секретарем Компартії країни, заявляє: "Не треба політизувати питання, яке не вирішувалося 120 років. Навіть дві потужні колоніальні держави - Росія і Англія - не змогли знайти спільну мову з потужною країною Китаєм".
Він стверджує, що "бував в Китаї і бачив особисто стародавні шовкові карти китайських імператорів, на яких весь Памір значиться їх територією. І хіба не правильніше було б маленькому державі Таджикистан віддати невеликі території, ніж втягуватися в міжнародний скандал з потужною державою і в результаті втратити набагато більше?"
Підтримують президента діячі говорять про те, що вигод від роботи дипломатів куди більше. За їх словами, завдяки колишнім "незначним поступок" з боку Душанбе раніше (у травні 2004 року) на китайсько-таджикистанської кордоні відкрився перший контрольно-пропускний пункт - КПП "Карасу".
Читайте також: Китай включається в битву за Арктику
Ця подія вони назвали "відновленням Великого шовкового шляху", оскільки відкрилася і автотраса Куляб - Мургаб - Кульма, що дало імпульс до розвитку перш досить відсталого прикордонного району та розширенню взаємовигідного співробітництва.
Сам президент Рахмон відзначав, що "в умовах, коли світ стрясають малі і великі конфлікти, завдяки твердій волі і щирому бажанню наших народів жити з сусідами в обстановці взаємної довіри, миру і дружби ми станемо свідками докорінної трансформації прикордонного пейзажу ...".
Однак скептики не дуже вірять в те, що остання поступка наситить "китайського дракона". Найбільш затятими противниками подібної угоди, мабуть, є представники впливової Партії ісламського відродження Таджикистану (ПІВТ), чиї депутати присутні в парламенті країни. Один з них, Саідумар Хусайні, вважає, що питання територіальних поступок Рахмона придбає політичний характер, оскільки мало хто з громадян країни вірить в те, що подібна угода буде останньою.
На його думку, КНР тільки чекає слушної нагоди для висунення нових претензій і що в Пекіні ще не встигли забути ідеї Мао середини 1950-х років розширити територію Піднебесної як мінімум до Хорог або навіть до Ташкента.
Незадоволені останньої поступкою вказують на те, що вона була укладена в порушення конституції країни, згідно з якою будь-яка зміна адміністративних кордонів Гірничо-Бадахшанської автономної області (ГБАО) може відбутися виключно з волі місцевих жителів. Однак ніякого референдуму так і не відбулося.
Втім, офіційний Душанбе заявляє про те, що він не має наміру переглядати вже підписані домовленості з Китаєм.
Нагадаємо, що за часів Мао КНР активно висувала територіальні претензії практично до всіх своїх сусідів, в тому числі і до СоветскомуСоюзу, проголосивши гасло "Ми повинні підкорити земну кулю". З розпадом СРСР Пекін одразу спробував домогтися відповідних поступок від слабких південних республік колишнього Союзу. За них заступилася Росія, і КНР довелося погодитися на її посередництво. У вересні 1992 року було створено робочу групу, яка стала працювати за формулою "4 + 1" (Росія, Казахстан, Киргизстан, Таджикистан і КНР).
Допомога Москви колишніх союзних республік була дуже суттєвою. Завдяки піднятим актам царської Росії (в тому числі документами 1895 року щодо входження Східного Паміру до складу Російської імперії) багато в чому і вдалося стримати китайські домагання.
Зокрема, Москва надала Душанбе порівняно точні вказівки щодо проходження тодішнього кордону з Китаєм по сарикольської хребту.
Відповідні переговори почалися в січні 1993 року. Піднебесна намагалася продавити вигідне для неї рішення, користуючись тим, що в Таджикистані розгорілася громадянська війна. Але, з іншого боку, при наявності різноспрямованих сил домовлятися з кимось одним для КНР теж було небезпечно.
І коли війну вдалося призупинити, Китай тут же продовжив тиснути, підкреслюючи, що від рішення територіальної проблеми буде залежати доля подальших відносин між двома країнами.
Читайте також: Китай виганяє США з Карибського моря
Треба зауважити, що це вже третя за рахунком серйозна територіальна поступка Китаю з боку Таджикистану. Перша мала місце в серпні 1999 року, коли Рахмон підписав угоду "Про таджицько-китайського державного кордону", за яким Душанбе втрачав контроль над ділянкою площею 200 квадратних кілометрів біля річки Маркансу.
Причому тоді Душанбе не вдалося вирішити раз і назавжди територіальну проблему з Піднебесної, яка зберегла за собою можливість вимагати переділу ділянки в 28 тисяч квадратних кілометрів на Великому Памірі на південь від перевалу Уз-Бель.
І ось в травні 2002 року Рахмон підписав додаткову угоду "Про демаркацію кордону і врегулювання територіальних суперечок", в результаті чого Таджикистан поступився КНР 998 квадратних кілометрів "спірної території" в Мургабском області на сході країни. Пізніше, в березні 2008 року керівництво Соціал-демократичної партії Таджикистану (СДПТ) звинуватили владу в ув'язненні "незаконної оборудки".
І нарешті, в 2011 році Пекін отримав ще один шматок таджицької землі. І можна припустити, що остання угода лише на час Наситив китайські апетити. Сам факт передачі "спірної території" може бути розцінений певними колами в Китаї як додаткова слабкість сусіда і послужити відправною точкою для висунення нових претензій. Як відомо, багато великі держави дотримуються ті чи інші угоди лише до тих пір, поки їм це вигідно. Що стосується Піднебесної, то, як показує практика, вона останнім часом вважає за краще в територіальних суперечках з сусідами задовольнятися малим, діючи за принципом "курочка по зернятку клює" і періодично "відщипуючи" від їх території все нові і нові шматки.
Аж надто спокусливим виглядає Бадахшан, щоб від нього можна було відмовитися назавжди. По суті, сир-бор розгорівся через високогір'я, розташованого на висоті 3,5-4,2 кілометра над рівнем моря. Багато вчених називають її найвищим нагір'ям в світі після Тибету. Здавалося б, що тут такого особливого?
Ще за часів СРСР тут відкрили великі родовища урану, золота, рідкісних мінералів, свинцю, селітри та інших корисних копалин. На думку ж геологів, Бадахшан і зовсім унікальний регіон. Зокрема, на розміри родовищ вказує той факт, що в багатьох місцевих озерах через високий вміст солей калію, магнію, сірчанокислого і хлористого натрію, а також інших елементів вода непридатна для пиття.
Більш того, як упевнені багато експертів, водойм, подібних озера Сасик-Куль, взагалі не існує в природі. Досить вказати на те, що, за даними вчених, в його водах міститься стільки урану, що їх переробка навіть більш вигідна, ніж видобуток уранової руди. Причому за рідкісним винятком промислову розробку Бадахшанську родовищ так і не встигли почати. Чи стане упускати подібні джерела сировини Китай?
Не можна залишати поза увагою й інші моменти, в тому числі і політичні. Наприклад, для Пекіна було б дуже зручно використовувати територію Таджикистану для транзиту іранських вуглеводнів.
Причому можливостей для чинення тиску на таджицький керівництво у Піднебесній більш ніж достатньо. Запорукою поступливості з боку таджицької влади є економічна слабкість республіки, яку Китай все більше втягує в орбіту свого впливу. І у КНР є важелі для того, щоб змусити Рахмона поступитися додаткову частину "спірної території" за виділення коштів на добудову амбітного проекту - Рогунської ГЕС, завершення якого, як розраховує Душанбе, рішуче змінить на краще життя багатостраждальної республіки.
Читайте також: Таджиків змушують фінансувати будівництво Рогунської ГЕС
Читайте найцікавіше в рубриці "Світ"
І хіба не правильніше було б маленькому державі Таджикистан віддати невеликі території, ніж втягуватися в міжнародний скандал з потужною державою і в результаті втратити набагато більше?Здавалося б, що тут такого особливого?
Чи стане упускати подібні джерела сировини Китай?
