Рита Кіндлерова: Переклад як виклик і як ... магія

Довідка ZN.UA: Рита Кіндлерова - чеська перекладачка з української мови. Живе в Празі. В її перекладі на чеську вийшли твори Оксани Забужко "Польові дослідження українського сексу" (2001), "Сестро, сестро" (2006), "Музей покинутих секретів" (2013.), а також збірка казок і повістей "Помста Олекси Довбуша" (2005), "Легенди Львова" (2002 ) і "ги-ги-и" (2009) Юрія Винничука , Антологія сучасного українського оповідання "Експрес Україна" (2009), "Колекція пристрастей" (2011) Наталки Сняданко .

У минулому році Рита Кіндлерова стала лауреатом Міжнародної літературної премії імені Григорія Сковороди "Сад божественних пісень".

Рита Кіндлерова

- Що ви вважаєте труднощами перекладу?

- Перш за все, це - виклик. Можна порівняти з почуттям, що охоплює мене, коли стою під горою або вежею, звідки повинен відкриватися дуже красивий вид. Я хочу піднятися наверх і насолодитися. У минулому році я була в Сванетії. Я не альпіністка, але шалено люблю природу, особливо гори (три роки тому відвідала Ємен і Сокотру). І те, що відчуваю, - неймовірно, немов політ, - схоже на почуття, що охоплює мене, коли при перекладі знаходжу відповідне слово, фразу, образ ...

- Ви - ініціатор конкурсу перекладачів для молодих українських богемістів. Цього року вдруге були названі його переможці. Ваші міркування з приводу цієї культурної події?

- Якщо щиро, повинна погодитися з Галиною Петросаняк, яка в нинішньому році теж була членом журі: дивує погане знання рідної для багатьох української мови і значне нерозуміння реалій, фраз на чеською мовою.

Повинна уточнити: ініціатор конкурсу не я, а чеський консул у Львові пані Мартіна Павлітова-Мухова, яка при мінімумі засобів здатна організувати неймовірні речі. Їй величезна подяка за все, оскільки без її підтримки культурних акцій, організованих нею у Львові, важко було б з Праги все координувати. Слід підкреслити, що пані Мартіна за короткий час чудово оволоділа українською мовою. Це має стати викликом для багатьох українців: якщо іноземка здатна за два роки вивчити українську, то чому українці не можуть?

Але повернемося до конкурсу. У 2011 році ми з пані Мартіною взагалі не мали уявлення, скільки людей може взяти участь. Отримали лише двадцять чотири роботи: вісім перекладів розповіді Яна Балабана і шістнадцять - п'єси Вацлава Гавела . А в минулому році вже було чотирнадцять перекладів віршів Ладислава Дворжака і шістнадцять - одного з оповідань Ірени Доусковой. Я дуже рада, що серед нагороджених є кілька тих, хто був відзначений в 2011 р Це добре, що участь приймають ті ж молоді перекладачі і займають кращі місця. До речі, 2013 р дуже добре почався, оскільки Анна Величко, яка зайняла в минулому році перше місце за переклад оповідання Я.Балабана, перевела цілу книгу цього автора, що вийшла друком у видавництві "Астролябія". А п'єсу В.Гавела "Вернісаж" у перекладі Віталія Марковича вже поставили у Львівському театрі імені Заньковецької. Так само радує, що газета "Кур'єр Кривбасу" погодилася друкувати кращі переклади нашого конкурсу.

Але якщо говорити про якість перекладів, то я трохи розчарована. Найчастіше трапляються помилки не перекладацькі (невміння відтворити реалії, неточний переклад фразеологізмів і назв), а перш за все синтаксичні, стилістичні, навіть орфографічні. Іноді створюється враження, ніби людина не прочитав свій "переклад", все робилося швидко, без глибокого опрацювання. Як приклад можу навести слово bázeň (укр. Тривога, страх). Уже з контексту зрозуміло, про що йде мова у вірші. Але перекладач спокійно переводить це слово як басейн або вірш, оскільки на чеському вірш - báseň ...

- Знаю вас як неймовірну, якщо можна так сказати, вболівальницю української культури. Але разом з тим у вас чимало скепсису з приводу її провінційності. Що скажете на це?

-Не думаю, що сама українська література провінційна. Провінційно поводяться багато письменників і майже всі українські видавці. Мене дивує (хоча це історично зрозуміло) бажання українців мати все відразу - відразу отримувати премії, відразу бути Нобеліати, щоб весь світ відразу читав їх шедеври ... Ні, українська література - звичайна література однієї з європейських країн. Кожна література повинна писатися насамперед для свого читача. І якщо з'явиться твір, що виходить за рамки національної літератури, тоді добре: є що перекладати. Але дев'яносто відсотків продукції не повинно претендувати на це.

- Складається враження, що Чехія (в вашій особі) більше піклується про популяризацію української культури, ніж українські "державні мужі". Ви писали: "... Дипломати і політики повинні докладати зусиль, підтримуючи культурні заходи поза Україною, але так, на жаль, не відбувається. Тому культурні зв'язки і надалі залишаються в межах тих чи інших суто особистих контактів". Що-небудь змінилося в цьому плані?

-Ні, на жаль, нічого не змінилося.

- Чи мало торішній виступ Оксани Забужко в Слов'янському відділенні Національної бібліотеки в Празі широкого розголосу, яка поглибила б інтерес до нашої сучасної літератури?

-Оксана Забужко була в Празі гостем німецького літературного будинку перший не німецькомовний письменник. Її виступ в Слов'янській бібліотеці не входило в програму стажування. Яку розголосу ви маєте на увазі? Було телебачення або президент? Ні. Прийшли зацікавлені чехи і українці. Яка розголос між чеськими українцями? Треба їх запитати, чи не мене. Прошу вже, нарешті, зрозуміти, що у нас письменники не займаються політикою - вони займаються творчістю. Це, між іншим, величезна різниця між постколоніальними товариствами і більш-менш здоровими країнами, коли від письменника не чекають політичної заангажованості. До речі, в ході виступів О.Забужко в Празі не прозвучало жодного питання на політичну тему, хоча українців було на виступах досить!

- Українцям доводиться - і це на початку ХХІ ст.! - агітувати за власну мову ...

- Я раджу взяти приклад чеських гуманістів (з яких багато хто був німецькомовні!): Не лінуватися. Мирослав Тірш і Індржих Фигнер (засновники організації "Сокіл") були приятелями, розмовляли і переписувалися на німецькому, а потім як дорослі домовилися - і в один момент перейшли на чеський. Уявіть собі двох сучасних зрілих чоловіків, які так зроблять! Фигнер на жахливому чеському писав листи своєї дочки, яка мовою володіла краще. Це величезна смиренність, і перед ним я глибоко схиляюся. Між іншим, мої предки теж були богемізірованние німці і австрійці.

- Кілька років тому ви сказали, що українським письменникам не вистачає почуття гумору. Чи відбулися з тих пір, по-вашому, позитивні зміни?

-Ні, мені як і раніше не вистачає душевного і невимушеного гумору. Але він, напевно, з'явиться тільки тоді, коли українці без проблем будуть сприймати самоіронію, що не ображаючись на чийсь здоровий сміх над собою. Це, до речі, ознака душевного здоров'я: вміти розрізняти здоровий гумор і висміювання. Помітно навіть на побутовому рівні: з моїх українських друзів далеко не всі сприймають гумор без підозри на злий умисел. Хороший гумор бачу в творах Ю.Винничука і чудовий гумор був у Ю.Шевельова (етнічний німець!).

- Ви вважаєте себе людиною досить раціональним і разом з тим процес перекладу визначаєте як магію ...

-Раціонально підхід до життя не означає закритість до творчості. Умінням прислухатися до того, що ви називаєте магією, я зобов'язана музиці і малювання. Як на мене, якась магія потрібна для перекладу віршів, я не можу перекладати поезію "на замовлення" або терміново. Для кожного виду мистецтва необхідне об'єднання ремесла і таланту, якщо людина цього відкритий. Нещодавно переводила розповідь Івана Франка і спостерігала, - з жахом і здивуванням одночасно, - як мої пальці самі "бігають" по клавіатурі. З голови "вибігали" цілі речення чеською мовою, вже готові ... Це був один з тих моментів (свого роду чудо), коли автор і перекладач якось об'єднуються, і автор (хоч і давно пішов) через перекладача може сказати чужим мовою свій текст. Я, власне, тільки як посередник. Але треба бути відкритим. Якби я самого Франка не хотіла "пустити до себе", то, звичайно, нічого б не вийшло. Думаю, існують деякі "магічні lay lines", які, активізуючись, можуть допомогти перекладачеві зжитися з автором або запропонувати йому свої серце і пальці. Це, звичайно, не якийсь спіритичний сеанс, немає, - це проста сприйнятливість твори іншої людини і смиренність перед словом, оскільки спочатку (і не тільки) було і є саме Слово ...

- Чи змінилося ваше світовідчуття після того, як ви стали активно переводити?

- Я зраджую або не зраджую своє світовідчуття не в зв'язку з перекладами. Це для мене свого роду хобі, як, наприклад, спів або перебування на природі. Думаю, що змогла б жити без перекладів, але без природи - ні. Вважаю себе пешетурісткой. В українській мові навіть немає слова позначає перебування на природі. На чеському це výlet, найближче за значенням слово - похід. Мається на увазі не екскурсія або споглядання з вікна автомобіля - ходіння по туристичним маршрутам (знаєте, що в Чехії найбільше туристичних маршрутів в світі?) - по селах, лісах, горах, містах, полях ... Це найбільше надихає, і якщо змінюється світовідчуття, то під впливом природи. Можу процитувати одного з наших кращих популяризаторів науки, поета і філософа душею Вацлава Цілека (чиї есе про пейзажах рекомендую): "Мене не цікавить річ, яка не змінить мене і частина мого світу одночасно".

- У своєму блозі у Фейсбуці ви розміщуєте чимало матеріалів про україністику в Слов'янській бібліотеці, де зараз працюєте, пишете про подорожі по Чехії та інших країн, надаєте рецензії на літературний сайт. Активно займаєтеся кинутими тваринами. Коли ж, власне, переводите?

-Найчастіше вечорами і у вихідні. Я менеджер часу, вмію себе організувати і спланувати все до останньої хвилини. Тому мене дуже дратують люди, які взагалі неорганізовані, незібрані. Але їх більшість, а тому треба миритися, проте нерідко це для мене велике випробування (зокрема, в Україні). Завдяки способу мислення, успадкованому від батька, можу зробити вдесятеро більше, ніж будь-хто інший, і це мене не нервує, оскільки знаю свої можливості. Це величезний дар, за який майже щодня дякую Богові.