МИХАЙЛО БРОДСЬКИЙ - ПРОФЕСІЙНИЙ «кидають» • SKELET-info

Михайло Бродський

Ім'я Михайла Юрійовича Бродського відомо кожному, хто цікавиться українською політикою, оскільки він в ній, в цій політиці, вже дуже давно. Останнім часом він все частіше почав з'являтися на екранах. Ця несподівана активація Михайла Юрійовича говорить про те, що старі кадри, здатні метати відому субстанцію знову затребувані. Можливо, сам Михайло Юрійович думає, що зможе повернутися в політику. Він неодноразово заявляв, що готовий стати міністром економіки, щоб врятувати країну. Він виступав посередником по звільненню Геннадія Корбана з СІЗО, про що ми писали ( Звільнити Корбана з СІЗО допоміг Бродський ). А вже як він лаяв уряд Яценюка і особливо МОЗ, навіть цілі статті писав ( Нова золотий ланцюг МОЗ ). Але жодна з політичних сил його до себе не бере. Чому? Кине. Причому, сто відсотків кине. І доказом того, що це станеться, служить вся біографія Михайла Бродського.

Маляр

Теоретично Михайла Бродського можна віднести до так званого «київського клану», тому де брати Ігор і Григорій Суркіси (докладніше про нього читайте в статті Григорій Суркіс: як поділити Україну по-братськи ), Олександр Волков та інші нині призабуті товариші, які починали свій політичний шлях в столиці, на самому початку 90-х. Але «кланом» цих людей можна назвати досить умовно, швидше за це група за інтересами. У 1992-1993 роках інтереси Григорія Суркіса і Михайла Бродського вперше збіглися. Бродський тоді був бригадиром малярів, а в Києві пішла мода на євроремонт. Власне, під час одного з таких ремонтів молодий тоді Григорій Михайлович познайомився з ще більш молодим Михайлом Юрійовичем. Більш того, він познайомив Бродського з кримінальними авторитетами Киселем і Черепом. Перший в ті роки займався в основному незаконної валютної діяльність і контрабандою, другий був по суті в васальної залежності від першого, але вже кермував наркоторгівлею і проституцією, ну і, звичайно ж, обидва «тримали» по району Києва, і промишляли рекетом і пов'язаними з ним здирництвом, грабежами і вбивствами. Але десь до 1994-1995 року у них виникла необхідність легалізації своїх доходів. Суркіс для цих цілей не годився - він в ті роки вже був радником у президента Леоніда Кравчука і боровся за посаду президента ФК Динамо (Київ). А ось Міша Бродський цілком годився - молодий, незамаранний ще ні в чому. Так з'явився концерн Денді, а Бродський став його президентом.

Зіц-голова

Тоді взагалі було модно називати свої приватні лавочки гучними словами типу «корпорація» або «концерн», а самому титулуватися «президентом» і не менше. Назва ж «Денді» було взято у модній в ті роки видеоприставки. Як би там не було, в концерн увійшло безліч дрібних і середніх підприємств, серед яких були валютні і нафтові трейдери, які проганяли «чорний нал» через біржі, також ряд фірм, які надають фіктивні послуги, через які також проганяли «чорний нал». Причому в цьому випадку «чорний нал» дійсно чорний, оскільки це не тільки гроші, отримані в результаті ухилення від податків, але і гроші, отримані злочинним шляхом, «криваві гроші», ну і проституція. Пройшовши через трейдерів і фіктивні послуги ці гроші ставали майже легальними і акумулювалися на рахунках компаній «Денді», »Томпо», «Маріам» та інших. Михайло Бродський був співвласником цих фірм. Другим довіреною особою Черепа б Олег Месель-Веселяк. Потім гроші переводилися в банк Денді, де ставали вже цілком легальними, це досягалося за допомогою «прогонки» їх через міжбанк, під контролем Нацбанку України. Цією частиною операції займався Григорій Суркіс, який на той момент був власником Українського кредитного банку, а в цьому банку головою правління був якийсь Юрій Лях, який одночасно був членом біржового комітету Української міжбанківської біржі. Потім відмиті гроші можна було використовувати для ведення цілком легального бізнесу. Власне, вони і використовувалися. Цікавий момент: в ті роки Бродського називали «Мішаня» і ще називали «Пупс» і хоча він уже був гаманцем київську мафію, його використовували і по-іншому - під час відпочинку босів він відкривав пляшки і нарізав ковбасу.

злочинець

У ті роки ще не крали цілими заводами і навіть галузями промисловості. У хлопців, які вийшли їх дев'яностих, апетити були значно скромніше - вони прибирали до рук в основному те, що бачили перед собою. Тодішні «схеми» можна побачити на прикладі, ресторану «Гімалаї» на Хрещатику, в центрі столиці. У 1992 році цей ресторан, який тоді називався «павільйон« Чай-Кава »був приватизований його працівниками, як тоді водилося за ваучери. Директором, а фактично і власником новоспеченого приватного ресторану стає його співробітниця - колишня барменша. Місце це гарне, центровий, там збирається в тому числі і братва. І, мабуть, в якийсь момент вони вирішують це місце «приватизувати». Онук господині ресторану «підводиться» під борги. За однією версією йому просто зайняли таку суму, яку він не зможе віддати, по інший це був картковий борг. Він ставиться «на лічильник» і власника ресторану вимушено продає заклад якомусь бельгійському громадянину і громадянці України Марині Воронової. Потім бельгійця вбивають, а Воронова гине при загадкових обставинах. Власником ресторану стає фірма «Олімп ЛТД», власником якої є одна з фірм концерну «Денді», власником якої в свою чергу є Михайло Бродський, а кінцевими бенефіціарами кримінальні авторитети. Через час син Бродського став господарем і директором цього ресторану. Ось така нехитра схема приватизації по-киевски.

аферист

Ще однією статтею доходів Михайла Бродського стали трастові схеми. Він активно зайнявся ними в 1996-1997 роках. «Траст» перекладається з англійської як «довіру». Таких довірливих громадян в ті роки в Україні, як не дивно, було багато. І вони довіряли свої гроші «Денді-банку» і іншим структурам, пов'язаних з Бродським - наприклад, споживче товариство «Меркурій», яким він займався разом з відомим Олександром Пресманом , Який в свою чергу був представником Семена Могилевича, а директором цього «Меркурія» був міжнародний аферист Семен Юфа. Гроші з громадян збиралися під обіцянку величезних відсотків і ... все, банк або трастова компанія закривалася. Один тільки «Денді-банк» кинув 21 тисячу людей на загальну суму близько чотирьох мільйонів доларів. Кришував всі ці структури все той же Кисіль.

зек

Але у Киселя були інтереси і серйозніше - він вкладав гроші і в великі підприємства, наприклад, в той же «Нафтогаз України», яким кермував тоді Ігор Бакай , В металургійну промисловість. Словом, він поступово прагне вибитися в респектабельні бізнесмени. Через того ж Бродського він купує газету «Киевские ведомости» та «Команда». До речі, тут Михайло Юрійович знову показав себе зразковим кидалою - кинув всю редакцію від журналістів до кур'єрів на зарплату за кілька місяців. І це при тому, що фактично зусиллями журналістів цих газет він опинився в політиці. Діло було так. У політику Михайло Бродський прагнув дуже давно. Ще в середині 90-х він вступив до Народного Руху, партквиток йому вручав особисто В'ячеслав Чорновіл. Тоді рухівці намагалися роздобути у своє середовище бізнесменів, передбачалося що ті стануть спонсорами партії. Але вийшло по-іншому, Бродський забажав контролювати грошові потоки Руху і його з партії з ганьбою вигнали. У 1994 році Бродський став депутатом Печерської районної ради. Через деякий час це йому дуже знадобилося, трапився описаний вище скандал з «Денді-банком». А в ті роки навіть депутати районних рад мали недоторканність. Але вже в 1998 році Конституційний суд цю норму скасував, і Михайло Юрійович загримів до в'язниці, де і провів 41 день. Буквально витягли його звідти журналісти його газет, які активно агітували за нього. В результаті Михайла Бродського обрали депутатом Верховної Ради. Так що в будівлю під куполом він потрапив прямо з тюремних нар. І дуже вчасно. Нестор Шуфрич стверджує, що у Михайла Бродського склалися «особливі особисті відносини» з покійним Юрієм Кравченком, тодішнім міністром внутрішніх справ. За твердженням деяких злих язиків саме останній дав вказівку в СІЗО Михайла Юрійовича «опустити», зробити «півнем». Нібито це було зроблено в помсту за те, що Бродський кинув за допомогою свого банку деяких близьких до міністра людей. Кажуть, також, що для того, щоб покінчити зі знущаннями Михайло Бродський змушений був закупити для СІЗО новенькі телевізори і дати хабар, щоб його перевели з Лук'янівського в Житомирський СІЗО. Але це чутки;).

Депутат Верховної Ради

Як би там не було, Бродський виявився в Верховній раді, пройшов по мажоритарному округу. Тут розійшлися дороги кримінального авторитета і Михайла Юрійовича. Ще в 1996 році влада «наїхали» на Киселя, який став занадто багато собі дозволяти. Для початку заарештували його сина, Вадима, а потім і самого кримінального авторитета. Втім, і того і іншого швидко випустили. Але сам Володимир Кисіль-старший був змушений публічно заявити на всю країну в ефірі телеканалу Ера, що відходить від справ і залишок життя присвятить церкви. У Бродського ж справи тільки починалися. Цікавий факт: у Верховній Раді третього скликання місце Михайла Юрійовича знаходилося поруч з місцем Петра Порошенка (докладніше про Петра Порошенка читайте в статті Петро Порошенко: біографія і вся правда про «шоколадному королі» Україн и ). Мабуть, їм було про що поговорити, оскільки обидва славилися перебіжками з партії в партію. У 1999 році Бродський створив партію «Яблуко». Тоді ж він знову зійшовся зі своїм старим знайомим Григорієм Суркісом, на той момент одним з керівників СДПУ (о) і спробував продати свою партію йому. Але есдекам, які тоді були на піку влади, партія Михайла була ні до чого. Хоча, якийсь час вони її використовували для «зливів» і в випадках, коли терміново потрібен був якийсь скандал. Наступний великий «кидок» Бродський зробив уже в 2000-х. Жертвою його став російсько-український бізнесмен Костянтин Григоришин (Детальніше про Костянтина Григоришина читайте в статті Костянтин Григоришин. Заслужений олігарх України і Росії ).

лідер партії

На початку 2000-х Григоришин взявся спонсорувати партію «Яблуко», скільки грошей він перерахував Михайлу Бродському невідомо, зате відомо, що левову частку останній поклав собі в кишеню. Є версія, що Бродський був засланий Суркісом як «свою людину» до Костянтина Григоришина, оскільки саме в цей час між ними розгорівся конфлікт за обленерго. Ну, і паралельно «подоїти лоха». Партія «Яблуко» не пройшла в Раду на виборах 2002 року, але відповідати на неприємне запитання олігарха: «Де гроші?» - Михайлу Юрійовичу не довелося. У жовтні 2002 Григоришин був затриманий за підозрою в зберіганні зброї і поширенню наркотиків, і для його звільнення, кажуть, знадобився дзвінок Президента Росії. Після інциденту Костянтин Григоришин поїхав в Росію і всі справи вів з Москви, очевидно списавши борги Бродського в прямий збиток. Після інциденту з Григоришиним ніхто не поспішав спонсорувати партію «Яблуко» і Бродський відмовився від збиткового проекту, доглянувши собі заздалегідь тепле місце в команді Юлії Тимошенко. У березні 2005 року партія «Яблуко» приймає рішення про злиття з партією «Батьківщина». Злиття з якихось причин так і не відбулося, але Михайло Бродський обирається до політради партії Тимошенко.

медіамагнат

У 2001 році Бродський створює сайт оглядач і використовує його, в основному, для заробляння грошей на публікаціях компромату. Мабуть, він першим створив схему, яка і досі працює в Україні. Вона, ця схема, проста, як двічі два. На сайті з'являється забійний компромат на політика «А». Політик «А» приходить і запитує: «Як же так ?! За що ж ви мене ?! »Йому конфіденційно пояснюють, що матеріал замовлений політиком« Б »і пропонують за« невелику »винагороду опублікувати три матеріали з компроматом на політика« Б ». Бродський отримує свої грошики, журналісти теж не ображені, політики «А» і «Б» - посварилися і проплачують наступний компромат один на одного. При всій примітивності, схема працювала і приносила непогані гроші плюс «авторитет» в певних колах. Саме ці здібності Михайла Бродського знайшли своє застосування в період його роботи на партію «Батьківщина», яка на той час була перейменована в Блок Юлії Тимошенко. Мало того. До недавніх часів вся «заказуха» на Обозревателе ставилася після особистого затвердження Бродським. Саме тому там і були такі ціни - від 1500 доларів і вище. Причому заказухи Бродський вичитував і затверджував особисто, оскільки боявся, що старші настучат йому по попі;) (ринок заказух знає, що такими цінами, як у Обозревателя, «страждали» тільки Україна Кримінальна , Форбс , Про РД , Деловая столица і Українська правда )

депутат Київради

На місцевих виборах 2006 року, Бродський обирається до Київради від Блоку Юлії Тимошенко. Протегував його, швидше за все, Олександр Турчинов, з яким Юрія Михайловича пов'язує багаторічна дружба. Його перебування в Київраді супроводжувалося жорстким протистоянням і гучними скандалами за участю мера Леоніда Черновецького (докладніше про нього читайте в статті Леонід Черновецький: як «Льоня Космос» пограбував Київ і перебрався до Грузії ) І секретаря Київради Олеся Довгого. Інструментарій не змінюється - гучні звинувачення в корупції, не підтверджені нічим, крім палкого темпераменту Бродського, і, взагалі-то, абсолютно безпечні для «молодої команди». Час від часу - перехід на особистості і оприлюднення пікантних подробиць. Наприклад, що син Черновецького - наркоман або звинувачення самого Леоніда Михайловича в «інородчестве» (що навіть якось дивно звучить з вуст єврея). Одного разу Михайло Юрійович під час виступу дозволив собі ненормативну лексику на адресу Сергія Зіміна, депутата від СПУ. Останній з цього приводу направив лист Головному рабину Києва з проханням «перевиховати» Михайла Юрійовича і «направити його на шлях праведний». Саме в ці роки і був вироблений «фірмовий» стиль Бродського-політика: епатаж, гучні звинувачення, плітки (аж до найбрудніших) і постійні натяки на свою обізнаність, знання деяких «таємниць», володіння «забійним компроматом». Якийсь час це навіть працювало ...

політичний ніхто

У грудні 2006 року Бродський голосно залишає фракцію БЮТ в Київраді. А через три місяці вирішує кинути своїх партнерів. Він розриває відносини з БЮТ і з Юлією Тимошенко особисто, звинувативши останню в продажу місць у виборчих списках і в спробі підкупу суддів Конституційного суду. Робить все це в своєму стилі - голосно і бездоказово. Але це не спрацьовує, в тому сенсі, що ніякої шкоди Юлії Володимирівні завдає. Тоді він запускає плітку, нібито Тимошенко і Шуфрич - давні коханці. Але скандалу знову не виходить, Тимошенко залишається прем'єром, а політична доля самого Бродського під великим питанням. Ребрендіг «Яблука» в партію «Вільні демократи» теж не вдалося усунути: на виборах до Верховної Ради він отримує 0,12%. Більш ніж скромний результат. Спроба взяти під свій контроль Черкаси, де у Бродського серйозні інтереси фінансового характеру про які ми розповімо нижче, теж провалена повністю.

бізнесмен

Бродський - киянин, але з середини 2000-х його життя тісно пов'язана з містом Черкаси. Наприклад, Михайлу Юрійовичу належить баскетбольний клуб «Черкаські мавпи». Швидше за все він купив його для створення позитивного іміджу. А взагалі, в цьому славному місті він зі своїм партнером Сергієм Одаричем в основному займається рейдерством. Перше, що вони відтіснили - це черкаському завод «Темп» на якому працювало до 5000 жителів міста. Захоплення підприємства було здійснено за найпростішою рейдерської схеми - ми отримуємо невеликий пакет акцій, який потім нарощується всякими шляхами, на посаді директора і голови наглядової ради ставляться «свої люди» і через якийсь час завод оголошує себе банкрутом і його майно розпродається. Така доля спіткала не тільки завод «Темп», за цією ж схемою пішов, наприклад, Кременчуцький деревообробний завод. З усіх підприємств, власником або акціонером яких був Бродський, в даний час, крім торгових центрів, кондитерських і ресторанів, з ним пов'язують компанію з виробництва матраців «Венетто», Жидачівську паперову фабрику і фанерний комбінат у Черкасах. При цьому Жидачівський ЦПК Михайло Бродський намагався довести до банкрутства в 2014 р, коли він уже працював на держслужбі, але, очевидно, не встиг.

чиновник

Через пару років Колишній палкий бютівець віявляється в стані Партии регионов. 24 березня 2010 тодішній президент Віктор Янукович прізначає Бродського главою Держкомітету по вопросам РЕГУЛЯТОРНОЇ політики та підприємництва. Про дерегуляції підпріємніцької ДІЯЛЬНОСТІ не говорив только Ледачому. У Києві шумів Податковий майдан, Який власти удалось частково розігнаті, частково купити. І в ціх условиях, здавай б, є всі возможности сделать Справжня політічну кар'єру. Але наш герой протягом всієї своєї діяльності займався тим, що пояснював чому не виходить прийняти закони, а також чому наявні закони не працюють. Зрештою невдоволення роботою Держпідприємництва висловив навіть Янукович. Чи не допомогло. Зрештою Михайло Юрійович розповів про менталітет українців, що не дозволяє дерегулювати економіку і на цьому заспокоївся - з менталітетом, зрозуміло, не посперечаєшся.

Чим же займався Михайло Юрійович на цій посаді? Ризикнемо припустити, що головним його заняттям на високому посту залишався «віджимання», рейдерство і кидалово. Дуже показовою є історія з передачею київської землі ТОВ «Олімп ЛТД» - це той самий «Олімп», який згадувався вище. Отже, через три місяці після призначення Бродського в уряд, Київрада приймає рішення про передачу ТОВ «Олімп ЛТД» земельної ділянки площею 0,084га для реконструкції, експлуатації та обслуговування підприємства громадського харчування. Передбачається, що оренда ділянки оформлена на 1 рік з умовою права його викупу. Все б нічого, але в земельну ділянку потрапили сходи - пам'ятник архітектури, а також магазин «Мілавіца» і частина кафе «Київське», господарі яких, природно, не були згодні з таким рішенням Київради. При більш пильному вивченні виявилося, що в цьому документі взагалі відсутні необхідні узгодження. Немає ні висновку СЕС, ні Центру містобудування та архітектури, ні ГУ охорони культурної спадщини. Тобто, рішення куховарили на ходу і сподівалися взяти нахрапом. Дуже знайомий стиль, чи не так? Але часи змінилися, та й власники кафе «Київське» виявилися не боязкого десятка і, незважаючи на часті перевірки та тиск, все-таки написали скаргу в прокуратуру і навіть довели справу до суду. Підключилися і журналісти. Бродський бився як лев, справа тривала і тривало, але все-таки в кінці 2011р Київський окружний суд визнав передачу земельної ділянки по вулиці Хрещатик ТОВ «Олімп ЛТД» незаконною. Михайло Юрійович, зрозуміло, не вгамувався і ще попсував немало крові своїх опонентів, завалюючи скаргами та доносами всіх можливих інстанцій. Але тут якраз нагодився 2014года.

люструвати

Під час євромайдан, як не дивно, Михайло Юрійович вчасно не зорієнтувався, мабуть, втрачає колишню хватку. Його сайт Оглядач виливав компромат на лідерів Майдану, а сам він заявляв, що народний протест погано впливає на бізнес. Але в цілому, він займав досить нейтральну позицію. Однак, йому пригадали, мабуть, Податковий майдан, затятим критиком якого він був свого часу, та й взагалі службу на Януковича і регіоналів ... Загалом, 16 жовтня 2014 року Бродський одним з перших був звільнений з займаної посади відповідно до закону «Про очищенні влади ».

Сьогодні Михайло Бродський далекий від політики. Втім, при цьому бізнес його непогано розвивається. Не так давно він разом з Нестором Шуфричем, тим самим, чутки про якого він свого часу розпускав, викупив Київський річковий вокзал на Подолі. Тепер звідти прибрали катери і пароплави, там буде черговий ресторан. Так що про відновлення річкового судноплавства можна забути, якщо ці хлопці в щось вчепилися, просто так не відпустять. Він продовжує ходити по ток-шоу і передачам, поширювати різні чутки і робити гучні заяви. Наприклад, про те, що Михайло Саакашвілі наркоман, або про те, що Володимир Гросман ніколи не стане прем'єром (тут він промахнувся), про те, що Арсеній Яценюк поїде жити в Америку (тут він, можливо, потрапив в точку). Але знаючи історію його «кидків» навряд чи хоч одна розсудлива політична сила ризикне взяти його в свої ряди. Втім, в українській політиці все може бути.

Денис Іванов, для SKELET-info