Вінниця (укр. Вінниця) - місто обласного значення, адміністративний центр Вінницької області України.
Розташований на обох берегах середньої течії Південного Бугу, в 260 км від Києва (по шосейного шляху). Вузол залізничних і автомобільних шляхів, аеропорт. Шосейними і повітряними шляхами місто пов'язане з Києвом, Одесою, Львовом, Чернівцями, Луцькому, усіма райцентрами і багатьма селами області.
Населення 371 698 чол. (2013)
Телефонний код: +380 432
Вінниця відома як місце проведення ряду музичних фестивалів - «Міжнародні Дні джазової музики у Вінниці» (з 1995 року) благодійний рокфест «МузЕнтропія» (від сер. 2000 - х). Відмінною особливістю фестів в місті є їх музичний напрям, а саме широкий спектр стилів і музичних напрямів і зокрема акцент не на розкрученої попсі, а на «альтернативних» жанрах - джазі, року і т. Д .. Особливу увагу приділено в місті і заходам по популяризації класичної музики. Так, уже традиційним став осінній міжнародний фестиваль під назвою «Музика в монастирських стінах». Починаючи з травня 1993 року, щорічно Вінницькій обласною філармонією при підтримці місцевих органів влади проводиться Міжнародний музичний фестиваль класичної музики імені П. І. Чайковського та Н. Ф. фон Мекк, який має статус міжнародного. Обов'язковою умовою участі у фестивалі є виконання творів Петра Чайковського і композиторів епохи романтизму XIX століття.
Вінницький район (укр. Вінницький район) - адміністративна одиниця на півночі центральної частини Вінницької області України. Адміністративний центр - місто Вінниця, (місто Вінниця не входить до складу Вінницького району).
Розташований на північній частині центру області.
Район межує на півночі з Калиновським , На сході з Липовецьким , з Немирівським на південному сході, на півдні з Тиврівським , На заході з Жмеринським і Літинським районами Житомирської області.
Населення 78 461 чол. (1.06. 2013)
Площа: 950 км. кв.
На території сучасної Вінниці та її околиць людина селився з давніх часів. Тут знайдені знаряддя праці епохи неоліту, поховання епохи бронзи, а також ранньослов'янське поселення черняхівської культури.
З середини X ст. територія сучасного міста і його околиць була заселена уличів і тиверців, що входили до складу Київської Русі, а після її розпаду відійшла до Галицько-Волинського князівства. Землі Вінниці з середини XIII в. опинилися під владою монголо-татарських загарбників, а з 1362 року, після їх розгрому військами литовського князя Ольгерда, Поділля перейшло під контроль Литовської держави. На захоплених землях литовські князі будували міста-фортеці. Серед них була і Вінниця, яка в документах згадується в 1363 році. Є підстави вважати датою заснування міста тисячу триста шістьдесят-два.
Першим великим спорудою міста був замок, побудований на високому лівому березі Південного Бугу. Місцевість тут з трьох боків оточували круті неприступні схили. З четвертої пологого боку замок зміцнили глибоким ровом. Площа замку становила 1100 кв. м. Складався він з комплексу споруд. Стіни були подвійні, зроблені з дерева, простір між ними засипані землею. Над стінами підносилося шість веж з бійницями. В'їжджали в фортецю через підйомний міст. Навколо неї тулилися маленькі дерев'яні будинки міської бідноти. Для оборони міста в замку утримували гарнізон.
У перші десятиліття існування Вінниці її жителі займалися землеробством, тваринництвом, бджільництвом, полюванням і рибальством. Пізніше почали розвиватися ремесло і торгівля. В середині XVI ст. в місті вже жили ремісники багатьох спеціальностей. Свої цеху мали ювеліри, ковалі, лучники, гончарі, шевці, кравці, кушніри, бондарі, пивовари і ін. В місті виробляли селітру і порох, розвивалося мельнічество і винокуріння. У місті в 1552 працювали 2 водяні млини.
З розвитком сільського господарства і ремесла оживала торгівля. В середині XVI ст. Вінниця стає одним із значних торгових центрів України. З навколишніх сіл сюди привозили зерно, худобу та інші сільськогосподарські продукти. На ярмарку продавали вироби із заліза, міді, тканини, кожухи, взуття, килими, гончарні і ювелірні вироби. До Вінниці доставляли свої товари ремісники з Києва та інших міст. Через Вінницю йшли торгові шляхи до Чорноморського узбережжя, на Волощину і Туреччину. Розвиток ремесла і торгівлі сприяло швидкому зростанню населення і забудові міста.
Значною перешкодою в розвитку Вінниці були міжусобні війни в Литовському князівстві і напад зовнішніх ворогів. З 1400 до 1569 року Вінниця перенесла 30 великих нападів татар. Загарбники грабували й руйнували місто, а значну частину населення, перш за все молодих чоловіків і жінок, забирали в полон. Для зміцнення Вінниці в 1558 році побудували нову фортецю на острові Кемпа Південного Бугу. Після спорудження цієї фортеці на правому березі річки виникає «Нове місто», а за Лівобережного району закріплюється назва «Старе місто».
Вінницькій бідноті доводилося вести боротьбу і з панівною верхівкою, яка все посилювала феодальні утиски. Вінничани змушені були нерідко братися за зброю. Але і в цих важких умовах Вінниця продовжує розвиватися як економічний і культурний центр. Вона була повітовим містом, а з 1598 року стала центром Брацлавського воєводства.
З розвитком ремесла і торгівлі у Вінниці помітно збільшувалася населення. Якщо в середині XVI ст. в місті налічувалося близько 1120 жителів, то на початок XVII ст. їх було понад 4000. Йшов досить інтенсивне будівництво, яке розгорталося головним чином в Новому місті.
Відразу ж після Люблінської унії до Вінниці посунулися ксьондзи, єзуїти і інші служителі католицизму. Вони тут засновували школи, через які окатолічіваліі ополячувалися українське населення. У Вінниці в 1617 католики побудували свій монастир у вигляді феодального замку, обнесли його високим кам'яним парканом з міцними кутовими вежами. У 1624 році вони відкрили другий монастир. Польська влада виділили для них великі ділянки землі, що належали їм частину міста, кілька приміських сіл, ліси, луки. У 1642 році в місті відкрили єзуїтський колегіум.
У 1640 році місто отримало магдебурзьке право. З тих пір Вінницею правило виборне міське уряд або магістрат з шести бурмистров на чолі з війтом. Це уряд виконував адміністративні та судові функції. Вінниця мала свою печатку і герб.
З Вінницею пов'язано чимало подій народно-визвольної війни 1648-1654 рр. Під керівництвом талановитого народного полководця Максима Кривоноса 7 липня 1648 повстанці звільнили місто від шляхетських військ. До 1653 року Вінниця входила до складу Кальницького полку. У Вінниці військом побував Богдан Хмельницький. Вперше тут гетьман зупинявся в листопаді 1649 року, коли повертався з-під Зборів, і другий раз в грудні 1654 року, їдучи на раду до Переяслава.
Після Андрусівського перемир'я в Вінниці довгий час не визнавали польської влади. У 1671 сюди направляється військово-каральна експедиція під командуванням Яна Собеського, яка мала на меті змусити вінничан підкоритися польській шляхті. Але козаки і міщани хвацько захищалися і відбили напад загону. Зазнавши великих втрат, Собеський відвів війська. Але потім польські феодали встановили свої порядки.
Великий небезпекою для Вінниці, як і для всього населення Правобережної України, в цей час була також Туреччина. У 1672 численна турецька армія захопила Поділля. Вінниця під владою турків перебувала до 1699 року. За цей час місто було напівзруйнований. Польська шляхта знову майже на сто років заволоділа Вінницею.
У другій половині XVIII ст. в Вінниці поступово з'являються підприємства. На березі Південного Бугу в 70-х роках була побудована велика кузня, де роботу молота механізували за допомогою рушійної сили води. Тут застосовувалася вільнонайманий працю. Вінниця в той час належала до найбільших міст Правобережної України.
Своєрідними будівлями міста були дерев'яні церкви, які споруджувалися місцевими майстрами. Серед них виділялася церква святого Миколая, побудована 1746 в західно стилі. Розташована на горі лівого берега Південного Бугу, вона прекрасно вписується в міський пейзаж. Будівля завершується трьома блискучими куполами. Здалеку церква нагадує групу струнких ялин, в народному уявленні символізують пориви вгору. Народні умільці її побудували без єдиного залізного цвяха.
Після возз'єднання Правобережної України з Росією Вінниця стає центром Брацлавського намісництва, а з утворенням Подільської губернії в 1797 році - Вінницького повіту. На 1798 в Вінниці введено «Міське положення», яке має більш прогресивний характер, ніж середньовічне магдебурзьке право.
Основу промисловості в першій половині XIX ст. становили кустарні промисли.
Розвиток освіти і культури відбувався повільно. У 1793 році тут відновила свою роботу братська школа. У 1814 році відкрили губернську польську гімназію. Вона мала бібліотеку, ботанічний сад і кабінети. Але гімназія проіснувала недовго. У зв'язку з польським повстанням в 1831 році її закрили. Після придушення повстання офіційною мовою стає російська, на якому велося все діловодство, а також навчання в школах.
На початку XX ст. постало питання про надійне повідомлення центру міста з Замостям. Раніше через Південний Буг переправлялися на поромі. У 1886 році був побудований дерев'яний міст. Нові залізні мости побудували в 1902 році.
З 1880 року вулиці Вінниці висвітлювалися гасовими світильниками. через; тридцять років, коли Київське відділення російського суспільства «загальної компанії електрики» побудувало в місті електростанцію, на вулицях встановлюються перші електричні ліхтарі.
Однією з найважливіших проблем в місті залишалося постачання населення водою. У 1910 році почалося будівництво водопроводу, а в наступному році перша його черга (кілька центральних вулиць міста) була закінчена. Єдиним засобом транспорту довгий час залишалися переважно фаетони. У 1912 році від центру до Замостя відкрито трамвайне сполучення. На початку XX ст. покращилися і інші засоби зв'язку. Почала працювати телефонна станція. Дещо було зроблено і з благоустрою міста озеленювати центральні вулиці, мостилися плитами або цеглою тротуари, було закладено міський парк.
Санітарно-гігієнічні умови та медичне обслуговування трудящих Вінниці були незадовільними. На вулицях - бруд і безлад.
На початку липня 1941 року перша танкова група і шоста німецька армія прорвали оборону радянських військ на північ від Вінниці і значно просунулися в напрямку Києва. Щоб уникнути оточення, радянські війська отримали наказ відступити. 19 липня останні частини Червоної Армії залишили Вінницю.
Червона Армія, долаючи впертий опір ворога, в березні 1944 року наблизилася до Вінниці. На світанку 16 березня кількатисячні підрозділи 305-ї стрілецької дивізії Червоної Армії в районі с. Лаврівка форсували Південний Буг і створили плацдарм на західному березі річки. Розширивши плацдарм, радянські війська 18 березня підійшли до північно-західній околиці міста. Після очищення від ворога Замостя, частини 241-ї і 211-ї дивізій, а також 70-ї гвардійської дивізії, які вели бої за місто, не затримуючись, рушили в наступ. Розгром ворога в центральній частині міста і остаточне його звільнення здійснювала сто вісімдесят третьої стрілецька дивізія, яка розташувалася уздовж східного берега Південного Бугу. 19 березня кількатисячні підрозділи цієї дивізії форсували річку в районі П'ятничан та Садів.