Чому росіяни не посміхаються? - The Village

The Village продовжує тиждень « зла Москва ». Протягом п'яти днів ми розповідаємо про агресію, ненависть і тузі в місті. І не тільки в місті. Багато іноземців, приїжджаючи в нашу країну, уражаються похмурості і похмурості росіян. Наприклад, голлівудська зірка Джейк Джилленхол . The Village вирішив розставити крапки в цьому питанні і пояснити всім, чому в Росії посміхатися не прийнято.

Йосип Стернин, доктор філологічних наук, директор Центру комунікативних досліджень ВДУ, автор статті «Посмішка в російській комунікативній поведінці»

Російські майже не посміхаються, так як це пов'язано з особливими функціями російської посмішки, що відрізняють її від посмішки як на Заході, так і на Сході.

1. Російська посмішка зазвичай виконується тільки губами. Демонстрація при посмішці верхніх і нижніх зубів, як це роблять американці, вважається в російській культурі неприємною, вульгарною. Така посмішка називається оскалом або «кінської».

2. Посмішка в російській спілкуванні не є сигналом ввічливості. В американському, англійському, німецькому комунікативній поведінці посмішка - перш за все сигнал ввічливості, тому вона обов'язкова при
вітанні і в ході важливого розмови.

На це часто звертали увагу російські письменники. На Сході те ж саме. У Китаї є приказка: «Хто не може посміхатися, той не зможе відкрити крамницю». В Японії дівчата біля входу на ескалатор в великих універмагах посміхаються і кланяються кожному покупцеві, ступає на ескалатор, - 2 500 посмішок і поклонів на день. Посмішка ввічливості в деяких культурах має сенс запобігання співрозмовника від засмучення у зв'язку з сприйняттям розповідаємо. Наприклад, Ілля Еренбург розповідає про китайця, який з посмішкою повідомив йому про смерть своєї дружини. Але ця ввічлива посмішка означала: «Ви не повинні засмучуватися, це моє горе».

У російській комунікативній поведінці посмішка ввічливості або з ввічливості просто не прийнята, і навіть навпаки - до чисто ввічливій посмішці співрозмовника, якщо вона визначена як така, російська людина зазвичай ставиться насторожено або навіть вороже. Російська фраза «він з ввічливості посміхнувся» містить несхвальне ставлення до посміхнувшись. Постійна ввічлива посмішка називається у російських «черговою усмішкою» і вважається неприємною рисою людини, проявом його нещирості, скритності, небажання виявити справжні почуття.

3. У російській спілкуванні не прийнято посміхатися незнайомим. Тому продавщиці не посміхаються покупцям - вони ж їх не знають.

4. У росіян не прийнято автоматично відповідати посмішкою на посмішку навіть знайомої людини. Швидше це розглядається як запрошення вступити в контакт.

5. У російській спілкуванні не прийнято посміхнутися людині, якщо випадково зустрівся з ним поглядом. Наші люди відводять погляд, а американці посміхаються у відповідь. Посмішка у російських - сигнал особистого розташування до людини. Вона демонструє, що усміхнений чоловік ставиться до іншої людини з особистою симпатією. Тому на посмішку на адресу незнайомої людини може послідувати реакція: «Хіба ми з вами знайомі?»

6. У росіян не прийнято посміхатися під час виконання службових обов'язків, при виконанні відповідальної справи. Митники, продавці, офіціанти не посміхаються. Не прийнято, щоб діти посміхалися на заняттях.

7. Посмішка російської людини повинна мати вагому причину, відому оточуючим. Тоді людина як би отримує на неї право в очах оточуючих. Одна викладачка вузу свого часу написала на ректора інституту скаргу в партком: «Він мене знущається - завжди посміхається, коли ми з ним зустрічаємося».

У російській мові є унікальна приказка, відсутня в інших мовах, - «Сміх без причини - ознака дурень». Один німецький викладач, якому пояснили сенс цієї приказки, ніяк не міг зрозуміти і все питав: «А чому одне випливає з іншого?»

8. У російській комунікативної культурі не прийнято посміхатися просто для підняття настрою співрозмовника. Не прийнято посміхатися і з метою самоподбадріванія. В одному японському документальному фільмі про вимушену посадку літака стюардеса посміхалася пасажирам перед аварійною посадкою, а після посадки впала і забилася в істериці. Громадська думка в Росії навіть засуджує посмішку самоподбадріванія: «Її чоловік кинув, а вона ходить посміхається».

9. У російській свідомості посмішка як би вимагає певного часу для свого «здійснення». Вона розглядається як якийсь самостійний комунікативний акт, який в більшості випадків зайвий. Про це говорять приказки: «Справі час, потісі годину», «Потім будеш посміхатися».

10. Посмішка в офіційній обстановці і в компанії демонструє гарний настрій і дружелюбність людей. Англійці дивуються, що російські весь час посміхаються і сміються в офіційній обстановці. У компанії посмішка виступає як ознака взаємної доброзичливості і приємного проведення часу.

11. У російських спостерігається нечітке відмінність між посмішкою і сміхом. Ці явища ототожнюють. При цьому слово «сміятися» імеетобщеславянскій корінь і відповідності в індоєвропейських мовах: лат. smietis - «сміятися», санскр. smayaty - «посміхатися», англ. smile - «посміхатися». А «посміхатися» - це власне російське освіту.

Побутова неусмішливість російської людини гіпотетично може бути пояснена такими причинами. Колективність буття російського людини передбачає, що всі повинні все один про одного знати. Звідси - прагнення і звичка не приховувати своїх почуттів, свого настрою. Повсякденний побут російської людини, перш за все кріпака, протягом багатьох століть був важкою боротьбою за існування. В результаті заклопотаність закріпилася як нормативна побутова міміка. Посмішка ж відображає в цих умовах виключення з правил - благополуччя, достаток, гарний настрій, а все це може бути у небагатьох і у виняткових випадках. Це може викликати питання, заздрість і навіть неприязнь: «Чого разулибался?»

Ринкові відносини в нинішніх умовах є стимулом, з одного боку, до ще більшої стурбованості російської людини, а з іншого боку - до появи професійної, «комерційної» привітності, що не може не позначитися російською комунікативній поведінці.

ілюстрація: Настя Ярова