В інтернеті давно точиться суперечка щодо інтерпретації подій, що відбувалися в США в тридцяті роки минулого століття, названі істориками періодом Великої Депресії. Початком конфлікту стала публікація під промовистим заголовком «Голодомор по-американськи» Бориса Борисова, роботи якого часто стають джерелами суспільного резонансу. Справа навіть дійшла до видалення статті з «Вікіпедії», оскільки розгорівся «історичний флеш-моб» викликав глибоке обурення і суперечки блогерів з усієї Мережі. Борис Борисов є автором ряду скандальних історичних і економічних статей. На жаль, відомо про нього дуже мало. Він закінчив економічний факультет Московського Державного університету та став бізнесменом, заснувавши в країні один з перших кооперативів. Пізніше Борисов був помічений в керівництві радою директорів Московського кредитного банку.
В якості підстав для приводяться в своїй аналітичній статті доводів Борисов використовував статистичні дані офіційного відомства США, розглядаючи динаміку чисельності населення країни, статистику про народжуваність і смертність, міграційні та еміграційні потоки в період з 1931-го до 1940-ої роки. Відповідно до проведених арифметичним розрахунками він прийшов до висновку, що при незмінності демографічних тенденцій населення США в 1940-му році мала становити близько 140 мільйонів чоловік. На ділі ж воно дорівнювало 133 мільйонам з урахуванням змін в динаміці міграцій. Тобто за підсумками 1940-го року зникло більше семи мільйонів чоловік. І немає ніяких пояснень влади цій обставині.
На підтвердження своїх сенсаційних висновків Борисов вказав на те, що дані про приріст населення в США практично миттєво впали вдвічі на рубежі 1930-1931-х років і залишилися на даній позначці протягом цілого десятиліття, повернувшись потім до вихідної цифрі. Однак величезні демографічні втрати не можна пояснити простим скороченням народжуваності. На думку про приховування реальних даних в роки Великої Депресії Борисова наштовхує і те, що ніде в офіційних документах немає пояснень, щодо виявлених ним значних статистичних коливаннях. Даних же про демографічному становищі в 1932-му році просто не існують або вони надійно заховані. У більш пізніх звітах, які були складені статистичними відомствами США, спостерігаються явні натяки на підробку, що позбавляє уряд, який допустив подібні дії, права на будь-які заслуговують на довіру коментарі з даного питання. Намагатися з'ясувати у американців дані про той час все одно, що намагатися визначити кількість загиблих цивільних у В'єтнамі, Кореї чи Іраку.
Наведені Борисовим цифри, отримані шляхом використання законів демографічної статистики, свідчать не інакше як про масову загибель жителів США і дають право стверджувати, що процеси, що відбуваються в даний період в Америці, можна прирівняти до голодомору на Україні в 1932-1933-их роках.
Голодомор на Україні з 1932-ий по 1933-ий роки за різними даними привів до загибелі близько чотирьох мільйонів чоловік. Історики і політики досі не досягли єдиної думки щодо причин виникнення голоду. Офіційна версія влади України - прагнення Сталіна «умиротворити» українців. Однак також незаперечні факти того, що в 1931-му році в багатьох регіонах Радянського Союзу через посуху був неврожай, а збільшений експорт зернових зробив становище повсюдно дуже небезпечним. Крім цього початок колективізації наприкінці 1929-го призвело до масового забою худоби, в наступні роки скотина гинула через халатне ставлення до неї як до колективної власності. Подібне відбувалося і в відношенні сільськогосподарського колгоспного інвентарю. 1932 ий рік ознаменувався ще більшим спадом виробництва продуктів харчування. Збирання врожаю проводилася з великими труднощами і небажанням через подальшої конфіскації продуктів у селян. Керівництво колгоспів безкарно крав, що призводило до нерозмірністю розподілу продовольства на місцях. Пізніше, щоб уникнути відповідальності, вкрадене зерно викидалося в річки, колодязі і яри.
Пік масової загибелі громадян України припав на весну 1933 го року. Люди вживали в їжу бур`яни, бавовняні насіння, картопляне лушпиння, сушену солому та інші сурогати, а також м'ясо кішок і собак, полеглих коней. Повсюдно були зафіксовані випадки людоїдства, вбивства рідних або випадкових осіб.
Причиною виявлених людських втрат, на думку Бориса Борисова, є не тільки несприятлива обстановка, але також і політика держави на чолі з Рузвельтом, котрі допустили в країні масовий голод і безробіття. Адже на початку тридцятих в історії США вибухнула справжня катастрофа. При населенні 125 мільйонів чоловік, включаючи людей похилого віку і дітей, до 1933 му кількість безробітних перевищила сімнадцять мільйонів. Тобто, враховуючи членів сімей, це приблизно дорівнювало населенню великих країн Європи. Тільки уявіть собі повністю безробітну Францію або Англію. Жахливі реалії кризи, що вибухнула добре показані в творах відомих письменників Ерскін Колдуелл і Хораса Маккоя.
Ще одну аналогію розглянутих подій можна провести з ретельно прихованим британським урядом голодом в Індії, а також масовою загибеллю людей в Бенгалії в 1943-му році.
За історичними даними існує близько дев'яноста випадків масового голоду протягом 2500-річної історії Індії. Найбільшого розмаху це явище досягло в період 19-го століття. За повідомленнями медичної служби країни в 1933-му році в Індії голодувало не менше вісімдесяти мільйонів чоловік. Останні великі спалахи голоду відбулися в Бенгалії в 1943-му році і в штаті Біхар в 1966-му.
У Бенгалії за різними оцінками загинуло близько п'яти відсотків населення (три мільйони чоловік). Основною причиною голоду стала загибель рису через циклонів, повеней і грибка в 1942-му році. Одночасно з цим окупація японцями Бірми унеможливила імпорт продуктів харчування. Поширилися чутки про дефіцит рису призвели до паніки, через яку піднялися ціни на продукти і почалися ринкові спекуляції. Британська адміністрація мала коштів для допомоги населенню колонії, однак, боячись вторгнення японців, вирішила застосувати тактику випаленої землі. Влада, вже бачачи починався голод, тільки за першу половину 1943 року року вивезли з Бенгалії близько вісімдесяти тонн зерна і конфіскували близько сімдесяти тисяч човнів місцевих жителів. Це зруйнувало систему водного транспорту, так як у бенгальців човни застосовувалися для лову риби і доставки продуктів харчування на ринки. Деякі дослідники також припускають, що розорення місцевого населення і наступний голод були заздалегідь сплановані політиками Англії в якості уроку індійському населенню, що підтримав антибританські рух Субхас Боса і «Серпневу революцію».
Обурення викликає той факт, що, будучи винними в загибелі величезної кількості американців, уряд США не вважає за потрібне піднімати цю тему, але не пропускає можливості вказати на те ж саме і в той же період в історії СРСР. Адже саме Конгрес США в 1988-му порушив питання і звинуватив Росію в геноциді проти українського народу, голодомор на території цієї країни в 1933-му році. При цьому ніхто не згадує про обставини, при яких мільйон американських фермерських сімей (в цілому п'ять мільйонів чоловік) були змушені, втративши своїх земель і житла, голодувати, подорожуючи по країні, охопленій масовим безробіттям і бандитизмом, в пошуках хоч якоїсь роботи . Даний процес Борисов називає «дефармінгом», проводячи аналогію з радянським «розкуркуленням». Люди були надані самі собі, а хвалена американська демократія спокійно спостерігала за їхніми муками. Страхова програма підтримки населення була створена вже після того, як велика кількість людей, в основному людей похилого віку, померло голодною смертю.
Зате урядом США знищувалися надлишки продовольства, які було не вигідно просто віддати бідним, бо це сприяло ще більшому підриву ринку. Так були знищені врожаї на десять мільйонів гектарах землі, забито шість з половиною мільйонів свиней, які могли б допомогти голодуючим врятуватися в той важкий для них період. Зерно закопували, спалювали й топили в океані.
Адміністрації громадських і громадянських робіт створювали трудові табори, одноразово займаючи роботою до трьох мільйонів чоловік. Однак, на думку Борисова, організовані нібито на допомогу голодуючим безробітним громадські роботи були насправді каторжною працею в важких умовах необжитих, болотистих районів, оплата за який була просто сміховинною. Так з тридцяти доларів, які мав за місяць отримати кожен залучений людина, на руки йому видавалося лише шоста частина, що залишилася після відрахувань усіх податків.
Міністром внутрішніх справ США в той час був такий собі Г. Ікес, якого Борисов називає «американським Берією». У ті непрості для Америки роки він керував організацією громадських робіт. Саме ця людина направив в спеціальні табори для безробітних два мільйони людей, які містилися там в пекельних умовах, а потім на початку Другої світової, не моргнувши оком, став ініціатором створення вже концентраційних таборів, куди зганяли етнічні японці з усієї Америки. Перший етап цієї блискавичної операції за підтримки армії тривав лише сімдесят дві години. Високий рівень смертності в таборах для безробітних за розповідями учасників тих подій витікав через погані умови утримання людей. Працівники часто не мали можливості навіть сховатися від дощу через переповнення бараків.
Гарольд ЛеКлейр Ікес народився в 1874-му році в Пенсільванії. Насилу закінчивши Чиказький університет за фахом юриста, потрапив в штат газети «Чикаго рекорд» репортером. Пізніше вирішив зайнятися юридичною практикою і одночасно податися в політику, як незалежний республіканець. Кар'єра Гарольда різко пішла вгору після того, як пост президента США зайняв Ф. Рузвельт. 4 березня 1933 го року він був призначений секретарем з питань внутрішніх справ в кабінеті нового президента і одночасно членом Національної адміністрації, що відновлює економіку країни. У травні 1941-го Ікес став відповідати за збереження національних ресурсів США, координуючи їх роботу під приводом потреб національної оборони. Влітку 1943-го він очолив Корпорацію нафтових запасів Америки. За власними словами основною заслугою вважав збереження нафтових запасів США для майбутніх поколінь. Після приходу до влади Трумена авторитет Ікес похитнувся і 1946-му він пішов у відставку, повністю залишивши політику. Помер в 1952-му році у Вашингтоні.
У своїх критичних аналізах Борис Борисов закликає росіян почати у відповідь «інформаційний наступ» на різкі висловлювання Американського Конгресу щодо неправильної політики і прорахунків керівництва СРСР, що призвели до тяжких економічних наслідків і голоду в тридцяті роки минулого століття. Називаючи режими правління Гувера-Рузвельта «кривавими» і називаючи їх політику не інакше як «гуманітарних злочином», автор пропонує вести прицільний «інформаційний вогонь» по слабких точкам в політиці США, яких більш ніж достатньо накопичилося в американській історії.
Однак варто розглянути й основні аргументи противників Борисова, які вважають його точку зору неприйнятною і абсурдною. На їхню думку, стан справ в США аж ніяк не було настільки жахливим, а кількість постраждалих штучно перебільшена в ході історичного процесу. Порівняння ж з подіями сталінського періоду вони вважають зовсім образливими. Коли економічне становище в США стало тяжким, уряд країни різко обмежило в'їзд в країну іноземців, сприяючи при цьому масового виїзду своїх громадян за кордон. Це призвело до значного зменшення чисельності населення, а різниця між імміграційними потоками в двадцяті і тридцяті роки склала 3,6 мільйонів осіб. До того ж згідно з даними про перепис населення народжуваність в США не змінювалася тих кардинальних змін, на які посилався Борисов. Кількість народжених немовлят в роки загострення кризи дійсно було багато нижче, ніж в попередні періоди. Однак це пов'язано з тим, що будь-яка розумна людина в обстановці нестабільності двічі подумає про те, чи варто народжувати дітей. Тобто подібні зміни в статистиці народжуваності цілком закономірні в масштабах країни і аж ніяк не пов'язані з високою дитячою смертністю.
Противники Борисова не відкидають того, що серйозні проблеми в США звичайно існували. Занепад ринку, до якого привели нестримна монетарна політика, початкове невтручання, а потім безграмотне грубе вторгнення держави в нестабільні економічні процеси, викликали стрімке зростання числа безробітних. За даними того періоду в окремих великих містах частка безробітних від усього працездатного населення доходила до п'ятдесяти і навіть вісімдесяти відсотків! При цьому всі спроби уряду допомогти стражденним перекривалися зворотними діями у вигляді підвищення мит, податків і зниження тарифів на сільськогосподарську продукцію.
Але навіть при таких умовах не спостерігалося тієї кількості голодних смертей, до яких привели розрахунки Бориса Борисова. Навіть якби уряд спробував приховати подібну інформацію, вона неодмінно просочилася б через комуністичні організації, які нелегально існували на території США. Відомості про масові голодні смерті обов'язково були б передані діючими на американській території радянськими розвідгрупа і оприлюднені в СРСР. Але таких матеріалів не існує, навпаки, є дані про те, що навіть в найважчі часи люди намагалися допомогти один одному і знаходили можливість забезпечити своїх близьких їжею і предметами першої необхідності.
Надаючи читачам можливість зробити самостійні висновки, хочеться нагадати мудрі слова американського філософа Джорджа Сантаяни про те, що той, хто не пам'ятає своє минуле, приречений на його повторення. Через вісімдесят років правлячі кола США як і раніше наступають на ті ж граблі і як і раніше роблять помилки, які в період депресії зробив кабінет Рузвельта, довівши країну до катастрофи.
Також справедливості заради варто відзначити, що сучасні історики відкидають методику досліджень, що базується на оцінці демографічних втрат унаслідок нелінійності демографічних процесів і їх залежності від маси факторів. А це в свою чергу ставить під сумнів отримані подібним способом оцінки «жертв комунізму» видані світу американськими дослідниками і число загиблих від голодомору на Україні, офіційно визнане нашою владою.
