46-й гвардійський Таманський Червонопрапорний ордена Суворова 3-го ступеня нічний бомбардувальний авіаційний полк "Нічні відьми".
Від мене: Дякую Вам дорогі наші жінки за перемогу !!!
І Вибачте нас, що ми не змогли утримати те, що ви ціною
Ваших життів здобули нам. Вічна Слава і вічна пам'ять Вам !!!!
Отже, "Нічні відьми":
Авіаційний полк був сформований в жовтні 1941 року за наказом НКО СРСР № 0099 від 08.10.41 «Про формування жіночих авіаційних полків ВПС Червоної Армії». Керувала формуванням Марина Раскова. Командиром полку було призначено Євдокія Бершанская, льотчик з десятирічним стажем. Під її командуванням полк бився до закінчення війни.
Часом цей полк жартівливо називали: «Дунькін полк», натяк на повністю жіночий склад, і, виправдовуючись ім'ям командира полку. Партійно-політичне керівництво полком очолила Марія Рунт.
Формування, навчання і злагодження полку проводилося в місто е Енгельс. Авіаполк відрізнявся від інших формувань тим, що був повністю жіночим. Створені відповідно до того ж наказу два інших жіночих авіаполку в ході війни стали змішаними, але 588-й авіаполк до свого розформування залишився повністю жіночим: тільки жінки займали всі посади в полку від механіків і техніків до штурманів і пілотів.
46-й гвардійський Таманський полк - унікальне і єдине з'єднання в Червоній армії часів Великої Вітчизняної війни. Всього було три авіаційні полки, в яких літали жінки: винищувальний, важких бомбардувальників і легких бомбардувальників.
Два перших полку були змішаними, і тільки останній, в якому літали на легкому бомбардувальнику По-2, був виключно жіночим. Льотчики і штурмани, командири і комісари, приладники і електрики, техніки і вооруженци, писарі та штабні працівники - все це були жінки. І вся, навіть найважча робота робилася жіночими руками.
Два місяці йшли тренування. Ні у кого з поповнення не було досвіду нічних польотів, тому літали під куполом, який створював імітацію темряви. Незабаром полк перевели в Краснодар, і нічні відьми стали літати над Кавказом.
В кінці 1942-го почалися важкі бої за Крим.
- Ми літали на Тамань, Керч, Сімферополь, Севастополь, - згадує Іраїда Гаврилівна. - Оскільки майже всі дівчата були новачками, полк зазнав великих втрат. У перший бій я йшла разом з командиром ланки - лейтенантом на ім'я Світлана, яка служила в авіації ще до війни. Вантаж - 400 кілограмів мелкоосколочних і запалювальних бомб, якими ми обробляли ворожі укріплення. Німці добре підготувалися: льотчиків зустріли промені прожекторів і щільний вогонь зеніток. Над Таманью збили літак моєї однополчанкі Макарової, ще два втратили орієнтування і сіли прямо в лиман. Машини разом з екіпажами потонули в бруді. Над Керчю був підбитий і згорів літак, який вела дівчина на ім'я Поліна - випускниця Московського університету. Всього над півостровом загинуло 10-12 дівчат. Після звільнення Криму таких втрат уже не було.
У сучасній мові фанерний бомбардувальник По-2 можна було б назвати літаком-невидимкою. Вночі його, на низькій висоті і бриючому польоті, німецькі радари не могли засікти. Німецькі винищувачі боялися притискатися занадто близько до землі, і часто саме це рятувало життя льотчиці. Ось чому дівчата з полку нічних бомбардувальників отримали таке зловісне прізвисько - нічні відьми. Зате якщо По-2 потрапляв в промінь прожектора, збити його не становило жодних проблем.
Більшість пілотів і штурманів жіночого полку були «дюймовочками» - невисокими, тендітними. Це дозволяло взяти з собою на бомбу-другу більше. Їх підвішували до корпусу, а скидали, перерізаючи мотузки. Чоловіків в полку не було, так що «жіночий дух» проявлявся у всьому: в охайності форми одягу, чистоті й затишку гуртожитку, культурі проведення дозвілля, відсутності грубих і нецензурних слів, в десятках інших дрібниць. А що стосувалося бойової роботи ...
«Наш полк посилали на виконання найскладніших завдань, ми літали до повного фізичного виснаження. Були випадки, коли екіпажі від втоми не могли вийти з кабіни, і їм доводилося допомагати. Політ тривав близько години - досить, щоб долетіти до мети в найближчому тилу або на передовій противника, скинути бомби і повернутися додому. За одну літню ніч встигали зробити 5 - 6 бойових вильотів, взимку - 10 - 12. Працювати доводилося і в кинджальних променях німецьких прожекторів, і при сильному артобстрілі », - згадувала Євдокія Рачкевич.
Завдання стояло одна - вимотати противника безперервної нічний бомбардуванням. Надмірне навантаження. До того ж, як влучно зауважив двічі Герой Радянського Союзу, генерал-майор авіації Григорій Речкалов, «літати вдень і пити вночі зовсім не те що літати вночі і не пити зовсім». Фронтові «сто грамів» отримували і льотчиці. Після напружених бойових вильотів їм видавали сто грамів горілки або сухого вина. Вони об'єднувалися по кілька чоловік, зливали спиртне в пляшку і віддавали кравцем і шевцям батальйону авіаційного обслуговування, які перешивали дівчатам шинелі і гімнастерки, але, найголовніше, підганяли по нозі хромові чоловічі чоботи 42-го розміру.
До середини 1944 року екіпажі полку літали без парашутів, вважаючи за краще взяти з собою зайві 20 кг бомб. Але після важких втрат довелося подружитися з білим куполом. Пішли на це не дуже-то охоче - парашут сковував руху, до ранку від лямок нили плечі і спина.
Якщо не було нічних польотів, то днем дівчата грали в шахи, писали листи рідним, читали або, зібравшись в гурток, співали. А ще вишивали «болгарським хрестом». Іноді дівчата влаштовували вечори самодіяльності, на які запрошували авіаторів сусіднього полку, які теж літали по ночах на «тихохода».
"У нас тиха швидкість була, ми вночі літали, поодинці, - згадувала Надія Попова. - Я піднімаюся, лечу на завдання, у мене підвішені бомби. Я могла взяти триста кілограм бомб, іноді максимально, 400 кілограм. І летіла за лінію фронту . Іду бомбити якусь мету, визначену, скажімо, скупчення військ противника на передовій, перед настанням наших військ. Ось це скупчення військ противника, в такому-то квадраті. Мені треба бомби скинути сюди. Бачу, що скинула бомби, потрапила в ціль . Це видно. Починають рватися снаряди, значить, виконала завдання. В цей час нас ловлять прожектора. Ви знаєте, вони для нас були загибелі подібні, тому що вони засліплюють льотчика, і льотчик нічого не бачить, а пілотувати льотчик повинен за приладами. А моє завдання було все-таки знайти мету і вести, незважаючи на прожектора , прицільний вогонь. А ще я повинна була вийти із зони цих прожекторів і ухилитися з-під обстрілу. і ось, виконавши завдання, я скоріше починаю знижуватися і йти на свій аеродром ... ".
Єдиним зброєю екіпажу були пістолети ТТ. Тільки з середини війни на По-2 стали встановлювати кулемети, які допомагали відбиватися від "юнкерсів" і "мессершмиттов".
23 травня 1942 року полк вилетів на фронт, куди і прибув 27 травня. Тоді його чисельність становила 115 осіб - більшість у віці від 17 до 22 років. Полк увійшов до складу 218-ї нічної бомбардувальної авіадивізії. Перший бойовий виліт відбувся 12 червня 1942 року. Наказом НКО СРСР № 64 від 8 лютого 1943 року, за мужність і героїзм особового складу, проявлені в боях з німецько-фашистськими загарбниками, полку було присвоєно почесне звання «Гвардійський» і він був перетворений в 46-й гвардійський нічний бомбардувальний авіаційний полк. Деякий час начальником штабу полку була Фортус, Марія Олександрівна.
З 15 травня 1944 року входив до складу 325-ї нічної бомбардувальної авіадивізії.
У ході визволення Криму в травні 1944 року полк тимчасово входив до складу 2-ї гвардійської нічної бомбардувальної авіадивізії.
За безстрашність і майстерність німці прозвали льотчиць полку «нічними відьмами».
Навесні 1944 року за мужність і героїзм, проявлені в боях за звільнення Криму, сержанта Кузнєцову нагородили орденом Червоної Зірки.
Жіночий полк (а потім і всю повітряну армію) перекинули на 2-й Білоруський фронт, яким командував Рокоссовський. У місті Стовпці льотчики-чоловіки зустріли поповнення з глузуванням: "Баби на фронт прибутку!" Коли "баби" вишикувалися в шеренги, щоб вітати командування, всі побачили, що на гімнастерках льотчиків сяють ордени і медалі, в тому числі Золоті зірки Героїв Радянського Союзу, а сам полк носить звання гвардійського. Більше насмішок не було. Це дуже нагадує епізод з фільму Леоніда Бикова "В бій ідуть одні старики", коли жовторотиків Коник вирішив пожартувати над льотчиці - і остовпів, побачивши їх нагороди.
15 жовтня 1945 року полк був розформований, а більшість льотчиць демобілізований.
Бойові втрати полку склали 32 людини. Незважаючи на те, що льотчиці гинули за лінією фронту, жодна з них не вважається зниклою безвісти. Після війни комісар полку Євдокія Яківна Рачкевич на гроші, зібрані усім полком, об'їздила всі місця, де гинули літаки, і розшукала могили всіх загиблих.
Найтрагічнішим в історії полку стала ніч на 1 серпня 1943 року, коли було втрачено відразу чотири літаки. Німецьке командування, роздратоване постійними нічними бомбардуваннями перекинуло на ділянку дій полку групу нічних винищувачів. Це стало повною несподіванкою для радянських льотчиць, які не відразу зрозуміли чому не діє ворожа зенітна артилерія, але один за іншим спалахують літаки. Коли прийшло розуміння, що проти них випустили нічні винищувачі Messerschmitt Bf.110, польоти були припинені, але до цього німецький льотчик-ас, тільки вранці став кавалером Лицарського хреста Залізного хреста Йозеф Коціок встиг спалити в повітрі разом з екіпажами три радянських бомбардувальника. Ще один бомбардувальник був втрачений через вогонь зенітної артилерії. В ту ніч загинули: Анна Висоцька з штурманом Галиною Докутовіч, Євгенія Крутова з штурманом Оленою Салікової, Валентина Полуніна з штурманом Глафірою Кашириной, Софія Рогова з штурманом Євгенією Сухорукової.
Однак крім бойових, були і інші втрати. Так, 22 серпня 1943 року в госпіталі від туберкульозу померла начальник зв'язку полку Валентина Ступіна. А 10 квітня 1943 роки вже нааеродроме один літак, сідаючи в темряві, сіл прямо на інший, тільки що приземлився. В результаті льотчиці Поліна Макагон і Ліда Свистунова загинули відразу, Юлія Пашкова померла від отриманих поранень у госпіталі. У живих залишилася тільки одна льотчиця - Хіуаз Доспанова, яка отримала важкі травми - у неї були перебиті ноги, проте після декількох місяців госпіталів дівчина повернулася в лад, хоча через неправильно зрощених кісток, вона стала інвалідом 2-ї групи.
Гинули екіпажі і ще до відправки на фронт, в катастрофах під час навчання.
За роки війни 24 військовослужбовцям полку було присвоєно звання Героя Радянського Союзу:
1. Гвардії ст. лейтенантАронова Раїса Єрмолаївна - 960 бойових вильотів. Нагороджена 15 травня 1946 року.
2. Гвардії ст. лейтенант Бєлік Віра Лук'янівна - 813 бойових вильоти. Нагороджена посмертно 23 лютого 1945 року.
3. Гвардії ст. лейтенант Гашева Руфіна Сергіївна - 848 бойових вильотів. Нагороджена 23 лютого 1945 року.
4. Гвардії ст. лейтенант Гельман Поліна Володимирівна - 860 бойових вильотів. Нагороджена 15 травня 1946 року.
5. Гвардії ст. лейтенант Жигулях Євгенія Андріївна - 968 бойових вильотів.
6. Гвардії ст. лейтенант Макарова Тетяна Петрівна - 628 бойових вильотів. Нагороджена посмертно.
7. Гвардії ст. лейтенант Меклін Наталія Федорівна Наталія Федорівна - 980 бойових вильотів. Нагороджена 23 лютого 1945 року.
8. Гвардії капітан Нікуліна Євдокія Андріївна - 760 бойових вильотів.
9. Гвардії лейтенант Носаль Євдокія Іванівна - 354 бойових вильоти. Нагороджена посмертно. Перша жінка-льотчик, удостоєна звання Героя Радянського Союзу в ході Великої Вітчизняної війни.
10. Гвардії ст. лейтенант Парфьонова Зоя Іванівна - 680 бойових вильотів. Нагороджена 18 серпня 1945 року. Учасниця Параду Перемоги.
11. Гвардії ст. лейтенант Пасько Євдокія Борисівна - 790 бойових вильотів.
12. Гвардії капітан Попова Надія Василівна - 852 бойових вильоти.
13. Гвардії ст. лейтенант Распопова Ніна Максимівна - 805 бойових вильотів.
14. Гвардії капітан Розанова Лариса Миколаївна - 793 бойових вильоти.
15. Гвардії ст. лейтенант Руднєва Євгенія Максимівна - 645 бойових вильотів. Нагороджена посмертно.
16. Гвардії ст. лейтенант Рябова Катерина Василівна - 890 бойових вильотів.
17. Гвардії капітан Санфірова Ольга Олександрівна - 630 бойових вильотів. Нагороджена посмертно.
18. Гвардії ст. лейтенант Себрова Ірина Федорівна - 1004 бойових вильоти.
19. Гвардії капітан Смирнова Марія Василівна - 950 бойових вильотів.
20. Гвардії ст. лейтенант Сиртланово Магуба Гусейновна - 980 бойових вильотів. Нагороджена 15 травня 1946 року.
21. Гвардії ст. лейтенант Ульяненко Ніна Захарівна - 915 бойових вильотів. Нагороджена 18 серпня 1945 року.
22. Гвардії ст. лейтенант Худякова Антоніна Федорівна - 926 бойових вильотів.
23. Гвардії капітан Чечнева Марина Павлівна - 810 бойових вильотів. Нагороджена 15 травня 1946 року.
24. Гвардії ст. лейтенант Доспанова Хіуаз - понад 300 бойових вильотів.
У 1995 році звання Героя Росії отримали ще два штурмана полку:
Гвардії ст. лейтенант Акімова Олександра Федорівна - 680 бойових вильотів.
Гвардії ст. лейтенант Сумарокова Тетяна Миколаївна - 725 бойових вильотів.
Звання Герой Республіки Казахстан удостоїлася одна льотчиця: Гвардії ст. лейтенант Доспанова Хіуаз - понад 300 бойових вильотів.
Бойовий шлях полку
12 червня 1942 року відбувся перший бойовий виліт полку.
До серпня 1942 року полк бився на річках Міус, Дон і в передмістях Ставрополя.
З серпня по грудень 1942 року полк брав участь в обороні Владикавказа.
З березня по вересень 1943 року льотчиці полку брали участь у прориві оборони «Блакитної лінії» на Таманському півострові і звільнення Новоросійська.
З листопада 1943 по червень 1944 року полк підтримував висадки десантів на Керченському півострові, звільнення Кримського півострова і Севастополя.
У червні-липні 1944 року полк бився в Білорусії, допомагаючи звільняти Могильов, Червень, Мінськ, Білосток.
З серпня 1944 року полк діяв на території Польщі, брав участь у визволенні Августіва, Варшави, Остроленки.
У січні 1945 року полк бився у Східній Пруссії.
У березні 1945 року гвардійці полку брали участь у визволенні Гдині і Гданська.
У квітні 1945 року і до закінчення війни полк допомагав в прориві оборони противника на Одері.
За три роки боїв полк жодного разу не йшов на переформування.
Бойові дії полку
Льотчиці авіаполку справили 23 672 бойових вильоти. Перерви між вильотами становили 5-8 хвилин. Всього літаки перебували в повітрі 28 676 годин (1 191 повну добу). Льотчиці було скинуто 2 902 980 кг бомб, 26 000 запалювальних снарядів. За неповними даними, полк знищив і пошкодив 17 переправ, 9 залізничних ешелонів, 2 залізничні станції, 46 складів, 12 цистерн з пальним, 1 літак, 2 баржі, 76 автомобілів, 86 вогневих точок, 11 прожекторів. Було викликано 811 пожеж і +1092 вибуху великої потужності. Також було скинуто 155 мішків з боєприпасами і продовольством оточеним радянським військам.
джерела:
http://mspu.org.ua
avia.mirtesen.ru
Схожі статті:
→ Аси Другої міровой.Советскіе льотчики
→ Микита Сергійович Хрущов
→ Матвій Кузьмич Кузьмін - Герой Радянського Союзу, селянин
→ Життя і подвиг Євгенія Преображенського
→ Маршалу Жукову присвячується ...
Рейтинг
останні 5
