Стародавні рукописи доводять: Русь - батьківщина вампірів - 27 Февраля 2012

Стародавні рукописи доводять: Русь - батьківщина вампірів. Спочатку ми їм поклонялися, а потім просто стали їх поважати.

Після того як в 1992 році на екрани вийшов фільм Френсіса Форда Копполи «Дракула» за романом Брема Стокера, в суспільстві прокинувся якийсь нездоровий інтерес до вампірів. Про них стали писати книги, видавати енциклопедії, знімати все нові і нові фільми. Ажіотаж не вщухає донині. Чого варта одна тільки сага «Сутінки» про кохання земної дівчини і вампіра. А домогосподарки ридають над серіалом «Щоденники вампіра», що розповідає про кохання двох братів-вовкулаків до простої школярці. Вампіри стали справжніми героями нашого часу, а ось з якого часу вони родом, достеменно невідомо. До несподіваних висновків прийшов доктор філологічних наук, професор Російського державного гуманітарного університету Михайло Одеський, коли вирішив докопатися до коріння самого поняття «вампір». Перші згадки про ці напівміфічних істот, як доводить вчений, зустрічаються саме в слов'янській культурі. Чи означає це, що у вампірів російське коріння?

Від упиря до вампіра

Перші згадки про упирів зустрічаються в давньоруських рукописах. А « Сказання про Дракулу воєводі », Написане московським дяком Федором Куріцин, прославило вампіризм мало не на весь білий світ

Мабуть, саме перша згадка в світовій культурі про якийсь вампіроподібні істоту зустрічається в пам'ятнику давньоруської писемності - «Післямова» до «Тлумаченню на книги пророчі». Збереглося воно в рукописах XV століття, але, як випливає з самого тексту, оригінал був написаний в XI столітті. Як зазначає вивчив текст професор Михайло Одеський, цікаво перш за все саме ім'я переписувача - «Аз поп' Оупірь Ліхиі». Перекладаючи на сучасну російську мову - Упир Лихий. Ім'я явно загадкове і далеко не належне служителям церкви, які в ті часи і були переписувачами. Звичайно, важко припустити, що монах Упир Лихий був кровожером. Але звідки пішло таке дивне ім'я? «Ім'я для ченця цілком нормальне, до того ж в давнину широко користувалися прізвиськами, - пояснює Михайло Одеський. - Вони зазвичай відбувалися не від хороших властивостей людини, а від негативних або смішних. І тому цілком могло бути, що ченцеві дали ім'я Упиря Ліхого, характеризуючи його як людину небоязкого десятка ». Правда, слово «ліхиі» в ті часи означало ще й різні форми зла, аж до того, що таким епітетом нагороджували самого сатану.

А шведський славіст Андерс Шеберг і зовсім запропонував відкинути бісовщину і стверджував, що Упир Лихий був насправді шведським рунорезцем по імені Upir Ofeg, який цілком міг опинитися в свиті Інгегерд - дочки шведського короля, що стала дружиною Ярослава Мудрого. І тоді виходить, що в транслітерації Упир - це ім'я рунорезца Епіру, а Лихий - переклад його прізвиська ...

Є версія, що слово «упир» носило лайливий відтінок. Збереглося «Послання в Національний Києво-Печерський монастир» Івана Грозного. Відомий своїм «тонким» почуттям гумору і любив баламутити над підданими государ на цей раз нарікав на зіпсованість вдач бояр, які прийняли постриг і побували в монастирі: «А цей і сукні не знає, не тільки проживання. Або бісова для сина Іоанна Шереметєва? Або дурня для і впираючись Хабарова? »Тут цікавий інфернальний контекст. «Упир» фігурує поруч з «Бісів сином».

У певному контексті стародавні літературні пам'ятники дійсно можуть свідчити про інфернальному, потойбічному значенні слова «упир». Звідси виникає припущення, що упирям поклонялися, як божествам. І тоді прізвисько переписувача Упиря Ліхого - це лише вказівка ​​на його обраність, наближеність до вищих сил. Ось, наприклад, в «Слові святого Григорія» (список другої половини XV - початку XVI століть) є вставки про історію слов'янського язичництва. Зокрема, йдеться про таке: «Преже Перуна бога їх, а преж того клали требу упираючись і берегіням'». Знову ці «Упир» - упирі, яким, судячи з стародавнього тексту, приносили жертви під час язичницьких богослужінь. Про те, хто такі упирі та берегині, безпосередньо в тексті не говориться, так само як і про те, що за жертви їм приносили. Передбачається, що берегинями могли бути позитивні, добрі божества або істоти, адже слова «берег», «берегти», «оберігати» викликали і раніше, і сьогодні виключно позитивні асоціації. Можна припустити, що на противагу їм упирі були істотами злими. А жертви їм приносили з однієї простої причини - таким чином люди намагалися їх умилостивити. Втім, є ще одна версія - упирі могли бути духами предків, тобто не уособлювати собою ні зло, ні добро.

«Логіка така: упир - це мрець, небіжчик - це предок, тобто мова, по всій ймовірності, йде про поклоніння померлим предкам», - пояснює Михайло Одеський. Ще в XIX столітті знаменитий філолог-славіст Ізмаїл Срезневський розглядав питання про первинному в язичництві «догмат про єдиний, верховному Бога, родоначальнику всіх інших божеств». Дослідник говорив про трьох періодах російського язичництва: період обожнювання Перуна був останнім, період поклоніння «роду і Рожаниця» йому попереднім, а найдавнішим - період поклоніння упирям і берегиням. «Срезневський наводить чимало випадків згадки упирів в народних переказах слов'ян, - розповідає Михайло Одеський. - Слово це зустрічається в різних формах: у чоловічому роді (Упир, упюр, впір, вампір), в жіночому (упіріна, вампера) і майже всюди в двох значеннях: або кажана, або привиди, перевертня, злого духа, що висмоктує кров у людей ». Саме в цьому другому сенсі вампіри і стали відомі всьому світу. А доклали до цього руку знову ж наші люди.

перегнув палицю

Приблизно в той самий час, коли в древніх рукописах вперше зустрічається слово «упир», тобто в списку XV століття, в Румунії править відомий нині Влад III Цепеш (Дракула), який згодом і став прототипом найвідомішого літературного і кіновампіра. Він залишив після себе багату епістолярну спадщину. У той час не було письмового румунської мови і Дракула писав латиною і церковнослов'янською. Але, мабуть, один з найбільш надійних, цікавих і інформативних текстів про Цепеша - «Сказання про Дракулу воєводі» - написав, як припускають вчені, московський посольський дяк Федір Куріцин, який служив при дворі угорського короля. Довгий час він пробув на Балканах, а повернувшись на батьківщину, прославився як єретик. Необхідно відзначити, що дуже швидко в Росії поняття про вампіра стало асоціюватися з відьмою або чаклуном, які в свою чергу були пов'язані з поняттям про єресі. Вона визначалася як відступ від догм, які вважалися важливими для церкви. У вірі російського народу закріпилося уявлення про те, що людина не знайде спокою після смерті, якщо вона сталася в той момент, коли той відлучений від церкви. Його могли відлучити через аморальної поведінки або єресі. Таким чином, єретик міг стати після смерті вампіром. Цей факт робить легендарної особистість Федора Куріцин і змушує по-особливому поглянути на його «Сказання про Дракулу воєводі», написане явно під впливом єретичних поглядів, замішаних на народних слов'янських переказах. Цікаво, що він ні разу не називає Влада Цепеша його справжнім ім'ям. Сказання починається такими словами: «Був у Мунтьянской землі воєвода, християнин грецької віри, ім'я його по-волоському Дракула, а по-нашому Диявол». Прізвище Дракула (сам господар писав Dragkulya) перекладається не зовсім так, як написав дяк Куріцин. По-румунськи «диявол» - це «дракул» (dracul), а «дракула» (draculea) - «син диявола». Однак прізвисько це батько Влада воєвода Влад II отримав зовсім не через зв'язок з нечистою силою. Ще не зайнявши престол, він вступив при дворі Сигізмунда I Люксембурга в елітарний лицарський Орден дракона, заснований угорським королем для боротьби з невірними, в основному з турками. Ставши господарем, він велів зобразити дракона на монетах. «Дракула» позначає насамперед «дракон». Але автор оповіді переінакшив все на інший лад. У будь-якому випадку саме його рукопис поклала початок сприйняттю Дракули як людини небаченої жорстокості, уособлення зла. Саме так він і представлений в сучасній літературі.

Дослідники практично не сумніваються, що саме в слов'янських коренях криється одна з головних причин сучасного культу вампіра. «Що найстрашніше в вампіра того ж Брема Стокера? - задається питанням Михайло Одеський. - По-справжньому страшний він не в своєму замку в Трансільванії, а коли вторгається в Лондон. Кінець XIX століття, розквіт цивілізації, і раптом з'являється щось страшне і темне зі Східної Європи. Це жах перед невідомою істотою, перед іншою культурою і іншим суспільством - далеким і незрозумілим ».

Але в чому ж феномен упиря-вампіра? Чому з усіх міфічних істот, якими рясніли слов'янські перекази, до наших днів дійшли тільки вони? Чому ніхто якось особливо не згадує ні Перуна, ні берегинь? Можливо, розгадка криється в тому, що в якийсь момент історії упирі-вампіри «спустилися з небес на землю». І люди вже не поклонялися їм, а намагалися з ними мирно ужитися.

думки

Олександр Колесніченко, кандидат філологічних наук, доцент кафедри періодичної преси Московського державного університету друку імені Івана Федорова:
- Гіпотеза про російською походження слова «вампір» цілком обгрунтована. Інша справа, що про давність ми знаємо дуже мало і в джерелах упирі згадуються лише кілька разів. Цілком ймовірно, що в кожному з цих випадків значення слова могло бути різним. А за десять століть слово і поготів могло змінити своє значення на діаметрально протилежне. Таке в мові зустрічається досить часто. Але з огляду на геополітичне становище Стародавньої Русі, є ймовірність того, що перші вампіри в сучасному значенні цього слова з'явилися у нас, і можна з упевненістю говорити, що істота це - слов'янського походження. Цілком ймовірно, що їх шанували як божеств, адже тоді люди поклонялися однаково і явищ природи, і ідолам.
Леонід Колос, історик літератури, кандидат філологічних наук:
- Слово «упир» може бути російського походження, але немає ніяких доказів, що вампіризм як явище має наше коріння. Схожі легенди були у багатьох народів світу. Так, наша культура внесла вагомий вклад в розвиток сучасного культу вампірів, але не стала його прародителькою. На прикладі російської літератури ми спостерігаємо процес трансформації міфічного упиря в конкретного «живого» вампіра. Взяти, наприклад, творчість Гоголя. У «Вії» це міфічні істоти, а в більш пізніх його творах, тих же «Мертвих душах», він в схожих тонах описує вже цілком земних персонажів. Таким чином, живі люди наділяються якостями фольклорних персонажів. Саме це зараз наочно і демонструє кінематограф, який з новою силою популяризує легенди про вампірів. Популярність вампірів можна пояснити просто: з їх допомогою зручно лякати людей, а люди хочуть бути наляканими.

Copyright © Журнал "Підсумки"