Вперше в інтернеті. Відсканував статтю:
Священик Георгій Чистяков
«Господу помолимось»
Роздуми про церковної поезії і молитвах
Світе ясний
Говорячи про життя перших християн ( «учнів», як називали себе вони самі) в Єрусалимі, євангеліст Лука в «Діяннях Апостолів» розповідає, що вони кожен день одностайно перебували в храмі, а вдома преломляли хліб і проводили дні, хвалячи Бога, в радості і простоті серця. У біблійному івриті слова «радість» і «радість» дуже близькі за змістом і, як правило, вживаються разом, як в псалмі 50: «Дай мені даруй радість і веселість» або в заключному вірші псалма 31: «Веселіться у Господі і радійте, праведні, із радістю, всі щиросерді! ».
Разом звучать два ці слова і в Нагірній проповіді Ісуса (Матвій, 5:12), текст якої, як весь Новий Завіт, дійшов до нас на грецькому, хоча в первинному варіанті вона звучала арамейською: «Радійте і веселіться, бо нагорода ваша велика на небесах », в даний час ці слова звучать на початку літургії Іоанна Златоуста, коли хор співає початкові слова Нагірної проповіді:« Блаженні вбогі духом ... »і т. д.
Саме «простота серця» відрізняє піснеспіви цієї епохи, наскільки ми про них можемо судити, збереглися вони погано, так як, вважаючи, що моляться не втомлюються, а серце, «учні» далеко не завжди записували свої молитви. Окремі рядки з цих гімнів зберіг апостол Павло, він цитує їх в своїх посланнях. (1 Тимофій, 3:16):
Він явився у плоті,
Виправдався в Дусі,
Відкрився ангелам,
Проповіданий був між народами,
Увірувано в світі
І вознісся у славі.
Мова, зрозуміло, йде про Христа: в першому рядку про Різдво, в другій - про Хрещення, в третій - про спокусу в пустелі, бо у Матвія розповідь про спокусу Ісуса (4:11) закінчується словами: «І ось ангели приступили й служили йому ». Далі йдеться про проповідь апостолів, про навернення до християнства віруючих і Вознесіння. Гімн цей написаний не віршами, а злегка ритмизированной прозою. «Простота серця» визначає і форму такого гімну, до межі просту, але в цій простоті немає нічого спільного з протестантизмом Жана Кальвіна (1509-1564), исключившим з храму заради повернення до витоків християнства і орган, і спів.
«Простота серця» - не сувора, вона сповнена радості і веселощів. Але чому ж тоді поети перших християн відмовилися від віршованої форми? Справа в тому, що перші гімни писалися на додаток до Псалмам Давидовим, спів яких становило основу для спільної молитви; псалми на грецьку мову переведені дослівно і тому прозою. При співі прозовий текст неминуче розбивається на якісь ритмічні одиниці, на приблизно рівні за тривалістю звучання рядка і таким чином перетворюється в так званий вільний вірш, або верлібр.
У єврейському оригіналі псалми були віршами, а вірші від прози відрізняються зовсім ритмічною організацією тексту і не наявністю рими, якої до того ж в ті часи ще не було ні у греків, ні у римлян, а перш за все самим їх мовою. Ось як про це писав французький лінгвіст Цветан Тодоров:
«Поетична мова не тільки нічого спільного не має з правильним вживанням мови, він є його протилежністю. Його суть зводиться до порушення прийнятих мовних норм ».
Для віршів типовий інший в порівнянні з прозою порядок слів, самі слова поетичного лексикону інші, в прозі вони іноді взагалі не вживаються.
Нарешті, в віршах читач завжди знайде повтори, причому не тільки ритмічні (розмір) і звукові (алітерації і рими), а й словесні: повторюється одне і те ж слово, яке стає свого роду рефреном, і т. П. Недарма Н. Гумільов назвав поезію «високого недорікуватість».
Це «недорікуватість» зберігається і в прозовому перекладі - перекладені прозою вірші все одно залишаються віршами. Саме це і відбувається з псалмами. Їх поетична природа виявилася настільки сильна, що її не зміг вбити невмілий перекладач з Олександрії. Вона владно проступила крізь кострубаті рядки його перекладу. Візьмемо, наприклад, псалом 102, з співу якого починається літургія Іоанна Златоуста:
Благослови, душе моя, Господа
І все єство моє ім'я святе Його.
Благослови, душе моя, Господа,
І не забувай за всі добродійства Його,
Прощає всі беззаконня твої,
Зціляє всі недуги твої.
Забігаючи наперед, відзначимо, що в IX ст., Коли слов'янські первоучителі Кирило і Мефодій і їхні учні почали переводити псалми на слов'янський, вони зуміли крізь цей грецький переклад розгледіти красу їх оригіналу і передати її засобами новонародженого в той час слов'янської мови. До сих пір, хоча 1100 років з гаком відділяють нас від святих Кирила і Мефодія, перекладені ними псалми звучать чудово і, можливо, перевершують красою своєї все те, що потім буде написано по-слов'янськи. Ось як, наприклад, починається по-слов'янськи псалом 120:
Возведох очі мої в гори,
звідки я [ 1 ] Прийде на поміч для мене;
Допомога моя від Господа,
Що створив небо і землю ...
Читаючи псалми по-грецьки, християни перших століть н. е. за дві тисячі років до сучасних поетів відкрили, що таке вільний вірш, і, створюючи нові гімни, теж стали користуватися саме цією формою. Слов'янські псалми прості і майже нічого спільного не мають з поезією грецької та римської, але зате дуже тісно пов'язані з поезією біблійної.
Для молитви християни збиралися перед світанком (звідси сучасна утреня) і на заході (вечірня).
Але чому ж тоді поети перших християн відмовилися від віршованої форми?
