10.1.1. Гармонія в античному міфі ©
У пошуках найбільш ранніх уявлень про гармонію, властивих античному естетичному свідомості, ми повинні звернутися до уявленням, зафіксованим в давньогрецькій міфології. Ці уявлення містяться в знаменитих грецьких міфах про таких богів, як Аполлон, Афіна, Гефест, Афродіта, або таких героїв, як Орфей, Мусей, Лін, Амфион, Дедал.
Тут ми знаходимо перший на європейському ґрунті втілення уявлення про гармонію і міру, властиві колективному, народної свідомості. Надалі, в зв'язку з розкладанням міфологічного мислення, стали з'являтися і інші, більш абстрактні і диференційовані уявлення про гармонію.
Але тут, в античній, і перш за все гомерівської міфології гармонія виступає то невіддільне від речей, то віддільно, як певного фізичного феномена або морального принципу, то у вигляді соціально-політичної чи навіть космічної доцільності.
Або ж гармонія виступає в утилітарному вигляді, не відрізняються від речей побутового характеру або принципів виробничо-практичної діяльності.
У самому узагальненому вигляді гармонія представлена у відомому античному міфі про Гармонії, дочки бога війни Арея і богині любові і краси Афродіти. Зевс видає її заміж за Кадма, легендарного засновника Фів. На весіллі Гармонії і Кадма присутні всі боги, які подарували Гармонії покривало і намисто, виготовлене Гефестом.
Те, що Гармонія є дочкою богині краси і бога війни, не є, очевидно, випадковістю. У міфологічному свідомості давніх греків відбилися колективні уявлення про гармонію як породження двох начал: краси і боротьби, любові і війни.
Таким чином, вже в древньому античному міфі містяться елементи стихійної діалектики. У міру розвитку міфу до логосу, міфологічної свідомості до філософського, понятійному мисленню ця діалектика стає предметом філософського знання.
Інший міф, який відображає, хоча і в негативній формі, уявлення давніх греків про гармонію, є міф про хаос. Уявлення про хаос не в меншій мірі, ніж уявлення про гармонію, відіграли велику роль у розвитку античного свідомості, в тому числі античної міфології. "Для грецьких філософів, - писав Енгельс, - світ був по суті чимось виникли з хаосу, чимось розвинувся, чимось став".
Уявлення про хаос, так само як і уявлення про гармонію, зародилися в лоні античної міфології. Одна з перших згадок про хаос міститься в "Теогонії" Гесіода. Тут хаос зображується як якесь міфологічне істота, поряд з Геей, Тартаром і Еросом. Хаос породжує Ереб і Ніч, а ці останні - Ефір і Гемера - День.
Але поряд з міфологічним змістом хаос у Гесіода має і деякий фізичне значення. Так, в "Теогонії" говориться, що під час битви богів жар розливається по всьому Хаосу. З цього випливає, що хаос у Гесіода означає деякий безладне стан речовини. Це місце з Гесіода протягом усієї античності було предметом найрізноманітніших коментарів і тлумачень. На нього часто посилаються досократики, Платон, Арістотель, Плутарх, Аристофан, Лукіан і інші.
В античній міфології хаос виступає як одне з першопочатків, з якого виникає буття всього сущого. Це першооснова характеризується як щось, що немає ніякого якості, ніякої визначеності, а представляє собою деяку порожнечу, безформність, розпорошеність.
Подібні ідеї про хаос має велике значення не тільки для античної філософії, але і для античної естетики, тому що хаос виступає тут як пряма протилежність гармонії, яка завжди означає якісну визначеність, єдність і оформленість розчленованого цілого.
Вся грецьку міфологію ще слабо відокремлює гармонію від матеріально-практичного світу взагалі. У Гомера термін "гармонія" був всім чим завгодно, тільки не самостійною естетичною категорією. В "Іліаді" гармонія означає "угода", "світ", "згода". В "Одіссеї" гармонія вживається в самому конкретному значенні: "скріпи", "цвяхи". Одіссей, будуючи корабель, збиває його "цвяхами" і "гармоніями" (т. Е. Скріпами).
Тільки з диференціацією і розвитком свідомості, з розширенням і ускладненням понятійного мови науки елементарні характеристики буття наповнюються філософським змістом. Так відбувається і з архаїчним поняттям гармонії. З "скрепов" і "цвяхів" вона поступово набирає величезної ваги філософської та естетичної категорією.
Те ж саме відбувається і з поняттям "міра", яка, як і "симетрія" або "пропорція", була тісно пов'язана з поняттям "гармонія". Архаїчне значення грецької заходи виникло як узагальнення соціальної практики і на перших порах було пов'язано з практичним і утилітарним значенням.
У Гомера це слово означає найчастіше одиницю виміру: сажень, міра борошна або довжина шляху, місце стоянки кораблів. У Гесіода, який прославився як теоретик раціонального господарства, "міра" вживається як норма соціальної практики, позначаючи певний ритм соціального життя. "Меру у всьому дотримуйся і справи свої вчасно роби". Необхідно дотримуватися належну міру в усьому, щоб домогтися успіху в роботі.
З думкою Гесіода перегукується наступний вислів Феогнида: "Занадто ні в чому не поспішай, бо в справі будь-якому людині кращий укажчик - міра". Ці висловлювання носять не стільки естетичний, скільки морально-нормативний зміст. Однак поряд з цим ми знаходимо у Гесіода і естетичне розуміння заходи як "кращого" і "приємного". Тому у нього запобіжний набуває вже певний естетичний зміст: "Меру в словах стерегти і всякому будеш приємний".
Всі ці судження про гармонію і міру, які стосуються грецької архаїки, представляють інтерес в тому відношенні, що естетичне значення ще не виокремити з життєво-практичної або моральної сфери. Це розуміння дуже характерно для епохи, коли мистецтво і естетична діяльність взагалі ще не відокремилися остаточно від інших областей соціального життя і суспільної практики.
