Чому неросійський «російський» мову

Правда про мову, якого ... ні.

"Чому всі слов'яни, в тому числі, чехи, словаки, поляки, білоруси та українці, розуміють різноманітні діалекти слов'янських мов без перекладачів, і тільки одні так звані російські їх не розуміють - їм здаються незрозумілими навіть так звані« східно-слов'янські »мови Білорусі і України ".

Передмова

В середні віки литвини-білоруси, русини-українці та ін, народи східної частини Європи, не знали матів (як і всі слов'яни взагалі). Нецензурні вирази вживали тільки фінно-угри (або, можливо, одні угри) Волго-Камья, а також вихідці звідти - угорці. Імовірно, ще й болгари, які раніше жили в тому ж регіоні, нижче Казані: вчені поки сперечаються, були предки болгар тюрками або уграми.

Як вважають дослідники питання, мати сформувалися в угро-фінської (або в чисто угорської) середовищі ще в період первісного суспільства. Вони служили зовсім не образою, а виразом домінування. Точно так же у мавп і дикунів показ статевих органів або імітація сполучення означає демонстрацію своєї переваги в соціальній ієрархії. Слід додати, що мати знайдені і на берестяних грамотах Новгорода XI-XII століть, написаних місцевої чудью - тобто фінами. Так що «вороги російського народу» не винні: мати - місцевий винахід.

Слід додати і ту обставину, що так звані «російські мати» - це саме фінно-угорські мати. Кумедний факт - в сучасних «Заповідях російських козаків» сказано: «Знай: мат ще в XIII столітті придумали вороги російського народу для образи наших Матерів і Віри». Це неправда, так як мати «винайшли» слов'янізовані фіни Московії, і до того ж задовго до XIII століття. В Європі єдиним народом, що вживають у мові МАТИ були угорці. Вони пішли з Волги в Центральну Європу задовго до навали татар і до хрещення місцевих народів.

Чому російські слов'янських мов не розуміють !?

Вадим Ростов.

Чому всі слов'яни, в тому числі, чехи, словаки, поляки, білоруси та українці, розуміють різноманітні діалекти слов'янських мов без перекладачів, і тільки одні так звані російські їх не розуміють - їм здаються незрозумілими навіть так звані «східно-слов'янські» мови Білорусі та України?

У середньовічній Московії існувало одночасно декілька мов. Околославянскій койне - як мова княжої знаті. Народні мови тубільців (фінські). Тюркські мови як релігійні в період перебування в Орді і після захоплення Іваном Грозним влади в Орді (до 1589 г.). І, нарешті, болгарська мова - як мова православних текстів і релігійних культів. Вся ця суміш у результаті і стала основою для нинішнього російської мови, що збігається в лексиці тільки на 30-40% з іншими слов'янськими мовами, у яких (включаючи білоруську і українську) цей збіг несумірно вище і складає 70-80%.

Сьогодні російські лінгвісти в основному зводять витоки сучасної російської мови тільки до двох складових: це народна мова Росії (аж ніяк не слов'янський, а слов'яно-фінський койне з великим тюркським і монгольським впливом) - і болгарський (давньоболгарська), він же «церковнослов'янська». (В якості третьої мови Росії можна назвати сучасну літературну російську мову, який є абсолютно штучним кабінетним винаходом, таким собі «есперанто» на основі двох вказаних вище мов-джерел; на цьому «есперанто» я і пишу статтю.)

Чому в Росії зі зневагою ставляться до нібито братнього слов'янського української мови, чому його ніколи не викладали і не викладають сьогодні в російських школах, не хочуть його вчити російські в Східній Україні і активно протестують проти самого статусу української мови як державної в Україні?

Хоча це - мова Києва, Матері міст Руських і Хрестителя Русі, це сама СУТЬ РУСІ. Звідки цей дивний для слов'ян сепаратизм росіян, небажання вважати загальними витоками Україну та Білорусь-ВКЛ? Відповісти на ці та інші питання, напевно, допоможе сама історія становлення мови Росії, який лише з величезною натяжкою можна називати «російським» і тим більше «слов'янським» ...

неслов'янська Росія

Починаючи розмову про російській (російському) мові, слід перш за все згадати, що Росія - це неслов'янська країна. До територій, населених стародавніми околославянскімі народностями, можна віднести лише Смоленськ, Курськ, Брянськ - території стародавніх кривичів (слов'янізованих західними слов'янами балтів). Решта земель - фінські, де ніяких слов'ян ніколи не жило: чудь, мурома, мордва, пермь, в'ятичі та інші.

Найголовніші топоніми історичної Московії - всі фінські: Москва, Муром, Рязань (Ерзя), Вологда, Кострома, Суздаль, Тула і т.д. Ці території були за декілька століть завойовані колоністами-ободрітамі Рюрика, що припливли з Лаби (Ельби), проте число колоністів (що побудували біля Ладоги Новгород - як продовження існуючого тоді полабських Старогорода - нині Ольденбурга) було в цих краях украй мало.

У рідкісних городках-фортецях, заснованих ободрітамі-русинами і норманнами (данцями і шведами), жила жменька колоніальних правителів з дружиною - мережа цих фортець-колоній і називалася «Руссю». А 90-95% населення краю було неслов'янськими тубільцями, що підкорялись цим більш цивілізованим окупантам.

Мовою колоній була слов'янська койне - тобто мова, службовець для спілкування між народами з різними діалектами і мовами. Поступово за багато століть місцеве тубільне населення переймало цей койне; в Новгородській землі, як пише академік Янов, цей процес зайняв мінімум 250 років - судячи по мові берестяних грамот, який з саамського стає поступово індоєвропейських, слов'янським аналітичною мовою (з винесеними за слово флексиями) і тільки потім нормальним слов'янським синтетичним.

До речі, про це і пише Нестор в «Повісті временних літ»: що саами Ладоги поступово вивчили слов'янську мову Рюрика і стали після цього називатися «словенами» - тобто розуміють слово, в протилежність «німцям», німим - тобто мови не розуміють. (Термін «слов'яни» не має ніякого відношення до терміну «словени», так як походить від початкового «склавени»).

Другими після ладозький саамів стали переймати слов'янське койне північні фінські народи - мурома, весь (вепси), чудь, але у них процес зайняв значно більше часу, а у південніших фіннів безпосередньо мордовської Москви і її оточення прийняття слов'янського койне затягнулося до петровських часів, а подекуди і збереглися свої відвічні тубільні мови - як мова ерзя Рязані або фінський говір вятичів. Характерне «окання» населення Центральної Росії сьогодні помилково вважається «старослов'янським», хоча це - суто фінський діалект, який якраз відображає незавершеність слов'янізації краю. (До речі, постоли - це теж чисто фінський атрибут: слов'яни ніколи личаків не носили, а носили тільки шкіряне взуття - тоді як всі фінські народи носять лапті.)

Під час Золотої Орди Московія на три століття йде до етнічно спорідненим народам фінно-угрів, які збирали під свою владу ординські царі. У цей період на мову регіону робить величезний вплив тюркська мова (як частина взагалі величезного впливу Азії). Показова книга Афанасія Нікітіна (кінець XV століття) про «ходіння за три моря». Там автор запросто переходить зі слов'яно-фінського койне Московії на ординський мову, різниці в них не бачивши, а закінчує свою книгу вдячною молитвою: «В ім'я Аллаха Милостивого і Милосердного і Ісуса Духа Божого. Аллах великий ... »В оригіналі:« Бісмілля Рахман Рахім. Іса Рух Уалло. Аллах акбар. Аллах керім ».

У той час загальної для Московії і Орди була релігія, що була гібридом ісламу і християнства арианского спрямування (так само шанували Ісуса і Магомета), а поділ віри відбулося з 1589 року, коли Москва прийняла грецький канон, а Казань прийняла чистий іслам.

У середньовічній Московії існувало одночасно декілька мов. Околославянскій койне - як мова княжої знаті. Народні мови тубільців (фінські). Тюркські мови як релігійні в період перебування в Орді і після захоплення Іваном Грозним влади в Орді (до 1589 г.). І, нарешті, болгарська мова - як мова православних текстів і релігійних культів. Вся ця суміш у результаті і стала основою для нинішнього російської мови, що збігається в лексиці тільки на 30-40% з іншими слов'янськими мовами, у яких (включаючи білоруську і українську) цей збіг несумірно вище і складає 70-80%.

Болгарська складова

Чому нинішня російська мова більш схожий на болгарську і сербську мови, ніж на білоруську і українську? (При цьому в одну мовну групу з російською відносять чомусь саме ці дві мови, а не болгарську і сербську.) Це здається дивним, адже територіально Росія не межує з Балканами, а межує з білорусами і українцями, у яких в мовах майже немає ніякого болгарського впливу, а якщо воно і знаходиться, то це - привнесені вже через Росію балканські мовні реалії.

В тому і справа, що в Росії своїх корінних слов'ян не було (крім рідкісних поселень українців в Суздальській землі в XII столітті і масових поневолень білорусів і українців в ході воєн Московії проти ВКЛ і Речі Посполитої: тільки у війні 1654-1667 рр. Московити захопили в рабство кілька десятків тисяч білорусів).

А тому вивчення тубільцями Московії слов'янської мови йшло через релігію, яка спиралася на болгарські тексти. Ось чому мордва Рязані, Москви, Тули, Костроми, Вятки, Мурома і інших фінських земель пізнавала слов'янську мову від болгарської мови - не маючи свого місцевого слов'янського. І з цієї причини навіть ту невелику слов'янське зміст нинішнього російської мови (близько 30-40% слов'янської лексики проти 60-70% лексики фінської і тюркської) - воно не спільне з білорусами і українцями, а спільне з болгарами, від болгарських книг.

А ось в Білорусі і Україні ситуація була іншою: тут місцеве населення (наполовину Балтське в Білорусі і наполовину сарматське в Україні) все-таки мало народні слов'янські говори, які і не дозволили упроваджуватися болгарській лексиці з православних книг, підміняючи свою споконвічну місцеву слов'янську лексику.

В тему: Міф «великоруська нація». У що вірять язичники з берегів головної російської річки Волги

Слов'янський чи мову Росії?

Є три моменти, які посилено ховають всі російські лінгвісти (хоча, як в народі кажуть, шила в мішку не сховаєш).

1) До XVIII століття мова Московії не вважалася ніким у світі російською мовою, а називався конкретно мовою московитів, московитською.

2) Російською мовою до цього часу називався саме і лише українська мова.

3) Мова Московії - московитський мова - не зізнавався до цього часу європейськими лінгвістами (в тому числі слов'янських країн) навіть слов'янською мовою, а ставився до фінським говорам.

Звичайно, сьогодні все не так: заради імперських інтересів завоювання слов'янських країн Росія зробила величезний вплив на свою лінгвістичну науку, ставлячи їй завдання надання мові Росії «слов'янського статусу». Причому, якби на захід від Росії жили німецькі народи, то точно так вона б доводила, що російська мова - з сім'ї німецьких мов: бо то було б замовлення Імперії.

І мовні реформи російської мови, початі ще Ломоносовим, були якраз направлені на акцентування його слабких слов'янських рис. Однак, як писав ще 150 років тому польський славіст Єжі Лещинський про споріднених слов'янам західних Балта, «прусська мова має набагато більше підстав вважатися слов'янською, ніж великоруський, у якого з польською мовою і іншими слов'янськими значно менше загального, ніж навіть у західно-балтського прусського мови ».

Нагадаю, що Росія стала називатися «Росією» вперше офіційно тільки при Петрі I, який вважав колишню назву - Московія - темною і мракобісною. Петро не тільки став насильно голити бороди, заборонив носіння всіма жінками Московії чадри на азіатський манер і заборонив гареми (тереми, де жінок тримали узаперті), але і в поїздках по Європі добивався від картографів, щоб відтепер на картах його країну називали не Московією або московитів , як раніше, а Росією.

І щоб самих московитів стали вперше в історії вважати слов'янами, що було загальною стратегією по «прорубуванню вікна в Європу» - укупі з проханням Петра перенести східну межу Європи від межі між Московією та ВКЛ тепер уже до Уралу, включаючи тим самим вперше в історії географічно Московію до складу Європи.

До цього польські і чеські лінгвісти і творці слов'янських граматик чітко розмежовували російську мову (українська) і московитський, а сам цей московитський язик не зараховували до сім'ї слов'янських мов. Бо мова Московії був мізерний на слов'янську лексику.

Як пише російський лінгвіст І.С. Улуханов в роботі «Розмовна мова Стародавньої Русі» ( «Русская речь», №5, 1972), коло слов'янізмів, регулярно повторювалися в живій мові народу Московії, розширювався дуже повільно. Записи живої усної мови, проведені іноземцями в Московії в XVI-XVII століттях, включають тільки деякі слов'янізми на тлі основної маси місцевої фінської і тюркської лексики.

У «Паризькому словнику московитів» (+1586) серед ВСЬОГО СЛОВНИКА народу московитів знаходимо, як пише І.С. Улуханов, лише слова «владика» і «золоте». У щоденнику-словнику англійця Річарда Джемса (1618-1619) їх вже більше - цілих 16 слів ( «благо», «примха», «лаяти», «неділя», «воскреснути», «ворог», «час», «тура »,« неміч »,« печера »,« допомога »,« празднік' »,« прапор' »,« разробленіе »,« солодкий »,« храм' »). У книзі «Граматика мови московитів» німецького вченого і мандрівника В. Лудольфа (1696) - їх вже 41 (причому, деякі з величезним фінським «окання» в приставках - типу «розсуждать»). Решта усна лексика московитів в цих розмовниках - фінська і тюркська.

У лінгвістів тієї епохи не було ніяких підстав відносити мову московитів до «слов'янських мов», так як самих слов'янізмів в усній мові не було (а саме усна мова народу є тут критерієм). А тому і розмовна мова Московії не вважалася ні слов'янською, ні навіть околорусскім: селяни Московії говорили на своїх фінських говірках.

Характерний приклад: російської мови не знав і мордвин Іван Сусанін Костромського повіту, а його рідня, подаючи чолобитну цариці, платила товмачеві за переклад з фінської костромського на російський «государева» мову. Забавно, що сьогодні абсолютно мордовська Кострома вважається в Росії «еталоном» «російськості» і «слов'янства» (навіть рок-група є така, що співає мордовські пісні Костроми російською мовою, видаючи їх за нібито «слов'янські»), хоча ще два століття тому ніхто в Костромі по-слов'янськи не говорив.

І той факт, що Московська церква вела мовлення на болгарській мові (на якому писалися і державні папери Московії), - нічого не значив, так як вся Європа тоді в церквах говорила латиною і вела діловодство латинською мовою, і це ніяк не було пов'язано з тим, що за народи тут проживають.

Нагадаю, що після Люблінської унії 1569 року, коли білоруси створили з поляками союзну державу - Республіку (по-польськи - Річ Посполита), ВКЛ зберігала своєю державною мовою білоруський (тобто русинська), а Польща ввела державною латинську мову. Але це зовсім не говорить про те, що народна мова поляків - це латинська мова.

Точно так і російська мова не була тоді народним в Московії-Росії - поки російські села її не вивчили. Ось ще приклад: сьогодні (і здавна) в селах Смоленської, Курської і Брянської областей (що входили колись до складу ВКЛ) говорять зовсім не російською, а українською мовою.

На літературній російській там не говорять, як і ніхто не «окає» - відображаючи фінський акцент, як в Рязанській або в Московській областях, а говорять абсолютно тією мовою, якою розмовляють селяни Вітебської або Мінської областей. Будь-лінгвіст повинен робити один висновок: в цих російських областях живе білоруське населення, бо говорить білоруською мовою. Але це населення відносять етнічно чомусь до «окающім» східних сусідів, які за часів Лудольфа там знали тільки 41 слов'янське слово.

І.С. Улуханов пише, що кажучи про існування у московитів двох мов - слов'янської (церковної болгарської) і своєї московитського, В. Лудольф повідомляв в «Граматиці мови московитів»: «Чим більш ученим хто-небудь хоче здаватися, тим більше домішує він слов'янських виразів до своєї мови або в своїх писаннях, хоча деякі і сміються над тими, хто зловживає слов'янською мовою в звичайній мові ». Дивовижно!

Що ж це за такий «слов'янську мову» Москви, над яким сміються за вживання слов'янських слів замість своїх слів фінських і тюркських? Такого не було в Білорусі-ВКЛ - тут ніхто не сміється над людьми, які використовують у мові слов'янські слова.

Навпаки - ніхто НЕ зрозуміє того, хто будує фрази, вікорістовуючі вместо слов'янської лексики фінську або тюркських. Цього «двомовності" не існувало ніде у слов'ян, окрім як в одній Московії. (До речі, Статути ВКЛ були написані на найчистішому слов'янською мовою - державною у Великому Князівстві Литовському і Руському, суто слов'янській державі, де литвинами були слов'яни - нинішні білоруси.)

Ця проблема «двомовності» через відсутність в Росії народної слов'янської основи переслідувала завжди і творців літературної російської мови - як взагалі головна проблема російської мови. (Він пройшов «стадії розвитку терміну», називаючись спочатку московитською, потім російським при Ломоносова - до 1795 р потім при окупації Росією в 1794 році (закріпленою формально в 1795) Білорусі та Західної і Центральної України довелося його міняти на «великоросійське наріччя російської мови ». Саме так російська мова фігурував в 1840-х роках в назві словника Даля (« Тлумачний словник великоросійського прислівники російської мови », де під самим російською мовою загально розумівся білоруський, український і російський), хоча сьогодні всі російські лінгвісти нена учно спотворили назву словника Даля до «Тлумачний словник живої російської мови», хоча словника з такою назвою він ніколи не писав.)

У 1778 році в Москві була видана брошура письменника і лінгвіста Федора Григоровича Каріна «Письмо про преобразітеля російської мови». Він писав: «Жахлива різниця між нашою мовою [усюди в роботі він називає його« московським нарєчієм »] і слов'янським часто присікає у нас способи висловлюватися нею з тією вольності, яка одна оживляє красномовство і яка отримується не іншим чим, як щоденною розмовою.

... Як майстерний садівник молодим щеплення оновлює старе дерево, очищаючи засохли на ньому лози і тернії, при корені його зростаючі, так великі письменники надійшли в перетворенні нашої мови, який сам по собі був бідний, а підроблений до слов'янського став вже потворний ». ( «Бідний» і «потворний» - це, звичайно, розходиться з майбутньою його оцінкою як «великий і могутній». Виправданням тут служить факт, що Пушкін поки не народився для молодої зеленої мови, створеної тільки що експериментами Ломоносова.)

Знову звертаю увагу: цієї проблеми ніколи не було у білорусів, поляків, чехів, болгар, українців, сербів та інших слов'ян - де мова селян органічно стає мовою країни і народу. Це чисто російська унікальна проблема - як поєднувати фінську мову селян із слов'янською мовою держави (наприклад, в Білорусі це безглуздо: сперечатися про можливе «засилля слов'янізмів в письмовій мові», маючи на увазі, як в Росії, засилля болгарської лексики, коли сама білоруська лексика є такою ж абсолютно слов'янською лексикою і такими ж славянизмами - тобто немає самого предмету для такої суперечки, бо слов'янізми болгарської мови ніяк не можуть «зіпсувати» і без того заснований тільки на слов'янізму білоруську мову - масло масло не зіпсуєш).

У результаті російські лінгвісти героїчно поривають «пуповину» багатовікової зв'язку культури Москви з болгарською мовою, який дружно знаходять «чужим», «химерним в умовах Росії», «гальмуючим становлення літературного російської мови». І відкидають болгарську мову, сміливо падаючи в лоно народної мови ( «московського прислівники»), який на 60-70% відсотків складається з неслов'янської лексики.

Великими діячами, які здійснюють цю мовну революцію в Росії, Ф.Г. Карін в своїй роботі називає Феофана Прокоповича, М.В. Ломоносова і А.П. Сумарокова. Так в самому кінці XVIII століття Росія відмовилася від слідування болгарській мові, яка її століттями, як мотузочок, утримувала в слов'янському полі і звертав «під слов'янство», - і стала лінгвістично себе вважати вільною і суверенною, визнаючи своєю мовою тепер не болгарську, а той народну мову слов'янізованих фінів, який аж ніяк не мав, як болгарська, явних слов'янських рис. Патріотизм переміг слов'янську єдність.

Справжній російську мову

Мелетій Смотрицький, білоруський просвітник, який працював у Вільно і Києві, автор виданої в 1619 році в Єв'є «Граматiкі словенскiя правильне синтагма», задовго до «революціонера» в російській лінгвістики Ломоносова, творця граматики російської мови, створював наукові основи мови русинів. Як і в Граматиці Л.Зізанія, він чітко відрізняв болгарську церковну мову від нашої: «словенського переводім': Стримай язик свій від зла і устн' сво' само не глаті лсті.

Руські істолковуем': Гамуй язик свій від злого і уста твої нехай НЕ мовят' здради ». Ясно абсолютно (як і далі по його книзі), що російською мовою автор вважає нинішню українську мову (точніше - той русинську мову, який в його час був загальним для білорусів і українців). А зовсім не мову Московії-Росії. «Нехай», «мовять», «здради» - це чисто білорусько-українські слова, які Мелетій Смотрицький називає «перекладом на російську мову».

Ясно, що це всім кидається відразу в очі, тому автор статті в журналі «Русская речь» «Московське видання Граматики М. Смотрицького» доктор філологічних наук В.В. Аніченко з Гомельського державного університету висловлює мову, на який Смотрицький переводить церковно-болгарську мову, в таку формулу: «так званий« російський »». Так званий Мелетием Смотрицьким?

І так званий у народі ВКЛ тієї епохи? Тут явно бажання доктора наук НЕ розбурхувати російських колег: мовляв, все нормально - то, що у нас народ називав здавна російською мовою, - це тільки «так званий« російська мова »». А «не так званий", справжній - був тільки у Росії. Болгарський за змістом. А Мелетій Смотрицький помилявся в термінах.

Ненауково перебріхувати середньовічних авторів. Якщо вони чітко пишуть, що російська мова - це за своїм змістом саме українську мову, а не московський, то навіщо викручуватися? Навіщо переписувати історію? Тим більше що в такому ненауковому підході сам нинішній українська мова стає аномалією - з Місяця впав на Київ, чужий, тому що «так званий».

Але ж книги Мелетія Смотрицького показові: російське - це наше народне споконвічне, що само собою і сьогодні є в реаліях української та білоруської мов, а російське - це не російське, а засноване на болгарському. І переклади, які робить в книзі Мелетій Смотрицький з болгарського на російський - це фактично переклади з російської на російську - на український і білоруський. Тут немає нічого етнічно російського, що нині іменується «російським», а є тільки болгарське, яке потребує перекладу на російську мову - для білорусів і українців, тоді іменувалися русинами.

В тему: Юрій Мушкетик: Як московити вкрали нашу назву і нашу історію

алфавіт

Загальна помилка: в Росії всі вважають, що пишуть на «кирилиці», хоча на ній ніхто в Росії не пише. Там пишуть на абсолютно іншому алфавіті, вельми мало пов'язаному з кирилицею - це введений Петром I «цивільний алфавіт». Він кирилицею не є, так як Кирилом і Мефодієм не створювалася. Це імперський російський алфавіт, який Росія в царський і радянський період прагнула розповсюдити у всіх сусідів, навіть тюрок і фіннів.

Намагається це робити і сьогодні: не так давно Дума заборонила Карелії і Татарстану повернутися до латиниці, називаючи це «сепаратистськими підступами», хоча саме латиниця вдаліше відображає мовні реалії мов фіннів і татар. Взагалі ж це виглядає повним абсурдом: виходить, що Кирило і Мефодій створювали писемність зовсім не болгарам і чехам для можливості їм читати візантійські біблії, а для татар, які сповідують іслам. Але навіщо мусульманам православний алфавіт?

Друга помилка в тому, що кирилиця вважається «слов'янським алфавітом». Це насправді лише злегка змінений грецький алфавіт, а греки - це не слов'яни. Та й більше половини слов'янських народів пишуть на латиниці, а не на кирилиці. Нарешті, це - алфавіт церковнослов'янських - тобто болгарських - книг, це болгарський алфавіт, а зовсім не свій російський, білоруський або український. Посилатися на релігійні православні традиції тут просто безглуздо, тому що в середні століття вся католицька Європа в релігії використовувала латинь - чи є це підставою, щоб всі країни ці відмовилися від своїх національних мов і повернулися до латині? Ні звичайний.

До речі, білоруський алфавіт сьогодні повинен бути латиницею, а не кирилицею (точніше - алфавітом Петра I), так як білоруський літературну мову протягом століть формувався як мову на основі латиниці, а все засновники білоруської літератури писали на латиниці. Нагадаю, що після російської окупації ВКЛ 1795 цар заборонив своїм указом білоруську мову в 1839 році (в 1863 заборонив релігійну літературу вже українською мовою, в 1876 - всі види літератури українською мовою, крім белетристики).

В Україні літературна мова формувалася на основі кирилиці, а ось в Білорусі - на основі латиниці, і в XIX столітті і на початку XX століття білоруська періодика виходила на латиниці - «Bielarus», «Bielaruskaja krynica», «Nasza Niwa» і т.д . (Хоча під шовіністичним тиском царату стали з'являтися видання і на кирилиці). В СРСР білоруська латиниця була взагалі заборонена як «західництво» і як нагадування про інше виборі білорусів-литвинів - про багатовікову життя в Речі Посполитій, разом з поляками, чехами і словаками, а не в складі Росії.

Після розпаду СРСР в 1991 році на латиницю повернулися 4 республіки - Молдова, Азербайджан, Узбекистан і Туркменістан. П'ятої в їх числі повинна бути обов'язково і Білорусь, так як її літературна мова формувався саме на латиниці, а сьогодні ми повинні переводити на нинішній, створений реформами Сталіна, штучний і понівечений «білоруський» мову творіння засновників білоруської літератури.

Це, звичайно, абсурдно. І це, звичайно, викличе бурю обурення в Держдумі: мовляв, білоруси повертаються «на польський алфавіт». Але яке відношення до світської Білорусі має нинішній грецький алфавіт? Та ніякого. Але ж поляки - це і слов'яни, і сусіди, а з неслов'янської Грецією білоруси не межують і нічого спільного з ними взагалі не мають. Причому, і греки, і поляки - в рівній мірі члени НАТО і ЄС, тому вибір між грецькою і латинською алфавітами свідомо не може мати політичного підтексту. Крім демагогії. Зате такий підтекст в позиції російських політиків, які бачать в цьому «сепаратизм» і «відхід від Росії», як ніби одна Росія є монополістом на роздачу алфавітів сусідам (і своїм карелам і татарам).

Коли хунта більшовиків захопила владу в Росії, то її комісари здійснили реформу мови великороса. По-перше, його перейменували в просто «русский» - щоб вичленувати «великодержавної імперське» «велико-», одночасно змінюючи національність великоросів на російських. Що безграмотно, бо немає в російській мові такого, щоб назва національності раптом було прикметником, а не іменником (але що ви хочете від авторів нововведення Троцького і Свердлова, євреїв, мало розбиралися в нюансах російської мови).

І це одночасно невірно науково і політично, оскільки раніше єдиний (хай і штучно) в царській Росії російський народ Білорусі, України та Росії тепер зводився тільки до народу одного РРФСР, а Білорусь і Україна тепер уже не зважали Руссю і російськими, бо російськими тепер стали великороси - тільки частина існуючого за царату російського народу. По-друге, Троцький і Свердлов провели глибоку реформу мови великороса, створивши «новий цивільний алфавіт».

А по-третє, Троцький наполягав на переході мови великороса на латиницю - «в цілях світової революції», і якби його точка зору перемогла, то алфавітом РРФСР і потім СРСР стала б латиниця. А в 1991 році Єльцин урочисто повертав би Росію на свою кирилицю. Ідея Троцького була тому не прийнята, що російська література створювалася саме на кирилиці, а Пушкін на латиниці писав. До речі, на цій же підставі Білорусь повинна повернутися на латиницю, бо і наші поети створювали білоруську літературу нема на кирилиці, а на білоруській латиниці ...

Все вище сказане дозволяє зрозуміти, чому в Росії таке значення відводиться культу Кирила і Мефодія, які, власне кажучи, ніколи до Росії ніякого відношення не мали, бо вимерли ті, задовго до прийняття Україною (Києвом) християнства, а ніякої Московії або тим більше Росії в їх часи не існувало на просторах Великої Мордовії Ерзя-Рязані (її столиці) і Великої Пермії - держав, що існували при Кирила і Мефодія на місці нинішньої Росії. Бо вони створили в Моравії квазігреческій алфавіт для чехів раніше, ніж взагалі язичницька Русь з'явилася на території країн СНД - з висадкою в районі саамской Ладоги колоністів-слов'ян ободритов Рюрика. Як писав сам Кирило, ніяких слов'ян на території нинішньої Росії (і України) НІ, а слов'яни живуть тільки в Центральній і Південній Європі.

В тему: «Всю країну слід посадити за підручник історії, щоб народ міг зрозуміти своє місце»

Тому Кирило і не поїхав в сусідню територію нинішніх Росії та України «звертати слов'ян в православ'я», бо там слов'ян тоді не було. І нікому було давати «слов'янський алфавіт на основі грецького».

У тому числі і Київ тоді не був слов'янським (тісно дружив з Хазарією), в ньому жили зовсім не слов'яни, а сармати і іудеї, а князі Києва були тоді єврейського коріння, споріднені з єврейськими князями Хазарії, і сповідували іудаїзм Хазарії, і Київ був тоді «містом синагог» (цю тему активно розвиває показаний на ТБ Ізраїлю науково-популярний серіал про Хазарию як «ще одну прабатьківщину ізраїльтян»).

Чого ж Кирилу їхати в «місто синагог» Київ, де його ніхто не чекає? Ось тому - висловлю свою окрему думку, з яким можна не погоджуватися, - РПЦ Москви і російські історики та ідеологи так активно і роздувають культ Кирила і Мефодія, щоб цим приховати величезні суперечності в їх уявленнях про себе як про нібито «слов'ян» - і приховати «небажані» факти, до цього міфу суперечать (тобто - це взагалі вся історична, етнографічна і лінгвістична фактура).

До речі, Кирило і Мефодій ніякими «братами» не були, як не були і «греками», а були сирійцями, багатими православними арабами з Дамаска (Сирія тоді була православною), найнятими Візантією для місії в Моравії (про це, напевно, треба докладніше розповісти в окремій статті). Найцікавіше в тому, що самі чехи, заради створення алфавіту яких приїхав араб Кирило, його взагалі ніяк не шанують - взагалі про нього не пам'ятають, хоча його звели в культ в Росії, куди він не приїжджав. Як то кажуть, ось вже не знаєш - з ким знайдеш, а з ким втратиш ...

-

Опубліковано на сторінці автора в ЖЖ czeslaw-list.livejournal.com

В тему: