Гормональне дзеркало польських політиків

Гормональним дзеркалом в медицині називається співвідношення різних гормонів, яке регулює стан процесів у всьому організмі. Якщо співвідношення гормонів з якихось причин змінюється, це може привести до серйозних проблем зі здоров'ям. Наприклад, можуть з'явитися позиви до зміни сексуальної орієнтації і навіть зміни статі. Найчастіше це супроводжується зростанням агресивності і неадекватним сприйняттям дійсності.

В даний час в Європі відбувається бурхливе зростання кількості членів спільноти ЛГБТ, який складно пояснити тільки розкріпаченням моралі. Судячи з щорічного приросту кількості учасників гей-парадів, проблеми з гормональним дзеркалом європейців виникають повсюдно, незалежно від того, до якої соціальної групи належить пацієнт. Просуваються представники ЛГБТ і до владних структур.

Наприклад, відома польська транссексуалка Анна Гродська, в колишні часи Кшиштоф Гронський, успішно пройшла вибори до сейму і тепер висуває свою кандидатуру на пост президента Польщі від партії зелених. До слова сказати, цей колишній чоловік виявив в собі схильність стати дамою лише у віці 56 років. Можливо, Польща буде пишатися таким президентом і таємно зловтішатися з приводу, що обігнала Німеччину, де гомосексуаліст Гідо Вестервелле доріс лише до поста міністра закордонних справ.

Анна-Кшиштоф є не єдиним польським політиком, у якого зрушила гормональне дзеркало. І хоча нових заяв про бажання змінити стать поки не було, але прикладів неадекватного сприйняття дійсності вистачає. Те міністр закордонних справ Польщі Гжегож Схетина візьметься запевняти, що Освенцим звільнили українці, а то він же, слідуючи польському президенту Броніславу Коморовському, висуне ідею перенести святкування 70-річчя Перемоги з Москви куди-небудь в інше місце. Наприклад, в Лондон, Берлін або на півострів Вестерплатте під Гданськом.

На що все-таки невгамовні автори таких пропозицій розраховують? На настрої європейської натовпу? Так адже пролунав по всій Європі крик «Я - Шарлі» ніяк в категорію нормальних явищ не занесеш. Мільйони людей голосували за право знущання над релігією - це привід дуже серйозно задуматися. Може бути, у Варшаві сподіваються, що гасло «Відняти Перемогу у Москви!» Отримає таку ж підтримку, що й «Я - Шарлі»?

Без подвигу радянського народу перемоги над фашизмом не було б. Ось без англо-американських союзників радянський солдат до перемоги все одно б прийшов. Та й Польща теж зіграла в цій перемозі не дуже велику роль. Тому один з варіантів Схетина - відзначити ювілей на Вестерплатте - потрібно добре зважити і зрозуміти, що там пропонується відзначати: перемогу або поразку? Адже подвиг солдатів-поляків, які загинули на цьому клаптику землі, що не затьмарює собою ганебний крах польської армії, з якої вермахт покінчив за три тижні.

Можна, звичайно, спорудити трибуну на Даунінг-стріт і заодно пригадати, що Британська імперія, пов'язана союзницьким договором з Польщею, і пальцем не поворушив, щоб прийти їй на допомогу після початку німецької агресії.

І вже зовсім здорово було б провести парад перемоги союзницьких військ по Унтер ден Лінден в Берліні, який англо-американські союзники не штурмували. Пройшли ж колони союзників в 50-річчя Перемоги вулицями Праги, яку вони теж не брали. Головне при цьому не забути розклеїти на стовпах першу сторінку секретного плану «Неможливе», в якому говорилося про перехід союзників до війни з Червоною армією спільно з залишками вермахту. А заодно приписати внизу, що ця блискуча операція не відбулася через коливання Рузвельта.

Однак польських політиків подібні деталі не бентежать. Їх охоплює одна пристрасть - вкрасти свято у Росії. Мимоволі починаєш думати, що вигнання польських інтервентів з Москви в 1612 році завдало невиліковну травму психіці гонорові польського панства і воно буде вічно марити кошмарами помсти «цим російським». Або тут просто звичка плазування відносини до американців? Що стосується останнього якості, то на цей рахунок колишній міністр закордонних справ Польщі Р.Сікорський в минулому році висловився так, що язик не повертається повторити. Сенс його висловлювання полягав в тому, що США використовують Польщу в самих збочених сексуальних формах, а поляки, хоча і звикли до цього, але страждають. З наслідками таких нетрадиційних відносин, звичайно, треба рахуватися.

Іноді здається, що терпіння Москви взялися випробовувати усіма можливими способами. Перлов і одкровень на зразок тих, які видає останнім часом польський міністр закордонних справ, буде і далі чимало, абсурд буде згущуватися і реакцію на все це треба відпрацьовувати. Голова міжнародного комітету Держдуми Олексій Пушков, почувши про останньому реченні Схетина, зауважив, що той став на «стежку ідейної війни». А заступник міністра закордонних справ Росії Григорій Карасін констатував, що Гжегож Схетина покриває ганьбою не тільки себе, але і всю дипломатичну службу Польщі, і всю польську політичну культуру. Однак нам здається, що до війни ідей і до політичної культури все це має дуже і дуже віддалене відношення. Навіть взагалі ніякого відношення не має. Тут щось з гормонами коїться.