Велике Гніздо (19.10.1154, Дмитров - 15.04.1212, Володимир), вів. кн. володимирський (з 20 червня 1176), молодший син кн. Юрія (Георгія) Володимировича Долгорукого від 2-го шлюбу (по які підтверджуваному надійними даними припущенням, з визант. Царівною). На р. Яхроме, де Юрій Долгорукий знаходився в полюддя під час народження сина, князь заклав м.Дмітров, названий на честь новонародженого. 
Урочиста зустріч жителями і духовенством Володимира князів Михайла та Всеволода Юрьевичей. Мініатюра з Радзивиловской літописі. Кон. XV ст. (БАН. 34.5.30. Л. 220)
Урочиста зустріч жителями і духовенством Володимира князів Михайла та Всеволода Юрьевичей. Мініатюра з Радзивиловской літописі. Кон. XV ст. (БАН. 34.5.30. Л. 220) Після смерті Юрія Долгорукого, який володів в кінці життя Києвом (поч. 1155-15.05.1157), в Суздальській землі за підтримки ростовцев і суздальців вокняжился старший брат В. Ю.- блгв. кн. Андрій Юрійович Боголюбський (всупереч волі їх батька, призначалися цей стіл молодшим синам - блгв. Кн. Михайлу (Михалку) Юрійовичу і В. Ю.). У 1161 р кн. Андрій Юрійович вигнав Ростовського єп. Леона , 2-ю сім'ю батька і його «передніх» бояр, а також племінників Мстислава і Ярополка Ростиславичів зі своїх володінь. В. Ю. разом з матір'ю і старшими братами Мстиславом і Васильком поїхав до Візантії, де імп. Мануїл I Комнін дав Мстиславу і Василькові у володіння 4 міста на Дунаї і «волость Отскалана» (ПСРЛ. Т. 2. Стб. 520, 521; Т. 25. С. 72).
У 1168 р В. Ю. знову був на Русі, взимку 1168/69 р брав участь в поході на Київ, організованому кн. Андрієм Боголюбським. рус. князі за підтримки половців захопили місто, були пограбовані Софійський собор, Десятинна ц., мн. київські мон-ри. Взимку 1170/71 р В. Ю. разом з братом Михайлом, діючи за велінням свого старшого брата Гліба Юрійовича, який правив тоді в Києві, за допомогою берендеїв і торків здобув перемогу на р. Буг над напали на Київське князівство половцями. У 1173 р Торчеська кн. Михайло (к-рий керував Києвом по волі кн. Андрія Боголюбського) поставив В. Ю. і Ярополка Ростиславича намісниками в Київ. Однак через 5 тижнів вони були захоплені в полон кн. Рюриком (Василем) Ростиславовичем і його братами. Після переговорів Ростиславичі випустили В. Ю., і в тому ж році він брав участь у новому поході на Київське князівство, до-рої знову організував Андрій Боголюбський. Разом з новгород-сіверського кн. Ігорем Святославичем (героєм «Слова о полку Ігоревім») В. Ю. бився проти раті блгв. кн. Мстислава (Георгія) Ростиславича Хороброго під Вишгородом, а потім брав участь у невдалій 10-тижневої облоги міста.
У момент загибелі Андрія Боголюбського (1174) В. Ю. разом зі старшим братом Михайлом знаходився в Чернігові у кн. Святослава Всеволодовича . Їх суперниками в боротьбі за владу в Суздальській землі стали племінники - Мстислав і Ярополк, сини старшого сина Юрія Долгорукого Ростислава, який помер за життя батька. Спочатку за допомогою ростово-суздальського боярства і рязанського кн. Гліба верх взяли Ростиславичі. Однак вже 15 червня 1175 р підтримані чернігівським кн. Святославом, Михайло і В. Ю. завдали поразки військам Мстислава і Ярополка в 5 верстах від Володимира. Михайло став правителем Володимира, населення і духовенство догрого були на боці синів Юрія Долгорукого, в день їх перемоги в Успенському соборі Володимира був відслужений подячний молебень. Незабаром влада Михайла Юрійовича визнали Суздаль і Ростов. В. Ю. отримав за князювання Переяславль Залеський.
Явище кн. Всеволоду Юрійовичу і його дружині Володимирської ікони Божої Матері. Мініатюра з Радзивиловской літописі. Кон. XV ст. (БАН. 34.5.30. Л. 222)
Явище кн. Всеволоду Юрійовичу і його дружині Володимирської ікони Божої Матері. Мініатюра з Радзивиловской літописі. Кон. XV ст. (БАН. 34.5.30. Л. 222) Після перемоги і утвердження своєї влади в Сев.-Сх. Русі брати здійснили похід проти рязанського кн. Гліба, союзника Ростиславичів. На р. Мерьского (суч. Р. Нерському, приплив р. Москви) Михалко і В. Ю. зустріли рязанські посли, к-які повідомили їм про визнання правителем Рязані своєї провини і готовність повернути вивезене їм в 1175 р з Володимира, в т. Ч . з Успенського собору, майно.
Після смерті 20 червня 1176 р Михайла В. Ю. став правителем Володимира. Ростовські бояри знову спробували протиставити князю його племінника Мстислава Ростиславича, що правив в Новгороді. 27 червня 1176 року на Юр'ївському поле у р. Липиці Мстиславу було запропоновано мир, але він його відкинув. У битві В. Ю. і його племінник кн. Ярослав Мстиславич, який призвів допомогу з Переяслава Залеського, розбили ростовську рать і дружину кн. Мстислава. 26 червня, напередодні битви, воїни В. Ю., які виступили в похід, вже за Суздалем «узреша чюдна Матір Божу Володімерьскую і весь град і до основанья, аки на вздусе стоящ». Це бачення було сприйнято як знамення буд. перемоги володимирського князя: "Всі ж зряще таковаго чюда глаголаху: княже, прав єси, поиде противу йому [проти Мстіслава.- Авт.]» (ПСРЛ. Т. 1. Вип. 2. Стб. 380). За правління В. Ю. Володимирська ікона Божої Матері остаточно стала головною святинею Сев.-Сх. Русі.
Повернення кн. Всеволода Юрійовича у Володимир після походу на рязанського кн. Гліба Ростиславича. Мініатюра з Радзивиловской літописі. Кон. XV ст. (БАН. 34.5.30. Л. 255 об.)
Повернення кн. Всеволода Юрійовича у Володимир після походу на рязанського кн. Гліба Ростиславича. Мініатюра з Радзивиловской літописі. Кон. XV ст. (БАН. 34.5.30. Л. 255 об.) Мстислав втік до Новгорода, де його не прийняли, потім пішов до Рязані до свого зятя Глібу Ростиславовичу. Восени-взимку 1176/77 р вони продовжили військові дії, захопили і спалили Москву і Боголюбов, розорили околиці Володимира. Однак вже 7 березня 1177 р В. Ю. (за підтримки з Чернігова і Переяслава Руського) завдав вирішальної поразки військам Мстислава і Гліба, союзниками яких брало виступали половці (причину поразки Гліба і Мстислава сучасники бачили в тому, що князі розграбували храм в Боголюбове). Князі потрапили в полон, брат Мстислава Ярополк незабаром на вимогу В. Ю. був виданий рязанцами у Володимир. Володимирці вимагали від В. Ю. розправи над його ворогами. У червні 1177 р Гліб Рязанський помер в ув'язненні, а Мстислав і Ярополк всупереч волі В. Ю. були засліплені, за наказом В. Ю. братів відпустили. На шляху до Смоленська 5 сент. 1177 р Ростиславичі відвідали Борисоглібську ц. на Смядині, де дивним чином отримали зцілення і прозріли.
Протистояння В. Ю. і Ростиславичів не закінчилося. Взимку 1177/78 р Мстислав Ростиславич знову сів на князювання в Новгороді, к-рий відмовився виплачувати данину В. Ю. У відповідь володимирський князь в 1178 р здійснив похід на Торжок, к-рим керував Ярополк Ростиславич. Всупереч бажанню В. Ю., який погодився прийняти добровільну здачу міста, його дружина 8 дек. захопила і пограбувала Торжок. На зворотному шляху В. Ю. захопив і спалив Волок Ламский, вивівши з князювання сидів тут і колишнього раніше його союзником кн. Ярослава Мстиславича. В 1179, після смерті Мстислава, в Новгороді вокняжился його брат Ярополк. В. Ю. полонив в своєму князівстві всіх новгородських купців і змусив Ярополка покинути цей князювання.
У 1180 володимирський князь здійснив похід на Рязанську землю. На території останньої йшла боротьба між синами Гліба Ростиславича, з яких брало молодші (Всеволод і Володимир) орієнтувалися на В. Ю., а старші (Роман, Ігор і Святослав) - на Чернігів. Після перемоги в зіткненнях з рязанцами під Коломна, на Оці, і взяття Борисоглібська володимирський князь привів правителів Рязані в свою «волю». Під час цього походу в полон до В. Ю. в Коломиї потрапив Гліб, один з старших синів кн. Святослава Всеволодовича, який діяв разом з рязанцами. У відповідь кн. Святослав, що правив в Києві і Чернігові, взимку 1180/81 р напав на Суздальську землю. Вирішального бою не сталося, і навесні 1181 р Святослав відступив, на шляху до Новгорода він спалив Дмитров. З рук Святослава в Новгороді сів на князювання його син Володимир, в Торжку - кн. Ярополк Ростиславич. Останній відразу ж почав приймати бойові дії проти володимирського князя, розоривши його землі по Волзі. У відповідь В. Ю. за підтримки союзників з Рязані і Мурома знову здійснив похід на Торжок. Місто здався, Ярополк був узятий в полон. Розвиваючи цей успіх, В. Ю. домігся від новгородців 1182 р вигнання Володимира Святославича і запрошення свого «свояка» Ярослава Володимировича (правив тут до 1199, виганяли з Новгорода в 1184 і 1185, повернувся в 1187 за підтримки володимирського князя). Тоді ж В. Ю. відпустив з полону Гліба Святославича і уклав з його батьком світ. У 1183 р В. Ю. зробив великий похід на волзьких булгар і Мордву; крім полків Суздальській землі в ньому брали участь військові сили Пд. Русі. У 2 битвах волзькі булгари були розбиті. В. Ю. облягав столицю срібних булгар, але не зміг взяти її. Проте він уклав вигідний для Русі мир.
У 1184 В. Ю. відправив послів до київського кн. Святославу і митр. Никифору II з проханням поставити єпископом до Ростова Луку , Игум. Спаського мон-ря на Берестові. Тим часом митрополит вже затвердив ін. Кандидата - Миколи Гречина. В. Ю. наполіг на своєму, і 11 березня 1185 г. «неволею великою Всеволожу і Святославля» Лука був поставлений на Ростовську кафедру. Після його смерті Ростовським єпископом став за пропозицією В. Ю. духівник князя свт. Іоанн (23 Січня. 1189).
У 1185-1186 рр. В. Ю. знову втрутився в міжусобну боротьбу правителів Рязані, Пронска і Коломни, на цей раз невдало, - його дружина була взята в полон в Коломиї, князів - противників В. Ю. підтримав Чернігівський єп. Порфирій. Прагнучи зміцнити свій вплив в Пд. Русі, 11 липня 1186 р В. Ю. видав дочку Всеславу заміж за кн. Ростислава Ярославича, сина правителя Чернігова і племінника київського кн. Святослава Всеволодовича. 30 червня 1188 володимирський князь видав 8-річну дочку Верхуславу за білгородського кн. Ростислава, старшого сина Рюрика Ростиславича, співправителя Святослава Всеволодовича в Києві. У 1189 р В. Ю. підтримав в боротьбі за стіл в Галичі свого племінника Володимира Ярославовича (сина сестри Ольги), що обіцяв Володимирського князя «бути в Твоєї волі ... завжди».
Принесення у Володимир дошки від труни вмч. Димитрія Солунського. Мініатюра з Радзивиловской літописі. Кон. XV ст. (БАН. 34.5.30. Л. 242)
Принесення у Володимир дошки від труни вмч. Димитрія Солунського. Мініатюра з Радзивиловской літописі. Кон. XV ст. (БАН. 34.5.30. Л. 242) Кон. 80-х - 1-я пів. 90-х рр. XII в. для В. Ю. відзначені переходом від військових дій до дипломатичних та облаштуванням власних земель. З ініціативи князя в Сев.-Сх. Русі розгорнулося активне будівництво храмів і фортечних споруд. У Володимирі за участю ньому. майстрів був зведений Димитрія вмч. собор - будинковий храм княжої сім'ї. В січні. 1197 року в соборі були поміщені принесені з Солуні «дошка гробним» з раки вмч. Димитрія і сорочка святого. Дерев'яні храми на честь небесного покровителя В. Ю. в роки його правління були зведені в Дмитрові і Москві. У Володимирі при В. Ю. був перебудований і розширений потерпілий від спустошливої пожежі 1185 р Успенський собор (освячений 14 Серпня. Тисяча сто вісімдесят дев'ять), з'явилися храм на честь Різдва Пресв. Богородиці і надбрамна ц. в ім'я Богоотец Іоакима і Анни. У Суздалі рус. майстра заново відбудували ц. в честь Успіння Пресв. Богородиці. За правління В. Ю. в Сев.-Сх. Русі продовжилося монастирське будівництво, вперше згадуються обителі: володимирський в честь Різдва Пресв. Богородиці чоловік. мон-р і володимирський Княгинин на честь Успіння Пресв. Богородиці дружин. мон-р , ярославський в честь Преображення Господнього чоловік. мон-р та ін. Над образами і фресками для церков і мон-рей працювали артілі визант. і рос. іконописців.
Протягом ряду років були оновлені або споруджені зміцнення в Суздалі, Володимирі, Переяславі Заліському, Москві, Дмитрові, Городці-Радилова на Волзі і в ін. Містах Сев.-Сх. Русі, а також в родовій «отчині» В. Ю. Городці (Городку) на р. Остер, на території Переяславського князівства.
Після смерті київського кн. Святослава Всеволодовича в Пд. Русі в 1194-1196 рр. за володіння Київською землею розгорнулася боротьба між Рюриком і Давидом Ростиславичами, з одного боку, і князями чернігівської гілки (Ольговичами) - з іншого. В. Ю., на той час міцно затвердив свій вплив в Рязанській землі (що в підсумку призвело до створення незалежної від Чернігова єпархії на чолі з єп. Арсенієм в кін. 90-х рр. XII ст.), Намагався активно брати участь в цій боротьбі. Його визнавали «найстарішим в Володимирі племені», т. Е. Серед нащадків Володимира Мономаха (був єдиним живим з його онуків). Це давало йому можливість протегувати Ростиславичам і в той же час намагатися грати роль арбітра в їхньому протистоянні з Ольговичами. У 1196 р В. Ю. одружив сина - блгв. кн. Костянтина Всеволодовича - на дочці білгородського кн. Мстислава (Бориса), племінника Рюрика і Давида, а потім на стороні останніх втрутився у війну безпосередньо, здійснивши похід на Чернігівську землю. В результаті усобиці Київ залишився за Рюриком, але Ольговичі не відмовилися від претензій на нього в майбутньому. Володимирського князя вдалося домогтися від Рюрика передачі собі міст Торчеська, Корсуні, Богуславль, Треполя і Канева, к-які раніше київський князь обіцяв віддати своєму зятю Роману Мстиславичу. В. Ю. послав в ці міста посадників, а Торчський віддав зятеві Ростиславу Рюриковичу. Це засмутило відносини Рюрика з Романом, к-рий приєднався до чернігівських князів. Тим часом дізнавшись пізніше (все в тому ж 1196), що В. Ю. уклав мир з Ольговичами без його відома, правитель Києва повернув собі ці міста.
Боротьба за київський стіл знову загострилася в 1202-1205 рр., Коли проти Рюрика, який уклав союз з чернігівськими Ольговичами, виступив володимиро-волинський і галицький кн. Роман Мстиславич. В. Ю. схилявся до союзу з останнім, але, як і в 90-х рр. XII ст., Намагався відкрито не втягуватися в усобицу і зберігати роль арбітра. У 1205 році, після загибелі Романа, боротьбу за Київ і Галич повели Рюрик і син Святослава Всеволодовича чернігівський кн. Всеволод Чермний. У цій ситуації, зазнавши невдачі в боротьбі з Ольговичами за Галич, син В. Ю. Ярослав під загрозою військової сили був змушений залишити князювання в Переяславі Руському і повернутися до батька.
У 1207, намагаючись допомогти Рюрика, В. Ю. при підтримці новгородців і муромских князів здійснив похід на Рязанську землю. Більшість рязанських правителів, незважаючи на клятву вірності, дану Володимирського князя, схилялися до союзу з Черніговом. В результаті замість походу проти Ольговичів В. Ю. повинен був заарештувати рязанських князів і брати в облогу їх міста. Взяття Рязані вдалося уникнути завдяки посередництву місцевого єп. Арсенія (він був змушений погодитися на видачу до Володимира сімей рязанських князів). Однак уже в 1208 р розкривши змову рязанців, В. Ю. вивів свого сина Ярослава з князювання в Рязані (Ярослав княжив у Рязані з 1207), а її архієрея, як і раніше князів, піддав ув'язнення. Місто і його передмістя були розорені і спалені, а їх жителі виведені у Володимирське князівство. У 1210 за участю митр. Матвія , Який приїжджав з Києва до Володимира до В. Ю., відбулося його примирення з Ольговичами: Всеволод Чермний сіл в Києві, а Рюрик Ростиславич отримав Чернігів. Дружини рязанських князів були звільнені з полону (але князі та ін. Рязанцев залишалися у в'язниці до смерті В. Ю.). У 1211 року новий союз був скріплений шлюбом сина В. Ю. блгв. кн. Георгія (Юрія) Всеволодовича і дочки київського князя блгв. КНГ. Агафії Всеволодівни .
У 1199 р В. Ю. і його старший син Костянтин здійснили похід на Дон проти половців, кочівники ухилилися від битви. Починаючи з 1200 володимирський князь прагнув тримати на новгородському столі до.-л. зі своїх синів: у 1200-1205 і 1208-1210 рр. це був блгв. кн. Святослав (Гавриїл) Всеволодович , В 1205-1208 - Костянтин. Однак 1210 р новгородський стіл зумів зайняти блгв. кн. Мстислав (Феодор) Мстиславич , Представник молодшої гілки правителів Смоленська. На півдні Русі В. Ю. тримав під контролем таке важливе володіння нащадків кн. Юрія Долгорукого, як Переяславль Русский, 1198 р на Переяславську кафедру був поставлений за наполяганням В. Ю. єп. Павло, в 1200 р в Переяславі на князювання з'явився син володимирського князя блгв. кн. Ярослав (Феодор) Всеволодович , К-рий змінив померлого племінника В. Ю. кн. Ярослава Мстиславича († 1198). У 1206 р в Переяславі правил ін. Син В. Ю.- Володимир.
У 1208 р В. Ю. виділив Костянтину ряд міст Сев.-Сх. Русі з центром у Ростові. У 1211 році він викликав сина до Володимира і присвятив в свої плани, бажаючи віддати йому «по своєму животі» Володимирське князівство, а Ростовське передати Георгію. Однак Костянтин не приїхав, т. К. Батько був проти його задумів володіти одночасно і Ростовом і Володимиром. В. Ю. за участю єп. Іоанна скликав у Володимирі збори широкого складу з усіх своїх міст і волостей і заповідав всупереч родовому праву найстаріший стіл у Володимирі в обхід Костянтина його молодшому брату Георгію. В. Ю. був похований на півн. стороні володимирського Успенського собору, навпаки саркофага свого брата Андрія Боголюбського, відспівування очолив Ростовський єп. Іоанн.
В. Ю. був одружений двічі. У 1-му шлюбі з блгв. кнж. Марією Шварновни (Ɨ 19 березня 1205) у нього були сини Костянтин (нар. Тисяча сто вісімдесят п'ять), Борис, Гліб (померли в дитинстві), Георгій (рід. 1188), Ярослав (рід. 1190), Володимир (нар. 1193), Святослав (рід . 1195), Іоанн (рід. 1198) і дек. дочок. У 1210 В. Ю. «привели» з Пд. Русі 2-ю дружину - Софію, дочка вітебського кн. Василька. Цей шлюб, мабуть, був бездітним.
В. Ю. продовжив політику Андрія Боголюбського по зміцненню Володимирського князівства. Поряд з Чернігівським, Смоленським і Волинським в кін. XII - поч. XIII в. воно було найсильнішим держ. освітою в Др. Русі. В. Ю. практично відмовився від прямого військового втручання в боротьбу за Київ, прагнучи діяти за допомогою родинних зв'язків, засобів політичного тиску і демонстрації військової потужності своєї землі. Він став першим рус. князем, к-якого з метою підкреслити його політичне значення стали іменувати «великим князем» (за літописними даними, з кін. 80-х рр. XII ст .; див. ст. Володимирське велике князівство ). Великокняжий титул впосл. закріпився за наступниками В. Ю. на Володимирському столі.
Під заступництвом В. Ю. в Суздальській землі в кін. XII - поч. XIII в. було складено дек. літописнихсклепінь, які стали основою подальшого літописання Сев.-Сх. Русі (в т. Ч. Найбільш ранніх пам'яток - Лаврентіївському і Радзивиловской літописів, «Літописця Переяславля Суздальського»), великі фрагменти володимирського літописання були включені в Київський звід 1200 р Переважна увага володимирські літописці приділяли діяльності володимиро-суздальських князів, підкреслювали провідну роль У . Ю. в межкняжеских відносинах на Русі. Некролог В. Ю. в «Літописці Переяславля Суздальського» прославляє князя за те, що він «не тільки єдиної Суждалской землі заступник бе, а й усім країнам земля Роусьския». У Володимирському літописанні неодноразово підкреслювалося, що заміщення київського княжого столу відбувалося з волі В. Ю. (що не відповідає історичним фактам). «Слово про погибель Руської землі» (сер. XIII ст.) Містить твердження, що В. Ю. стоїть на чолі всієї Руської землі.
Іст .: ДРВ. М., 17882. Ч. 6. С. 439; НПЛ. М .; Л., 1950; Прісёлков М. Д. Троїцька літопис: Реконструкція тексту. М .; Л., 1950; ПСРЛ. Т. 1. Вип. 2-3. М., 1962р; Т. 2. М., 1962р; Т. 6. Вип. 1. М., 2000; Т. 15. М., 1965; Т. 24. Пг., 1921; Т. 25. М .; Л., 1949. Т. 38. Л., 1989; Т. 41. М., 1995; Т. 42. СПб., 2002 (по указ.); Бібіков М. В. Визант. іст. твори: Визант. історик Іван Кіннам про Русі і народи Сх. Європи. М., 1997. С. 56, 67, 138, 139; Щавелєва Н. І. Др. Русь в «Польської історії» Яна Длугоша (Кн. I-VI): Текст, пров., Коммент. М., 2004 (по указ.). Літ .: Карамзін Н. М. Історія д-ви Російського. М., 1991. Т. 2-3; Воронін Н. Н. Зодчество Сев.-Сх. Русі XII-XV ст. М., 1961-1962. Т. 1-2; Бережков Н. Г. Хронологія рус. літописання. М., 1963; Пашуто В. Т. Зовнішня політика Др. Русі. М., 1968; Янін В. Л. Актові друку Др. Русі X-XV ст. М., 1970 Т. 1-2; М., 1998. Т. 3 (у співавт. З П. Г. Гайдукова) (по указ.); Рибаков Б. А. «Слово о полку Ігоревім» і його сучасники. м., 1971; W ö rn D. Studien zur Herrschaftsideologie des Grossfürsten Vsevolod III. // JGO. 1979. Jg. 27. S. 1-40; Кучкин B. А. Формування держ. території Сев.-Сх. Русі Х-XIV ст. М., 1984 (по указ.); Лимонов Ю. А. Володимиро-Суздальської Русі: Нариси соц.-політ. історії. Л., 1987; Рорру A. V. Words that Serve the Authority: on the Title of Grand Prince in Kievan Rus '// Acta Poloniae Historica. 1989. T. 60; Феннел Дж. Криза средневек. Русі, 1200-1304. M., 1991; Пресняков А. Е. Княжое право в Др. Русі: Нариси з історії X-XII ст. Лекції по рус. історії: Київська Русь. М., 1993 (по указ.); Лосєва Про. В. Місяцеслов і Іменослов в Др. Русі // Рум'янцевські чт .: Мат-ли наук.-практ. конф. М., 1996. Ч. 2. С. 63-71; Родина М. Е. Міжнар. зв'язку Сев.-Сх. Русі в X-XIV ст. (За матеріалами Ростова, Суздаля, Володимира і їх округи): Ист.-археол. нариси. Володимир, 2004 [Бібліогр .: С. 137-145].
А. А. Горський, А. В. Кузьмін
шанування
У Лаврентіївському літописі запис про смерть і поховання В. Ю. (під 1212) супроводжується великою похвалою його храмоздательской діяльності, смирення і справедливості. Військова доблесть і військово-політичну могутність В. Ю. раніше були оспівані невідомим автором «Слова о полку Ігоревім».
Ім'я В. Ю. було внесено у щоденну соборні синодики найголовніших міст Сев.-Сх. Русі (РДБ. Ф. 344. № 99. Л. 36; ДРВ. Ч. 6. С. 439 і ін.). В кін. 40-х - поч. 50-х рр. XVI ст. в грамоті царя Іоанна IV Васильовича Грозного клірикам Успенського собору викладався порядок поминання архієреїв, вів. князів та князівен, їхніх дітей і онуків, чиї останки спочивали у Володимирі. Про поминання В. Ю. в грамоті написано, що «по великого князя Димитрія-Всеволоде Георгійовича в рік співати дві панахиди большия з вечерями, на кончина його квітня о 15 день, а іншу на пам'ять його жовтня 26 дня» (остання пам'ять відзначалася в святкування вмч. Димитрія Солунського - небесному покровителю В. Ю.). Панахиду повинні були служити «протопоп з братією, і протодиякон, і ігумени, і попи, і диякони» (цит. За: Виноградов. С. 52). Все р. XVII ст. над похованням В. Ю. був поміщений надгробний лист, складений в Москві в оточенні Патріарха Йосипа . Він містив (на основі відомостей, близьких до тексту Симеоновской літописі 40-х рр. XVI ст.) Короткі біографію і опис богоугодним діяльності князя, особливо підкреслюється його заступництво головному місту князівства Володимира, к-рий «оттоле наречеся Богородичний». У 2-й пол. XVII-XVIII ст. ця розповідь входив в збірники історичного змісту, в 1670 р був включений в список Статечної книги старшого ізводу Великої редакції (РДБ. Ф. 178. № 4288. Л. 615-615 об.), к-рий в кін. XVII ст. зберігався в Успенському соборі. Під 15 Квітня. пам'ять В. Ю. відзначена в Кайдаловскіх святцях (кін. XVII ст.). У XIX ст. над ракой В. Ю. горіло 5 лампад. Мощі князя були оглянуті в 1882 році, під час реставраційних робіт в Успенському соборі.
Літ .: Димитрій (Самбікін), архиєп. Місяцеслов. Твер, 1898. Вип. 8. С. 76-88; Сергій (Спаський). Місяцеслов. Т. 3. С. 554 Виноградов А., Прот. Історія кафедрального Успенського собору в губ. м Володимирі. Володимир, 19053; Микола Михайлович [Романов], вів. кн. Рус. провінційний некрополь. М., 1914. Т. 1. С. 154-155; Бузок А. В. Шлях до граду Кітеж: Кн. Георгій Володимирський в історії, житіях, легендах: (Подгот. Текстів і дослідні.). Спб., 2003.
А. В. Кузьмін, Є. В. Романенко
іконографія
Вел. кн. Всеволод Юрійович з сином (?). Фрагмент рельєфу Дмитрівського собору у Володимирі. 1198 р
Вел. кн. Всеволод Юрійович з сином (?). Фрагмент рельєфу Дмитрівського собору у Володимирі. 1198 г. Найбільш древнім зображенням В. Ю., на думку ряду дослідників (В. В. Косаткін, Н. Н. Воронін, Г. К. Вагнер, Т. П. Тимофєєва, Т. Я. Макєєв), є рельєф тимпана пн.-сх.. закомарі Дмитрівського собору у Володимирі з сидить на троні правителем з юним отроком на колінах, по боках - по 2 хлопця більш старшого віку. Ці зображення були ідентифіковані як образи В. Ю. і його синів. Згідно ін. Версії, композиція являє біблійний сюжет (Ф. Кемпфер - Йосип і його брати, А. М. Лидов - Давид з Соломоном на колінах), в к-ром сучасники могли бачити прототипи відомих історичних персонажів (дискусію про це див. У кн .: Гладка М. с. Композиція пн.-сх.. закомарі Дмитрівського собору у Володимирі з володарем на троні // Макарівського читання. Можайськ, 2003. Вип. 10. С. 266-278). На думку М. С. Гладкої, замовник храму, В. Ю., утримався від розміщення свого «портрета» на стінах Дмитрівського собору, обмежившись різьбленим ініціалом «В.», вміщеним між зображеними в медальйонах біблійними царями Давидом і Соломоном (Вона ж. Каталог білокам'яної різьби Дмитрівського собору у Володимирі: Центр. прясло сівши. фасаду. Володимир, 2003. С. 146-148).
Мініатюри, що ілюструють події, пов'язані з князюванням В. Ю., представлені в Радзивиловской літописі кін. XV ст. (БАН. 34. 5. 30. Л. 212 об., 217 об., 220, 222, 223-228 об., 235, 236, 240 об., 242 об.-243, 244). Відповідно до тексту В. Ю. зображений верхи на коні як воїн або як правитель сидить на престолі. Княже одягання відображає западноевроп. реалії: В. Ю. або в довгій сукні з широкими рукавами, або в короткій сукні, панчохах і гостроносих туфлях; на голові - кругла шапка без хутряної облямівки.
Вел. кн. Всеволод Юрійович. Фреска південно-сх. стовпи Архангельського собору Московського Кремля. 1652-1666 рр.
Вел. кн. Всеволод Юрійович. Фреска південно-сх. стовпи Архангельського собору Московського Кремля. 1652-1666 рр. Наступний за хронологією ймовірний «портрет» В. Ю.- фреска Архангельського собору Московського Кремля, виконана в 1652-1666 рр. по іконографії попередньої розпису 1564-1565 рр. На південно-сх. стовпі представлений вів. князь з ім'ям Димитрій. Перший дослідник розпису В. Н. Крилова пов'язала це зображення з В. Ю.- єдиним вів. князем, попередником князів московських, з ім'ям Димитрій (дано при хрещенні). Князь представлений фронтально в зростання, руки перед грудьми - права в благословляющем жесті, долоню лівої розкрита зовні. Одягнений в сукню червоного кольору з вохряного поясом і облямівками, прикрашене квітковим орнаментом блакитно-зеленого кольору. Поверх сукні накинута зелена періззеянина з сіро-блакитним круглим коміром, прикрашена великим квітковим орнаментом, укладеними в квадрифолії. На голові - червона кругла шапка з хутряною опушкою; на ногах - охряного кольору чоботи. Князь зображений средовекамі з хвилястими, що закривають вуха волоссям, бородою середньої довжини, трохи звужується донизу. Образ укладений в рамку з кіотчатим завершенням і відноситься до представницького типу зображення князя в парадному одязі. У розписі Архангельського собору ця фігура входить до складу т. Зв. історичного циклу, де представлені князі - володимирські самодержці, починаючи від блгв. кн. Андрія Боголюбського. У Степенній книзі царського родоводу, укладач к-рій митр. Афанасій імовірно був і автором програми розпису Архангельського собору, В. Ю. приділено особливу увагу. У ній повідомляється, що князь, хоча і був молодшим із синів Юрія Долгорукого, проте «успадковував ступінь старейшінства по всій Русстей землі» і став «справжнім кореноплодітелем, первоначальствующім російським самодержцем» (ПСРЛ. Т. 21. Ч. 1. С. 221 ). Як і ін. Князі «історичного циклу», В. Ю. представлений з німбом.
На мініатюрах Особового літописного зводу, 70-е рр. XVI ст. (Лаптевскій тому. РНБ. F. IV. 233.- Л. 89 об., 330 об., 333-355 об., 357, 361), В. Ю., подібно до ін. Князям, представлений в княжих шатах або верхи на коні в обладунках.
За описом 1672 р складеним Симоном Ушаковим , В розписах Золотої палати (60-і рр. XVI ст., Не сохр.), Приймального залу рус. государів, «портрет» В. Ю. був поміщений двічі: в медальйоні на стіні, зверненої до Червоного ганку, і на стіні, «що від церкви Благовіщення», в ряду володимирських самодержців, представлених «в царському сану зі скіпетром і державою» ( Забєлін і. Е. Мат-ли для історії, археології та статистики м Москви. М., 1884. Ч. 1. Стб. 1249, 1267). Не виключено, що князівські «портрети» Золотий палати послужили зразками для мініатюр із зображеннями рус. правителів в Царському Титулярнику 1672 р де погрудний «портрет» В. Ю. укладений в овальну орнаментальну рамку (РГАДА. Ф. 135. Від. 5. рубро. III. № 7). Князь зображений без головного убору в 3/4-ном повороті; борода середньої довжини, на кінці роздвоюється, волосся кучеряве; плаття з оплечьем, розшитим камінням і перлами, поверх сукні видно хутряний комір шуби. Аналогічний поясний портрет В. Ю. зі скіпетром у правій руці - в Царському Титулярнику 1672-1673 рр. (РНБ. F. IV. 764. Л. 27).
Т. Є. Самойлова
