Букер Ігор 
Наші чиновники люблять сурмити про успіхи - особливо голосно в честь всяких річниць. 1967 рік видався ювілейним: в листопаді мали відбутися урочистості з нагоди 50-річчя революції, Першотравень теж хотіли відзначити - наприклад, успіхами в космосі. 23 квітня 1967 року відбувся запуск космічного корабля "Союз-1". І наша перша пов'язана з космосом трагедія.
Під час приземлення через відмову парашутної системи спускається загинув інженер-полковник Володимир Михайлович Комаров. Подейкували, що його дублером був Юрій Гагарін. За одними версіями, керівництво берегло першого космонавта, за іншою - у нього підскочив тиск, коли він дізнався про кількість несправностей, виявлених перед польотом, і його усунули за медичними показаннями.
Читайте також: Полководець російської космонавтики
Генеральний конструктор Василь Мішин, який став спадкоємцем Сергія Павловича Корольова на посаді керівника ОКБ в 1966 році, не мав ні його авторитету, ні бажання чинити опір тиску з боку вищих керівників партії і уряду, які вимагали передсвяткової показухи. Так чи інакше, але саме при Василі Павловича сталися дві трагедії, в яких загинули чотири радянських космонавта (чого не траплялося ні до, ні після Мішина). Були й інші невдачі, але не про них зараз мова.
Здається, саме Мішин умовив летіти Комарова як самого технічно підготовленого космонавта, який вже мав досвід космічних польотів. Так, 12 жовтня 1964 він разом з Костянтином Феоктістовим і Борисом Єгоровим зробив добовий політ на борту корабля "Восход" - першого в світі багатомісний космічного апарату. А 23 січня 1965 його призначили інструктором групи космонавтів, що готувалися за програмами міністерства оборони в тому числі до польоту на Місяць.
Добовий політ "Союзу-1", не дивлячись на те, що не розкрилася одна з двох панелей сонячних батарей, в цілому пройшов в штатному режимі. Точно в термін включилася система орієнтації корабля і спрацювала гальмівна рухова установка. Володимир Комаров в останній раз доповів, що політ проходить нормально. Спусковий апарат зі швидкістю 220 метрів в секунду - близько 800 кілометрів на годину - увійшов в щільні шари атмосфери в строго певний час і в призначений коридор.
І раптом на висоті семи кілометрів не розкрився купол основного парашута. Згодом з'ясувалося, що саме стало причиною трагедії: в ході підготовки апарату до запуску в теплозахисних екрані, що захищав його від нагріву при вході в атмосферу, був просвердлений отвір, куди встромили сталеву болванку. При вході космічного корабля в щільні шари атмосфери болванка розплавилася - гарячий стиснене повітря проник в парашутний відсік і здавив контейнер з головним парашутом. Коли основний парашут не спрацював, Комаров скористався запасним - але його стропи заплуталися в розкрилися. З дикою швидкістю капсула врізалася в землю неподалік від села Карасук в Оренбурзькій області. Тепер там стоїть обеліск.
Це була вже друга трагедія в змаганні СРСР і США за першість в космосі. Перша сталася 27 січня 1967 на стартовому майданчику під час заняття в рамках підготовки до першого польоту за програмою "Аполлон". У в кабіні корабля "Аполлон-1" (по іншому позначенню НАСА "Аполлон-204") сталася пожежа, в результаті чого загинуло відразу троє американських астронавтів: Гас Гриссом, Ед Уайт і Роджер Чаффі.
В обох випадках не обійшлося без містики. Радянський офіцер Комаров загинув після того, як в колі друзів відзначив своє 40-річчя. Але ж по якійсь незрозумілою традиції російські військові ще задовго до революції 1917 року стали уникати святкувати цю дату: це вважалося поганою ознакою.
У разі загибелі Гриссома все впиралося в люк. У липнi 1961 року той ледь не загинув після завершення свого першого польоту: люк приводні капсули передчасно відкрився, і вона почала заповнюватися водою. Через шість років він і його товариші загинули тому, що не зуміли вчасно відкрити люк "Аполлона". Однак в обох випадках причини трагедій були цілком матеріальні: у випадку з Комаровим - вже сказано вище, а екіпаж "Аполлона" отруївся отруйними газами.
"Місячна гонка" між двома наддержавами завершився 20 липня 1969 року о 16.10 по атлантичному часу США, коли "Аполлон-11" здійснив посадку на Місяць і командир корабля Ніл Армстронг доповів: "Орел приземлився", маючи на увазі примісячення місячного модуля "Аполлона". Краще було б сказати "хижий птах", але янкі, у нестямі від радості, вже не був здатний на дотепні метафори та інші мовні новації. Нарешті Поради відстали.
А адже ще за рік до цього СРСР запустив 74 космічних об'єкта - як автоматичні апарати, так і пілотовані кораблі, в той час як США - на десяток менше. Зате штатовци випереджали Поради за багатьма іншими показниками. На момент польоту на Місяць в 1969 році вони вже зробили сім стикувань пілотованих кораблів, в той час як ми - жодного. За радянськими космонавтами значився один-єдиний вихід у відкритий космос, який подавався як найбільше досягнення партії і народу, а наші заокеанські друзі-суперники успішно здійснили аж дев'ять подібних вилазок. У сумарному нальоті 3215 годинах у астронавтів космонавти могли протиставити всього 629 годин.
Читайте також: Космічні таргани і скафандр з прибульцями
Мабуть, виправданням СРСР може служити лише тільки той факт, що в піку американської місячної програми, (яку, до речі, вони незабаром у згорнутому вигляді) стратегічний напрямок радянської космонавтики полягало в створенні довгострокових орбітальних станцій. Тут-то ми і уделали Америку по повній програмі. Уже в жовтні 1968 року "Союз-3" під командуванням Берегового зблизився на орбіті з безпілотним космічним кораблем "Союз-2". Перспектива створення населених орбітальних комплексів почала набувати реальних рис.
Читайте найцікавіше в рубриці "Суспільство"
