Створений 25 років тому концерн «Газпром» міг би стати символом ринкової трансформації та європейського вибору Росії ( фашистська держава , Визнане 27.01.15 Верховною Радою країною-агресором), але Путін нав'язав йому іншу роль ...
У сьогоднішній Європі знайдеться чимало людей, які назвуть «Газпром» політичним інструментом Кремля або навіть «газовою зброєю» Путіна. І вони, на жаль, мають рацію. Констатую це з величезним і абсолютно щирим жалем як журналіст, протягом чверті століття спостерігає за розвитком цієї компанії і безліч разів освітлював її роботу на європейському і особливо німецькому ринку.
Про це пише в сьогоднішній статті економічний оглядач німецького видання Deutsche Welle Андрій Гудков.
Повірте, я з превеликим задоволенням написав би до нинішнього ювілею «Газпрому», що ця компанія стала символом успішної ринкової трансформації російської економіки і своїм бізнесом, як ніхто інший, уособлює європейський вибір Росії. Це не так, але в тому-то і справа, що так могло б бути!
Багатообіцяючий початок при Віктора Черномирдіна
Адже починалося все багатообіцяюче. Перетворення Міністерства газової промисловості СРСР в державний концерн стало одним із знакових поворотів на шляху від планової економіки до ринкової, забезпечення безперебійних поставок газу в Європу в умовах розпаду Радянського Союзу довело управлінську майстерність команди, сформованої Віктором Черномирдіним - міністром, який став топ-менеджером.
Здатність отримувати вигоду з капіталістичної конкуренції ця команда продемонструвала в 1990 році незадовго до возз'єднання Німеччини. «Газпром» тоді оперативно домовився про співпрацю з німецьким хімічним концерном BASF і його нафтогазової донькою Wintershall і тим самим зламав монополію компанії Ruhrgas на закупівлі сибірського газу для ФРН.
Все це відбувалося до того, як 25 років тому, 17 лютого 1993 року, за вказівкою президента РФ Бориса Єльцина державний концерн «Газпром» був перетворений в акціонерне товариство. Але саме в ті роки на півтора найближчих десятиліття був закладений вектор розвитку набирає силу гіганта в сторону нормального комерційного співробітництва з європейськими партнерами.
Не будемо ідеалізувати діяльність «Газпрому» в 1990-і роки, зокрема, у Східній Європі, де компанія, звичайно ж, безсоромно користувалася успадкованим від СРСР монопольним становищем. Але в загальному і цілому вона продовжувала грамотно здійснювати ринкову експансію. Особливо наочно це виявлялося на німецькому напрямку.
Німеччина як мета і плацдарм ринкової експансії
Ще в 1993 році «Газпром» на правах молодшого партнера створив з Wintershall спільне газоторгових підприємство Wingas - і тим самим вперше отримав на своєму найбільшому європейському експортному ринку, в Німеччині, прямий вихід на кінцевих споживачів. У наступні роки це СП прокладало в ФРН трубопроводи, забезпечило собі вихід на ринок Великобританії, спорудило найбільше в Західній Європі підземне сховище газу в німецькому Редені, побудувало інші ПСГ, налагодило продажу в цілий ряд країн ЄС. Сьогодні Wingas - стовідсоткова дочка «Газпрому».
У 2003 році «Газпром» в умовах поступового виснаження найбільш доступних газоносних шарів Уренгойського родовища скоїв інший далекоглядний і прагматичний хід: щоб залучити новітні технології, запросив Wintershall взяти участь в освоєнні особливо глибоких ачимовских відкладень. Так виникло спільне підприємство «Ачімгаз», в якому сьогодні росіяни і німці спільно добувають газ для всієї Європи.
«Північний потік»: новий рівень взаємодії і довіри
загрузка ...
А навесні 2005 року «Газпром» і BASF оголосили на Ганноверського промисловому ярмарку про проект, що отримав надалі назву «Північний потік». Я був на тій прес-конференції і прекрасно пам'ятаю, що найбільше враження на мене справив не тільки і навіть не стільки сам план спільно прокласти по дну Балтики потужний трубопровід з Росії до Німеччини і тим самим створити третій коридор поставок російського газу в Європу на додаток до двома чинними через Україну і Білорусь.
Мене особливо вразив супроводжував цей проект великомасштабний обмін активами уздовж всього ланцюжка від видобутку до кінцевого споживача, про який домовилися тоді «Газпромом», BASF і тут же приєдналася до них німецька компанія E.on (купила на той час Ruhrgas). Німці, наприклад, отримали великі частки в сибірському Південно-Російському родовищі, а газпромівці розширили свою присутність в Європі, збільшивши, зокрема, частку в Wingas.
Це був якісно новий рівень взаємодії і, підкреслю, довіри між великим бізнесом Росії і Німеччини! І хоча підписувалася угода в присутності президента Володимира Путіна і канцлера Герхарда Шредера (Gerhard Schröder), тоді ще не було відчуття, що «Газпром» є інструментом Кремля і вже тим більше сліпим виконавцем його волі. Але не минуло й року після цього зоряного часу компанії і голови її правління Олексія Міллера, як таке відчуття стало виникати. Це сталося 1 січня 2006 року.
Незгладима вина Олексія Міллера
У той фатальний для нинішнього ювіляра день «Газпром» вперше перекрив поставки газу в Україну, що відбилося і на транзит до Європи. Так процвітаюче комерційне підприємство практично відразу різко змінило вектор свого розвитку і стало стрімко перетворюватися в політичний і пропагандистський інструмент в руках російського президента, що намірився будь-що-будь помститися Україні за «помаранчеву революцію».
Мені здається, багато росіян не усвідомлюють, яке велике значення на Заході при оцінці ризиків надають прецедентів. Скільки разів до цього демонстративного відключення газу я чув на всіляких ділових форумах в Німеччині поважних висловлювання німецьких бізнесменів про те, що російська сторона ніколи, ні за яких обставин не допускала перебоїв в поставках газу.
Це був неоціненний репутаційний капітал, який російські газовики, працюючи найчастіше у важких кліматичних умовах, накопичували десятиліттями. Заради збереження цього капіталу «Газпром», Москва, Кремль повинні були будь-що-будь знайти якесь рішення в суперечці з Україною, яким би важким партнером по переговорах вона не була.
Однак Володимир Путін захотів продемонструвати силу і пожертвував добрим ім'ям «Газпрому». Незгладима вина Олексія Міллера перед очолюваною ним компанією полягає в тому, що він це не просто допустив, а ще всіляко підтримував, дивлячись в телекамери. Причому двічі! Адже в січні 2009 року Росія знову перекрила газ на кордоні з Україною, на цей раз надовго, і в ту холодну зиму цілий ряд країн ЄС, перш за все східноєвропейських, дійсно почали мерзнути.
Сама фатальна помилка за 25 років
Те, друге, відключення було самої фатальною помилкою в четвертьвековой історії «Газпрому». Його нинішній поганий імідж в Європі, який ніяким дорогим спонсорством європейського футболу вже не виправиш, - звідти. І ненависний газпромівцям Третій енергопакет Євросоюзу з його жорсткими антимонопольними вимогами - теж. І форсоване створення в ЄС Енергетичного союзу з механізмами взаємодопомоги на випадок перебоїв. І постійні вимоги знизити залежність від російського газу. І наполегливий опір будівництву "Північного потоку-2».
Чимало людей в сьогоднішній Європі не вірять, що цей газопровід - чисто комерційний проект. Надто вже велика готовність російської компанії витрачати будь-які гроші (адже паралельно будується ще й «Турецький потік») на догоду путінської ідеї фікс підім'яти Україну, позбавивши її газового транзиту.
Загалом, сумний підсумок 25 років: «Газпром» у багатьох в Євросоюзі викликає недовіру і навіть відверту неприязнь. Особисто мені за ювіляра прикро. Компанія, у якій в силу сформованої ще за радянських часів інфраструктури прямо-таки на роду було написано сприяти зближенню Росії та Європи, заслуговувала іншої долі.
В тему:
- В тему:
- Путін підтвердив, що Газпрому п ... ец
- Політ нормальний: борг «Газпрому» перевищив 3 трильйони рублів
