- Громадського обговорення проекту не було
- Перша черга будівництва
- Чи не будувати, а реставрувати
- думка
12 червня президент видав указ № 432/2009 «Про додаткові заходи в пам'ять про жертви Голодомору 1932-1933 років в Україні». У ньому серед безлічі пунктів, що стосуються продовження дослідницької роботи, будівництва пам'ятників та популяризації знань про голодомори, Кабміну доручається розробити і затвердити у двомісячний строк план заходів на 2009-2010 рр. щодо спорудження в Києві другої черги Державного музею «Меморіал пам'яті жертв голодоморів в Україні».
Указ вийшов після того, як в березні 2009 р комісія ЮНЕСКО нагадала, що в охоронній зоні пам'ятки світової спадщини - Києво-Печерської лаври не слід будувати споруди, що порушують крихку рівновагу дніпровських схилів і «конкуруючі» зі спорудами лаври в панорамі міста.
Чи не зупинив Віктора Ющенка і економічна криза, а також важке матеріальне становище багатьох громадян України.
Громадського обговорення проекту не було
Хочу нагадати, що після проведення ряду конкурсів в жовтні 2007 р київським містобудівній раді була представлена архітектурно-планувальна концепція комплексу «Жертвам голодоморів в Україні», автором якої є художник Анатолій Гайдамака. Згідно з концепцією будівництво повинно було здійснюватися на дніпровських схилах між вул. Січневого повстання (вул. І. Мазепи) і Дніпровським спуском в два етапи: перший включав в себе прокладку на території парку Вічної Слави (верхня тераса комплексу) головною меморіальної алеї, облаштування прилеглої паркової зони і зведення дзвіниці (2008 г.); другий - будівництво сходів на нижній ярус комплексу, будівлі музею, гідрогеологічних споруд і пішохідних алей (2009 г.). В цілому комплекс повинен був зайняти близько 5 га території схилів.
Затвердження концепції і проекту супроводжувало безліч порушень процедури. Перш за все не було проведено громадське обговорення проекту, обов'язкове при будівництві об'єктів за бюджетні кошти. Раніше, під час обговорення конкурсних проектів в 2006-му та 2007 рр ветерани Великої Вітчизняної війни різко виступали проти будівництва меморіалу поруч з обеліском в парку Вічної Слави - не можна об'єднувати на одній території два різних пам'ятника, присвячених трагічним подіям в житті народу. Крім того, недалеко розташовані споруди національної святині - Києво-Печерської лаври. Але до думки ветеранів не прислухалися.
Не врахували і думку членів містобудівної ради, які були стурбовані невдалим містобудівним розташуванням комплексу, - його розмістили на території меморіального парку Вічної Слави та охоронної зони Києво-Печерської лаври - об'єкта, включеного до Списку пам'яток світової спадщини ЮНЕСКО.
Спорудження меморіалу «розтягнуті» по вертикалі - великий перепад висот (40 м) не зможуть долати більшість його відвідувачів. Існує серйозна загроза зсувів в районі будівництва.
Були застереження також щодо багатослівності концепції, в якій кожний наступний елемент знецінюється попереднім. Викликала питання у членів містобудівної ради і висока вартість меморіалу (близько мільярда гривень). Однак жодне зауваження не було враховано при розробці проекту. Все робилося поспіхом.
Ще до затвердження проекту, у вересні 2008 р, Кабмін доручив Київміськадміністрації спільно з Інститутом національної пам'яті провести міжнародний конкурс на кращий ескізний проект Музею жертв голодомору - другої черги Меморіалу пам'яті жертв голодоморів в Україні та підвести його підсумки до 1 червня 2009 р
Тоді ж начальник Головкиївархітектури Василь Присяжнюк повідомив пресі, що іноземні фахівці вже подали заявки на участь в конкурсі (чиновники вирішили, що українські архітектори не впораються із завданням). Ім'я переможця, який буде розробляти проект музею та запропонує своє бачення благоустрою схилів, повинні були назвати в листопаді 2008 р
Чи був проведений конкурс, до сих пір не відомо, вартість же другої черги меморіалу, за словами заступника Леоніда Черновецького Сергія Рудика, складе за попередніми розрахунками 600 мільйонів гривень.
Перша черга будівництва
Перший етап будівництва Комунальне підприємство «Дирекція реставраційно-відновлювальних робіт» завершило до 25 листопада 2008 - 75-х роковин голодомору 1932-1933 рр.
Цей етап включав в себе центральне спорудження - гігантську (34 м) Свічку пам'яті (замість дзвіниці), зал пам'яті і стіну пам'яті. Свічка виконана у вигляді масивної багатогранної колони, порізаною хрестами різної величини, за задумом автора проекту Анатолія Гайдамаки символізують душі загиблих.
Підстава її облямовують 4 металеві чорні хрести, прикрашені бронзовими лелеками. Свічка повинна висвітлюватися зсередини за допомогою енергозберігаючих ламп. Зовні навколо неї розташовуються символічні жорна - 24 шт. На алеї перед Свічкою встановлена невелика фігурка дівчинки з колосками, а при вході на алею - фігури схилених ангелів.
Просторий зал пам'яті розташований під Свічкою, в ньому повинні демонструватися тематичні фільми. На стінах збиралися розмістити експозицію, присвячену жертвам голодоморів.
Будівництво першої черги обійшлося в 143 - 160 мільйонів гривень (називаються різні цифри). Така висока вартість виправдовувалася тим, що зсувонебезпечний схил потрібно було зміцнювати великою кількістю паль.
Після проведення урочистих заходів, присвячених відкриттю меморіалу, спорудження закрили для виконання ремонтних робіт, так як все зробили на швидку руку. Але є обґрунтовані припущення, що після завершення будівництва почалися зрушення грунту, через які стали зміщуватися плити, що покривають майданчик, де стоїть Свічка пам'яті. Також виявилася непідготовленою експозиція залу пам'яті.
Перша черга меморіалу не відчинені досі. Це будівництво показало, що побоювання з приводу розташування пам'ятника виправдалися. Ще більшу тривогу викликає друга черга.
Чи не будувати, а реставрувати
Керівник Інституту національної пам'яті Ігор Юхновський розповів в інтерв'ю виданню «Главред», чому вважає вдалим вибір місця для меморіалу: він створений на такій ділянці, де фактично ні у кого не забрав територію. В цьому і полягає таємниця вибору місця. На дніпровських схилах в парку Вічної Слави, мовляв, не можна побудувати торгово-розважальний центр або житловий комплекс. Те, що будівництво меморіалу може зруйнувати унікальний природний ландшафт і сама споруда проіснує в цих умовах недовго, людей, тимчасово зайняли високі пости в Україні, не хвилює.
Г-н Юхновський розповів про те, що під Свічкою пам'яті влаштують т. Н. віртуальний музей голодомору, де за допомогою найсучасніших електронних засобів на величезному екрані довжиною сімдесят п'ять метрів демонструватиметься вся правда. Там же виставлять і книги пам'яті. Щосуботи та щонеділі музей будуть відвідувати тисячі людей, шукати своїх рідних, доповнювати списки і ставити свічки.
Будинок на вул. Івана Мазепи, 11 пам'ятник архітектури, в якому можна було б розмістити музей
Тоді навіщо будувати ще й другу чергу? А для розміщення архівів і того, що могло б називатися Державним музеєм «Меморіал пам'яті жертв голодоморів в Україні», чому б не реставрувати і не пристосувати вже багато років пустує і руйнується пам'ятник архітектури на вул. І. Мазепи, 11?
Це старе гарне будівля розташована поблизу площі Слави (примикає до готелю «Салют»), недалеко від парку Вічної Слави та Свічки пам'яті, побудована на початку ХХ століття. Будинок недавно занесений Українським товариством охорони пам'яток історії та культури в Червону книгу культурної спадщини України.
Використання старої будівлі дозволило б заощадити бюджетні (народні) гроші, людям не довелося б долати 360 сходинок сходів (вниз і вгору) до споруди, що може замість оголошених 600 мільйонів коштувати 1 мільярд грн. Таким чином президент і уряд могли б переконати народ, що в період економічної кризи вони дбають не тільки про пам'ять про загиблих, але і про нині живих.
думка
Вадим РИБІН - старший науковий співробітник Інституту геології НАН України, кандидат геолого-мінералогічних наук.
- Схил, поруч з яким побудована Свічка, зсувонебезпечний в силу різних причин, перш за все через складної геологічної будови, гідрогеологічної обстановки, крутизни і т. Д. Вже кілька років під обеліском - пам'ятником Слави йдуть зрушення грунту, в чому можна переконатися, пройшовши вниз по сходах нижче обеліска героям ВВВ. Про це я попереджав чиновників з Секретаріату Президента, коротко говорив і самому президенту.
Однак будівництво першої черги меморіалу не скасували. Проектувальники і будівельники в якійсь мірі наші рекомендації врахували: вони зміцнили ділянку сотнями буронабивних паль. Через це суттєво (до 143 млн. Грн.) Зросла вартість будівництва. Однак відразу після здачі об'єкта восени 2008 р зміцнення ділянки і прилеглого схилу тривало ще кілька місяців.
Особливу небезпеку становить ділянку, розташовану нижче по схилу, на якому планують звести будівлю музею. Він знаходиться в т. Н. зсувній цирку. При цьому збираються вирубати утримують схил дерева.
Я впевнений, що навіть комплекс гідрогеологічних споруд не зможе зупинити зсувний процес. Будувати щось на цих схилах категорично не можна - це загрожує серйозними наслідками.
Однак все ж у випадку будівництва будівлі музею на схилі нижче Свічки його доведеться капітально зміцнювати, а такі роботи цілком можуть потягнути на мільярд гривень без будь-яких гарантій того, що ступені сходів не попливуть відразу ж і будівля простоїть довго. Правильніше було б вибрати для спорудження музею іншу, не таку складну в зсувній щодо майданчик.
Валентина ШЕВЧЕНКО - архітектор-реставратор, автор проектів реставрації Гостиного двору, фонтану «Самсон» і Контрактового будинку на Контрактовій площі, Трапезній Михайлівського монастиря та ін. Об'єктів.
- Сьогодні в Києві налічується десятки будинків - пам'яток архітектури, з яких давно виселені мешканці, вони пустують і поступово руйнуються. Ці будинки можна було б успішно пристосувати під готелі, офіси, музеї, для різних громадських потреб. Відреставровані, вони могли б прикрасити вулиці історичного центру. Однак це не робиться.
Існує припущення, що ці будинки вже розділені між різними «господарями», єдина мета яких - звільнення ділянки в центрі міста для будівництва чергової висотки і одержання надприбутку.
Громадськість Києва не повинна цього допустити. Чотириповерхова будівля - пам'ятник архітектури, розташоване поруч з площею Слави, побудовано в 1910-і рр. в стилі модерн в поєднанні з «цегляним» стилем. Воно має досить монументальний вид, щоб його пристосувати під другу чергу Державного музею «Меморіал пам'яті жертв голодоморів в Україні». Було б бажання. Це дозволило б зберегти унікальні дніпровські схили і заощадити державні кошти.
Михайло Дегтярьов - мистецтвознавець, член Спілки художників України, дійсний член Нью-Йоркської академії наук.
- У Києві склалася хибна практика, коли чиновники, не будучи професіоналами, беруться вирішувати завдання, в яких не розбираються, нав'язуючи таким чином свою волю величезній кількості громадян України. Іноді вони стверджують, що приймають свої рішення під тиском «згори». Таких об'єктів в столиці побудовано безліч.
Будівництво меморіалу жертвам голодоморів в Україні на дніпровських схилах теж відноситься до них. При виборі місця для розміщення меморіалу був проігнорований протест ветеранів ВВВ і багатьох архітекторів - членів містобудівної ради, вибір проекту і його твердження пройшли кулуарно. Навіть заміну дзвіниці в проекті на Свічку пам'яті виконали два чиновника - Іван Васюник (віце-прем'єр-міністр) і Василь Присяжнюк (начальник Головкиївархітектури) спільно з художником Анатолієм Гайдамакою. Архітектори-містобудівники і вчені-геологи виявилися нікому не потрібні.
Сьогодні ми бачимо наслідки такого підходу. Між обеліском Слави і Києво-Печерською лаврою виникло дивне масивна споруда - Свічка пам'яті, яке своєю появою «вбило» обеліск й перегородила вид на лавру з боку монумента. Величезний котлован, виритий під Свічкою, буде багато років представляти загрозу пагорба, на якому стоїть церква Спаса на Берестові - унікальний пам'ятник XII століття (його не відремонтують).
Майданчик перед Свічкою пам'яті так мала, що не зможе вмістити тієї кількості людей, яке щорічно приходить до пам'ятника жертвам голодомору на Михайлівській площі. Адже все це було відомо і раніше, до будівництва першої черги меморіалу.
Сьогодні не можна допустити продовження цього проекту.
Мазепи, 11?
