Я вважаю Путіна особистим ворогом: Кліпи співаючого далекобійника підривають інтернет (ВІДЕО)

«Гімн антірашістов», «Я скажу тобі Русь», «Пісня про потворі», «И вновь продолжается пекло», «Антіконвойний марш» ... - ці та інші кліпи «співаючого далекобійника» Вадима Дубівського стали вражаючим сатиричним відгуком на російсько-український конфлікт .

Вони записуються прямо за кермом вантажівки: Вадим Дубовський використовує радянські мелодії, але сам вигадує нові слова. Вадим народився в Донецьку, переїхав в Ростовську область, потім до Києва, і вже більше 10 років живе в Чикаго. Кліпи «співаючого далекобійник а »користуються величезним успіхом, їх бачили сотні тисяч людей, інформує.

Про своє життя, піснях і політичних поглядах Вадим Дубовський розповів Радіо Свобода.

Читайте: Поліцейські реалії: "Мене - полковника, засунули, бл # дь, сюди. Бидло, нах # й! Поліція повторно затримала водія-п'яницю (ВІДЕО)

- Коли і як ви опинилися в Америці?

- В Америці вперше я опинився в 2000 році, я сюди приїхав на гастролі з концертним колективом. І таких у мене було три поїздки. У третю поїздку вирішив тут залишитися.

- Тобто ви професійний музикант?

Читайте: Крим - утриманий актив, який Путіну доведеться повернути, - Пономар

- Так. До того, як я вирішив залишитися в Сполучених Штатах, я працював як професійний музикант.

- Як ви з просто далекобійника перетворилися в співаючого далекобійника?

- Насправді ніякої метаморфози не було, я завжди залишався співаючим людиною, оскільки я і вчився співати, і любив співати, і співав завжди. А далекобійником мене змусила стати саме життя, так вийшло.

- Подобається вам ця професія?

- Я завжди любив подорожувати. Професія мене влаштовує, хоча, якби мене запитали, чим би я більше хотів займатися, я б сказав, що музикою. Тим не менш, це одна з тих професій, якою я займаюся з задоволенням.

- Який ваш улюблений маршрут?

- Такого немає, і слава богу. Не хотів би я їздити по одному і тому ж маршруту.

- Ви подорожуєте по всій Америці або тільки в районі Чикаго?

- Був час, я подорожував по всій Америці, але мені хотілося частіше бувати вдома. І тому я обрав для себе радіус 500 миль, тобто це середній захід.

- В останні місяці ви стали знаменитістю. Увагу публіки до ваших пісень не лякає? Адже крім шанувальників у вас багато недоброзичливців.

- Так, цих теж вистачає. Але я вам скажу чесно, я не відчуваю ніякої знаменитості, популярності. Це все віртуально. Я як жив тим життям, яка була до публікації всіх цих роликів, так і продовжую жити тим же самим життям, ніщо не змінилося. Вся ця популярність тільки на екрані монітора.

- Американські далекобійники цікавляться подіями в Україні? Питав у вас хто-небудь про те, що відбувається?

- Так, зрозуміло, запитують. Як правило, всі підтримують Україну, все дивуються, яким чином після Олімпіади в Сочі раптом Росія встала на позиції, що нагадують позиції колишнього Радянського Союзу.

- А вас це дивує?

- Чи не дивує, мене це просто шокувало. Мене просто вразило постанову Ради Федерації про дозвіл права на введення військ Володимиру Путін у. Я це сприйняв як оголошення війни. Для мене це було дуже боляче.

- Після цього і народився цей жанр сатиричної переробки старих радянських пісень?

- Це все не відразу виникло. Я переживав ці події. Я дуже сильно переживав окупацію Криму, я не міг з цим всередині змиритися. Всупереч всім міжнародним нормам, домовленостями, Росія раптом надходить таким чином, абсолютно нахабно вторгається на територію України. Але потім, як ви пам'ятаєте, був відомий марш уболівальників харківського «Металіста», виникла ця речевка про президента Росії. Потім вона придбала деяку популярність у мексиканських емігрантів в Лос-Анджелесі. Побачивши все це, я подумав, що не хочу залишатися в стороні від цього. Під впливом цієї речівки вболівальників і виступи в парку Лос-Анджелеса я придумав гімн антірашістов, який відразу ж набрав близько 200 тисяч переглядів на YouTube.

- Запис одного кліпу - це чиста імпровізація або ви робите багато дублів?

- Іноді на це йде хвилин 40, іноді годину. Адже робота в основному ведеться в голові. Я їду, я шукаю ритми, підбираю. Спочатку у мене з'являється ідея з приводу переспіви якоїсь пісні. Я вибираю пісню, як правило, в якій містяться якісь внутрішні протиріччя, хоча б як в сучасному гімні Росії, там дуже багато протиріч. Якщо вдуматися в слова, які були в колишньому гімні Радянського Союзу, - це все суцільна брехня. Союз нерушимий, який зруйнувався в кінці кінців, республік вільних, про свободу цих республік ми все теж прекрасно знаємо. Я підшукую такі пісні, які в собі вже містять якийсь внутрішній конфлікт, суперечність, брехня, і намагаюся їх переробити на сучасний лад. Це все займає день, два. Але часу у мене навалом, я їду по відмінним американських дорогах і просто плету рими. А потім, коли у мене дозріває варіант тієї чи іншої пісні, я тоді витрачаю годину, рідко більше, коли у мене вийде вдалий дубль.

- Ви один все записуєте або є оператор, який з вами працює?

- Зрозуміло, у мене немає ні напарника, ні відео оператора. Я сам записую все за допомогою смартфона.

- Ви переробляєте «старі пісні про головне», які російське телебачення ще з єльцинських часів постійно запускало, і ностальгія за Радянським Союзом виникла в тому числі і завдяки цим передачам. Ви розумієте людей, які мріють зараз про повернення в СРСР, людей, які радянську міфологію стали сприймати всерйоз і навіть вмирати за неї готові?

- Так, я з жалем відзначаю це, заходжу на багато форумів в інтернеті і бачу, наскільки люди, які живуть в Російській Федерації, стали нетерпимими до проявів свободи, демократії. Це останнім часом стало дуже помітним. Ви запитали, чи розумію я їх. Я розумію, що це все сталося під впливом засобів масової інформації. Тут мимоволі напрошуються аналогії з Геббельсом, з пропагандою в нацистській Німеччині. Дійсно просто так люди не можуть вирішити, що Донбас - це російська земля, що там живуть одні росіяни. Що СРСР найкраща країна, що богообраний народ російський повинен всіх рятувати і так далі. Це все, мені здається, наслідок продуманої пропагандистської кампанії, яка на державних телеканалах і в пресі дуже міцно обробляє населення Російської Федерації.

- Ви дивіться російські телеканали?

- Ні. Я великий шанувальник такого ресурсу, як «Щоденний журнал», мені дуже подобаються публікації Шендеровича, Яковенко. Те, що Яковенко описує в своїх нотатках «медіафренія», я намагаюся подивитися іноді, але мене надовго не вистачає, чесно кажучи.

- Ось що парадоксально: серед емігрантів теж багато прихильників Путіна, прихильників анексії Криму і так далі. І в Америці теж таких чимало, навіть демонстрації бувають на підтримку Росії. Є такі люди серед ваших знайомих?

- На жаль, так, були у мене такі знайомі, вони залишилися моїми знайомими, але, на жаль, ми перервали з ними дружні стосунки. Це люди, які лінуються просто зайти в інтернет, порівняти якісь ресурси, порівняти виклад новин, різних точок зору. Це люди, які провели собі кабельне телебачення, встановили супутникову тарілку і дивляться Russia Today. І все, про що там йдеться, вони сприймають, як в минулі часи, коли вони жили в Радянському Союзі і дивилися програму «Час». На жаль, є такі люди, які підтримують політику Путіна. І вони проживають, як не дивно, тут в Америці. Таким людям я кажу: а чому ти ще тут, чому ти не взяв квиток на Москву і туди не вирушаєш? Тобі тут чому добре в цій країні, в вільній країні, де ти можеш висловлюватися, як хочеш, про кого завгодно, не переходячи, звичайно, рамок пристойності і законів.

- Що ви думаєте про те, що відбувається на сході України, в вашому рідному Донецьку, чому там почалася війна?

- Це результат тонко продуманих провокацій з боку Російської Федерації. Я пам'ятаю всіх своїх однокласників, з якими разом навчався: перший, другий, третій клас. Я вам тільки назву прізвища - Мастеровенко, Колесніченко, Федоренко, Сидоренко. Вони не можуть себе почувати російськими людьми. Я пам'ятаю цей суржик, ця мова - суміш української та російської. Так, там були у мене друзі Щербаков, Нефедов, російські люди, але вони там прийшлі, вони приїхали під час індустріалізації Донбасу - це загальновідомі факти. Всі ці Мастеровенко і Колесніченко не могли відразу відчути себе російським народом. Це дуже тонко і вміло зроблено спецслужбами Російської Федерації, я більш ніж впевнений. Крім того, я жив в міллеровськие районі Ростовської області, там теж ми розмовляли з моїми однокласниками, з друзями на діалекті української мови. Це був український з усіма його граматичними конструкціями. Там жили не козаки, а саме так себе називали: ми хохли, ми так говоримо.

- А ви не думали записати пісню українською мовою?

- Так я і записував, і неодноразово. У мене є пісня, автор якої, до речі, народився і виріс в місті Слов'янську Донецької області. «Дивлюсь я на небо та й мнение гадаю». Автор знаковою української пісні, Михайло Петренко, народився і виріс там - на Донбасі.

- І ви її теж переробили?

- Ні, я переробляю тільки радянські пісні, а народні українські пісні співаю так, як вони є, без змін.

- Ви були в Україні останнім часом, за часів Майдану?

- Я їздив в 2013 році, півтора роки тому. Це було в лютому, коли ніщо ще не віщувало драматичних подій.

- Вам подобається те, що відбувається в українській політиці вже після Майдану? Процес люстрації, який зараз починається, вибори, зміни в суспільстві ...

- Я сподіваюся, що це все буде конструктивно змінювати життя українську, і сама держава українське зміниться. Мабуть, через ці події на південному сході населення всієї України в цілому переосмислило свою роль, значення самої держави Україна. Я сподіваюся, що зміни, які зараз відбуваються в політичному житті України, перевибори Ради, президент, який обраний більшістю голосів, - я сподіваюся, що все це на краще, і Україна стане гідною європейською країною.

- У вас український паспорт або американський?

- Я американський громадянин з 2010 року.

- А якби голосували на президентських виборах, за кого б віддали голос?

- Зрозуміло, за демократичні проукраїнські сили, за Петра Порошенка. До речі, моя мама проживає разом зі мною, вона голосувала за Порошенко.

- Ваші пісні звернені насамперед до росіян. І одна з останніх пісень завершується рядком: «Всі люди стануть разом разом, і буде Путлер капут». Ви думаєте, що це станеться?

- Я вірю, що це станеться, причому це станеться досить скоро. Я сподіваюся, що доживу до того часу, коли Росія стане дійсно демократичною країною.

- Герой багатьох ваших пісень - Володимир Путін. Якби ви зустрілися з вашим героєм, щоб ви йому сказали? Тільки без цього слова, яке дуже люблять мексиканці ...

- Ви знаєте, мабуть, я б не сказав - я б зробив. Я вважаю його своїм особистим ворогом. Це людина, яка заподіяв багато зла моїй батьківщині, моїм друзям, знайомим, який дійсно зарвався, його пора зупинити.

- У вас є такий рядок: «Розжени дурнів, що сидять за кремлівської стіною» ...

- Мені здається, доречно згадати прізвище глави Ліберально-демократичної партії Російської Федерації Володимира Вольфовича Жириновського - найяскравіший приклад тих, хто сидить за кремлівською стіною.

- Вадим, яка з написаних вами пісень, а їх багато з'явилося за останній час, ваша улюблена? Який піснею б ви хотіли завершити цю розмову?

- Мабуть, та, яка набрала найбільшу кількість переглядів, вона не тільки моя улюблена, а вийшло, що і люди її слухають найбільше. Це «Я скажу тобі, Русь».