7 вересня в Анкарі повинен пройти чотиристоронній саміт за участю лідерів Росії, Франції, Німеччини та власне Туреччини. Ідея зустрічі належить турецькому лідерові Реджепу Ердогану - він хоче обговорити проблеми сирійського врегулювання і ситуацію з біженцями. Проте в учасників саміту є й інші, не менш важливі, теми для бесіди.
Це в першу чергу санкції США проти Ірану, які Вашингтон готовий поширити на всіх торгових партнерів Ісламської Республіки. Туреччина і сама зараз перебуває в жорсткому протистоянні з Америкою, а тому змушена шукати підтримки у інших незгодних з політикою Вашингтона країн. Кому і навіщо потрібна зустріч в Анкарі?
В кінці липня Реджеп Ердоган спеціально прилетів в Йоханнесбург на саміт БРІКС, щоб зустрітися з Володимиром Путіним. Прагнення турецького лідера підкреслити особливі відносини з Москвою зрозумілі: в умовах протистояння з США Туреччини потрібні союзники. Одночасно Анкара намагається продемонструвати як Вашингтону, так і решті світу, що без неї не можна вирішити жодного з численних близькосхідних конфліктів. І в першу чергу сирійський. Запрошення лідерам Росії, Німеччини і Франції прибути на початку вересня в Анкару для обговорення перспектив сирійського врегулювання виглядає цілком логічно в умовах, коли США, союзник Туреччини по блоку НАТО, фактично ведуть проти Анкари торгову війну і надають на турецьку владу жорстке політичний тиск.
Удар в спину
Конфлікт між Анкарою і Вашингтоном почав зріти ще за часів президентства Барака Обами. Влітку 2016 року, після проваленої спроби військового перевороту в Туреччині, американська адміністрація підкреслено «забула» привітати турецького лідера з перемогою над бунтівними військовими.
У свою чергу, Анкара звинуватила в організації заколоту турецького проповідника і громадського діяча Фетхуллаха Ґюлена, який ось уже майже 20 років проживає в США, зажадавши його видачі. Американці, природно, відмовилися. Туреччина у відповідь заарештувала американського пастора Ендрю Брансон - його звинуватили у співпраці з Ґюленом і допомоги в підготовці та організації перевороту. Американці на обмін немає пішли - вони неодноразово вимагали звільнення Брансон і нарешті ввели персональні санкції проти двох турецьких міністрів - глав МВС і Мін'юсту. За цим послідувало рішення конгресу США про заборону на поставки в Туреччину новітніх винищувачів п'ятого покоління F-35. Таке рішення обурило Анкару, адже ці літаки збираються в тому числі з турецьких комплектуючих. До того ж Туреччина так і не отримала назад ракети Patriot, які були виведені в США для проведення технічних робіт. У відповідь Ердоган з візантійським підступністю домовився з Москвою про покупку російських комплексів С-400, що викликало вже гнів Вашингтона. Як підсумок минулого тижня США оголосили про двократне підвищення ввізних мит на турецькі сталь і алюміній. Ердоган назвав цей крок «ударом в спину» і підкреслив, що партнерство США і Туреччини «може виявитися під загрозою».
Туреччина у відповідь на санкції США різко підвищила мита на ряд американських товарів. На 60% зросли мита на імпортовані з Америки тютюнові вироби, на 140% - на алкоголь. Зміни також торкнулися ввезення американських автомобілів, косметики, рису, фруктів і інших товарів. Крім того, турецька влада пообіцяли відмовитися від використання американських будматеріалів.
По темі
2393
Президент Турецької Республіки Реджеп Тайїп Ердоган розповів, що 7 вересня в Стамбулі відбудеться саміт з питань сирійського врегулювання, на якому будуть присутні лідери Росії, Франції, Німеччини та Туреччини.
Між тим на тлі протистояння турецька ліра за останні півроку подешевшала по відношенню до долара на 40%, так що влада навіть закликали населення нести в обмінники наявні долари, щоб підтримати курс національної валюти. За рахунок держпідтримки підприємств дефіцит бюджету зріс з 33,7 млрд доларів в 2016 році до нинішніх 41,9 млрд доларів. Проблему поглиблює те, що турецька економіка закредитувати, при цьому більшість кредитів компанії брали саме в доларах. Уже зараз безробіття в Туреччині становить 11,2%, а інфляція - 13%.
Американські санкції боляче б'ють по економіці - ми і самі мали можливість в цьому переконатися.
Заслін від біженців
Зрозуміло, що в протистоянні з США у Туреччині поодинці шансів немає. На кого ж може розраховувати Анкара? На сьогодні Туреччина, Росія і Іран активно співпрацюють у питанні сирійського врегулювання в рамках так званого астанінського процесу. Всі три країни знаходяться під американськими санкціями, що тактично робить їх союзниками в протистоянні Вашингтону. Але економічно США все одно сильніше всіх учасників «Астанинською трійки». Тому цілком логічно, що Ердоган намагається заручитися підтримкою ще одного важливого міжнародного гравця - Євросоюзу. Запрошення обговорити сирійський врегулювання, спрямоване Анкарою Парижу і Берліну виглядає як спроба продемонструвати США, що їх формальні союзники по НАТО цілком здатні формувати власні ситуативні коаліції. І плювати на санкції, якими так щедро розкидається останнім часом Вашингтон. Зрозуміло, що ні Еммануель Макрон, ні Ангела Меркель не в захваті від перспективи зустрічі з Володимиром Путіним і Реджепом Ердоганом, яких на Заході дорікають в авторитаризмі. Але відмова приїхати в Анкару може привести до того, що Ердоган захоче переглянути угоду про біженців від 2016 року. Тоді Туреччина пообіцяла зупинити потік нелегалів, що намагаються на човнах контрабандистів потрапити в ЄС, попросивши за це 3 млрд євро допомоги в облаштуванні таборів біженців в самій Туреччині. Угода назвали «спокій в обмін на гроші», і минулої весни Єврокомісія схвалила виділення Анкарі грошей. З огляду на, що ЄС все ще не може толком впоратися з наслідками міграційного кризи, Ангеле Меркель і Еммануелю Макрона, ймовірно, доведеться пообіцяти Туреччини в тій чи іншій формі економічну підтримку - інакше потік біженців може знову ринути в Європу через грецькі острови.
безглузді санкції
При Барака Обаму у США був би шанс сплутати Туреччини і ЄС всі карти, просто активно підтримавши сирійську опозицію, щоб вона активізувала військові дії проти сил Башара Асада. Це, з одного боку, змінило б становище сил в сирійському конфлікті, а з іншого - спровокувало б черговий потік біженців в ту ж Туреччину. Однак при Дональда Трампа з його гаслом «Америка понад усе» американці почали скорочувати як свою військову присутність в Сирії, так і допомогу сирійській опозиції. В результаті ті ж сирійські курди, яких Анкара вважає терористами через їх зв'язків із забороненою в Туреччині Робочої партією Курдистану, залишилися фактично без американської підтримки.
Тому можна сказати, що США зробили все, щоб посадити за один стіл лідерів Туреччини, Росії, Німеччини та Франції. І наслідки цього очевидні: Анкара, Москва, Берлін і Париж дружно засудили вихід Вашингтона з «ядерної угоди» з Тегераном.
Загрози США поширити санкції на компанії, які не припинять співпрацювати з Іраном, вже призвели до виходу західних бізнесменів з ряду вигідних проектів. Так, французька Total була змушена відступити свою частку в газовому родовищі «Південний Парс» китайської CNPC. Для європейців може виявитися перспективною ідея збереження своєї участі в різних іранських проектах в обхід санкцій Вашингтона, наприклад через створення спільних підприємств з турецькими та російськими компаніями. Тим більше що Тегеран ослаблений санкціями куди більше, ніж Москва чи Анкара, і зацікавлений у зовнішніх інвестиціях, в якій би формі вони не приходили. Фактично саміт в Анкарі дасть можливість Росії, Туреччини, Німеччини та Франції розробити таку модель співпраці з Іраном, яка якщо не виключила б зовсім, то звела б до мінімуму ризик потрапляння в американські санкційні списки. І чим більше Вашингтон загрожує всім навколо своїми санкціями, тим вище ймовірність того, що чотири лідери в Анкарі та правда до чогось домовляться.
Михайло Смолін, політолог:
- Напруженість дуже серйозна: США при Трампа роблять ставку на Ізраїль як лідера регіону, Туреччина з цим не згодна і бачить свої амбіції в розширенні впливу і в Іраку, і в Сирії - цього явно протидіють США. Тому тут конфлікт, який розвивається в глибину. Мені здається, в політичному плані Туреччина не готова вийти з НАТО, повністю розірвати відносини з США. Швидше за все вона буде діяти на стику між Росією і Сполученими Штатами, і Ердоган буде грати на протиріччях. Тобто отримувати преференції і від США, коли Туреччина буде їм потрібна, і від Росії, коли ми будемо зацікавлені в позиції Туреччини. Тобто Ердоган не піде на розрив ні з нами, ні з США, але буде відстоювати свої інтереси щодо Близького Сходу.
Кому і навіщо потрібна зустріч в Анкарі?На кого ж може розраховувати Анкара?
