Довгі роки Росія і Польща були головними суперниками в Східній Європі. І, не дивлячись на всі потуги російських військ, доводиться визнати, що в ході боротьби поляки мали деяку перевагу. У всякому разі, це доводять події Смути. Значна частина тих територій, які колись входили до складу Київської Русі, були захоплені поляками. Ще більше могутність східного сусіда Росії посилилося після того, як в 1569г. Литва і Польща в м.Люблін підписали унію і стали однією державою - Річчю Посполитою. Ситуація стала поступово змінюватися зі вступом на престол першого представника нової династії - Михайла Федоровича Романова.
Цьому сприяли проблеми в самій Польщі. Тут склалася політична система, при якій представники знаті грали незрівнянно більшу роль, ніж сам король. Вони володіли достатньою владою, щоб самим обирати або садити на престол нового короля. Подібна ситуація склалася в 30-х рр. XVI століття, коли помер король Сигізмунд III. 
Росія вирішила скористатися междукоролевьем і повернути собі Смоленськ, який в даний період був під пануванням поляків. І хоча домогтися успіху в ході облоги міста російським військам не вдалося, вектор військово-політичної переваги почав поступово змінюватися. У 1645г. на трон вступив Олексій Михайлович. Завдання його зовнішньої політики залишалися тими ж, але сама обстановка, особливо після подій першої чверті XVII століття, вже сприяла новому царю.
Яблуком розбрату між державами в той момент стала Україна. Ця область, що стала колись ядром Київської Русі, вже багато років перебувала в руках польської шляхти. У Польщі ще в середині XVI століття встановилося кріпосне право, і, на думку сучасників, життя селян там була жахливою. Зрозуміло, Україні як частини Речі Посполитої загрожувала така сама доля, і не дивно, що «чужих», непольських, селян польські дворяни гнобили аж ніяк не менше. Не будемо також забувати про те, що в самій Україні поступово зростала опозиція діючому режиму. Особливо чутливим ударом по самосвідомості українського народу стала релігійна політика шляхти, в основі якої лежало прагнення якомога більше поширити католицизм. Нараставший гнійник не міг більше існувати і вилився в повстання Богдана Хмельницького.
У 1648р. Хмельницький став гетьманом Запорізької Січі. Деякий час, в молодості, він навіть служив польському королю, але одна подія раз і назавжди змінило його самого і його ставлення до Польщі. У 1647г. поляки на чолі з шляхтичем Чаплинським віроломно напали на його маєток, вкрали дружину і до смерті висікли одного з його синів. Хмельницький намагався знайти справедливості в польських судах, але там його вимоги були приречені на поразку. Після пережитого жаху Хмельницький сам визначив свій шлях: він не міг бути заодно з поляками.
Тоді він почав готувати виступ проти польської влади на Україні. Спочатку він заручився підтримкою Росії та кримського хана, хоча про військову допомогу у відкритій боротьбі поки не йшлося: Росія, розривається внутрішніми проблемами, поки могла надавати тільки економічну і зовнішньополітичну допомогу, а від хана Іслам-Гірея було вже досить нейтральної позиції. Богдан вирішив діяти сам. 
Навесні 1648р. він відразу ж завдав полякам кілька чутливих поразки. 8 червня 1648р. Хмельницький написав найважливішу історичну лист Олексію Михайловичу , В якому попросив російського царя прийняти Україну під владу Росії. Цим документом Богдан раз і назавжди визначив свою політичну орієнтацію: він хотів, щоб національно і культурно ідентичні області, волею доль розділені на багато років, знову були об'єднані в рамках одного, могутньої держави. Правда, в цей момент на увазі бунтів, що вирували в Москві та інших містах, і інших труднощів Олексій Михайлович не міг офіційно оголосити війну польському королю. Але з урахуванням інтересів Росії вже тоді було очевидно, що відкрита війна Росії з Польщею на боці України - справа часу.
У грудні 1648р. Хмельницький увійшов в м.Київ, а влітку наступного року вщент розбив чергову польську армію, що дозволило Україні отримати широкі автономні права в складі Польщі. Однак в ході наступного витка війни Хмельницький втратив всі колишні привілеї і завоювання. Носила уповільнений і невизначений характер війна, в якій без сторонньої допомоги очікувати будь-чиєї повної перемоги було важко, вимагала стрімкого політичного виходу.
Після того, як Богдан в 1652р. завдав чергової поразки полякам, Олексій Михайлович, нарешті, зважився відкрито підтримати Україну. Земський Собор 1653р. урочисто підтвердив готовність Росії взяти під своє крило гетьманство. 1 жовтня 1653р. на Україну виїхало офіційне посольство на чолі з Бутурліним, яке 8 січня 1654р. на Переяславській Раді ухвалила офіційну присягу на вірність Росії. Україна увійшла до складу Росії.
Війна між Росією і Польщею тривала протягом 13 років (1654-1667гг.). Вона була сповнена труднощів і зрад. Неодноразово гетьмани України перебігали на бік короля і зраджували ідеали, яких пóтом і кров'ю намагався домогтися їх попередник.
Інформаційно-правовий портал "Закон"
