Олександр Олійник - 2 частина інтерв'ю - останні новини України - фото

В яких умовах утримують наших військовослужбовців у полоні в так званих "народних республіках"? За що до в'язниці там кидають бойовиків-чеченців і колишніх міліціонерів? Кого окупанти допускають до місць утримання військовополонених і чим це допомагає хлопцям? І нарешті - за що ненавидять Україну на окупованих територіях і чи дійсно її там ненавидять?

Про це і візит Савченко та Рубана у другій частині інтерв'ю OBOZREVATEL розповів звільнений в грудні 2017 року через полону "ДНР" військовослужбовець 128 гірсько-піхотної бригади Олександр Олійник.

Першу частину інтерв'ю, де Олександр розповів про обставини потрапляння в полон, про імітацію розстрілів, досвід спілкування з Захарченко та роботах з пошуку тіл "кіборгів" серед завалів Донецького аеропорту, читайте тут .

Олександр Олійник

- Пане Олександре, де саме і скільки часу ви провели за роки полону?

- Перші три дні - в Горлівці. Це були важкі дні. Після того вже майже не били нас. Але ті дні - це був жах.

Напевно, мені пощастило, що росіяни тоді забрали мій військовий квиток собі - як трофей. Оскільки у мене там записано, що я за фахом - розвідник-снайпер. Хто знає, у що б мені це вилилося, якби дізналися місцеві Сепар?

Читайте також:

- Так, не раз чула, що снайперів і добровольців там ненавидять особливо сильно ... А в будівлі донецького СБУ скільки вас тримали?

- Більше року - місяців 13, напевно. На початку березня 2016- го комендантську полк, який нас охороняв, виїжджав звідти, тому нас перевели в будівлю колишньої митниці на вул. Артема. Там ми пробули місяці два, до Великодня. Потім ще з місяць нас тримали в приміщенні на вул. Молодіжній. А 22 червня 2016 року на нас перевезли в Макіївську колонію.

Виправна колонія в окупованій Макіївці

Фото з відкритих джерел

- Весь цей час вже не знущалися над вами?

- Фізично - практично немає. Більше морально. Приходили і починалося: "Чого ви сюди прийшли?", "Ви негідники", "Ви вбиваєте, руйнуєте" ... Постійно нам нагадували, що ми не праві, що Донбас - це їх земля, тут все просякнуте "русскім міром". А ми все поголовно "кріп", "бандерівці", "фашисти" ... В такому плані.

- На відміну від деяких ваших товаришів по нещастю - військовополонених, вам пощастило не зустрітися з чеченцями, "козаками" і іншими злочинцями, які "прославилися" особливою жорстокістю?

- Так, щоб потрапити до них у полон - не потрапив, на щастя. Але чеченців бачити таки доводилося. Вони сиділи в сусідній від нас камері.

Читайте також:

- Ось як! А їх за що?

- Тоді там уже почався переділ влади. Передерибан, якщо можна так сказати. Хлопців, які у "козачків" були в полоні - їх же просто-напросто відбили. Був наказ і їх відбили.

Чесно, не знаю подробиць ситуації з переділом влади. Але з розповідей і уривків інформації, які до нас доходили, навіть "військові" незаконних збройних формувань там дуже страждали від свавілля, який творили "козачки".

Тому й вирішено було до 9 травня 2015 розігнати цю їх зграю. Хто був зовсім вже неугодний, хто опір чинив - тих знищували. Решту ж розпорошили по іншим підрозділам.

Незважаючи на кумедний вигляд, "козачки" прославилися особливою жорстокістю по відношенню як до місцевого населення на Донбасі, так і до військовополоненим українцям

- Ті чеченці, які сиділи разом з вами, вони воювали?

- Усі без винятку.

- Як до них ставилися ті, хто їх утримував?

- Набагато краще, ніж до нас. Грубо кажучи, вони як тимчасово затримані там були. Всього близько двох місяців провели там - чекали спецборт, яким врешті-решт їх відправили до Чечні. Зрозуміло, що за територію їх не випускали, але всередині неї гуляти вони могли вільно. Двері в камеру у них не закривалися. Могли в будь-який момент і до нас зайти.

Читайте також:

- Заходили?

- Так. Щоб поспілкуватися. Я з ними, правда, бажання розмовляти не мав. Але хлопці спілкувалися. У нас же там не тільки військові були, але і цивільні. Ті ж колишні співробітники міліції, які не захотіли присягати "нової влади".

Розуміючи, що нічого доброго з цього не буде, вони виїжджали до Маріуполя, в інші українські міста. Але знаючи, що у них в окупації залишилися квартири, будинки, а то і сім'ї - в якийсь момент поверталися назад. І їх чіпляли ...

Донецькі новини

З нами сидів колишній місцевий співробітник міліції, якого приймали вже втретє. І кожен раз він сидів по кілька місяців. Хіба що в цей, останній, йому "пощастило" - за кілька днів з ним розібралися і відпустили. Навіть ключі від машини повернули.

Але частіше люди сиділи довго і нудно. Навіть якщо це взагалі якісь незрозумілі цивільні, яких з якогось переляку звинуватили в тому, що вони українські агенти або коригувальники.

Один, наприклад, сидів тільки за те, що посмів висловити своє невдоволення - з приводу того, що у двір будинку, де він жив, вночі в'їхали три розрахунку БМ-21 "Град", відстрілялися - і поїхали.

- А йому не до вподоби припала перспектива, що прилетить ответка?

- Так. Його закрили і він з нами просидів 8 місяців. На роботи їздив нарівні з нами. Місцеві взагалі були в таких же умовах, що і ми.

Дещо по-іншому було з бойовиками. У них там була гауптвахта для своїх. Взимку у нас було просто забито - до 100 чоловік в одному приміщенні! Тому що ніхто не хотів взимку десь в окопах мерзнути - ось вони і порушували якісь правила, або напивалися, їх закривали - і вони сиділи. В теплі.

Читайте також:

- Скільки, ви кажете, в одній камері людей могло бути?

По різному. Коли мене тільки привезли, нас було 60 чоловік. Ми спали на вузьких архівних полицях в 6 ярусів. Кімнатка була розміром близько 4 на 6. Чи 5 на 7.

А далі нас вже менше стало. Коли нас перевели в іншу кімнату, нас стало вже до 30 осіб.

- І весь цей час вас продовжували вивозити на примусові роботи?

- Так. Правда, в основному це була якась прибирання. Їх підрозділи часто переїжджали - і залишали після себе розбиті, розграбовані приміщення. І нас там використовували типу як прибиральників.

- Вперше ви подзвонили додому, коли вас вивезли на роботи в ДАП. На той момент ваші рідні вже знали, що ви не загинули, що в полоні?

- Так. Вони дізналися майже одразу. Побачили відео, як нас брали в полон. Моя кума у ​​Франції першою побачила той ролик. Повідомила своєї сестри, дружини мого брата. А вони вже зателефонували моїм батькам ...

- В яких умовах вас утримували? У Макіївській колонії, зокрема?

- Перший місяць у нас була прогулянка тривалістю до двох годин - тільки в прогулянкових двориках. А через місяць нас ще ввечері, з 19 до 21, почали виводити на перегляд телевізора - прямо в одному з двориків.

Читайте також:

- Що дивилися?

- Спочатку це були тільки їхні канали. А коли настали холоди, і телевізор перенесли в приміщення - ми почали вже ловити наші, українські. І з тих пір дивилися тільки 5 канал і 1 + 1. Хіба що час від часу переключалися на їх ТБ, просто щоб порівняти, що говорять у нас і що у них розповідають.

Там же Росія день і ніч розповідала, як у нас в Україні погано. Там пропаганда на вищому рівні ... У них все класно, а Україна, якщо вірити заявам того ж Захарченко або Басуріна, зникне з лиця землі вже через три місяці або через півроку.

Олександр після звільнення з полону кілька місяців проходив лікування в Центральному київському військовому госпіталі

Facebook Олександра Олійника

- Ну і на Лондон вони йти погрожували - через Київ.

- Так. Дуже багато марення розповідають. Але багато хто вірить.

- Чому, як думаєте?

- Можливо, тому, що там рівень освіченості населення набагато нижче, ніж у нас, скажімо. І рівень вихованості. Розуміння братства того ж ... І ставлення до дотримання якихось традицій там інше.

- Ну, ви ж і стикалися там з "елітою", тому не дивно, що таке враження склалося.

- Мабуть. Коли я розумів, що можу поспілкуватися з тією або іншою людиною без ризику для себе і свого здоров'я - я говорив з ними. Багато прагнули довести, що "ми вас годували, а ви там, дармоїди, на майданах скакали".

Читайте також:

Це "ми вас годували" завжди спливало на тому чи іншому етапі, коли співрозмовники відчували, що у мене є і інтелект, і аргументи.

І я кожен раз питав: ну чим ти мене можеш годувати? Я з Західної України - це практично 40% всієї території держави. У нас своє вугілля є, своє золото, своя нафта, а, значить, і газ теж. У нас дві атомні електростанції. Найбагатші в Україні землі і ліси. Два автомобільні заводи. Промисловість - від легкої до важкої ... Так чим, питаю, ти можеш мене годувати? Я вугілля не їм!

На цьому дискусії припинялися.

- За час перебування в полоні доводилося бачити представників міжнародних організацій?

- Так. Уже в колонії. Раз приїжджала Фіона (голова Моніторингової Місії ООН з прав людини в Україні Фіона Фрейзер - Ред.). Десь після півроку нашого перебування в колонії.

Голова Моніторингової місії ООН з прав людини Фіона Фрейзер зустрічається з "уповноваженої з прав людини в ДНР" Дариною Морозової

Нам тоді дозволили написати листа додому, так вона їх забрала. Тому що в останній раз ми мали можливість зателефонувати додому ще коли нас утримував комендантську полк. Тоді у охорони був телефон, з якого щодня вони давали можливість 5 людям по 5-10 хвилин поговорити з сім'єю. При цьому, охоронці в спеціальний зошит записували, хто дзвонить, куди, номера, на які дзвонили ...

А після того, як нас перевезли в макіївської колонію, такої можливості вже не було. Ми просили. Нам все говорили, що "питання вирішується" - поки "МГБ ДНР» не заборонило.

Читайте також:

І знаєте, було трохи прикро бачити сюжети на російських каналах, коли Дарина Морозова ( "уповноважений з прав людини в ДНР" - Ред.) Приїжджає до матері, чий син воював в незаконних збройних формуваннях, за що тепер сидить в українській в'язниці, і ця мати дзвонить до нього - а він піднімає трубку.

Ми всі не могли зрозуміти: як? Як може бути, що злочинці, які схоплені на фронті, або здалися в полон, або були захоплені в бою і яких засудили - можуть постійно при собі мати мобільні телефони?!

Хоча це вже питання до наших компетентним органам, до МВС.

Так звана "омбудсмен ДНР" Дарина Морозова

- Ще хтось приїжджав? Що говорили вам представники міжнародних організацій щодо перспектив вашого звільнення?

- Двічі був Тоні Фріш (координатор гуманітарної підгрупи Тристоронньої контактної групи в Мінську - Ред.). Втім, з ним поспілкуватися не вдалося. Тому що поруч постійно була купа представників "МГБ", адміністрації колонії - і нам просто не дали можливості що-небудь у Фріша запитати.

Так ми не дуже-то і рвалися. Так як прекрасно розуміли, що перекладач, якого приставили до Фришу, переведе тільки те, що їм треба.

Двічі був "Червоний Хрест". Старша в групі цієї організації, тут, в Києві, заявляла, в яких умовах нас утримують на окупованих територіях, але коли я спілкувався з її колегами з "Червоного Хреста", навіть не слухала, про що мене запитують і що я відповідаю. Просто стояла і перемовлялися з представником "ДНР".

- А Надія Савченко не до вас приїжджала, випадком?

- До нас. Два рази була. Вперше приїхала в кінці лютого 2017 року. З Рубаном. Вони тоді привезли нам посилки. До того посилки з дому ми отримали всього раз, в грудні 2016 року.

Надія Савченко відвідувала полонених військовослужбовців в макіївській колонії двічі

Скріншот з відео

- Савченко розмовляла з вами?

- Так. У кожну камеру заходила. Бачила всіх. Ми її запитували, коли нас витягнуть. Вона відповідала, що робота по обміну ведеться. І все.

- А другий раз?

- Вдруге вона вже восени була. Здається, в жовтні. За місяць або за два до того, як нас поміняли. Привезла тоді теплий одяг, спортивні костюми теплі, взуття, шкарпетки, шапки ... Воно й добре. Тому що у нас бували періоди, коли на прогулянки по черзі доводилося ходити, тому що тепла куртка одна на кілька людина була.

І Рубан був - приїжджав окремо. З ним поговорити не довелося - до нього всього кількох людей вивели. А в лютому він вже Савченко привіз і продукти.

Я йому вдячний за те, що він привіз. Але те, що ми побачили нещодавно по телевізору - про їхні плани ... Якщо Рубан і Савченко винні в підготовці терористичного акту - вони повинні сидіти. Тому що те, що вони хотіли влаштувати тут, в центрі Києва - просто в голові не вкладається!

Заключну частину інтерв'ю читайте тут .

Підпишись на Telegram-канал і подивися, що буде далі!